СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
23 квітня 2007 року | Справа № 2-16/1443-2007А |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
секретар судового засідання
за участю представників сторін:
позивача: Кірєєв Д.В., дов. № 01/03 від 19.04.07,
відповідача: Рибалко Ю.Л., дов.№ 6515/9/10 від 05.04.06,
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Омельченко В.А.) від 20.02.2007 року по справі № 2-16/1443-2007А
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Докфарм" (вул. 60 років Жовтня, 30,Сімферополь,95044)
до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,95053)
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Омельченко В.А.) від 20 лютого 2007 року у справі № 2-16/1443-2007 А позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в. Сімферополі № 0001242200/0 від 26.12.2006 року.
Не погодившись з постановою суду, відповідач 1 березня 2007 року подав заяву про апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу відповідач подав 21 березня 2007 року.
Апеляційна інстанція в ході розгляду справи встановила наступне.
Відповідач провів виїзну планову перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового і валютного законодавства за період з 01.01.2005 року по 30.09.2006 року. Як наслідок даної перевірки , відповідач склав акт № 6613123-6/32271317 від 19.12.2006 року.
26 грудня 2006 року на підставі вказаного акту відповідач виніс податкове повідомлення-рішення № 0001242200/0.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення позивачу, на підставі порушення ним п.13.2. ст.. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” визначена сума податкового зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 155406,75 грн., з яких 51802,25 грн. податок на доходи іноземних юридичних осіб та 103604,5 грн. штрафні фінансові санкції.
Донарахування вищевказаного податку відповідач обґрунтовує вимогами, що закріплені у п. 13.2 ст. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Відповідач вважає, що позивач утримав та не сплатив до бюджету податок з доходів нерезидента в загальній сумі 51802,25 грн., а саме: 7679,58 грн. –15% від 51197,19 грн. (еквівалент 9661,97 доларів США перерахованих 28.02.2005 року); 44122,67 грн. –15% від 294151,14 грн. (еквівалент 58247,75 доларів США перерахованих 07.10.2005 року).
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Апеляційна інстанція встановила, що 3 грудня 2003 року між позивачем та фірмою „CREDO MAX L.L.C”(Oklahoma, USA) був укладений кредитний договір № 5/03UA.
Вищевказаний кредитний договір зареєстрований в Національному банку України шляхом видачі Головним управлінням Національного банку України в Автономній Республіці Крим реєстраційного свідоцтва № 214 від 10.12.2003 року згідно вимог Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами грошових зобов'язань перед нерезидентами по залучених від нерезидентів кредитах, позиках в іноземній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 602 від 22.12.1999 року.
Відповідно до умов кредитного договору, Фірма „CREDO MAX L.L.C” - кредитор, відкрила позивачу кредитну лінію для ведення господарської діяльності і поповнення оборотних коштів, а також на інші цілі, передбачені статутом товариства і не заборонені чинним законодавством України.
Загальний ліміт кредитної лінії складав 3000000 доларів США 00 центів (пункт 1.2. кредитного договору). Строк дії кредитної лінії визначений до 3 грудня 2008 року (пункт 1.3. кредитного договору).
Позивач, у відповідності до умов, передбачених пунктом 1.4. кредитного договору, за користування кредитними засобами повинен сплачувати кредиторові 11 % річних.
Пунктом 2.1. кредитного договору передбачено, що кредитор відкрив позичальникові кредитну лінію на умовах терміновості, поворотності, платності і цільової спрямованості.
Пунктом 3.1.1. вищевказаного договору передбачається право кредитора, за письмовою заявою позичальника, переносити терміни сплати відсотків за користування кредитними засобами. Оплата процентів, нарахованих кредитором за користування кредитними коштами за період з березня 2004 року по липень 2004 року повинна була здійснюватись до 1 серпня 2004 року на підставі додаткової угоди № 2 від 7 травня 2004 року до кредитного договору.
Позивачу були нараховані відсотки за користування кредитом, отриманим від нерезидента, на користь нерезидента в загальній сумі 67909,42 доларів США (еквівалент 345348,33 грн.). В період, на який розповсюджується перевірка, позивачем сплачено відсотки за користування кредитом, отриманим від кредитора, на користь нерезидента в загальній сумі 67909,42 долара США (еквівалент 345348,33 грн.), зокрема: 51197,19 грн. (еквівалент 9661,67 доларів США перерахованих 28.02.2005 року); 294151,14 грн. (еквівалент 58247,75 доларів США перерахованих 07.10.2005 року).
Апеляційна інстанція вважає, що утримання і сплата податку на дохід нерезидента позивачем не повинна була проводитись при сплаті процентів на користь нерезидента за наступними підставами.
Відповідно до підпункту 7.1. розділу 7 кредитного договору, оподаткування доходів кредитора у вигляді відсотків, що перераховуються позичальником за договором, здійснюється, згідно статті 11 Конвенції між урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування і попередження податкових ухилень по податках на доходи і капітал, в державі резидентом якої є кредитор.
Згідно підпункту 13.1 статті 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” які-небудь доходи, отримані нерезидентом з джерелом їх походження з України, від здійснення господарської діяльності оподатковуються в порядку і по ставках, визначеними цією статтею.
Відповідно до пункту 13.1. а) статті 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” відсотки, які сплачуються нерезиденту, є доходом, отриманим нерезидентом з джерелом його походження з України.
У пункті 13.2 статті 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” вказано, що резидент, який здійснює на користь нерезидента яку-небудь виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від здійснення господарської діяльності, зобов'язаний утримувати податок з таких доходів по ставці 15 відсотків від їх суми і за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які вступили в силу.
Норма матеріального права, яка закріплена у пункті 13.2 статті 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” відсилає до норм міжнародних угод, одними з яких є норми, закріплені у Конвенції.
Згідно пункту 1 статті 1 Конвенції положення Конвенції застосовуються до осіб, які є резидентами одного або декількох Договірних Держав.
Положення Конвенції, на підставі вищевказаної норми, розповсюджуються на правовідносини, які виникли між позивачем та Фірмою “CREDO MAX L.L.C”.
Відповідно до пункту 1.16. статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” нерезидентами є юридичні особи з місцем знаходження за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.
Резидентом Договірної Держави є яка-небудь особа, яка відповідно до законодавства цієї Держави належить до оподаткування нею на підставі свого місця розташування (пункт 1 статті 4 Конвенції).
З системного аналізу вищевикладених норм матеріального права, закріплених у Конвенції і Законі України „Про оподаткування прибутку підприємств”, суд прийшов до висновку, що підтвердження статусу нерезидентства юридичної особи залежить від наявності двох ознак, а саме: місце знаходження (розташування) за межами України і підпорядкованість (факт створення юридичної особи і здійснення своєї діяльності згідно законодавства іншої держави) іншій державі.
Позицію щодо належності Фірми „CREDO MAX L.L.C” до резидентства країни США займає Вищий адміністративний суд в своїй ухвалі від 18.08.2006 року у справі № К-9836/06.
Колегія суддів встановила, що місце розташування нерезидента –Фірми „CREDO MAX L.L.C” (Oklahoma, USA), а також факт нерезідентства вказаної фірми, тобто підпорядкованість її США підтверджується наступними документами, які є в матеріалах справи: оригіналом Сертифікату належного стану внутрішньої компанії з обмеженою відповідальністю, підписаного Державним секретарем Штату Оклахома в м. Оклахома-ситі 14.12.2004 року і завіреного великою печаткою штату Оклахома в м. Оклахома-ситі, згідно якого: „CREDO MAX L.L.C” (Oklahoma, USA) є компанією з обмеженою відповідальністю, належним чином створеною, яка діє згідно законам штату Оклахома, і, згідно записам цього офісу, знаходиться у доброму спроможному стані; Аффідевітом, підтверджуючим той факт, що 22 березня 2002 року виданий сертифікат про державну реєстрацію „CREDO MAX L.L.C”(Oklahoma, USA) Статутом Організації „CREDO MAX L.L.C”(Oklahoma, USA), зареєстрованим 26 березня 2002 року з вказівкою адреси головного офісу в США: 217 №. Гарвей, Оклахома-ситі, Оклахома, 71302.
Статтею 11 Конвенції регламентується порядок оподаткування відсотків, а саме: “Відсотки, які одержуються та фактично належать резидентові Договірної Держави, можуть оподатковуватися тільки в цій Державі. Вказана норма Конвенції є імперативною нормою, яка однозначно визначає, що дохід з джерелом його походження з України, отриманий нерезидентом (Фірмою „CREDO MAX L.L.C”(Oklahoma, USA), оподатковується в Державі нерезидента. Отже, податок на дохід нерезидента у силу норм міжнародної угоди повинен утримувати і сплачувати сам нерезидент.
Стаття 18 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” закріплює спеціальні правила. Згідно пункту 18.1 статті 18 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, які передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.
У статті 17 Закону України “Про міжнародні договори України” від 22 грудня 1993 року, який діяв в період нарахування і сплати відсотків, закріплено, якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулося у формі закону, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна інстанція наголошує, що норми міжнародного права мають пріоритет над нормами законодавства України, у тому числі і законодавства з питань оподаткування.
Колегія суддів прийшла до висновку, що позивач при нарахуванні і сплати відсотків за користування кредитними коштами нерезидента правомірно керувався нормами міжнародного права, закріпленими у вищезгаданій Конвенції.
Апеляційна інстанція критично ставиться до тверджень відповідача, що були викладені у акті перевірки, що Сертифікат належного стану внутрішньої компанії з обмеженою відповідальністю „CREDO MAX L.L.C”(Oklahoma, USA) не відповідає вимогам п.4 Порядку № 470. Колегія суддів не приймає цей довод до уваги, так як норми, закріплені в Конвенції, не передбачають обов'язкового надання довідки або іншого документа, складеного по встановленій формі, для підтвердження факту нерезидентства і для звільнення відповідної особи від оподаткування доходів.
Інформація Служби Внутрішніх Доходів США, викладена у листах, наданих у судовому засіданні відповідачем, про те, що резидент США –компанія з обмеженою відповідальністю „CREDO MAX L.L.C” (Oklahoma, USA)зареєстрована в США, але не має фізичної присутності в США та не отримувала коду платника податків і відповідно не сплачувала таки податки в цій країні не приймається до уваги судом, так як норми Конвенції не містять такої умови для обов’язкової сплати податків резидентом, як відсутність реєстрації нерезидента у якості платника податків та відсутність фактичної сплати їм податків.
Апеляційна інстанція приймає до уваги роз’яснення Комітету Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності своїм листом від 07.07.2000 року № 06-10/451 “Про підтвердження резидентності” в якому вказано, що установчі документи нерезидента, які легалізовані у встановленому законом порядку, вважаються підтвердженням розповсюдження юрисдикції на нерезидента згідно з Конвенцією між Урядом України и Урядом США про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень з податків на прибуток та капітал.
Крім того, колегія суддів погоджується з думкою Вищого адміністративного суду України, який розглядаючи адміністративну справу № К-9836/06, щодо податкових правовідносин аналогічних тим правовідносинам, що виникли між позивачем та відповідачем, вказав на те, що наявні в матеріалах справи документи, у т.ч. довідка (сертифікат) спроможного стану внутрішньої компанії, є належним доказом нерезиденства фірми „CREDO MAX L.L.C”(Oklahoma, USA) та факту здійснення нею своєї господарської діяльності відповідно до Законів США”.
Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.02.2007 року у справі № 2-16/1443-2007А залишити без змін.
Ухвала набирає законну силу з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя
Судді