Справа № 487/7710/14-ц

Провадження № 2/487/125/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2017 року

Заводський районний суд м.Миколаєва у складі головуючого - судді Павлової Ж.П.,при секретарі  Пономарьової Д.С., представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та по зустрічній позовній заяві ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору не дійсним

В С Т А Н О В И В:

31.07.2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (на далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 30973,41 грн.

Свій позов позивач обґрунтував тим, що 29.10.2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем було укладено договір № б/н, відповідно до умов якого він надав відповідачу кредит у сумі 14400,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Але відповідач не дотримувався строків погашення заборгованості за кредитним договором, тому станом на 30.05.2014 року утворилась заборгованість, в розмірі 30  973,41 грн., яка складається з наступного:13927,83 грн. – заборгованість за кредитом; 12344,55 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 2749,92 грн. – заборгованість по комісії за користуванням кредитом;500,00 грн. – штраф (фіксована частина);1451,11 грн. – штраф (процентна складова).

Оскільки відповідач не виконує належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, позивач просив стягнути з нього зазначену заборгованість.

14.02.2017 року відповідач подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання договору споживчого кредиту не дійсним з посиланням на положення Закону України "Про захист прав споживача".

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. В задоволенні зустрічної позовної заяви просив відмовити за її недоведеності та необгрунтованості.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав , просив відмовити в задоволені позовних вимог банку , в тому числі і застосувавши строк позовної давності.Зустрічну позовну заяву підтримав та просив її задовольнити.

Вислухавши пояснення сторін,та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем 29.10.2010 року було укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого він надав відповідачу кредит у сумі 14400,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 свої зобов’язання за кредитним договором не виконує, у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 30.05.2014 року становить 30973,41 грн., яка складається з наступного: -  13927,83 грн. – заборгованість за кредитом; 12344,55 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 2749,92 грн. – заборгованість по комісії за користуванням кредитом;     500,00 грн. – штраф (фіксована частина);1451,11 грн. – штраф (процентна складова).

Відповідно до положень ст.ст. 525-526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, якщо інше не встановлено договором кредиту і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

 Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.

 Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Так, судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_3 29.10.2010 року було укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого він надав відповідачу кредит у сумі 14400,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.Договір укладено шляхом написання заяви, яка разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, складає між ними договір про надання банківських послуг.

Згідно з умовами цього договору Банк надав відповідачу кредит у розмірі 14400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% ( базова процентна ставка за кредитом 2.5 % на місяць із розрахунку 360 днів у році).

29.10.2010 року відповідач отримав кредитну карту. Строк дії картки - один рік.

 Але відповідач свої зобовязання за даним договором виконував не належним чином.

 Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість за кредитом станом на 30.05.2014 року становить 30973,41 грн., а саме: 13927,83 грн. – заборгованість за кредитом; 12344,55 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 2749,92 грн. – заборгованість по комісії за користуванням кредитом;     500,00 грн. – штраф (фіксована частина);1451,11 грн. – штраф (процентна складова).

Згідно п.1.1.7.12 умов і правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий самий термін.

Строк дії кредитного договору відповідає строку дії картки.

Згідно з пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на її лицевій стороні (місяць і рік); вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця.

Пунктом 3.1.3 Правил користування платіжною карткою передбачено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше(до початку місяця закінчення строку дії) не поступила письмова заява держателя про закриття рахунку.

Крім того, із наданого ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості та витягу з особового рахунку вбачається активне користування відповідачем кредитною карткою на протязі 2010-2011 років , що включало в себе як зняття кредитних коштів, так і поповнення картки. Тобто, ОСОБА_3 своїми діями підтвердив наявність між сторонами кредитних правовідносин.         

В своїх запереченнях проти позову представник відповідача також наполягав про застосування позовної давності.

Позовна давність за ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Йдеться про те, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.

      Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

     Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

     Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

      Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

      Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

      За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

      Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

       Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

      Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

      За договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту ( закінчення строку дії картки) (ст. 261 ЦК України).

      Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року, 6-61цс14 від 18 червня 2014 року, № 6-95цс14 від 17 вересня 2014 року, № 6-103цс14 від 24 вересня 2014 року,№ 6-134цс14 від 1 жовтня 2014 року, № 6-167цс14 від 12 листопада 2014 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для усіх судів України.

     Відповідно до умов договору, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_3 кінцевий термін виконання кредитного зобов'язання відповідає строку дії картки.    Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається

вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку, в силу ч.3 цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

  До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обовязку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/ або сум санкцій.

 Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб'єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами передбачено Законом України « Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» .

Відповідно до п.1.2 ст.1 цього Закону банківський  автомат самообслуговування (банківський автомат) - програмно-технічний комплекс, що надає можливість держателю    електронного    платіжного    засобу    здійснити самообслуговування за операціями одержання коштів у готівковій формі,  внесення  їх для зарахування на відповідні рахунки, одержання інформації щодо стану рахунків, а також виконати інші операції згідно з функціональними можливостями цього комплексу.

  Пунктом 1.27 ст.1 визначено, що платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

  Платіжний пристрій - технічний пристрій (банківський автомат, платіжний термінал, програмно-технічний комплекс самообслуговування тощо), який дає змогу користувачеві здійснити операції з ініціювання переказу коштів, а також виконати інші операції згідно з функціональними можливостями цього пристрою ( п.1.32-2 ст.1 Закону).

   Програмно-технічний комплекс самообслуговування - пристрій, що дає змогу користувачеві здійснювати операції з ініціювання переказу коштів, а також виконувати інші операції відповідно до функціональних можливостей цього пристрою без безпосередньої участі оператора (касира);

    На підтвердження факту укладення кредитного договору,отримання платіжної картки та користування нею за допомогою

банкоматів, терміналів самообслуговування,терміналів для розрахунку в різноманітних торгівельних мережах та часткової сплати заборгованості по кредитному ліміту на платіжну картку позивачем надано виписку по основній карті(картковому рахунку)відповідача.

Із цієї виписки основної карти 9992****8808425 вбачається, що на відкритий на ім'я боржника у банку картковий рахунок, через термінали самообслуговування, у 2010 та 2011 році, відповідачем періодично вносилися платежі. Вказана обставина свідчить про продовження дії договору й позивач, отримуючи кошти, засвідчував факт існування між сторонами договірних відносин та не заперечував проти виконання боржником своїх зобов'язань.Так, останній платіж відповідачем знято через банкомат 03.09.2011 року, на депозит ним повернуто банку останнім платіжем 04.11.2011 року, до суду із позовом банк звернувся 31.07.2014 року.

Представник відповідача не надав суду належних та допустимих доказів того, що відповідач звертався до банку із заявами щодо помилкового зарахування на його картрахунок коштів, за 2010 та 2011 роки.

Оскільки вказані погашення заборгованості відповідачем не оспорені, то вказана обставина свідчить про визнання ОСОБА_3 свого боргу по кредиту та підтверджує, що вказані кошти були внесені ним особисто чи іншою особою з його згоди на його рахунок, адже саме на відповідачеві лежить обов'язок не передавати картки, пін-коди третім особам (п. 6.1 Умов та правил надання банківських послуг).

За таких обставин доводи представника відповідача не заслуговують на увагу, а тому його зустрічний позов не підлягає задоволенню.

Між тим, суд вважає, що позов банку підлягає частковому задоволенню. Згідно ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

В порушення названого конституційного принципу, позивач нарахував штраф фіксовану частину та штраф процентну складову, що неприпустимо.

Що стосується вимог позивача про стягнення комісії, то відповідно до п. 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Конституційний Суд України в своєму рішенні щодо офіційного

тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статі 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) від 10 листопада 2011 року зазначив, що положення частини четвертої - одинадцятої статті 11 закону передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту. Зокрема, це право споживача протягом певного терміну відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин; не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору; бути захищеним від суспільного поширення інформації про несплату боргу тощо.  

Доказів на підтвердження що вказана винагорода є комісією відповідно до Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою правління Національного банку України від 18 березня 2003 року №255 представник позивача суду не надав.За такого із відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі  26772,38грн., в тому числі: 13927,83 грн. – заборгованість за кредитом;  12344,55 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом,   500,00 грн. – штраф (фіксована частина).В іншій частині позовних вимог суд позивачу відмовляє.

Також підлягають стягненню із відповідача на підставі ст.88 ЦПК України сплачений розмір судового збору ,відповідно до задоволених позовних вимог.

За наведених вище підстав , в задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10,60,212,213,215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 29.10.2010 року у розмірі  26772,38грн., в тому числі: 13927,83 грн. – заборгованість за кредитом;  12344,55 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом,   500,00 грн. – штраф (фіксована частина).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 267,72грн.

В задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення заборгованості по комісії та процентної складової штрафу відмовити.

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити.

Рішення вступає в законну силу через 10 днів після його оголошення. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через Заводський районний суд м. Миколаєва у порядку ст.ст.294,295 ЦПК України.

СУДДЯ:                               Ж.П.ПАВЛОВА