УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

Мостової Г.І., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Либохорської сільської ради Турківського району Львівської області, третя особа - Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області, про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Турківського районного суду Львівської області від 16 грудня та рішення апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Либохорської сільської ради Турківського району Львівської області, третя особа - Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області, про визнання за нею права власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок № 415 по вул. Центральній в АДРЕСА_2 та господарські будівлі та споруди: стайня (літ. В), сарай 9літ. Г), убиральня (літ. Д), погріб (літ. Пг), колодязь (літ. Кл); земельні ділянки загальною площею 0,7235 га та земельні ділянки загальною площею 0,5322 га; визнання за нею права власності та обов'язки забудовника на об'єкт незавершеного будівництва у порядку спадкування за законом, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її рідний брат - ОСОБА_5 Після його смерті залишилося спадкове майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 об'єкт незавершеного будівництва готовністю 48%, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; земельні ділянки загальною площею 0,7235 га в с. Либохора Турківського району Львівської області для обслуговування житлового будинку та ведення особистого господарства, що належали її матері - ОСОБА_6, на підставі державного акта на право приватної власності від 16 серпня 1999 року, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Після її смерті земельними ділянками фактично користувався і володів померлий ОСОБА_5, який не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте на день смерті проживав із матір'ю, ОСОБА_6, в АДРЕСА_1; земельні ділянки загальною площею 0,5322 га, що знаходяться в с. Либохора Турківського району Львівської області та належали померлому ОСОБА_5 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 16 серпня 1999 року. Спадкоємців, які мають право у першу чергу на спадкування за законом немає, вона є спадкоємницею другої черги спадкування за законом. Спадкоємцями другої черги спадкування є також рідний брат померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_7, та рідні сестри - ОСОБА_8 і ОСОБА_9, які не бажають приймати спадщину. Вона не може оформити право власності на спадкове майно, оскільки на нього немає правовстановлюючих документів.

Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 16 грудня 2015 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок (А1), стайню (В), сарай (Г), убиральню (В), погріб (Пг), колодязь (кл.), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті брата, ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Визнано за ОСОБА_3 право власності на будівельні матеріали об'єкту незавершеного будівництва (Б-1), що розташований за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті брата, ОСОБА_5 Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,7235 га, яка згідно із державним актом на право приватної власності на землю від 16 серпня 1999 року, належала матері, ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,5322 га, яка згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 16 серпня 1999 року належала брату ОСОБА_5 У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку загальною площею 0,5322 га, яка згідно з державним актом на право приватної власності на землю, виданим 16 серпня 1999 року, належала ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на частину земельної ділянки площами 0,0126 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та 0,0432 га кадастровий номер НОМЕР_2, подаровану ОСОБА_5 ОСОБА_4, що підтверджується договором дарування від 8 липня 2008 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідченим нотаріусом Турківського районного нотаріального округу Львівської області Федаш М.М. 8 липня 2008 року скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та направити справу на новий судовий розгляд.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 ст. 316, ч. 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що набувається на підставах, не заборонених законом.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року в с. Либохора Турківського району Львівської області помер рідний брат позивача, ОСОБА_5, після смерті якого відкрилась спадщина за законом, оскільки заповіт спадкодавець не залишив.

Спадкоємців, які мають право у першу чергу на спадкування за законом не має, позивач є спадкоємцем другої черги спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_5 Спадкоємцями другої черги також є рідний брат померлого - ОСОБА_7, та рідні сестри - ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Звернувшись до суду з позовом, позивач посилалась на те, що не може оформити право власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, оскільки на нього не має правовстановлюючих документів, а оригінали державних актів на право власності на земельні ділянки втрачені. Також зазначала, що інші спадкоємці другої черги спадщину не прийняли та на неї не претендують.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В судовому порядку право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України) та є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив із того, що спірне майно належало ОСОБА_5, на яке після смерті останнього відкрилась спадщина. Позивач є спадкоємицею за законом другої черги після смерті ОСОБА_5, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на спірне майно, що унеможливлює оформлення спадщини у передбаченому законом порядку, суд дійшов висновку про можливість визнання права власності на вищевказане майно за позивачем.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду в частині визнання за спадкоємцем права власності на земельну ділянку загальною площею 0,5322 га , виходив із того, що вказана земельна ділянка не належали на праві власності спадкодавцю, відтак не могла увійти до спадкової маси.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне.

Так, як убачається з матеріалів справи, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ЛВ-174, виданого 16 серпня 1999 року, Либохірською сільською радою, вбачається, що ОСОБА_5, на праві приватної власності належала земельна ділянка для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства площею 0,5322 га в с. Либохарка Турківського району Львівської області.

Відповідно до договорів дарування земельної ділянки сільськогосподарського призначення, укладених 8 липня 2008 року, вбачається, що ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_4 прийняв у дар земельну ділянку площею 0,0126 га (126 кв.м.) кадастровий номер НОМЕР_1 та земельну ділянку № 5 площею 0,0432 га (432 кв.м) кадастровий номер НОМЕР_2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення земельної ділянки - ведення особистого підсобного господарства. У договорах зазначено, що земельна ділянка належить дарувальнику на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ-174, виданого Либохірською сільською радою Турківського району Львівської області 16 серпня 1999 року.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Оскільки, на день смерті ОСОБА_5, земельна ділянка № 2 площею 0,0126 га (126 кв.м) кадастровий номер НОМЕР_1 та земельна ділянка № 5 площею 0,0432 га (432 кв.м) кадастровий номер НОМЕР_2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 цільове призначення земельної ділянки - ведення особистого підсобного господарства, тобто, на день відкриття спадщини, не належали йому на праві приватної власності, вони не могли входити до складу спадщини, не могли бути успадковані ОСОБА_3

Разом із тим, судами попередніх інстанцій належним чином не перевірено та не встановлено належність спадкодавцю майна, на яке за позивачем визнано право власності в порядку спадкування; не з'ясовано чи не знаходиться воно на земельних ділянках, власником яких відповідно до договорів купівлі-продажу, є ОСОБА_4, який до участі у справі не залучений.

Суд першої інстанції визнаючи за позивачем право власності в порядку спадкування на земельні ділянки, не звернувши уваги на те, що вказані земельні ділянки належать третій особі, а саме, ОСОБА_4, який до участі у справі не був залучений, та вирішив питання про його права та обов'язки, що є неприпустимим, унаслідок чого розглянув справу з порушенням норм процесуального права.

Крім того, суд першої інстанції, залучаючи до участі у справі у якості відповідача міську раду, не звернув уваги на наявність інших спадкоємців другої черги після смерті ОСОБА_5, та пославшись у рішенні на те, що інші спадкоємці до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не звертались у порушення вимог ст. ст. 212-214 не перевірив чи не прийняли спадщину інші спадкоємці після смерті ОСОБА_5 шляхом вступу в управління спадковим майном у відповідності із ст. 1270 ЦК України.

Місцевий суд у порушення вимог процесуального права на вказані положення закону уваги не звернув, не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, безпідставно залучив до участі у справі у якості відповідача міську раду, за наявності спадкоємців після смерті ОСОБА_5, та не залучив до участі у справі власника земельних ділянок, право власності на які позивач просила визнати за нею.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині визнання будівельних матеріалів та будинку на праві власності за позивачем, апеляційний суд не врахував, що власником земельних ділянок з 2008 року відповідно до договорів дарування є ОСОБА_4, а відтак не встановив на підставі належних доказів у справі, чи належало зазначене нерухоме майно, яке знаходиться на земельних ділянках, спадкодавцю та чи увійшло воно до складу спадщини.

Суди належним чином не визначилися із правовідносинами, що виникли між сторонами у даній справі та не дали їм належної оцінки, з урахуванням норм матеріального права, якими регулюються дані правовідносини.

Не встановлення місцевим судом осіб, права та інтереси яких зачіпаються вирішенням питання щодо права власності на вищевказане майно свідчить про неправильне застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до неправильного та поверхневого вирішення спору.

За таких обставин, коли фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Турківського районного суду Львівської області від 16 грудня та рішення апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ.Є. Червинська

Судді:І.М. Завгородня

В.М. Коротун

Г.І. Мостова

О.В. Попович