ОДЕСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

16 вересня 2009 року                      Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Бойка А.В. та Домусчі С.Д.,

при секретарі Руденко І.Ю.,

за участю представника відповідача Кудрявцева С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на постанову Котовського міськрайонного суду Одеської області від 06 грудня 2007 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Котовському районі Одеської області про визнання дій неправомірними, зобов’язання здійснити перерахунок та виплату недоотриманої пенсії, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Котовському районі Одеської області про визнання дій неправомірними та стягнення на її користь недоотриманої суми пенсії у розмірі 9239 грн. 95 коп., компенсації за втрату частини доходів у зв’язку з несвоєчасною виплатою пенсії у розмірі 3371 грн. 84 коп. та моральної шкоди у розмірі 1700 грн..

В обґрунтування позову зазначалося, що ОСОБА_1 є пенсіонером та має статус учасника війни. Діючим законодавством передбачено підвищення пенсії для учасників війни у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, однак відповідачем розмір мінімальної пенсії за віком визначався виходячи з 19 грн. 91 коп., тобто розміру, встановленого Кабінетом Міністрів України, що суперечить закону і порушує права пенсіонера.  

Постановою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 06 грудня 2007 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.  

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник позивача в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушено матеріальний закон. Так, на думку апелянта, при визначенні розміру мінімальної пенсії за віком, з якого має обраховуватися підвищення до пенсії ОСОБА_1 як учасниці війни, суд помилково застосував постанови Кабінету Міністрів України № 342 від 19 березня 1996 року, № 831 від 26 липня 1996 року, № 1 від 03 січня 2003 року та № 1350 від 27 серпня 2003 року, які суперечать нормам Конституції України та законам України, а також суттєво порушують обсяг встановлених законодавством прав ОСОБА_1  У зв’язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із задоволенням позовних вимог. В доповненні до апеляційної скарги представник позивача просив стягнути на користь ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини доходів у зв’язку з несвоєчасною виплатою пенсії у розмірі 10342 грн. 23 коп..

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника відповідача, який вважав за необхідне залишити постановлене судове рішення без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та має статус учасника війни. При цьому позивач отримує підвищення до пенсії, як учасник війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком в 19 грн. 91 коп., встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право на підвищення пенсії учасникам війни, закріплене в Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», реалізується шляхом встановлення Урядом України розмірів мінімальної пенсії за віком, а тому виплата пенсійними органами ОСОБА_1 надбавки до пенсії як учаснику війни у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, є обґрунтованою.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.  

Так, відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо правового статусу ветеранів війни, у тому числі питання щодо надання їм пільг, переваг та соціальних гарантій, визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно ч. 2 ст. 4 названого Закону до ветеранів війни належать учасники війни.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону (в редакції до 05 жовтня 2005 року) ОСОБА_1, як учасник війни, має право на підвищення пенсії в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору. Крім того, це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України.

Як встановлено матеріалами справи, до 01 січня 2004 року підвищення до пенсії позивачу розраховувалось пенсійними органами з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного постановами Кабінету Міністрів України № 342 від 19 березня 1996 року та № 831 від 26 липня 1996 року, а з 01 січня 2002 року - з розміру мінімальної пенсії за віком в 19 грн. 91 коп., встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету».

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Відповідно до ст. 17 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.

Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам закону.

На підставі ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Із врахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого має обраховуватися надбавка позивачу до пенсії як учаснику війни, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналогічне положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 28 названого Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Будь-якими іншими чинними законодавчими актами розмір мінімальної пенсії за віком не визначається.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку щодо не взяття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення до пенсії.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу підлягають застосуванню ч. 3 ст. 46 Конституції України, ч. 4 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції до 05 жовтня 2005 року), ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» і ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а не постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Оскільки ОСОБА_1 слід визначати підвищення до пенсії виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачу повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст. 1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік» прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2000 рік в розмірі 216 грн. 56 коп..

Статтею 1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 рік» прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2001 рік в розмірі 248 грн. 77 коп..

На підставі ст. 1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік» (із послідуючими змінами) прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2002 та 2003 роки в розмірі 268 грн..

Статтею 1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік» прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2004 рік в розмірі 284 грн. 69 коп..

Згідно ст. 1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік» прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2005 рік в розмірі 332 грн..

Відповідно до ст. 65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2006 рік в розмірі 350 грн. з 01 січня 2006 року по 31 березня 2006 року, 359 грн. з 01 квітня 2006 року по 30 вересня 2006 року, 366 грн. з 01 жовтня 2006 року по 31 грудня 2006 року.

На підставі викладеного, ОСОБА_1, як учасник війни, на протязі 2000 – 2006 років мала право на отримання підвищення до пенсії в розмірах:

- з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2000 року – щомісячно у розмірі 108   грн. 28 коп. (216 грн. 56 коп. х 50 процентів);

- з 01 січня 2001 року по 31 грудня 2001 року – щомісячно у розмірі 124 грн. 39 коп. (248 грн. 77 коп. х 50 процентів);

- з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2003 року – щомісячно у розмірі 134 грн. (268 грн. х 50 процентів);

- з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року – щомісячно у розмірі 142 грн. 35 коп. (284 грн. 69 коп. х 50 процентів);

- з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2005 року – щомісячно у розмірі 166 грн. (332 грн. х 50 процентів);

- з 01 січня 2006 року по 31 березня 2006 року – щомісячно у розмірі 175 грн. (350 грн. х 50 процентів);

- з 01 квітня 2006 року по 30 вересня 2006 року – щомісячно у розмірі 179 грн. 50 коп. (359 грн. х 50 процентів);

- з 01 жовтня 2006 року по 31 грудня 2006 року – щомісячно у розмірі 183 грн. (366 грн. х 50 процентів).

На вказаний висновок суду апеляційної інстанції не впливає пропуск ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду стосовно позовних вимог за період з 01 січня 2000 року по 30 квітня 2006 року, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Виходячи із змісту наведеної норми процесуального закону, суд не вправі відмовити у задоволенні адміністративного позову з підстав пропуску строку звернення до суду, якщо на цьому не наполягає одна із сторін, тобто з власної ініціативи.

Як вбачається з матеріалів справи, ні в запереченнях на адміністративний позов (а. с. 28 – 31), ні в ході судового засідання суду першої інстанції (а. с. 55 – 56) представник відповідача не зазначав про порушення ОСОБА_1 строку звернення до суду з адміністративним позовом, а, отже, і не наполягав на відмові у позові з цієї підстави.

Разом з цим, вимоги ОСОБА_1 про зобов’язання відповідача провести нарахування компенсації частини доходів у зв’язку з несвоєчасною виплатою підвищення до пенсії задоволенню не підлягають з наступних підстав.

За змістом ч. 1 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, за умови їх нарахування громадянам, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Аналогічні положення передбачено і п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем заявлено вимоги про виплату компенсації за несвоєчасну виплату підвищення до пенсії, право на отримання якої вирішується в судовому порядку. При цьому органами Пенсійного фонду України вказані виплати до сплати позивачу не нараховувалися раніше. Позивач протягом тривалого часу, більш ніж сім років, не зверталась до суду за захистом своїх прав.

За таких обставин, із врахуванням наведених положень діючого законодавства України, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у вказаній частині.

Не підлягають задоволенню і вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь з відповідача 1700 грн. в відшкодування моральної шкоди.

Так, звертаючись до суду з зазначеною вимогою представник позивача не послався на конкретний матеріальний закон, що передбачає можливість відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1. Відсутні обґрунтування заявленого розміру відшкодування моральної шкоди, а саме з яких міркувань виходив представник, визначаючи її розмір, та якими доказами це підтверджується. Всупереч доводам апеляційної скарги вказані обставини, виходячи з положень ч. 1 ст. 71 КАС України, підлягають доведенню стороною позивача.

Крім того, судова колегія приходить до висновку, що сам факт часткового задоволення судом апеляційної інстанції позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов’язання відповідача провести перерахунок щомісячного підвищення до пенсії як учаснику війни є достатньою компенсацією нервових переживань ОСОБА_1, з якими остання пов’язувала заподіяння їй моральної шкоди.

Оскільки судом першої інстанції при повному встановленні обставин справи порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Котовського районного суду Одеської області від 06 грудня 2007 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Котовському районі Одеської області провести перерахунок ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії як учаснику війни у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком:

- з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2000 року – у розмірі 108   грн. 28 коп. на місяць;

- з 01 січня 2001 року по 31 грудня 2001 року – у розмірі 124 грн. 39 коп. на місяць;

- з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2003 року – у розмірі 134 грн. на місяць;

- з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року – у розмірі 142 грн. 35 коп. на місяць;

- з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2005 року – у розмірі 166 грн. на місяць;

- з 01 січня 2006 року по 31 березня 2006 року – у  розмірі 175 грн. на місяць;

- з 01 квітня 2006 року по 30 вересня 2006 року – у розмірі 179 грн. 50 коп. на місяць;

- з 01 жовтня 2006 року по 31 грудня 2006 року – у розмірі 183 грн. на місяць.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Котовському районі Одеської області виплатити ОСОБА_1 недоотримане підвищення до пенсії як учаснику війни за період з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2006 року.

В іншій частині відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст постанови виготовлено 21 вересня 2009 року.

Головуючий:

Судді: