Суддя-доповідач – Міронова Г.М.
Головуючий у 1 інстанції – Мєлєшак О.В.
Україна
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
29 вересня 2009 року справа № 2-а-135/09\0501
зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Міронової Г.М.
суддів: Лях О.П., Яманко В.Г.
при секретарі
за участю позивача Ковальчук Г.Л.
Пандазі Л.І. – по довіреності;
розглянувши у відкритому
апеляційну скаргу судовому засіданні
Управління Пенсійного фонду України
в м.Авдіївці Донецької області
на постанову Авдіївського міського суду Донецької області
від 28 травня 2009 року
у адміністративній справі № 2-а-135/09
за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2
до Управління Пенсійного фонду України
в м.Авдіївці Донецької області
про визнання дій неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії ,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дії відповідача незаконними, зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м.Авдіївці Донецької області провести йому перерахунок основної та додаткової пенсій по інвалідності у відповідності до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 11.02.2009 року.
Постановою Авдіївського міського суду Донецької області від 28 травня 2009 року позов ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м.Авдіївці Донецької області було зад оволено. Визнано дії відповідача незаконними та зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в в м.Авдіївці Донецької області провести позивачеві перерахунок основної та додаткової пенсій по інвалідності у відповідності до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на ч. 5 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою встановлено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильскої катастрофи визначаються Кабінетом Міністрів України.
Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що позивач отримує пенсію як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, має 3 групу інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Представник відповідача до суду не з’явився, був повідомлений належним чином.
Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні з наступних підстав.
Згідно ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законом.
Позивач належить (віднесений) до першої категорії осіб, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи, його визнано інвалідом 3 групи.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-4, який відповідно до його преамбули визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Абзацом другим преамбули цього Закону передбачено, що зміна умов і норм загальнообов’язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Частиною 3 статті 4 даного Закону передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг визначене статтею 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Розділ 8 Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі - спеціальний закон) передбачає правила призначення та виплати пенсій і компенсацій особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4. Стаття 49 цього розділу визначає пенсії особам, віднесеним до вказаних категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Стаття 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у відповідних розмірах, зокрема інвалідам третьої групи – 50 відсотків мінімальної пенсії за віком. Виплата зазначеної пенсії відповідно до статті 53 даного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Нормами статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв’язку з втратою годувальника. Зазначені норми розповсюджуються на позивача як віднесеного до категорії 1.
Згідно частини третьої ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсія у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Частина четверта статті 54 цього Закону передбачає, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим по 3-й групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-14, а також Законом України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 5 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Частиною 3 статті 4 даного Закону (в редакції Закону № 2505-4 від 25 березня 2005 і діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Згідно ст. 54 закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік», у 2009 році встановлений прожитковий мінімум на одну особу та для тих, що відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року.
Суд вважає, що для визначення мінімального розміру державної пенсії необхідно виходити з положення ч. І ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на відповідний період часу.
Відповідач, обгрутовуючи законність своїх дій, посилається на їх відповідність вимогам Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» № 530 від 28.05.2008 року, «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008 року, а також на зміни, внесені до ст. 54 Закону № 796-ХП на підставі п. 28 розділу II Закону України № 107-УІ.
Ці посилання суд також не приймає до уваги, оскільки Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 року у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року № 107-УІ і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу І, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), у тому числі, положення п. 28 розділу II Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України". З 22 травня 2008 року була відновлена редакція статті 54 Закону України № 796-ХП і до теперішнього часу не змінена, тому спірні правовідносини повинні вирішуватися виходячи з відновленої редакції вказаної статті.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що, зокрема, зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року по справі № 1-21/2005), пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий .рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Колегія суддів виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями І, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів, з огляду на частину 2 статті 8 КАС України, якою принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, зазначає, що по спорам даної категорії, де судами було встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено у рішеннях суду у справах „Проніна проти України", „Кечко проти України".
Також, згідно ч. 1 ст. 2 Закону України „Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду" від 23.02.2006 р., рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Згідно ст. 17 Закону України „Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Що стосується зазначених постанов Кабінету міністрів України, суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені ст.ст. 1, 3, 8 ч. 2 ст. 19, 22, 23, 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як ст. 8 Конституції України, так і ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому суд також виходить із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами, тому застосовує вимоги спеціального закону.
Однак, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції не визначив дату перерахунку позивачеві основної та додаткової пенсій по інвалідності у відповідності до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Отже, колегія суддів вважає, що дії Управління щодо відмови позивачу у перерахунку підвищення до пенсії треба визнати неправомірними та зобов’язати відповідача здійснити перерахунок необхідно з 01 березня 2009 року, оскільки на підставі ст. 45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-4, у разі виникнення права на підвищення пенсії – її розмір перераховується з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції спір по суті розглянутий правильно, проте з порушенням норм матеріального в частині здійснення судом перерахунку пенсії що обумовлює зміну постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови у відповідності до норм права, застосованих при вирішенні цього спору для забезпечення захисту прав та інтересів фізичної особи від порушень з боку суб’єкта владних повноважень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 11, 21, 70, 71, 159, 160, 184, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Авдіївці Донецької області – задовольнити частково.
Постанову Авдіївського міського суду Донецької області від 28 травня 2009 року у справі № 2а-135/09 за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м.Авдіївці Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії - змінити.
Доповнити резолютивну частину постанови суду першої інстанції в абзаці другому, третьому та четвертому словами: «з 01 березня 2009 року».
В іншій частині постанову Авдіївського міського суду Донецької області від 28 травня 2009 року – залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: Г.М. Міронова
Судді : О.П.Лях
В.Г.Яманко