АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_________________________

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2017 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів: Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.

при секретарі: П'ятничук В.Г.

за участю:

представника відповідача ОСОБА_1

заінтересована особа ОСОБА_2

представника заінтересованої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а :

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 та просила стягнути з відповідача борг у сумі 69 000 дол. США, що за курсом НБУ станом на 02.03.2016 становить 2 599 680 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23.06.2016 позовні вимоги задоволено. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 кошти в розмірі 2 599 680 грн. та 6 890 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції у новому складі суду. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що відповідно до заяви відповідача про затвердження мирової угоди в іншій цивільній справі про поділ майна подружжя передбачено, що ОСОБА_2 бере на себе обов'язок погашення заборгованості за судовим рішенням від 23.06.2016. Зазначила, що відповідач не позичав коштів, оскільки на той час вона перебувала з ним в шлюбі та про розписку їй не було відомо, згоди на укладення не надавала. Вказала, що розписка про отримання грошових коштів не містить зобов'язання про їх повернення.

Позивач та її представник в судове засідання не з'явились, хоча були обізнані про час та місце слухання справи . На підставі викладеного та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за їх відсутністю.

Справа № 761/9106/16-ц

№ апеляційного провадження:22-ц/796/71/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Притула Н.Г.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав зобов'язання в частині повернення коштів в спосіб, визначений розпискою.

З таким висновком суду не може погодитись колегія суддів.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи містять розписку від 23.07.2010 з тексту якої вбачається, що ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_4 кошти в сумі 49 000 дол. США для будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_1 строк повернення грошових коштів за першою вимогою відповідно до складеної розписки (а. с. 126) та розписку від 10.07.2013, згідно з якою ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_4 кошти в сумі 47 000 дол. США для завершення внутрішнього оздоблення будинку, будівництва погреба, гаража і облаштування земельної ділянки за вказаною адресою, строк повернення грошових коштів за першою вимогою, про що написав розписку (а. с. 125).

11.02.2016 ОСОБА_4 направила відповідачу вимогу про повернення коштів згідно розписок, яка отримана останнім 16.02.2016 згідно зворотного повідомлення (а. с. 5-6).

Враховуючи, що вимога виконана не була та кошти не повернуто, позивач звернулася до суду із відповідним позовом який було задоволено судом на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23.06.2016.

Заінтересована особа - ОСОБА_2, зазначила, що під час розгляду іншої цивільної справи про поділ майна подружжя (ОСОБА_5 та ОСОБА_2), вона дізналася про існування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23.06.2016. Вказала, що під час знаходження у шлюбі з ОСОБА_5 про існування вищезгаданих боргових зобов'язань їй нічого не було відомо. Вказані кошти її колишній чоловік ніколи не витрачав в інтересах родини, а сам факт складання вищезгаданих боргових розписок направлений лише на те, щоб незаконно вирішити майновий спір при поділі майна подружжя. Вказала, що позивач по справі ОСОБА_4 є давньою її знайомою та ОСОБА_5 Більш того, вказана особа тривалий час працювала під керівництвом відповідача.

Враховуючи наведене, ОСОБА_2 звернулася до суду із апеляційною скаргою.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений зобов'язанням строк (термін).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За таких обставин будь-яка обіцянка позикодавця надати позику в майбутньому не має юридичного значення, оскільки саме факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою позичальника (частина друга статті 1047 ЦК України).

Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Правова позиція Верховного суду України від 02 липня 2014 року висловлена у справі № 6-79 цс 14.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Правова позиція Верховного суду України від 11 листопада 2015 року висловлена у справі №6-1967цс15.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Статтею 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 зазначала, що розписки не могли бути складені вказаними датами, оскільки в цей період вона перебувала в шлюбі із відповідачем та про таку велику суму позики нічого не знала, а як зазначено в розписках кошти бралися для будівництва будинку та для завершення внутрішнього оздоблення будинку, тобто в інтересах сім'ї.

12.12.2016 ухвалою Апеляційного суду м. Києва, за клопотанням ОСОБА_2, призначено по справі експертизу для вирішення питання давності написання розписок від 23.07.2010 та від 10.07.2013 (а. с. 168).

Висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 22.05.2017 встановлено:

1. Записи і підписи у розписках від імені ОСОБА_5, датованих 10.07.2013 та 23.07.2010, виконані кульковими ручками, спорядженими пастами чорного та синьо-фіолетового кольору.

2. На досліджувані розписки від імені ОСОБА_5, датовані 10.07.2013 та 23.07.2010, здійснювався вплив сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів, що призвело до штучного зістарювання їх реквізитів.

3-5. Розписка від імені ОСОБА_5, датована 23.07.2010, виконана у період часу ймовірно пізніше жовтня 2010 року. Більш точно встановити період виконання досліджуваних підписів у документах не представляється можливим із причин малої кількості наданих зразків порівняння із штрихами такої ж рецептури, як і у досліджуваних підписах.

Отже, розписка від імені ОСОБА_5, датована 23.07.2010, виконана не у зазначену в документі дату 23.07.2010.

Розписка від імені ОСОБА_5, датована 10.07.2013 виконана у період часу ймовірно раніше грудня 2012 року. Більш точно встановити період виконання досліджуваних підписів та записів у документах не представляється можливим із причин малої кількості наданих зразків порівняння із штрихами такої ж рецептури, як і у досліджуваних підписах та записах.

Отже, розписка від імені ОСОБА_5, датована 10.07.2013, виконана також не у зазначену в документі дату 10.07.2013.

6,7. Відповісти на питання «Який час минув після виконання тексту у розписці від 23 липня 2010 року?» та «Який час минув після виконання тексту у розписці від 10 липня 2013 року?» не представляється можливим через неможливість встановити конкретну дату виготовлення досліджуваних розписок, через те, що в результаті проведених досліджень виявлені ознаки, що є характерними для штучного зістарювання документів (а. с. 179-185).

Таким чином, даним висновком експертів встановлено, що розписки від імені ОСОБА_5, датовані від 23.07.2010 та від 10.07.2013 виконані не у зазначені в документах дати, а встановити який час минув після виконання тексту у розписках не представляється можливим, оскільки виявлені ознаки, що є характерними для штучного зістарювання документів.

Колегія суддів, вважає даний висновок експертів належним доказом у справі, враховуючи його складання кваліфікованими фахівцями у відповідній галузі, попереджених про кримінальну відповідальність.

Згідно із ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що вищезгадані розписки, які були надані позивачем на підтвердження своїх позовних вимог, не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту укладання договорів позики та факту отримання відповідачем зазначених у останніх коштах.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник відповідача не зміг пояснити факт не залучення до розгляду справи в якості третьої особи колишню дружину відповідача з урахуванням того, що зі слів відповідача кошти, які були отримані ним у позику, витрачалися лише в інтересах родини, не надавши будь-яких доказів на підтвердження своїх слів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Враховуючи вищевикладене, та те, що про існування вищезгаданого рішення ОСОБА_2 стало відомо лише під час розгляду справи щодо поділу майна колишнього подружжя, колегія суддів, оцінюючи докази в їх сукупності, приходить до висновку про те, що розписки від імені ОСОБА_5, датовані від 23.07.2010 та від 10.07.2013 не можуть свідчити про виникнення між сторонами боргових зобов'язань, а їх складання колегія суддів розцінює як спосіб ОСОБА_5, в незаконний спосіб вплинути на поділ майна подружжя після розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_2

Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, а доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Особа яка подала апеляційну скаргу просила суд скасувати рішення суду та передати справу на повторний розгляд до суду першої інстанції.

Разом з тим апеляційний суд, відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства, позбавлений такої можливості.

За наведених обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 7 579,59 грн. за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.303,304,309,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення коштів відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 7 579,59 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Н.О. Прокопчук

Т.А.Семенюк