У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

10.09.09                                                                                       Справа №14/131/09

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Зубкова Т.П. судді  Зубкова Т.П.    , Хуторной В.М.  , Коробка Н.Д.

при секретарі:  Лола Н.О.

За участю представників сторін:

від позивача –         Ведмідь А.Є. (довіреність № 3/27-18 від 05.01.2009 р.);

Давиденко Т.Є (довіреність № 5153/27-19 від 11.09.2008 р.)

від відповідача  –   ОСОБА_3 (довіреність ВКК № 544441 від 15.09.2008 р. )

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_5 (м. Запоріжжя)

на рішення господарського суду Запорізької області  від 28.04.2009 р.  

у  справі  № 14/131/09

за позовом          Концерну «Міські теплові мережі» в особі філії концерну «Міські теплові

мережі» Ленінського району (м. Запоріжжя)

до відповідача   Приватного підприємця ОСОБА_5 (м. Запоріжжя)

про стягнення суми,

Концерн «Міські теплові мережі» в особі філії концерну «Міські теплові мережі» Ленінського району м. Запоріжжя звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_5 3847,68 грн. основного боргу за договором № 100711 від 01.04.2007 р. про постачання теплової енергії в гарячій воді.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 28.04.2009 р. у справі                № 14/131/09 (суддя Хоролець Т.Г.) позов задоволено: стягнуто з ПП ОСОБА_5 на користь Концерну «Міські теплові мережі» в особі філії концерну «МТМ» Ленінського району суму основного боргу. Відшкодовано позивачу за рахунок відповідача 102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим судовим актом, ПП ОСОБА_5 (відповідач у справі) звернувся до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, відповідач вважає рішення суду незаконним, стверджує, що місцевим господарським судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи. У зв’язку з цим  просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 28.04.2009 р. у справі № 14/131/09 та направити справу до господарського суду Запорізької області на новий розгляд.

Посилається, зокрема, на те, що з 2002 року приміщення, яким користується відповідач і на яке мала постачатись теплова енергія за договором № 100711 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, обладнане приладом обліку теплової енергії.

Наголошує, що фактично, теплова енергія з 2002 р. з боку  ПП ОСОБА_5 не споживалась, що нібито підтверджується   актами   приймання   робіт   по  установці   приладу  обліку   гарячої  води   від 17.12.2002 р., огляду приладу обліку теплової енергії від 29.05.2006 р. та перевірки приладу обліку від 16.01.2008 р., з яких, на думку заявника, вбачається, що показання приладів обліку не мінялись, а опалення було відключене навіть станом на 16.01.2008 р. Зауважує, що приміщення його магазинів поАДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 приладами опалення (батареями) не обладнані, внаслідок чого подача теплової енергії технічно неможлива.

Стосовно не подання відповідачем при розгляді справи в місцевому господарському суді актів огляду приладу обліку від 17.12.2002 р., від 29.05.2006 р. та від 16.01.2008 р.  заявник зазначає, що це не було зроблено, по-перше, через те, що такі акти весь час знаходились в теплопостачальній організації, а по-друге, через те, що відповідач вважав, що не підписання з його боку актів приймання-передачі теплової енергії буде цілком достатнім доказом фактичного неотримання теплової енергії (враховуючи відсутність в Договорі пункту 6.6.1, який має регулювати строки подання заперечень щодо підписання цих актів).

Вказує, що отримані від позивача Акти приймання-передачі теплової енергії не підписував, оскільки з ними не погоджувався.

На думку заявника, акти приймання-передачі є досі не погодженими, тому у нього відсутні підстави для розрахунків з теплопостачальною організацією.

Вважає, що судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги клопотання відповідача про витребування у позивача документів, що підтверджують наявність приладів обліку теплової енергії в приміщенні, яким він користується і на яке фактично мала постачатись теплова енергія за договором № 100711 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, а також клопотання про відкладення у зв'язку з цим розгляду справи.

Крім того, звертає увагу суду на те, що, в порушення вимог ст. 56 ГПК України, копії документів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, на адресу відповідача не надсилались.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 03.06.2009 р. апеляційна скарга ПП ОСОБА_5 прийнята  до провадження та призначена до розгляду на   25.06.2009 р.  За клопотанням сторін, в порядку ст. 69 ГПК України, строк вирішення спору було продовжено, розгляд справи відкладено на 10.09.2009 р.

Розпорядженням В.о. Голови Запорізького апеляційного господарського суду  № 1770 від 09.09.2009 р. справу № 14/131/09 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя –  Зубкова Т.П. (доповідач), судді  Коробка Н.Д.,  Хуторной В.М.

Представник відповідача (заявника) в судовому засіданні у повному обсязі підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду у справі і направити її на новий розгляд.

Позивач у справі – Концерн «Міські теплові мережі» в особі філії концерну «Міські теплові мережі» Ленінського району – апеляційну скаргу відповідача не визнає, вважає рішення господарського суду обґрунтованим. Свою правову позицію позивач виклав у письмовому відзиві на скаргу. Зокрема, зазначив, що Договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 100711 від 01.04.2007 р. між Філією Концерну «МТМ» Ленінського району та ПП ОСОБА_5 було укладено на підставі письмової заявки ПП ОСОБА_5  від 22.03.2007 р. про відпуск теплової енергії на приміщення за адресою: АДРЕСА_1. При цьому, як зауважує позивач, в заявці відповідачем зазначені опалювальна площа, теплове навантаження на опалення, теплове навантаження на гаряче водопостачання. Відомості про наявність приладів обліку в заявці були відсутні.

Зазначає, що відповідно до п. 3.2.6. Договору № 100711 від 01.04.2007 р. Споживач (ПП ОСОБА_5.) зобов'язався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором. На виконання умов договору позивач в період з грудня 2007 р. по січень 2009 р. включно поставив відповідачу теплову енергію на суму 3847,68 грн. Отримання відповідачем послуг підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії, які направлені позивачем споживачу і є погодженими відповідно до умов п. 6.7.2. Договору.

Зауважує, що, в порушення договірних зобов'язань, за період з грудня 2007 р. по січень 2009 р. відповідач не провів оплату за використану теплову енергію. У зв’язку з цим, за вказаний період за  ПП ОСОБА_5 рахується заборгованість в сумі 3847,68 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 28.04.2009 р. у справі    № 14/131/09  –  без змін.

В судовому засіданні представник позивача у повному обсязі підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Вважає доводи відповідача надуманими та безпідставними, такими, що спрямовані на ухилення від виконання договірних зобов’язань щодо оплати. Вказує на те, що відповідач намагається скористатися допущеною в пункті 6.7.2 Договору опискою (друкарською помилкою) щодо номеру пункту Договору, який визначає термін для погодження актів Споживачем (помилково вказано «п. 6.6.1», який, насправді, в Договорі відсутній), однак  при цьому не враховує того факту, що термін для погодження актів Споживачем (або подання заперечень щодо підписання цих актів) узгоджений сторонами в пункті 6.7.1 Договору: протягом 5 днів з дати отримання відповідного акту. Наголошує, що відповідач не звертався в установленому чинним законодавством порядку до позивача для відключення своїх приміщень від теплопостачання, між сторонами протягом всього спірного періоду тривали договірні відносини, тому відповідач повинен виконувати свої обов’язки за Договором.

За  клопотанням представників сторін апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

За їх згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник  обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, Запорізький апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2007 р. між Концерном «Міські теплові мережі» в особі Філії Концерну                                «Міські теплові мережі» Ленінського району  (Теплопостачальною організацією, позивачем у справі) та Приватним підприємцем ОСОБА_5 (Споживачем, відповідачем у справі) було укладено  договір № 100711 купівлі-продажу теплової енергії     в гарячій воді (надалі – Договір) на викуплене нежитлове приміщення № 21 першого    поверху для розміщення магазину непродовольчих товарів по АДРЕСА_1 та на викуплене нежитлове приміщення № 29 першого поверху для розміщення магазину по        АДРЕСА_2.

За умовами п. 1.1 Договору Теплопостачальна організація зобов’язалась відпустити теплову енергію в гарячій воді Споживачу, а Споживач зобов’язався прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та в порядку, встановлених умовами цього Договору та додатками до нього, які є його невід’ємними частинами.

Відповідно до п. 2.1 Договору теплова енергія відпускається споживачу в Гкал згідно з Додатком № 1 на такі потреби: опалення та вентиляцію – на протязі опалювального періоду; підігрів води – за наявності можливості; кондиціювання – по замовленню Споживача; інші технологічні потреби – по замовленню Споживача.

Згідно з п. 3.2.6. Договору Споживач зобов’язався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії  в  обсягах  і  в  терміни,  які  передбачені Договором.

Відповідно до п. 5.1 Договору облік споживання теплової енергії на потреби опалення та гарячого водопостачання проводиться за приладами комерційного обліку або розрахунковим способом.

Згідно з п. 5.2 Договору проектні роботи та встановлення приладів комерційного обліку теплової енергії виконується за замовленням Споживача організаціями, які мають відповідні ліцензії. Встановлення приладів комерційного обліку виконується згідно з узгодженим Теплопостачальною організацією та територіальним ДЦСМС Держспоживстандартом проектом на межі експлуатаційної відповідальності теплових мереж Теплопостачальної організації  та Споживача…

Споживач, що має прилади комерційного обліку, щомісячно подає до Теплопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії, в терміни, передбачені в додатку № 1 до цього Договору  (п. 5. 3 Договору).

Пунктом 5.5 Договору сторони встановили, що при відсутності приладів комерційного обліку <…> обсяг теплової енергії визначається Теплопостачальною організацією згідно з договірними тепловими навантаженнями, з урахуванням середньомісячної температури зовнішнього повітря, холодної води та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання Споживача у розрахунковому періоді.

Згідно з п. 6.1 Договору розрахунки за даним Договором здійснюються в грошовій або іншій формі, що не суперечить діючому законодавству, відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів (цін), діючих на час розрахунків (Додаток   № 5 до цього Договору), та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії або даних,  встановлених  розрахунковим  способом.

Пунктами 6.2, 6.3 та 6.4 Договору встановлено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Підставою для розрахунків Споживача з Теплопостачальною організацією є рахунок та акт приймання-передачі. Споживач зобов’язаний до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, перерахувати на розрахунковий рахунок Теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію

В пункті 6.7 Договору сторони узгодили, що  Споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від Теплопостачальної організації <…> документи за розрахунковий період: рахунок-фактуру; акт приймання-передачі теплової енергії; податкову накладну (платникам ПДВ).

Отриманий Акт приймання-передачі теплової енергії Споживач повинен підписати, оформити належним чином  та повернути на адресу Теплопостачальної організації на протязі п’яти днів з дати отримання (п. 6.7.1 Договору).

Відповідно до п. 6.7.2 Договору у разі неотримання Акту приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні  у термін, встановлений в п. 6.6.1. Договору (колегія суддів, проаналізувавши текст Договору та вислухавши пояснення представників сторін, зауважує, що фактично мова йде про термін, встановлений в п. 6.7.1 Договору), акт підписується  Теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його Споживачем, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період.

Згідно з пунктом 10.1 Договір набуває чинності з 01 квітня 2007 р. і діє до 01 квітня 2008 р. При цьому пунктом 10.4 Договору сторони узгодили, що Договір вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо жодна з сторін за місяць до закінчення терміну дії даного Договору не заявила про розірвання цього Договору.

Виходячи з матеріалів справи, в порядку п. 10.4 Договору строк дії Договору було продовжено (докази того, що протягом березня 2008 р. Теплопостачальна організація або Споживач заявили про розірвання Договору, в матеріалах справи відсутні; сторонами факт продовження дії Договору не заперечується).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач протягом грудня 2007 р. -  січня 2009 р.  поставив  відповідачу теплову енергію на  загальну  суму 3847,68 грн. Для її оплати відповідачу щомісячно направлялись відповідні акти приймання-передачі та рахунки.

Ані належним чином оформлені і підписані акти, ані письмові обґрунтовані заперечення в їх підписанні (як це передбачено п.п. 6.7.1, 6.7.2 Договору) позивачу відповідачем не надавались.

Оплату теплової енергії за вказаний період в установлені Договором строки відповідач не здійснив.

У зв’язку з цим 06.03.2009 р. позивач надіслав на адресу відповідача лист (вих. № 1-14/559 від 05.03.2009 р.) з вимогою протягом семи днів погасити заборгованість за спожиту теплову енергію. Крім того, даним листом позивач повторно направив відповідачу відповідні рахунки та акти приймання-передачі теплової енергії (в 2-х примірниках) за спірний період і просив підписати акти та по одному примірнику зазначених актів повернути позивачу.

Вимоги позивача були залишені відповідачем без задоволення.

Стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_5 на користь Концерну «Міські теплові мережі» в особі Філії Концерну «Міські теплові мережі» Ленінського району 3847,68 грн. основного боргу стало предметом  судового розгляду  у даній справі.               

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за  договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується  передати  майно  (товар) у  власність другій стороні (покупцеві),  а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи зі змісту  статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні  приписи  містить   ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Правовідносини сторін врегульовані Договором, чинним протягом всього спірного періоду.

Згідно з долученими  до матеріалів  справи копіями  актів приймання-передачі теплової енергії, за період з грудня 2007 р. по січень 2009 р. позивач  поставив відповідачу теплову енергію  в гарячій воді на загальну  суму 3847,68 грн.,  у зв’язку з чим відповідачу до сплати було виставлено відповідні рахунки (арк. справи  52-67).

Доказом отримання відповідачем зазначених вище рахунків та актів є наявні в матеріалах справи Повідомлення про вручення поштових відправлень з особистим підписом відповідача (крім того, 06.03.2009 р. позивач повторно направив на адресу Споживача рахунки та Акти приймання-передачі за спірний період).

Враховуючи, що у встановлений п. 6.7.1 Договору строк (протягом 5 днів з дати отримання) відповідач не повернув Теплопостачальній організації належним чином оформлені Акти приймання-передачі теплової енергії, письмових нормативно обґрунтованих заперечень до Актів на адресу позивача не надходило, Акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період, в силу умов п. 6.7.2 Договору, вважаються погодженими і є підставою для проведення остаточних розрахунків за отриману протягом вказаного в них періоду теплову енергію.

Колегія суддів відзначає надуманість доводів заявника про те, що акти приймання-передачі є досі не погодженими, мотивованих відсутністю в Договорі пункту 6.6.1, на який міститься посилання в п. 6.7.2 Договору. Як вже зазначалось вище, аналіз тексту Договору дає підстави для висновку, що фактично в п. 6.7.2 Договору мова йде про термін, встановлений в п. 6.7.1 Договору.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, ані у встановлені пунктом 6.4 Договору строки, ані пізніше відповідач оплату спожитої теплової енергії не здійснив.

Таким чином, в результаті неналежного виконання договірних зобов’язань у відповідача утворилась заборгованість за Договором в сумі 3847,68 грн.

Доказів погашення вказаної суми боргу відповідачем місцевому  господарському суду  надано не було. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про  стягнення з відповідача   3847,68 грн. основного  боргу  за  Договором.

Заперечення відповідача колегією суддів до уваги не приймаються  як необґрунтовані, з огляду на вищевикладене, а також наступне.

Правовідносини сторін врегульовані Договором, розділом  5 якого визначено порядок обліку теплової енергії (в т.ч., умови і порядок обладнання приміщень приладами комерційного обліку теплової енергії). При цьому п. 5.3. Договору встановлено обов’язок Споживача,  що має прилади комерційного обліку, щомісячно подавати до Теплопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено і не спростовано заявником, що оплата не здійснювалася  відповідачем  ані  за  актами позивача, ані  за  показниками  приладів  обліку.

Колегія суддів відзначає, що відповідачем – всупереч його власних доводів – не надано суду навіть доказів звітування позивачу щодо обсягів фактичного споживання теплової енергії протягом спірного періоду. Твердження заявника, що на підставі додаткової угоди від 24.04.2003 р. він звільнений від обов’язку регулярного особистого повідомлення Теплопостачальній організації показань приладів обліку теплової енергії, є безпідставним і не приймається колегією суддів до уваги, оскільки вищезгадана додаткова угода жодним чином не впливає на обов’язки сторін за Договором № 100711 від 01.04.2007 р.: її було укладено за 4 роки до його укладення, і стосується вона умов договору № 711 від     01.10.2002 р.

Більш того, відповідачем взагалі не доведено, що його приміщення обладнані приладами комерційного обліку відповідно до вимог Договору та чинного законодавства.

Крім того, колегією суддів враховується, що Договір  між Концерном «Міські теплові мережі»  та   ПП ОСОБА_5  укладено на підставі письмової заявки останнього. Зокрема, в заявці зазначено: опалювальну площу, теплове навантаження на опалення, теплове навантаження на гаряче водопостачання. При цьому, відомості щодо наявності  приладу обліку в заявці  ПП ОСОБА_5  відсутні, у відповідних рядках заявки проставлено прочерки (арк. справи 10).

Не знаходить  свого підтвердження  також посилання  відповідача на порушення  судом  першої  інстанції норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України  доказами у справі є  будь-які  фактичні  дані, на підставі  яких  господарський  суд у визначеному  законом порядку  встановлює  наявність чи відсутність  обставин, на яких ґрунтуються  вимоги  і  заперечення  сторін, а також  інші  обставини, які  мають значення  для  правильного вирішення господарського спору. Згідно ч. 1 ст. 34 ГПК України господарський суд  приймає  тільки ті  докази, які  мають значення  для справи.

В силу приписів ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Колегія суддів зауважує, що в апеляційній скарзі відповідачем не наведено жодних доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, не надано будь-яких доказів безпідставного задоволення позовних вимог позивача.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відкладення на підставі ст. 77 ГПК України розгляду справи є правом, а не обов’язком суду, і використовується ним, якщо відсутність певних доказів перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні. Якщо ж суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Апеляційна інстанція не вбачає порушень норм процесуального права з боку місцевого господарського суду  при  прийнятті  даного  рішення.

Стосовно посилання заявника на порушення позивачем приписів ст. 56 ГПК України слід зазначити, що по-перше, вказаною нормою встановлено обов’язок позивача надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача була направлена копія позовної заяви разом з розрахунком суми позову, що підтверджується описом вкладення у конверт та фіскальним чеком від 30.03.2009 р. Згідно з поясненнями позивача, решта документів, що були додані до позовної заяви, відповідачу не направлялись, оскільки такі документи у відповідача наявні (договір  № 100711 від 01.04.2007 р., копії рахунків та актів виконаних послуг за теплову енергію, копія листа від 05.03.2009 р. (вих. № 1-14/559); а по-друге, в силу ст. 104 ГПК України підставою для скасування або зміни рішення може бути порушення норм  процесуального права судом, а не стороною.

Таким чином, посилання заявника на порушення позивачем вимог ст. 56 ГПК України  є безпідставним і не приймається колегією суддів до уваги.

З приводу викладеної в апеляційній скарзі вимоги заявника направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції колегія суддів вважає необхідним вказати, що повноваження апеляційної інстанції визначені статтею 103 ГПК України, згідно з якою право направлення справи на новий розгляд до господарського суду апеляційній інстанції не надано.

Оскільки доводи відповідача, як заявника апеляційної скарги, не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга  відповідача залишається судом без задоволення.

Колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення господарського суду Запорізької області нормам чинного законодавства. Підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Разом з тим, в ході апеляційного перегляду справи колегія суддів виявила описку, допущену судом першої інстанції під час оформлення рішення суду відповідно до вимог                        ст. 84 ГПК України.

Як свідчать матеріали справи, в судовому засіданні 28.04.2009 р. на підставі ч. 2 ст. 85 ГПК України судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі (арк. справи 75), згідно з якими з Приватного підприємця ОСОБА_5 стягнуто на користь Концерну «Міські теплові мережі» в особі філії концерну «Міські теплові мережі» Ленінського району  м. Запоріжжя 3847,68 грн. основного боргу, 102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Проте, при комп’ютерному наборі повного тексту рішення суду в пункті 2 його резолютивної частини було допущено описку стосовно зазначення  стягуваної суми основного боргу: замість суми, в розмірі якої було заявлено позивачем і, відповідно, задоволено судом позовні вимоги (3847,68 грн. основного боргу), помилково надруковано  «9535,32 грн. основного боргу»  (арк. справи 77).

Частина 1 ст. 89 ГПК України передбачає обов’язок суду виправити описки чи арифметичні помилки, допущені у рішенні (як за заявою сторони, так і з власної ініціативи).

У зв’язку з викладеним, керуючись ст.ст. 89, 99 ГПК України,  колегія суддів вважає необхідним за власною ініціативою виправити виявлену описку.

Судові витрати по розгляду апеляційної скарги, відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, покладаються на заявника (відповідача у справі).

Керуючись ст.ст. 49, 89, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний  господарський  суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_5                   (м. Запоріжжя) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 28.04.2009 р. у справі                  № 14/131/09  залишити  без змін.

Виправити допущену в рішенні господарського суду Запорізької області від 28.04.2009 р. у справі № 14/131/09 описку.

В пункті 2  резолютивній частині рішення  замість “9535,32 грн. основного боргу” читати: “3847,68 грн. основного боргу”.

Головуючий суддя Зубкова Т.П.

судді  Зубкова Т.П.

Хуторной В.М.  Коробка Н.Д.