ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2017р.                                                                        Справа № 914/133/17

Господарський суд Львівської області у складі колегії суддів:

головуючий суддя Галамай О.З.,

суддя Крупник Р.В., суддя Щигельська О.І.

при секретарі судового засідання Прокопів І.І.

за позовом: Приватного підприємства “Самбіравтотранс”, м. Самбір, Львівська область

до відповідача: ОСОБА_1 міської ради Львівської області, м. Самбір, Львівська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_1 АТП-14608”, м. Самбір, Львівська область

про визнання нечинним та скасування рішення пунктів 2,5 ОСОБА_1 міської ради № 18 від 14.03.2006р. “Про затвердження матеріалів відведення та матеріалів інвентаризації земельних ділянок та надання їх в оренду”.

В судове засідання з’явились:

від позивача: ОСОБА_2 – директор;

від відповідача: не з’явився;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 – представник, довіреність від 30.01.2017р.

Представникам сторін в судовому засіданні роз'яснено права та обов'язки, передбачені статями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

На задоволення клопотання позивача здійснюється звукозапис розгляду судової справи за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватним підприємством “Самбіравтотранс” до відповідача ОСОБА_1 міської ради Львівської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_1 АТП-14608” про визнання нечинним та скасування рішення пунктів 2,5 ОСОБА_1 міської ради № 18 від 14.03.2006р. “Про затвердження матеріалів відведення та матеріалів інвентаризації земельних ділянок та надання їх в оренду”.

Ухвалою суду від 17.01.2017 р. порушено провадження у справі.

Ухвалою суду від 03.04.2017 р. призначено колегіальний розгляд справи.

Згідно вимог ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Галамай О.З., суддя Крупник Р.В., Синчук М.М., інформацію внесено до системи автоматизованого розподілу.

Ухвалою суду від 03.04.2017 року справу прийнято до провадження колегією суддів. 10.05.2017р. у зв’язку з перебуванням судді Синчука М.М. у відпустці, відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Львівської області, автоматизованою системою документообігу здійснено заміну члена колегії на суддю Щигельську О.І., інформацію внесено до системи автоматизованого розподілу.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

Представник позивача в судовому засіданні 07.06.2017 р. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві та пояснень, наданих в судовому засіданні.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з’явився. Однак, через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації Господарського суду Львівської області подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю представника (вх.№19811/17 від 06.06.2017р.).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, в судовому засіданні щодо заявлених вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх. № 3839/17) та пояснень, наданих в судовому засіданні.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та розглянувши подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 19811/17 від 06.06.2017 р.), прийшов до висновку, що в його задоволенні слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить підпис на відповідному бланку про оголошення перерви в судовому засіданні. Тому відповідач, як учасник судового процесу, не був позбавлений права та можливості (в матеріалах справи відсутні докази протилежного) забезпечити, за необхідності та якщо вважав за потрібне, участь у судовому засіданні свого іншого представника згідно ч.ч.1-5 ст. 28 ГПК України. Також відповідачем не подано суду жодних доказів непрацездатності представника, який здійснював представництво ОСОБА_1 міської ради у даній справі.

Як зазначено в постанові Пленуму ВГС України в п. 3.9.2. Постанови від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК).

Крім того, відповідач не був позбавлений права та можливості скористатися своїм правом подавати будь-які пояснення та докази заздалегідь до судового засідання. Як свідчать матеріали справи, відповідачем подано відзив (вх. №3839/17), в якому викладено позицію відповідача.

Отже, оскільки відповідач як юридична особа, не позбавлений права та можливості уповноважити на представництво і захист його інтересів в суді іншого представника або адвоката, однак явки представника не забезпечив, суд не вбачає підстав для задоволення даного клопотання.

Враховуючи викладене, суд вважає, що справа може бути розглянута за відсутності представника відповідача, за наявними в справі матеріалами.

В судовому засіданні 07.06.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Рішенням ОСОБА_1 міської ради Львівської області від 26.12.2002 року №17 надано ВАТ «ОСОБА_1 АТП-14608» в оренду терміном на 10 років земельну ділянку по вул. Завокзальна, 3 площею – 1,05 га під автостоянку та віднесено її до земель автотранспорту (п.2 Рішення). Зобов’язано правління ВАТ «ОСОБА_1 АТП-14608» виготовити технічну документацію та укласти договір оренди на земельну ділянку по вул. Завокзальна, 3 (п.3 Рішення).

Відповідно до п.2 рішення ОСОБА_1 міської ради Львівської області від 14.03.2006р. №18 затверджено технічну документацію по інвентаризації земельних ділянок і надано в оренду терміном на 5 років ВАТ «ОСОБА_1 АТП-14608» площею 1,0151 га (в т.ч. ділянка №1 площею 0,7485 приміська автостанція, ділянка №2 площею 0,2666 га – міжміська автостанція) по вул.Завокзальна, 3 для обслуговування будівель і споруд автостанції і платної автостоянки (п.2.5. Рішення).

Постановою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 17.04.2015 року позов ПП «Самбіравтотранс» задоволено, визнано нечинним та скасовано пункт 2.5 рішення ОСОБА_1 міської ради № 18 від 14.03.2006 року «Про затвердження матеріалів відведення та матеріалів інвентаризації земельних ділянок та надання їх в оренду». Однак, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 17 квітня 2015 року у справі № 452/81/15-а, а провадження у справі закрито, керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 167, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, оскільки дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, позивач звернувся з відповідним позовом до Господарського суду Львівської області про визнання нечинним та скасування рішення пунктів 2,5 ОСОБА_1 міської ради № 18 від 14.03.2006р. “Про затвердження матеріалів відведення та матеріалів інвентаризації земельних ділянок та надання їх в оренду” так як вважає, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідачем не було враховано того, що на момент прийняття зазначеного рішення власником будівлі автостанції, на яку посилається відповідач у своєму рішенні був і залишається позивач.

Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, а тому не підлягають до задоволення.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Тобто, саме сукупність умов (суперечність актам чинного законодавства та порушення цивільних прав або інтересів) може бути підставою визнання незаконним та скасування правового акту індивідуальної дії. Аналогічна позиція викладена у пункті 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", згідно якого підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п.2 рішення ОСОБА_1 міської ради Львівської області від 14.03.2006р. №18 затверджено технічну документацію по інвентаризації земельних ділянок і надано в оренду терміном на 5 років ВАТ «ОСОБА_1 АТП-14608» площею 1,0151 га (в т.ч. ділянка №1 площею 0,7485 приміська автостанція, ділянка №2 площею 0,2666 га – міжміська автостанція) по вул.Завокзальна, 3 для обслуговування будівель і споруд автостанції і платної автостоянки (п.2.5. Рішення).

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі тощо.

Прийняте міською радою спірне рішення (як суб'єктом владних повноважень) є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта (актів) не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку, укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування (місцевого органу виконавчої влади) щодо передачі у власність чи оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування (місцевого органу виконавчої влади) вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Таким чином, у разі прийняття органом місцевого самоврядування чи місцевим органом виконавчої влади (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди тощо), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, місцевого органу виконавчої влади не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в своїх численних рішеннях, (зокрема, у справах № 21-405а14 від 11 листопада 2014 року, № 21-308а14 від 09 грудня 2014 року, № 21-544а14 від 16 грудня 2014 року).

Як вбачається із матеріалів справи, 20.03.2006 р. між ОСОБА_1 міською радою (Орендодавець) та ВАТ «ОСОБА_1 АТП-14608» (Орендар) укладено типовий договір оренди землі, відповідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка знаходиться по вул. Завокзальна, 3 (п.1.) та відповідно до п. 19 якого іншими умовами передачі земельної ділянки в оренду є Рішення ОСОБА_1 міської ради про затвердження технічної документації по інвентаризації земельної ділянки від 14.03.2006 р. №18.

За змістом ст.16 ЦК України, захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється шляхом: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміні правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому, зазначеною нормою визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивачем вимога про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного на підставі Рішення ОСОБА_1 міської ради про затвердження технічної документації по інвентаризації земельної ділянки від 14.03.2006 р. №18 не заявлялася.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14, відповідно до якого прийняте міською радою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу кооперативу у власність та оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства. Розгляд цього позову (про визнання протиправним та скасування рішення про передачу міською радою земельних ділянок) не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків).

Тобто самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок дійсно не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов’язки сторін таких правовідносин (у зв’язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ст. 33 Господарського процесуального України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу вимог ст. 43 Господарського процесуального України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

У відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 3, 4, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 12, 22, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 49, 69, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          В задоволенні позову – відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 12.06.2017 р.

Головуючий суддя                                                   Галамай О.З.

Суддя Крупник Р.В.

Суддя Щигельська О.І.