ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 29 жовтня 2009 р.                                                                                    № 37/172пд  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоКота О.В.

суддівШевчук С.Р. (доповідач),

Воліка І.М.

розглянувши  касаційну          скаргу Акціонерного товариства відкритого типу "Макіївський універмаг"

на рішеннягосподарського суду Донецької області від 31.07.2009р.

у справі №37/172пд господарського суду Донецької області

за позовомАкціонерного товариства відкритого типу "Макіївський універмаг"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Завод Донспецметалпром"

Закритого акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії Центрально-міського відділення Промінвестбанку

провизнання договору відступлення права вимоги № 09-08/28 від 26.05.2009 р. недійсним

          В судовому засіданні взяли участь представники:

-          позивача: ОСОБА_1.

-          відповідачів: не з"явились

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Макіївський універмаг”  звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Завод Донспецметалпром” та Закритого акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” в особі філії Центрально-міського відділення Промінвестбанку у м. Макіївка  про визнання договору відступлення права вимоги №09-08/28 від 26.05.2009р. недійсним.

Рішенням господарського суду Донецької області від 31.07.2009р. (суддя        Попкова Д.О.) в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим у справі рішенням, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відповідачі не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, не надіслали відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Відповідачі не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 27.10.2009 р. змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого Кота О.В., суддів Шевчук С.Р., Воліка І.М.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Місцевим господарським судом встановлено, що 29.01.2007р. між відповідачем-2 (далі –Банк) та позивачем (далі –Позичальник) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №09-08/68, згідно умов якого Банк надає Позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії, яка не може перевищувати 1900000,00 грн., на умовах, передбачених цим договором,  а Позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором. Остаточне повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту –28.01.2009р. або протягом десяти календарних днів з моменту отримання направленого банком повідомлення згідно п.  4.3.4 цього договору. Кредит надається із наступним цільовим призначенням –на оплату будівельно-монтажних робіт, оплату за будівельні матеріали, оплату послуг, товарно-матеріальних цінностей.

Пунктом 3.1. сторони передбачили, що кредит надається шляхом оплати в межах встановлених сум та термінів розрахункових документів Позичальника безпосередньо з його позичкого рахунку №20637351525131 на рахунки контрагентів Позичальника відповідно до цільового призначення кредиту.

У пункті 3.2. договору про відкриття кредитної лінії встановлені проценти за користування кредитом, що нараховуються Банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються Позичальником, виходячи із процентної ставки у розмірі 17%. При цьому проценти сплачуються Позичальником протягом 10 банківських днів з дати їх нарахування з поточного рахунку Позичальника №26001301525131 на рахунок № 20682351525131, відриті в філії „Центрально-міське відділення Промінвестбанку в м. Макіївка Донецької області”, код банку 334516.

На виконання зобов’язання з надання кредиту Відповідачем 2 сплачувалися платіжні доручення про перерахування грошових коштів на рахунок контрагентів Позивача згідно цільового призначення кредиту –відповідні операції, а також повернення кредиту відображені у наявних в матеріалах справи виписках з банківського рахунку. Загальна сума наданих Позивачеві кредитних коштів у період з 29.01.2007р. по 30.05.2009р. становить 2200473,66грн., тоді як Позичальник безпосередньо повернув за цей період лише 401587,6грн.

Отже, виходячи із банківської виписки позивач припускав порушень щодо своєчасного погашення процентів за користування кредитом.

22.03.2007р. між відповідачем-2 (Іпотекодержатель)  та позивачем (Іпотекодавець), укладені іпотечні договори із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя №09-08/704  та №09-08/705, які забезпечують вимоги Іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №09-08/68 від 29.01.2007р., укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, а також договорів про внесення змін до нього.

Приналежність предмета іпотеки Іпотекодавцю підтверджується свідоцтвами про право власності та витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Пункти 2.2.1 кожного іпотечного договору містять застереження про нерозголошення Іпотекодержателем  конфіденційної інформації, яка стала відома у зв’язку із укладеннями і виконанням іпотечних договорів, третім  особам, за винятком випадків, пов’язаних, зокрема, із необхідністю забезпечити інтереси Іпотекодержателя щодо збереження, страхування іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки або його реалізацію.

При цьому, пункти 3.1.7. кожного із означених іпотечних договорів містять вказівку про право Іпотекодержателя здійснювати відступлення прав за відповідним іпотечним договором та кредитним договором без отримання попередньої згоди Іпотекодавця.

26.05.2009р. між відповідачем 2 (первісний кредитор) та відповідачем 1 (новий кредитор) укладений договір відступлення права вимоги №09-08/28, відповідно до умов якого первісний кредитор здійснює відступлення (передає) право вимоги, а новий кредитор набуває (приймає) право вимоги кредитора виконання зобов’язань до Акціонерного товариства відкритого типу „Макіївський універмаг” (далі –Боржник) за:

- договором про відкриття кредитної лінії №09-08/68 від 29.01.2007р. з відповідними змінами;

- іпотечним договором із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя №09-08/704 від 22.03.2007р. з відповідними змінами;

- іпотечним договором із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя №09-08/705 від 22.03.2007р. з відповідними змінами.

Вказаний договір з боку відповідача 2 підписаний  керуючим філією ОСОБА_2 який діяв на підставі Положення про філію нотаріально посвідченої довіреності від 01.04.2009р., яка містить відповідне повноваження, та дозволу, викладеному у листі від 17.04.2009р. №17/164.

За умовами  п. 4 договору про відступлення права вимоги новий кредитор зобов’язується сплатити первісному кредитору за відступлене право вимоги шляхом перерахування протягом 3 банківський днів грошових коштів у розмірі 1917679,16грн. на визначений рахунок.  Це грошове зобов’язання перед відповідачем 2, як встановили суди,  відповідач 1 виконав у повному обсягу згідно платіжного доручення №14 від 26.05.2009р. При цьому, як вбачається із виписок за відповідними банківськими рахунками за рахунок коштів, отриманих від відповідача 1 відповідач 2 здійснив погашення заборгованості позивача з повернення кредиту та сплати відсотків.

Листом №09-01/180 від 28.05.2008р. відповідач 2 повідомив позивача про відступлення права вимоги за вказаним договором.

Внаслідок набуття відповідачем 1 статусу кредитора у тому числі за іпотечними договорами в Державному реєстрі іпотек внесені відповідні зміни щодо іпотекодержателя.

Окрім того, ухвалою господарського суду Донецької області від 03.12.2008р. у справі за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 до Акціонерного товариства відкритого типу „Макіївський універмаг” про стягнення збитків у сумі 4056495грн., до останнього були вжиті забезпечувальні заходи у вигляді накладення арешту на грошові кошти  та рухоме і нерухоме майно в межах суми позову.

Позивач, не погоджуючись з договором відступлення права вимоги №09-08/28 від 26.05.2009р. звернувся до суду з позовом про визнання його недійсним, оскільки

-          на момент його укладання у відповідача 2 було відсутнє право вимагати у позивача виконання за кредитним договором в обсязі, який було відступлено;

-          на момент його укладання позивач мав право не виконувати свої зобов’язання за кредитним договором на підставі ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, що унеможливлює виникнення у відповідача 2 права достроково вимагати повернення кредиту, а отже –унеможливлює і відступлення такого права;

-          в момент його укладання відповідач 2 не мав права звертати стягнення за Іпотечними договорами, що вказує на відсутність права, яке може бути передане іншій особі;

-          він не був зареєстрований у порядку, встановленому законом;

-          представник відповідача 2, який підписав спірний договір, не мав повноважень на його укладання;

-          в момент його укладання  було порушено банківську таємницю та положення Іпотечних договорів щодо розголошення конфіденційної інформації третім особам.

Втім, як зазначив суд першої інстанції, наведені підстави для визнання спірного договору недійсним є недоведеними.

Так, в першому випадку, позивач безпідставно пов’язує дійсність вимоги із настанням моменту для виконання обов’язку боржника, а саме –повернення кредиту, оскільки згідно ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України дійсність права вимоги, що може бути відступлена, перебуває у залежності виключно  від існування у особи обов’язку у певному зобов’язані (статус боржника).

В даному  ж випадку такий обов'язок існує, оскільки відповідач 2 надавав позивачеві кредит за договором про відкриття кредитної лінії №9-08/68 від 29.01.2007р.  у період з 29.01.2007р. по 30.05.2009р. у розмірі 2200473,66грн., які у повному обсягу на момент укладання спірного договору повернуті не були. Факт надання зазначеного кредиту у світлі п.п.2.1.,3.2., 3.3. цього договору та ст.ст.1046, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України зумовлює як виникнення кредитних правовідносин між відповідачем 2 та позивачем, так і перебування останнього у статусі боржника у таких правовідносинах стосовно обов’язку з повернення кредиту, сплату відсотків за користування ним, та інших платежів, передбачених умовами договору про відкриття кредитної лінії №9-08/68 від 29.01.2007р.

При цьому, враховуючи наведену вище позицію суду відносно відсутності правового зв’язку між моментом виконання обов’язку та можливістю здійснити заміну кредитора у зобов’язанні, суд визнав безпідставним і посилання позивача на наявність у нього права   не виконувати свої зобов’язання за кредитним договором на підставі          ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, оскільки наявність або відсутність права не виконувати свої зобов’язання за умов неприпинення останніх у встановленому порядку жодною мірою не впливає на право кредитора у зобов’язанні здійснити відступлення свого права вимоги у такому зобов’язання іншій особі. А ч. 2 ст. 218 Господарського  кодексу України взагалі не містить положень, що могли б тлумачитися які такі, що встановлюють право не виконувати існуючі зобов’язання  - зазначена норма лише визначає умови господарсько-правової відповідальності  за порушення існуючого зобов’язання.

В свою чергу, незалежно від наявності або відсутності обставин звільнення від відповідальності за дотримання виконання обов’язків позивачем за договором про відкриття кредитної лінії №9-08/68 від 29.01.2007р. на моменту укладання спірного договору позивач не втрачає статусу боржника відповідача 2, а останній - права здійснити передачу свого статусу кредитора іншій особі шляхом укладання спірного договору.

Збереження статусу кредитора, а отже –і спроможності за загальним правилом вчинити угоди про його заміну, зумовлено збереженням та існуванням самого зобов’язання як відповідного правовідношення у розумінні ст.509 Цивільного кодексу України та ст. 173 Господарського кодексу України.

Таким, що не заслуговує на увагу визнано і посилання позивача на відсутність у відповідача 2 права звертати стягнення за Іпотечними договорами в момент укладання спірного договору, оскільки одночасність відступлення права вимоги  за кредитним договором (основне зобов’язання) та за іпотечним договором є безпосередньою вимогою ч. 1 ст. 24  Закону України „Про іпотеку”, яка (вимога) у розглядуваному випадку дотримана.

Юридично неспроможним  визнані доводи позивача і про нездійснення реєстрації спірного договору у встановленому порядку, оскільки позивач безпідставно ототожнює державну реєстрацію договору із внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру іпотек.

Так, реєстрація договорів у розумінні ч. 3 ст.640 Цивільного кодексу України здійснюється нотаріусами  відповідно до Тимчасового порядку, затвердженого Постановою КМУ від 26.05.2004р. № 67,  шляхом внесення запису до Державного реєстру правочинів одночасно із нотаріальним посвідченням такого договору.

В свою чергу, внесення відомостей до Державного реєстру іпотек здійснюється будь-яким реєстратором на підставі повідомлення уповноваженої особи у відповідності до Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого Постановою КМУ від 31.03.2004р. №410.

Зазначені реєстраційні дії не замінюють одна одну, проте чинність та укладеність  договору діючим законодавством пов’язана виключно із реєстрацією у Державному реєстрі правочинів, що безпосередньо випливає із змісту ст. 513 Цивільного кодексу України, яка встановлює вимоги про необхідність державної реєстрації договору про заміну кредитора у зобов’язанні у разі, якщо воно виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Натомість ані Цивільний кодекс України, ані Закон України „Про іпотеку” не встановлює необхідності державної реєстрації договору іпотеки  - ч.1 ст.577 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 3 Закону України „Про іпотеку” визначають виникнення прав та обов’язків сторін іпотечного договору лише з моменту нотаріального посвідчення. Отже, оскільки не повинна була проводитися державна реєстрація договорів іпотеки, остільки не повинна здійснюватися і державна реєстрація спірного договору, а відтак - відсутні підстави стверджувати про порушення положень ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України.

До того ж, вимоги ч. 3 ст. 24 Закону України „Про іпотеку”, на які також посилався Позивач, передбачають необхідність державної реєстрації не правочину про відступлення прав за іпотечним договором, а відомостей про таке відступлення, яка (реєстрація) здійснюється відповідно саме до  Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого Постановою КМУ від 31.03.2004р. №410 (п.п. 17-24). При цьому, обставини наявності або відсутності такої реєстрації жодною мірою не впливають на законність (дійсність) спірного договору, що випливає із змісту ч. 1 ст. 4 Закону України „Про іпотеку”, а отже і не відносяться (обставини) до предмету судового дослідження у цій справі.

Недоведеним визнано і посилання позивача на відсутність повноважень у представника відповідача 2 на укладання спірного договору, оскільки судом встановлено, що представник відповідача 2 –керуючий філії ОСОБА_2 –при укладанні спірного договору діяв на підставі Положення про філію (а.с.а.с.125-129 т.1) та довіреності і від 01.04.2009р. (а.с.73 т.1), які підпадають під належні у розумінні ч. 3 ст.237 Цивільного кодексу України підстави для виникнення правовідносин з представництва, та, з огляду на зміст, –і повноважень у такого представника на укладання спірного договору від імені відповідача 2. При цьому, судом до уваги не прийняті посилання позивача на те, що представник відповідача 2 був уповноважений лише на укладання договору відступлення права вимоги за №17/164 від 17.04.2009р., що не співпадає із номером та датою спірного договору, оскільки №17/164 та дата 17.04.2009р. відносяться не до договору відступлення права вимоги, а до листа –дозволу, за яким  керуючий філії ОСОБА_2 був управнений  укласти спірний договір.

Безпідставним є і посилання позивача на порушення банківської таємниці та розголошення комерційної інформації, оскільки, як встановив суд, із змісту спірного договору не вбачається, що його укладання опосередковує розголошення       відповідачем-2 банківської таємниці або конфіденційної інформації щодо позивача на користь відповідача 1 –спірний договір лише визначає обсяг прав вимоги, які набуваються відповідачем 1.  При цьому, необхідність визначання такого обсягу (відповідних сум) при вчиненні договору відступлення права вимоги безпосередньо випливає із змісту ст.514 Цивільного кодексу України та спрямована на забезпечення у подальшому можливості належного у розумінні ст.525  Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України виконання позивачем зобов’язань перед новим кредитором.

До того ж, діюче законодавство взагалі не пов’язує можливість визнання договору відступлення права вимоги недійсним із обставинами розголошення або нерозголошення банківської/конфіденційної інформації за зобов’язаннями, у яких здійснюється заміна кредитора.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що окрім всього позивач недостатньо обґрунтував порушення своїх прав внаслідок укладання спірного договору, місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки попередньої судової інстанції зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43, 84, 107 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи, оскільки за змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України є спірний договір, є недодержання в момент його  вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, чого встановлено судом першої інстанції не було. Натомість пункти 3.1.7. кожного із означених іпотечних договорів містять вказівку про право Іпотекодержателя здійснювати відступлення прав за відповідним іпотечним договором та кредитним договором без отримання попередньої згоди Іпотекодавця.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаних висновків суду, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого господарського суду  України не вбачає підстав для скасування прийнятого у справі рішення, яке відповідає матеріалам справи та чинному законодавству.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства відкритого типу "Макіївський універмаг" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 31.07.2009р. у справі №37/172пд залишити без змін.

Головуючий                                                                         Кот О.В.

С у д д я                                                                                Шевчук С.Р.

С у д д я                                                                                           Волік І.М.