У Х В А Л А

іменем україни

07 червня 2017 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Євграфової Є.П.,

СитнікО.М., Умнової О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_5, на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 11 серпня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 08 грудня 2006 року з ОСОБА_4 на її копристь стягнуто аліменти на утримання сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а рішенням цього ж суду від 14 березня 2011 року, після досягнення ОСОБА_6 повноліття, з ОСОБА_4 стягнуто аліменти у розмірі ј частини всіх видів заробітку та доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму до закінчення сином навчання у березні 2015 року, але не більше, ніж до досягнення ним 23 років.

Посилаючись на те, що відповідач допустив прострочення сплати аліментів у розмірі 3 255 грн. 71 коп., ОСОБА_3 просила стягнути з нього пеню у розмірі 3 255 грн. 71 коп.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 14 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 11 серпня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що прострочення сплати аліментів сталося не з вини відповідача.

Апеляційний суд погодився із висновками районного суду, вказавши при цьому також про те, що аліменти відраховувались із заробітної плати та пенсії відповідача на підставі постанови державного виконавця і вина відповідача у виникненні заборгованості не доведена, оскільки аліменти відраховувались із його заробітної плати і пенсії у встановленому державним виконавцем порядку.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 08 грудня 2006 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання сина, ОСОБА_6, у розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 14 березня 2011 року, тобто після досягнення ОСОБА_6 повноліття, з ОСОБА_4 стягнуто аліменти у розмірі ј частини всіх видів заробітку та доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму до закінчення сином навчання у березні 2015 року, але не більше ніж до досягнення ним 23 років.

Згідно з довідкою державної виконавчої служби за ОСОБА_4 числиться заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 3 255 грн. 71 коп. за період з 2011 року по 2016 рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Апеляційний суд дійшов передчасного висновку про недоведеність вини відповідача у виникненні заборгованості за аліментами, оскільки у порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України не дав належної правової оцінки тому, що заборгованість за аліментами існує з 2011 року, тобто більше п'яти років, а також не звернув уваги не те, що позивач не повинен доводити вини відповідача у наявності заборгованості по аліментах, оскільки вина відповідача презюмується і обов'язок доведення відсутності такої вини покладено саме на нього.

При цьому апеляційний суд у порушення вимог ч. 2 ст. 315 ЦПК України, згідно з якою у разі відхилення апеляційної скарги в ухвалі зазначаються мотиви її відхилення, взагалі не зазначив причини виникнення заборгованості по аліментам, а також підстави відхилення апеляційної скарги ОСОБА_3

Отже, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

При новому розгляді справи слід з'ясувати вищенаведене та врахувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 01 липня 2015 року № 6-94цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язково для всіх судів України.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи апеляційним судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 212 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з направлення справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 11 серпня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.С. Ткачук

Судді: В.С. Висоцька

Є.П.Євграфова

О.М.Ситнік

О.В.Умнова