СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
23 квітня 2007 року | Справа № 2-27/14190-2006А |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
секретар судового засідання
за участю представників сторін:
позивача: Дерев'янко О.М., дов. б/н від 10.01.07 р.,
відповідача: Літовченко І.В., дов. № 78/10/10-0 від 10.01.07 р.,
Шевченко О.А., дов. № 1913/10/10-0 від 20.04.07 р.,
Обухова А.В., дов. № 464/10/10 від 01.02.07 р.,
третьої особи: не з'явися,
прокурора: не з'явися,
розглянувши апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 05.02.2007 по справі № 2-27/14190-2006А
за позовом Красноперекопського відкритого акціонерного товариства "Бром" (вул. Північна, 1,Красноперекопськ,96000)
до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (вул. Північна, 2,Красноперекопськ,96000)
3-тя особа Приватне підприємство "Союз плюс" (пр. 25-річчя КРРА, 7,Донецьк,83000)
за участю Прокуратури Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 21,Сімферополь,95000)
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 5 лютого 2007 року задоволено позов Красноперекопського Відкритого акціонерного товариства „Бром”.
Не погодившись з постановою суду, відповідач 15 лютого 2007 року подав заяву про апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу відповідач подав 27 лютого 2007 року.
У судове засідання, 23 квітня 2007 року третя особа, Приватне підприємство „Союз плюс”, та прокурор не з’явились, причини неявки суду невідомі.
Судовою колегією встановлено, що відповідач провів виїзну комплексну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 31.03.2006 року. В результаті перевірки був складений акт № 3298/23-0/05444552 від 01.08.2006 року.
Перевіркою встановлені наступні порушення: п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість”, в результаті чого було зменшено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за 2005 рік на суму 6331,10 грн., в тому числі по періодах:
За квітень 2005 року –у сумі 256,63 грн.,
За червень 2005 року - у сумі 1277,74 грн., сума заявлена до відшкодування у липні 2005 року,
За липень 2005 року – 4280,06 грн., сума заявлена до відшкодування у серпні 2005 року,
За вересень 2005 року –у сумі 516,67 грн., сума заявлена до відшкодування у жовтні 2005 року.
Також виявлені порушення позивачем ст.. 8 Закону України „Про плату за землю”, в якому визначено, що податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості й іншого призначення, за винятком земельних ділянок зазначених у частинах 2 і 3 даної статті і частини 2 ст. 6 Закону України „Про плату за землю”, стягується виходячи з розрахунку п’яти відсотків від грошової оцінки одиниці площі ділянки по області. В результаті донараховано податку на землю в сумі 842373,74 грн., в тому числі :
За період з 01.04.2004 року по 31.12.2004 року –у сумі 626317,51 грн.,
За період з 01.01.2005 року по 31.03.2005 року –у сумі 216056,26 грн.
В результаті вказаного акту перевірки, відповідач виніс податкові повідомлення рішення № 0000962301/0 від 09.08.2006 року, в якому донарахував податок на землю у сумі 842373,77 грн. та застосував штрафні санкції у розмірі 421186,89 грн., та податкове повідомлення –рішення № 0000982301/0 від 09.08.2006 року про зменшення заявленого до відшкодування податку на додану вартість в сумі 6331 грн. та штрафні санкції у сумі 3165,50 грн.
Винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення позивачем в адміністративному порядку оскаржені не були.
Колегією суддів встановлено, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія II - КМ №002512 від 25.12.1997 р. (який зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 34 від 25.12.1997 р.) в перевіряємому періоді ВАТ "Бром" Красноперекопською районною державною адміністрацією надано в постійне користування 1691,54 га. земель в межах згідно з планом землекористування, в тому числі: 1. промислова зона - 48,49 га.; озеро Старе - 1301, 97 га.; озеро Ян - Гул - 341,08 га. У вказаному акті вказано, що земля надана в постійне користування для промислового виробництва.
Розпорядженням Красноперекопської районної державної адміністрації №400 від 24.12.1997 р. зареєстровано вказаний державний акт на право постійного користування землею ВАТ "Бром" загальною площею 3356,57 га.
В ході перевірки відповідач обґрунтовував свої висновки актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства, реалізації державної політики в сфері регулювання земельних відносин, використання і охорони земель відкритого акціонерного товариства "Бром" від 16.05.05 р., що був складений працівниками Державної земельної інспекції в Автономній Республіці Крим. В даному акті вказано, що земельна ділянка площею 1691,54 га. надана позивачу в постійне користування, а також надана для промислового виробництва. Однак не зазначено, що вказані землі відносяться до категорії промислових. В даному акті зазначається лише те, що вказані землі використовується позивачем в промислових цілях, і при переоформленні документів на
право користування землею їх слід віднести до категорії земель "землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення". Тобто в даному документі відсутнє пряме вказання на те, до якої категорії земель відносяться вказані землі.
Згідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; є) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Проте, вказаними органами призначення земель, що займає позивач, не визначено. Відповідно до ч. 1 ст. 66 Земельного Кодексу України до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.
Доводи відповідача про те, що оскільки позивач не має права постійного користування земельними ділянками, які віднесені до земель водного фонду, а тому він зобов’язаний нараховувати та сплачувати земельний податок, як за землі промисловості, визнаються судовою колегією помилковими у зв’язку з наступним.
Відповідно до частини 3 статті 59 Земельного Кодексу України Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об’єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.
Отже, у позивача відсутнє право постійного користування озерами категорій земель водного фонду.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що як недержавне підприємство він не має права постійного землекористування не тільки землями водного фонду, а згідно статті 92 Земельного Кодексу України взагалі ніякими землями.
Також, слід зазначити, що Західний відсік озера Старе визнано промисловою спорудою – оскільки воно названо накопичувачем відробленої рапи і є дамбою, трубопроводи. Озеро Старе є природним водоймам, заповненим соленою водою. Технічні засоби позивача, які існують на озері дають можливість тільки змінювати заповнюваність озера звичайною для нього солоною водою. Періодично в результаті збросу з заводу в озеро наповнюваність зменшується.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач в озерах ніяких технологічних операцій не проводить, а також він ніяк не змінює сутність водного об’єкту. Отже, таке використання водних об’єктів ніяк не можна визнати промисловим.
Стаття 5 Закону України „Про плату за землю” передбачає, що об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб’єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Так, відповідно до статті 13 Закону України „Про плату за землю” підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності –договір оренди такої земельної ділянки.
Згідно зі ст.. 14 Закону України „Про плату за землю” платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року, подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.
Відповідно до ст.. 11 Закону України „Про плату за землю” податок за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, за винятком земельних ділянок, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону, справляється у розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Землі, що займає позивач, відносяться до земель водного фонду. Цей факт підтверджується відповіддю Красноперекопської райдержадміністрації на запит позивача від 18.02.2005 року № 01.01—05/364. Згідно з вказаним листом, земельні ділянки, що знаходяться в постійному користуванні позивача, згідно до державного акту на право постійного користування, під об’єктами „Озеро Старе” і „Озеро Ян-Гул”, згідно до форми статистичної звітності 6-зем „Звіт про наявність земель і розподіл їх по власникам земель, користувачам, угідь і видам економічної діяльності” класифікуються: графа 72 –води, в тому числі графа –75 –озера, прибережні замкнені водойми, лімани. Згідно до п. 1 ст. 58 Земельного Кодексу України землі, зайняті морями, озерами, ріками, водосховищами, болотами, іншими водними об’єктами, а також островами, відносяться до земель водного фонду. Відповідно до пункту 1 статті 58 Земельного кодексу України землі, зайняті морями, озерами, ріками, водосховищами, болотами, іншими водними об’єктами, а також островами, відносяться до земель водного фонду.
Стаття 20 Земельного кодексу України передбачає, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Красноперекопської райдержадміністрації 18.01.2006 року з запитом щодо категорії земель, що надані позивачу відповідно до державного акту ІІ-КТ № 002512 від 24.12.1997 року в постійне користування озер Старе (площею 1301,97 га.) і Ян-Гул (площею 341,08 га.). На даний запит позивачу надійшла відповідь, в якій вказано, що на території Красно перекопського району в постійне користування для промислового виробництва ВАТ „Бром” передані земельні ділянки загальною площею 1643,05 га, в тому числі: землі водного фонду (озеро Ян-Гул) –площею 341,08 га, та землі водного фонду (озеро Старе) – площею 1301,97 га.
Згідно з пунктом 1 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї або іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади і органів місцевого самоврядування у відповідності до їх повноважень. В державному акті на право постійного користування землею № 002512 від 25.12.1997 року вказано, що рішенням Красноперекопської районної ради народних депутатів від 24.12.1997 року № 400 ВАТ „Бром” надано в постійне користування 1691,54 га. земель для промислового виробництва.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що землі, які займає позивач –озеро Ян-Гул та озеро Старе є землями водного фонду та податок за вказані земельні ділянки повинен справлятися у розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, відповідно до статті 11 Закону України „Про плату за землю”.
Вказівка в Державному акті мети надання землі не змінює її категорії, і, податковий орган не вправі самостійно змінювати категорію наданих платнику земель. Крім того, Державна податкова інспекція не вправі самостійно змінювати категорію наданих платнику земель.
Таким чином, апеляційна інстанція вважає, що відповідач не надав належних доказів, які підтверджують законне прийняття ним податкового повідомлення-рішення № 0000962301/0 від 09.08.2006 року.
Також, перевіркою встановлені порушення позивачем п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість”. В результаті вказаного порушення норм Закону відповідач зменшив податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за 2005 р. на суму 6331,10 грн., в тому числі по періодах: квітень 2005 р. - в сумі 256,63 грн.; червень 2005 р. - в сумі 1277,74 грн., сума заявлена до відшкодування у липні 2005 р.; липень 2005 р. - в сумі 4280,06 грн.. сума заявлена до відшкодування у серпні 2005 р.; вересень 2005 р. - в сумі 516,67 грн. сума заявлена до відшкодування у жовтні 2005 р.
Апеляційна інстанція встановила, що 16 березня 2005 року між позивачем та ПП „Союз Плюс” було укладено договір № 45. Відповідно до вказаної угоди, позивач придбав у ПП „Союз Плюс” певний товар для власних господарських потреб.
Згідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит –сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена цим Законом.
Відповідно до п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закон України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити певні реквізити, передбачені цим підпунком.
Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.
Згідно з підпунктом 7.2.3. пунктом 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
В матеріалах справи є податкові накладні № 34 від 05.04.05 року,№ 52 від 06.06.2005 року, № 53 від 06.06.2005 року, № 58 від 21.06.05 року, № 67 від 19.07.2005 року, № 54 від 06.06.2005 року, № 60 від 01.07.2005 року, № 55 від 13.06.2005 року, № 57 від 21.06.2005 року, № 70 від 27.09.2005 р., дослідивши які, колегія суддів дійшла висновку, що вони складена у чіткій відповідності до вимог п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закон України "Про податок на додану вартість".
Відповідно до п. п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Пунктом 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено, що бюджетне відшкодування –сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Вказаний пункт дає загальне розуміння поняття „бюджетне відшкодування” та є відсильною нормою, оскільки безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування, а відсилає до інших норм Закону України „Про податок на додану вартість”.
Другою такою нормою Закону України „Про податок на додану вартість” є пп. 7.7.1 ст. 7, котрий у період, до якого відносяться спірні взаємовідносини, передбачає, що суми податку, що належать оплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, виниклих у зв’язку з любою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Відповідно до пп.7.7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, відшкодуванню платнику податків з Держбюджету України підлягає сума, котра при її визначенні відповідно до пп..7.7.1 має від’ємне значення.
Таким чином, сума бюджетного відшкодування напряму залежить від правильності визначення суми податкових зобов’язань та податкового кредиту, а не навпаки.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача про те, що позивач не довів факт сплати податку на додану вартість до бюджету.
Згідно з положеннями ст.. 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки та збори в порядку та розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні базується на принципах, у відповідності з котрими ніхто не можу бути полуджений робити те, що не передбачено законодавством (частина 1 статті 19 Конституції України)
Діюче законодавство України, а саме і Закон України „Про податок на додану вартість”, не встановлюють обов’язки покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Згідно з положеннями Закону України „Про податок на додану вартість” сума податку на додану вартість, що включена у ціну товару, є податковим зобов’язанням продавця товару, та саме продавець товару несе обов’язок по сплаті цього податку до бюджету. В даній справі такий обов’язок покладений відповідачем на позивача, що суперечить вимогам діючого законодавства.
Колегією суддів встановлено, що ПП «Союз Плюс»зареєстровано як платник податку на додану вартість, про що видане відповідне свідоцтво платника податку на додану вартість. Відповідач не надав жодного доказу того, що ПП «Союз Плюс»з реєстру платників податку на додану вартість виключено.
Відповідач наполягає на такому факті, що для отримання бюджетного відшкодування необхідно довести той факт, що платник податків, тобто ПП «Союз Плюс», утримало і перерахувало до державного бюджету України суму податку на додану вартість по вказаній угоді з позивачем.
Керуючись статтями 24, 195, 198, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.02.2007 року у справі № 2-27/14190-2006А залишити без змін.
Ухвала набирає законну силу з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя
Судді