ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2017 р.Справа № 916/2782/16

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Принцевської Н.М., Разюк Г.П.

при секретарі: Полінецькій В.С.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 01.11.2016;

від відповідача-1: ОСОБА_2, довіреність № б/н від 18.05.2017;

від відповідача-2: ОСОБА_3, довіреність № 5 від 17.12.2016;

від третьої особи: ОСОБА_4, довіреність № 01/09 від 01.09.2016;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський девелопмент»

на рішення господарського суду Одеської області від « 22» березня 2017 року, повний текст якого складено та підписано « 27» березня 2017 року

по справі № 916/2782/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський девелопмент»

до відповідачів:

1. Публічного акціонерного товариства «Ринок Малиновський»

2. Публічного акціонерного товариства «Сбербанк»

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець»

про: визнання недійсним договору поруки

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Шевченківський девелопмент» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Ринок Малиновський» та Публічного акціонерного товариства «Сбербанк», про визнання недійсним з моменту укладення правочину, а саме: договору поруки від 26.04.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Ринок Малиновський» та Публічним акціонерним товариством «Сбербанк» (старе найменування «Дочірній банк Сбербанку Росії), із наступними змінами та доповненнями внесеними договором № 1 про внесення змін 28.08.2013, договором № 2 про внесення змін від 31.03.2014, договором № 3 про внесення змін від 30.04.2014, договором № 4 про внесення змін від 30.12.2014.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення сторонами при укладені оспорюваного правочину вимог ст.ст. 33, 70 Закону України «Про акціонерні товариства», у зв’язку з чим останній у відповідності до ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Право на звернення до суду з даним позовом, Товариство обґрунтовує порушенням його корпоративних прав, як акціонера ПАТ «Ринок Малиновський».

Ухвалою господарського суду від 17.10.2016 позов прийнято до розгляду, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів залучено Приватне акціонерне товариство «Футбольний клуб «Чорноморець».

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.03.2017 в задоволені позову відмовлено з підстав його необґрунтованості.

Не погоджуючись з означеним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Шевченківський девелопмент» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просило рішення господарського суду Одеської області від 22.03.2017 по справі № 916/2782/16 – скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає неповне дослідження обставин справи в їх сукупності, неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, апелянт з посиланням на положення ст. ст. 553, 554, 556, 626 ЦК України, правову позицію Вищого господарського суду України у справі № 905/1240/16, зазначає, що порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, що укладається на забезпечення основного зобов’язання, а отже такий правочин спрямований на розпорядження в майбутньому грошовими коштами поручителя. Істотний розмір основного зобов’язання, що випливає з умов договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011 надає підстави для висновку, що такий правочин у розумінні положень Закону України «Про акціонерні товариства» є значним, що обумовлює необхідність його обов’язкового погодження загальними зборами акціонерів Товариства.

Наведене відповідно до ч. 4 ст. 82 ГПК України надавало місцевому господарському суду правові підстави для обґрунтованого відступлення від висновків Верховного суду України, що викладені в постанові від 05.10.2016 у справі № 3-1031гс16.

Крім того, поза увагою місцевого господарського суду залишився той факт, що у правовідносинах, в яких Верховним судом України був зроблений правовий висновок, загальні збори акціонерів надавали попередню згоду на укладення низки значних правочинів, на відміну від спірних правовідносин, що виключає ознаку їх подібності.

Посилання суду першої інстанції на затвердження загальними зборами акціонерів ПАТ «Ринок Малиновський» звіту ОСОБА_5 ради Товариства за 2013 рік, як доказ наступного схвалення оспорюваного правочину, вважав безпідставним, оскільки матеріали справи відповідного звіту не містять.

Так само, помилковим, на думку апелянта, є висновок місцевого господарського суду щодо недоведеності факту порушення оспорюваним правочином прав та охоронюваних законом інтересів позивача, адже як випливає з правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 21.01.2015 у справі № 911/2089/14 незалежно від суб’єктного складу, якщо учасник господарського товариства обґрунтовує свої вимоги про визнання недійсним правочину укладеного Товариством порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам. При цьому, судом відхилено клопотання про призначення у справі судової експертизи для визначення впливу виконання спірного договору на право позивача як акціонера щодо отримання дивідендів.

Одночасно апелянт зауважує, що місцевий господарський суд безпідставно відхилив подане ним клопотання про відкладення розгляду справи, чим грубо порушив норми процесуального права та обмежив позивача на участь в судовому процесі.

Відповідач-2 згідно поданого відзиву на апеляційну скаргу та додаткових пояснень до нього проти доводів скаржника заперечив, зазначивши що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, висновки суду відповідають нормам матеріального права, у зв’язку з чим просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, та підтверджено в ході апеляційного провадження, 15.07.2011р. між Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії» (найменування змінено на ПАТ «Сбербанк») та Приватним акціонерним товариством «Футбольний клуб «Чорноморець» укладено договір про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО, згідно якого банк відкриває позичальнику мультивалютну відновлювальну кредитну лінію та на підставі угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає позичальну кредитні кошти у порядку і на умовах, визначених цим договором. Позичальник, у свою чергу, зобов’язується використати кредит з метою, зазначеною у пункті 1.5. цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови цього договору та повернути Банку Кредит у терміни, встановлені цим договором та/або додатковими угодами до цього договору. Кредит надається для фінансування витрат, пов’язаних з проведенням реконструкції центрального стадіону «Чорноморець» за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/20. Позичальник зобов’язаний використовувати кредит лише за цільовим призначення, зазначеним в цьому пункті договору, а також в будь-якому випадку не може використовувати надані йому за цим договором кошти на цілі, що прямо або опосередковано заборонені законодавством України або його установчими документами (п.п.1.1., 1.5. договору від 15.07.2011р.).

Впродовж дії договору сторонами складено та підписано додаток №1 до договору від 15.07.2011р., договір про внесення змін №1 від 19.12.2011р. до договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011р., договір про внесення змін №2 від 19.03.2012р. до договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011р., договір про внесення змін №3 від 21.06.2012р. до договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011р., договір про внесення змін №4 від 30.07.2012р. до договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011р., договір про внесення змін №5 від 26.02.2013р. до договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011р., договір про внесення змін №6 від 26.04.2013р. до договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011р., додаток №1 від 26.04.2013р. до договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011р., договір про внесення змін №7 від 28.08.2013р. до договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011р., договір про внесення змін №8 від 29.08.2013р. до договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011р., договір про внесення змін №9 від 24.09.2013р. до договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011р., договір про внесення змін №10 від 11.02.2014р. до договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011р., договір про внесення змін №11 від 31.03.2014р. до договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011р., договір про внесення змін №12 від 30.04.2014р. до договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011р., договір про внесення змін №13 від 12.12.2014р. до договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011р., договір про внесення змін №14 від 30.12.2014р. до договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011р.

Згідно з п.2.1. підпунктом ч) Договору про внесення змін №6 від 26.04.2013, з наступними доповненнями та змінами до нього, сторони погодили, що належне виконання позичальником зобов’язань по цьому договору забезпечується порукою Публічного акціонерного товариства «Ринок Малиновський». В день укладення цього договору повинен бути укладений договір забезпечення щодо поруки фізичної/юридичної особи, зазначеної в підпункті/ах «ф»-«щ» п.2.1. цього договору в письмовій формі. Забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов’язань, передбачене п. 2.1. цього договору, оформляється окремим/и договором/ами, що укладається/ються одночасно з цим договором або після його укладення та іменується/ються для розуміння цього договору надалі як «Договір/ори забезпечення» (п.п2.1.,2.1.2, 2.2. договору про внесення змін №6).

26.04.2013р. між ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (кредитор) та ПАТ «Ринок Малиновський»(поручитель) було укладено договір поруки, згідно якого Поручитель зобов’язується перед Кредитором відповідати за невиконання Приватним акціонерним товариством «Футбольний клуб «Чорноморець» (Боржник) усіх його зобов’язань перед Кредитором, що виникли за договором про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011р., укладеним між Кредитором та Боржником, в повному обсязі.

Поручитель відповідає перед кредитором за зобов’язання, які були невиконані боржником та які передбачені основним договором (основне зобов’язання), зокрема, але не обмежуючись:

- зобов’язання повернути кредитору кредит, наданий в доларах США в межах кредитної лінії, відкритої строком до 30 червня 2018р. за основним договором з граничним лімітом кредитування в сумі 41 586 388 (сорок один мільйон п’ятсот вісімдесят шість тисяч триста вісімдесят вісім) доларів США 00 центів (з урахуванням індексу інфляції у разі прострочення повернення кредиту, наданого в межах ліміту кредитної лінії в національній валюті України) в строк/и який/і зазначений/ються в Основному договорі, а у випадках, передбачених законодавством України та/або Основним договором та/або цим договором – довгостроково. При цьому на момент укладення Основного договору розмір процентної ставки складає 12,0145% (дванадцять цілих сто сорок п’ять десятитисячних відсотків) річних за користування кредитом в доларах США та може змінюватися в подальшому в порядку і в строки, передбачені Основним договором (з використанням зазначеної вище формули) до максимального розміру змінюваної процентної ставки (включно), встановленого в Основному договорі та складає 30% (тридцять відсотків) річних. В зв’язку з цим сторони погоджують, що зміна розміру змінюваної процентної ставки внаслідок її перегляду на умовах та в порядку, зазначеному в п.п.1.3., 6.6. Основного договору відбувається автоматично і не потребує укладення між сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до цього договору та така зміна зобов’язання є погодженою Поручителем;

- зобов’язання в строк/и, передбачений/і в Основному договорі, а у випадках, передбачених законодавством України та/або Основним договором та/або цим договором, - до настання строку/ів, зазначеного/их в Основному договорі – сплатити/чувати Кредиторі комісійну винагороду за відкриття та ведення позичкового рахунку з розрахунку 0,5% (нуль цілих п’ять десятих відсотка) річних від суми, зазначеної в Основному договорі;

- зобов’язання в строки, передбачений/і в Основному договорі, а у випадках, передбачених законодавством України та/або Основним договором та/або цим договором, - до настання строків, зазначеногоих в Основному договорі – сплатити/чувати Кредиторі комісійну винагороду за управління кредитною лінією з розрахунку 0,2% (нуль цілих дві десятих відсотка) річних від фактичної заборгованості за Основним договором;

- зобов’язання в строки, передбачений/і в Основному договорі, а у випадках, передбачених законодавством України та/або Основним договором та/або цим договором, - до настання строку/ів, зазначеного/их в Основному договорі – сплатити/чувати Заставодержателю комісійну винагороду за збільшення ліміту кредитування з розрахунку 0,5% (нуль цілих п’ять десятих відсотка) річних від суми збільшення ліміту зазначеного в Основному договорі;

- зобов’язання відшкодувати документально підтверджені збитки, завдані кредитору невиконанням та/або неналежним виконанням зобов’язань по Основному договору;

- зобов’язання сплатити кредитору штрафні санкції, неустойки (пені, штрафи) за невиконанням та/або неналежним виконанням зобов’язань по Основному договору у строки та у розмірах, які зазначаються в Основному договорі;

- зобов’язання сплатити кредитору будь-які інші платежі (якщо такі платежі передбачені умовами Основного договору) в строки і в порядку, встановлені у Основному договорі.

Зобов’язання відшкодувати кредитору шкоду, завдану невиконанням чи неналежним виконанням Основного зобов’язання (Зобов’язання з відшкодування шкоди). Зобов’язання сплатити кредитору неустойку у випадках і у розмірі, зазначеному в п. 4.4. цього договору (Зобов’язання зі сплати неустойки). Зобов’язання сплатити кредитору проценти (три проценти річних відповідно до статей 1050, 625 ЦК України) від простроченої суми у разі прострочення Боржником виконання Основного зобов’язання (Зобов’язання зі сплати процентів за прострочення виконання). Зобов’язання, зазначені в п. 2.1. цього договору, у разі прострочення їх виконання підлягають виконанню з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Поручитель відповідно до цього договору приймає на себе зобов’язання відповідати за виконання Основного договору за Боржника, а також будь-якого нового боржника, в разі переведення боргу боржника на іншу особу чи припинення боржника (ст.1, підпункти 2.1.1., 2.1.2., 2.1.3., 2.1.4. п.2.1., п.п. 2.2., 2.4. договору від 26.04.2013р.).

Згідно п.п. 4.1., 4.2. договору від 26.04.2013р. боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник. Поручитель та боржник залишаються зобов’язаними перед кредитором до того моменту, поки всі зобов’язання за основним договором не будуть виконані повністю. Передбачена статтею 2 цього договору відповідальність Поручителя наступає у випадку, якщо Боржник допустить прострочення виконання зобов’язань за основним договором. Причини невиконання Боржником своїх зобов’язань за Основним договором жодним чином не можуть впливати на виконання Поручителем зобов’язань за цим договором. В такому випадку Кредитор звертається з письмовим повідомленням до Поручителя про невиконання Боржником зобов’язань, що зазначені в ст. 2 цього договору, та їх обсяг, та вимогою виконання цих зобов’язань Поручителем як солідарним Боржником.

Підпунктом 5.1.1. пункту 5.1., сторони визначили, що у разі невиконання Боржником своїх зобов’язань за Основним договором кредитор має право пред’явити свої вимоги безпосередньо до Поручителя. Ці вимоги є обов’язковими для виконання Поручителем протягом строку, зазначеному в п.4.3. цього Договору.

Відповідно до п.п. 6.1., 6.2., 6.3., 6.11. договору від 26.04.2013р. підписанням цього договору Поручитель надає свою згоду на зміну протягом дії цього договору розміру Основного зобов’язання за Основним договором (зокрема, але не виключно: збільшення строку дії Основного договору, збільшення суми кредиту/ліміту кредитної лінії за Основним договором, тощо), внаслідок чого зміниться, зокрема збільшиться обсяг його (Поручителя) відповідальності, без додаткового повідомлення Кредитором Поручителя про таку зміну та без укладення окремої угоди (договору про внесення змін) до цього договору. Цей договір складено українською мовою в двох примірниках, по одному для кожної із сторін. Цей договір набуває чинності з моменту його укладення в письмовій формі. Строк дії цього договору складає до 30 червня 2021року, при цьому договір припиняє свою дію достроково у випадку належного виконання Боржником або поручителем усіх зобов’язань, передбачених в ст. 2 цього договору, а також інших підстав, передбачених законодавством України. Не допускається припинення поруки без припинення забезпеченого нею зобов’язання. Цей договір сторонами прочитаний, відповідає їхнім намірам та досягнутим домовленостям, що засвідчується власними підписами сторін, які діють з повним розумінням предмету та змісту договору.

Підписи представників сторін на вказаному договорі скріплені печатками Товариств.

Сторонами до договору поруки від 26.04.2013р. було укладено договір №1 про внесення змін від 28.08.2013р. до договору поруки від 26.04.2013р., договір №2 про внесення змін від 31.03.2014р. до договору поруки від 26.04.2013р., договір №3 про внесення змін від 30.04.2014р. до договору поруки від 26.04.2013р., договір №4 про внесення змін від 30.12.2014р. до договору поруки від 26.04.2013р.

В матеріалах справи міститься протокол №22/04 Засідання ОСОБА_5 Публічного акціонерного товариства «Ринок Малиновський» від 22.04.2013р., на якому були присутні 3 члени ОСОБА_5 ПАТ «Ринок Малиновський» та прийняте рішення про укладення із Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії» договору поруки, відповідно до якого Товариство виступить поручителем ПАТ «Футбольний клуб «Чорноморець» по зобов’язанням останнього перед ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії»; за підсумками голосування: «за» – 100% голосів присутніх на засіданні ОСОБА_5 Товариства, «проти», «утримався» – голосів не було подано; за наслідками голосування рішення вважається прийнятим.

Вказаний протокол Засідання ОСОБА_5 був підписаний Головою та членами ОСОБА_5.

31.03.2014р. відбулись загальні збори акціонерів ПАТ «Ринок Малиновський». Загальна кількість голосуючих акцій акціонерів, які зареєструвалися для участі у Загальних зборах склала 29 850 (двадцять дев’ять тисяч вісімсот п’ятдесят) акцій-голосів, що складає 74,63% від усіх акцій-голосів Товариства. На зборах, окрім іншого прийняте рішення про затвердження звіту ОСОБА_5 Товариства за 2013р., за підсумками голосування: «за» – 29 850 (двадцять дев’ять тисяч вісімсот п’ятдесят) акцій-голосів, що складає 100% від присутніх на Загальних зборах та 74,63% від загальної кількості голосів акціонерів, що мають право голосувати; «проти», «утримались» – голосів не було подано; рішення прийняте одноголосно всією кількістю голосів присутніх акціонерів Товариства та їх представників, за принципом голосування: 1 акція – 1 голос.

Рішення загальних зборів оформлено протоколом № 1 від 31.03.2014.

Як зазначає позивач, в 2016 році, ним на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ-26-02/16-02 від 26.02.2016р. придбано у власність 16 861 (шістнадцять тисяч вісімсот шістдесят одна) штука простих іменних акцій ПАТ «Ринок Малиновський», номінальна вартість даної кількості акцій складає 168 610 (сто шістдесят вісім тисяч шістсот десять) грн. 00коп., що також підтверджується випискою про операції з цінними паперами за період з 29.02.2016р. по 29.02.2016р., наданої депозитарною установою – ТОВ «Портфельний інвестор». При ознайомленні з документами Товариства, позивачу стало відомо про укладення між відповідачами оспорюваного договору поруки. Вважаючи вказаний правочин таким, що не відповідає вимогам ст. ст. 33, 70 Закону України «Про акціонерні товариства», у зв’язку з чим останній у відповідності до ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Оцінюючи правильність застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального законодавства в контексті встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Отже, правом на пред’явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою – посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є визнання недійсним договору поруки від 26.04.2013р., а підставою – його недійсність у відповідності до вимог ч. 1 ст.207 ГК України.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК України закріплює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути в т.ч. визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями ч.ч.1, 2, 3 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Приписи п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз.3 п.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»№02-5/111 від 12.03.1999р.).

За положеннями абз.5 п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. №9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Дана позиція також викладена ВАСУ у Роз’ясненні «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» №02-5/111 від 12.03.1999р.

Підпунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013р. №11 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка заявлених вимог повинна здійснюватися з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини у сфері забезпечення виконання зобов’язання, зокрема, поруки.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що підставою для визнання договору недійсним є те, що вартість договору поруки перевищує на 25% вартість активів позивача. Надаючи правову оцінку твердженням позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Значним правочином згідно з Законом України «Про акціонерні товариства» є правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності (п.4 ч.1 ст.2).

До виключної компетенції загальних зборів належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства (п.22 ч.2 ст.33 Закону України «Про акціонерні товариства»). Повноваження з вирішення питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів, не можуть бути передані іншим органам товариства (ч.3 ст.33 Закону України «Про акціонерні товариства»).

До виключної компетенції наглядової ради належить прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, передбачених частиною першою статті 70 цього Закону (п.18 ч.2 ст.52 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.70 Закону України «Про акціонерні товариства» рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою. Статутом акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочину до значного правочину. Якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради.

Однак, за договором поруки відповідно до статті 553 ЦК України поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Зі змісту наведеної норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов'язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником за те, що не було виконане останнім. Отже, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю.

Виходячи з наведеного, застосування до оспорюваного у даній справі договору поруки положень Закону України «Про акціонерні товариства», зокрема, ст. 70, яка регулює порядок вчинення акціонерним товариством значних правочинів, як правильно зазначив місцевий господарський суд не є правомірним, бо договір поруки, відповідно до зазначеної вище позиції, не є значним правочином, оскільки не спрямований на розпорядження майном, яке належить поручителю.

Зазначеної позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 05 жовтня 2016 року №3-1031гс16, в ухвалах від 24 лютого 2010 року, 19 грудня 2007 року, Вищий господарський суд України у Постанові від 04.03.2015р. у справі №910/22402/13, Вищий господарський суд України у Постанові від 04.05.2016р. у справі №910/29382/14.

Твердження скаржника, щодо наявності правових підстав для відступу від правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 05 жовтня 2016 року №3-1031гс16, колегією суддів відхиляється як юридично неспроможне, адже відповідні висновки зроблені вищою судовою інстанцією виходячи з аналізу положень ст. 553 ЦК України, ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства», тобто такий висновок стосується відповідних норм матеріального права, що в контексті підстав заявлених вимог унеможливлює їх неоднакове застосування.

Колегія суддів також враховує, що укладенню оспорюваного правочину передувало засідання ОСОБА_5 ради ПАТ «Ринок Малиновський» від 22.04.2013, на якому членами ОСОБА_5 ради у відповідності до компетенції, закріпленої п.п.10.5.14 Статуту одноголосно прийняте рішення про укладення із Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії» договору поруки, відповідно до якого Товариство виступить поручителем ПАТ «Футбольний клуб «Чорноморець» по зобов’язанням останнього перед ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії». Голові правління надані повноваження на підписання договору поруки та інших документів, пов’язаних з реалізацією рішень, прийнятих на даному засіданні.

Приписами ч. 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Статтею 92 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, надавши у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України відповідну правову оцінку всім зібраним у справі доказам, якими сторони обґрунтовували свої вимоги та заперечення під час розгляду справи, місцевий господарський суд правильно виходив з того, що позивачем не доведено, що зазначений договір підписаний керівником позивача з перевищенням повноважень без необхідного обсягу дієздатності чи тієї обставини, що оспорюваний правочин потребував згоди загальних зборів акціонерів.

Наведені обставини є самостійною та достатньою підставою для висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги наведених висновків місцевого господарського суду не спростовують, та зводяться лише до переоцінки вже встановлених обставин.

Недоведеність заявлених вимог у світлі приписів ст. ст. 256, 261 Цивільного кодексу України, а також рекомендаційних роз’яснень, викладених п.2.2. постанови Пленум Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» унеможливлює й застосування до них строку позовної давності, про що обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом.

Що стосується тверджень скаржника про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права внаслідок відхилення клопотання про відкладення розгляду справи колегія суддів зазначає, що норми ст. 28 ГПК України не обмежують можливість представництва інтересів сторін у справі іншими особами, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

За приписами ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Розгляд справи тривав майже півроку, тобто позивач мав достатньо часу для підготовки та подання господарському суду доказів на підтвердження власної позиції у спорі.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення від 22.03.2017 року по справі №916/2782/16 з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський девелопмент» - без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шевченківський девелопмент» залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Одеської області від „22” березня 2017 року по справі № 916/2782/16 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови

складено „09” червня 2017 року

Головуючий суддя                      С.І. Колоколов

Суддя                     Г.П. Разюк

Суддя           Н.М. Принцевська