ОДЕСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

П О С Т А Н О В А  

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

23 вересня 2009 року                  Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Бойка А.В. та Домусчі С.Д.,

при секретарі Руденко І.Ю.,

за участю представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу начальника Управління Пенсійного фонду України в м. Нова Каховка Херсонської області на постанову Новокаховського міського суду Херсонської області від 01 листопада 2007 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Нова Каховка Херсонської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Нова Каховка Херсонської області про зобов’язання провести перерахунок пенсії, як постраждалій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, з 01 червня 2007 року згідно діючому законодавству у відповідності зі ст. ст. 49, 50, ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, як інваліду третьої групи та сплачувати в подальшому основну та додаткову пенсію відповідно до ст. ст. 49, 50, ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В обґрунтування позову зазначалося, що ОСОБА_1, як постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії та інвалід ІІІ групи, має право на пенсію в розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст. ст. 49, 50 та ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 01 червня 2007 року позивачка звернулась до Управління Пенсійного фонду України в м. Нова Каховка Херсонської області із заявою про перерахунок пенсії, однак в проведенні перерахунку пенсії їй було відмовлено.

В процесі розгляду справи ОСОБА_1 доповнила позовні вимоги, в яких просила провести перерахунок пенсії згідно з індексацією розміру мінімальної пенсії за віком. Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в місті Нова Каховка Херсонської області сплачувати основну та додаткову пенсію у відповідності зі змінами індексу вартості життя та зростанню пенсії за віком і відповідно до законодавства України.

Постановою Новокаховського міського суду Херсонської області від 01 листопада 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в місті Нова Каховка Херсонської області в перерахунку основної та додаткової пенсії ОСОБА_1 у відповідності до ст. ст. 49, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров’ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як інваліду - чорнобильцю третьої групи 1 категорії. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в місті Нова Каховка Херсонської області здійснити перерахунок ОСОБА_1 основної та додаткової пенсії з 01 червня 2007 року, нараховувати та сплачувати основну та додаткову пенсії відповідно до ст. ст. 49, 50, ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням розміру пенсії за віком на час виплати.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, начальник Управління Пенсійного Фонду України в м. Нова Каховка Херсонської області в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права. Так, посилання суду на підзаконність постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року № 1, а тому неможливість її застосування до спірних правовідносин, не є вірним, оскільки зазначена постанова прийнята на виконання Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У зв’язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції та винесення нової постанови із відмовою у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача в підтримку апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Нова Каховка Херсонської області. При цьому позивачка являється учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, що підтверджується посвідченням серії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22 січня 2003 року, а також визнана інвалідом ІІІ групи (посвідчення серії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 18 березня 1997 року).

Відповідачем нараховувалася та виплачувалася позивачці додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, як особі, віднесеній до категорії 1 та інваліду третьої групи, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру пенсії в 19 грн. 91 коп., встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2002 року.

Встановлені обставини справи сторонами не оспорюються.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачка має право на нарахування та виплату пенсії як інваліду третьої групи та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах, визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Однак з висновками суду про повне задоволення вимог ОСОБА_1 погодитися не можна.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ст. 49 названого Закону пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно ч. 1 ст. 50 зазначеного Закону в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами IIІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Частиною 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у вказаній редакції встановлено, що розмір пенсії для інвалідів третьої групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, в усіх випадках не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

Із врахуванням наведених положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом, висновок суду першої інстанції про наявність у позивачки права на призначення державної пенсії у розмірі не нижче 6 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком є правильним.

Наявність такого права у позивачки є визначальною для вирішення даного спору. Крім того, це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Відповідно до ст. 17 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.

Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам закону.

На підставі ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Із врахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого мають обраховуватися державна та додаткова пенсія позивачці, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналогічне положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 28 названого Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Будь-якими іншими чинними законодавчими актами розмір мінімальної пенсії за віком не визначається.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку щодо не взяття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційної гарантії та права на отримання державної та додаткової пенсії у встановлених законом розмірах.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру державної та додаткової пенсії позивачці підлягають застосуванню ч. 3 ст. 46 Конституції України, ст. ст. 49, 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» і ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а не постанова Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2002 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Безпідставними є і посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної пенсії у вказаному розмірі, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та статтями 49, 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо визначення розміру та виплати пенсій.

Відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить про те, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки позивачці слід визначати державну та додаткову пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачці повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що частиною 1 ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» затверджено на 2007 рік прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність.

На підставі викладеного, позивачка з 01 червня 2007 рік мала право на перерахунок державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірах, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що вимоги позивачки в частині зобов’язання відповідача сплачувати в подальшому основну та додатку пенсію відповідно до ст. ст. 49, 50, ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» задоволенню не підлягають.

Так, повноваження адміністративного суду при вирішенні справи передбачено ст. 162 КАС України. При цьому вказаною нормою процесуального закону не передбачено можливості винесення судового рішення по зобов’язанню відповідача вчиняти дії у невизначеному майбутньому.

Оскільки судом першої інстанції при повному встановленні обставин справи порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позивачки.  

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, судова колегія, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу начальника Управління Пенсійного фонду України в м. Нова Каховка Херсонської області задовольнити частково.

Постанову Новокаховського міського суду Херсонської області від 01 листопада 2007 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в м. Нова Каховка Херсонської області в перерахунку основної та додаткової пенсії ОСОБА_1 у відповідності зі ст. ст. 49, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як інваліду - чорнобильцю ІІІ групи першої категорії.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Нова Каховка Херсонської області здійснити перерахунок ОСОБА_1 основної та додаткової пенсії з 01 червня 2007 року відповідно до ст. 49, 50, ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру основної пенсії в шість мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров’ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком та виплатити недоплачену частину пенсії.

В іншій частині відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.  

Повний текст постанови виготовлено 28 вересня 2009 року.

Головуючий:

Судді: