Ухвала

іменем україни

07 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О.,

Ситнік О.М., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування завданої моральної шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування завданої моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 15 вересня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнила, та остаточно просила визнати поширену ОСОБА_4 інформацію у липні 2014 року на зборах працівників Управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області (далі - УПФ України в Коломацькому районі Харківської області), а саме: що «її посади заступника начальника Управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області в управлінні не існує; що її в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області ніхто не поважає; вона є крадійкою (краде гроші у профспілковому комітеті управління та документи управління; її вигнали з попередніх місць роботи; що вона є тупою, дебільною, з курячим мозком людиною», є такою, що не відповідає дійсності, порушує її права та свободи, ганьбить її честь, гідність та ділову репутацію. Зобов'язати ОСОБА_4 спростувати поширену стосовно неї зазначену інформацію, як таку, що не відповідає дійсності, порушує її права та свободи, ганьбить її честь, гідність та ділову репутацію у спосіб, у який вона була поширена. Стягнути з ОСОБА_4 на її користь кошти у сумі 24 тис. грн в якості компенсації за завдану моральну шкоду.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 2012 року вона працює на посаді заступника начальника УПФ України в Коломацькому районі Харківської області, а на керівних посадах - з 2005 року. За час роботи позивач неодноразово заохочувалась керівництвом, успішно пройшла відповідну атестацію за підсумками роботи за 2013 рік. Відповідач у справі неодноразово поширював неправдиву інформацію про позивача у брутальній формі, а саме: 09 липня 2014 року у присутності 15 осіб; 18 липня 2014 року у присутності 5 осіб, а 30 липня 2014 року у присутності 3 осіб з числа працівників УПФ України в Коломацькому районі Харківської області. На підтвердження останніх випадків позивач має відповідний аудіозапис, який містить нецензурні висловлювання начальника УПФ України в Коломацькому районі Харківської області щодо позивача, які стосуються ділових та особистих якостей останньої. У зв'язку із вказаним позивач просить суд зобов'язати відповідача спростувати інформацію, поширену щодо неї, у спосіб, визначений законом, а також стягнути з винної особи компенсацію за завдану їй моральну шкоду.

У вересні 2014 року ОСОБА_4 подав зустрічний позов, в якому просив визнати, що інформація в позовній заяві ОСОБА_3, де автор зазначає його непрофесійність та викладає не перевірені факти, які не відповідають дійсності, шкодять його діловій репутації як громадянину та керівнику УПФ України в Коломацькому районі Харківської області, та наносить шкоду його інтересам; зобов'язати ОСОБА_3 навести спростування та принести публічні вибачення шляхом оголошення вибачень на зборах трудового колективу. Стягнути з ОСОБА_5 компенсацію за моральну шкоду в розмірі 25 тис. грн.

Свої вимоги ОСОБА_4 обґрунтовував тим, що у позовній заяві ОСОБА_3 викладені факти керування ним автомобілем у стані алкогольного сп'яніння; факт вчинення сварки з посадовими особами; притягнення його до дисциплінарної відповідальності у 2012 році, що у сукупності з іншими фактами завдає шкоди його діловій репутації як керівника УПФ України в Коломацькому районі Харківської області.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Коломацького районного суду Харківської області від 26 травня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано, що поширена ОСОБА_4 інформація у липні 2014 року на зборах працівників УПФ України в Коломацькому районі Харківської області, а саме: «що позивача в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області ніхто не поважає; ОСОБА_3 є крадійкою (краде гроші у профспілковому комітеті управління та документи управління); позивача вигнали з попередніх місць роботи; що ОСОБА_3 є тупою, дебільною, з курячим мозком людиною», є такою, що не відповідає дійсності, порушує її права та свободи, ганьбить її честь, гідність та ділову репутацію.

Зобов'язано ОСОБА_4 спростувати поширену інформацію про те, що ним було сказано в адресу ОСОБА_3 у липні 2014 року, як таку, що не відповідає дійсності, порушує її права та свободи, ганьбить її честь, гідність та ділову репутацію у спосіб, у який вона була поширена.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 8 тис. грн в якості компенсації за завдану моральну шкоду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2015 року рішення Коломацького районного суду Харківської області від 26 травня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2016 року ухвалу апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду залишені без змін.

Останнім рішенням апеляційного суду Харківської області від 15 вересня 2016 року рішення Коломацького районного суду Харківської області від 26 травня 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає наведеним нормам процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Статтею 1 ЦПК України установлено, що завданнями цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 57 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4 працює начальником УПФ України в Коломацькому районі Харківської області, а ОСОБА_3 - заступником начальника у цьому ж управлінні. Між ними склалися неприязні стосунки.

Той факт, що ОСОБА_4 9, 18 та 30 липня 2014 року в приміщенні УПФ України в Коломацькому районі Харківської області на зборах працівників управління висловлювався стосовно ОСОБА_3, а саме: «що позивача в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області ніхто не поважає; ОСОБА_3 є крадійкою (краде гроші у профспілковому комітеті управління та документи управління); позивача вигнали з попередніх місць роботи; що ОСОБА_3 є тупою, дебільною, з курячим мозком людиною», підтверджується прослуханими в суді першої інстанції аудіозаписами, зробленими позивачем.

За змістом ст. ст. 94, 277 ЦК України, ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказано, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Оціночними судженнями, з огляду на приписи ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

Таким чином, вирішуючи питання про визнання інформації недостовірною, суди повинні визначитися з характером такої інформації, та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального та процесуального права, правильним та справедливим є висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_3, оскільки поширена ОСОБА_4 серед колективу працівників УПФ України в Коломацькому районі Харківської області інформація стосовно позивача є негативною та такою, що не відповідає дійсності, порушує права та свободи, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, враховуючи зміст поширеної інформації, а також те, що відповідачем ОСОБА_4 не надано доказів на підтвердження правдивості викладених у поширеній інформації обставин, а згідно з ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, оскільки зазначена в позовній заяві ОСОБА_3 інформація щодо нього не може бути підставою для пред'явлення позову про захист честі, гідності та ділової репутації, так як ця інформація стосується предмета пред'явленого нею позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58-60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення спору, усупереч вимогам ст. ст. 303, 304, 309, 316 ЦПК України належним чином не з'ясував характеру і суті заявлених позовних вимог, а також на порушення вимог ст. ст. 10, 57, 60, 212, 303 ЦПК України не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову й ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог, апеляційний суд помилково виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог, залишивши поза увагою ту обставину, що саме відповідачем не надано доказів на спростування заявлених у позові обставин, а обов'язок доказування апеляційний суд поклав фактично лише на сторону позивача, хоча й не надав належної оцінки зібраним у справі доказам.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 15 вересня 2016 року скасувати, рішення Коломацького районного суду Харківської області від 26 травня 2015 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.В. Дем'яносов

Судді: Ю.Г. Іваненко

А.О. Леванчук

О.М.Ситнік

О.В.Ступак