Справа № 2-а-5762/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2011 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Літвінової І.А.

секретар судового засідання –Ганєв А.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси про стягнення недоплаченої та начислення щомісячної соціальної допомоги “Дітям війни”,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси та просить стягнути з відповідача на її користь недоплачену їй як дитині війни щомісячну соціальну допомогу за період з 01.11.2010 року по 31.05.2011 року у сумі 1199,80 гривень, зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси виконувати начислення щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, та забезпечити її виплату у 2011 році, справу розглядати за її відсутність за судові витрати покласти на відповідача.

Позивач в судове засідання не з’явилась, надала письмову заяву, якою просить розгляд справи проводити у її відсутності в зв’язку з поганим станом здоров’я та похилим віком.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, надав письмові заперечення проти позову та заяву про розгляд справи у їх відсутності. В задоволені позовних вимог просив відмовити з підстав їх незаконності та необґрунтованості.

Вирішуючи спір суд дійшов до висновку, що право позивача порушено й підлягає судовому захисту з наступних підстав:

Частиною 2 статті 5 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Згідно частини 2  статті 99 КАС  України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів

Позивачем  уточнені позовні вимоги визначені періодом з 12 березня 2011 року по 18 червня 2011 року, тобто в межах визначеного законодавством строку.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України “Про соціальний захист дітей війни”.

Зокрема статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в редакції яка діяла на момент звернення позивача, передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, яка до 02 вересня 1945 року було менше 18 років, тобто, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”вона є дитиною війни та має відповідне право на підвищення пенсії, яке є визначальним для вирішення даного спору, крім того це право гарантується статтею 46 Конституцією України.

Призначення (здійснення перерахунку) і виплат пенсії, допомоги на поховання та інших соціальних виплат проводить Пенсійний фонд України, який діє у відповідності до Положення “Про Пенсійний фонд України”через створені в установленому порядку територіальні управління.

Відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії ОСОБА_1, передбаченої статтєю 6 Закону “Про соціальний захист дітей війни”, покладено на відповідне територіальне управління за місцем проживання позивача.

Позивач проживає в Київському районі міста Одеси та перебуває на обліку в районному управлінні Пенсійного Фонду України( посвідчення №169240 від 20.11.2000 року)

Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси (далі - УПФ) таке нарахування та виплату позивачу в належному розмірі підвищення до пенсії, як дитині війни провести відмовило, що підтверджується листом УПФ вх. № 52990 від 13.10.2011 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач у проведенні перерахунку та виплати у відповідь на звернення позивача відмовив, посилаючись на здійснення обчислення підвищень відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

Відповідно до частини 2 статті 8 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Частиною 3 статті 22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії застосуванню підлягають ч. 3 ст. 46 Конституції України, ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ст. 17 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, а не постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Питання державної соціальної підтримки дітей війни регулюються статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”від 18 листопада 2004 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до вимог статті 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” зупинено на 2007 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року за № 6-рп/2007, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень окремих статей Закону України “Про Державний  бюджет України на 2007 рік”(справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, яким зупинено дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів, є обов’язковим до виконання на всій території України.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони та інші правові акти, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 09 липня 2007 року вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії дітям війни виступав мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”обчислювався виходячи з визначеного законом  прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Частиною третьої статті 62 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” із змінами внесеними Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”від 15 березня 2007 року встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з 01 квітня та з 01 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом 5 частини 1 цієї статті, збільшений на 1 відсоток.

Положення частини третьої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”стосовно застосування розміру мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першої цієї статті, тільки щодо визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Отже право на підвищення пенсії, що передбачене статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”у 2007 році виникло з 09 липня 2007 року, тобто з дня визнання неконституційними положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” щодо дії статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” до 31 грудня 2007 року.

Здійснення виплат дітям війни саме органами Пенсійного фонду України підтверджується, зокрема, положеннями ст. 88 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, якою   встановлено, що в разі недостатності виділених з Державного бюджету України коштів по бюджетних програмах, пов'язаних з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України.

Законом України від 28 грудня 2007 року № 10-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено зміни до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та статтю 6 цього Закону викладено в такій редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів”.

Зазначені зміни набрали чинності з 01 січня 2008 року.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, з 01 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Враховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у редакції цього Закону

від 18 листопада 2004 року № 2195-ІУ поновили свою дію з 22 травня 2008 року.

Отже, в 2008 році саме з цієї дати громадяни, віднесені до категорії “дітей війни”мають право на підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.

Право на отримання державної соціальної підтримки –підвищення до  пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у позивача було і в період з 01 січня 2009 року до цього часу, оскільки  стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік”, Законом України “Про Державний бюджет України на 2010 рік”, Законом України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” не зупинялась та не змінювалась та діє в редакції від 18 листопада 2004 року.

До даних  правовідносин не можуть бути застосовані норми статті 71 Закону України “Про Держаний бюджет України на 2009 рік”, статті 70 Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік”, якими Кабінету Міністрів України надано право у 2009 -2010 роках встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названі норми передбачають встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно їх дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України “Про соціальний захист дітей війни”розраховується, виходячи з розміру  мінімальної пенсії за віком.

Суд вважає помилковим посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, яка  є підзаконним актом, відповідно має нижчу юридичну силу проти зазначеного вище Закону України “Про соціальний захист дітей війни”та не відповідає нормам вказаного Закону в частині розміру щомісячної соціальної допомоги. Тому суд керується при вирішенні спору частиною 4 статті 9 КАС України, яка передбачає, що у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, Закону України, міжнародному договору, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, оскільки у 2009, 2010 та 2011 роках зміни до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не вносились та її дія не зупинялась, то нарахування "дітям війни" підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії у цей період повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Враховуючі, що позивач протягом спірного періоду отримував підвищення до пенсії не в повному обсязі, передбаченому ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з оглядом на приписи частини 2 статті 152 Конституції України, а також виходячи з положень частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, перерахунок та виплату пенсії позивачу необхідно здійснювати з урахуванням фактично здійснених позивачу виплат.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При розгляді справи “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок (виплат) з державного бюджету, вносячи відповідні зміні в законодавство.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у зазначеному рішенні та положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно - правових актів, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність, слід мати на увазі, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути постановлена у залежність від бюджетних асигнувань. Тобто, посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх обов’язків, не повинні прийматися до уваги. Тому доводи представника відповідача про відсутність фінансових можливостей держави для виплати спірного підвищення пенсії суд не приймає до уваги.

Керуючись ст.ст.  2, 8, 9, 11, 18, 71, 122, 183-2 КАС України, ст.ст. 22, 46, 58, 64, ч.2 ст. 152 Конституції України, ст.ст. 1, 6, 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”(від 18.11.2004 року, із змінами та доповненнями) № 2195 - ІV, ст. 17 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”від 09.07.2003 року №1058- ІV, рішеннями Конституційного Суду України за №6-рп/2007 від 09.07.2007 року та за №10рп/2008 від 22.05.2008 року, ч. 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР,

ПОСТАНОВИВ:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси задовольнити.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси по відмові ОСОБА_1 провести перерахунок та виплатити підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”з урахуванням фактично здійснених позивачу виплат за період з 12 березня 2011 року по 18 червня 2011 року.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”з урахуванням фактично здійснених позивачу виплат за період з 12 березня 2011 року по 18 червня 2011 року.

Постанову може бути оскаржено шляхом подання до Одеського апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м. Одеси апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів  з дня її проголошення.  У разі застосування судом  частини третьої ст. 160 КАС України, а  також прийняття  постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається  протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках і порядку передбачених ч. 2 п. 2 ст. 167 КАС України було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку  з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Літвінова І. А.