ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" жовтня 2009 р. Справа № 16/984
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарі ,
за участю представників сторін:
від позивача : ОСОБА_1 - директора,
від відповідача : ОСОБА_2 - підприємця,
ОСОБА_3 - представника за довіреністю №4544 від
05.11.2008 р.,
від третьої особи: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи
ОСОБА_2 ІванаІвановича, с. Левків Житомирського району
на рішення господарського суду Житомирської області
від "13" квітня 2009 р. у справі № 16/984 ( суддя Гансецький В.П. )
за позовом Приватного підприємства "Завод електротехнічних виробів "Елкон",
м. Житомир
до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2,
с. Левків Житомирського району
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на
стороні відповідача - ОСОБА_4, м. Коростишів
про стягнення 197850,54 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 13.04.2009 р. усправі №16/984 позов Приватного підприємства "Завод електротехнічних виробів "Елкон" ( м. Житомир ) до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 ( с. Левків Житомирського району ) про стягнення 197850,54 грн. задоволено частково.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 195 916,90 грн. матеріальної шкоди, 1959,16 грн. державного мита, 116,84 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач у справі подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржене рішення скасувати з підстав, наведених у скарзі.
Апеляційну скаргу мотивовано, зокрема тим, що суд неповно з"ясував обставини, що мають значення для справи; обставини, які суд визнав встановленими недоведено; має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, а саме :
- суд розглянув справу за відсутності підприємця ОСОБА_2, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання, позбавивши відповідача прав, встановлених ст.22 ГПК України;
- твердження суду першої інстанції, що втрата вантажу сталася з вини відповідача є помилковими, оскільки спростовуються здачею вантажу одержувачу - ТОВ "Торговий дім "Агрозапчастина" в м. Курську, що підтверджується підписом й печаткою відповідальної особи на міжнародній товарно-транспортній накладній серії А №0092942, яку позивач не надав до суду;
- суд не надав можливості довести, що втрата вантажу сталася внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
У судовому засіданні відповідач та його представник апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити.
Представник позивача в засіданні проти доводів й вимог скарги заперечив, вважаючи оскаржене рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а скаргу - без задоволення.
Третя особа - водій ОСОБА_4 в судове засідання 20.10.2009 р. не з"явився.
Враховуючи, що копію ухвали про призначення засідання на 20.10.2009 р. надіслано на адресу третьої особи рекомендованою кореспонденцією ( про що свідчить копія відповідного реєстру відправки ЖАГС за 08.09.2009 р. ), тобто вказана особа належним чином повідомлена про дату, час та місце перегляду справи, а також те, що ОСОБА_4 надавав пояснення в судовому засіданні 01.09.2009 р. апеляційний суд розглянув скаргу по суті без участі ОСОБА_4
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального й процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Матеріали справи свідчать, що в жовтні 2008 р. Приватне підприємство "Завод електротехнічних виробів "Елкон" ( м. Житомир ) звернулось до господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з підприємця ОСОБА_2 ( вказану особу зазначено в якості відповідача ) матеріальної шкоди у розмірі 197 850,54 грн., завданої внаслідок втрати вантажу під час його перевезення згідно з укладеним 07.10.2008 р. між вищезазначеними особами договором на транспортно-експедиційні послуги ( а.спр.3-5 ).
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався, зокрема на умови договору, приписи ст.ст.909, 920,924,1166 ЦК України, ст.133 Статуту автомобільного транспорту.
Ухвалою від 23.10.2008 р. господарський суд Житомирської області прийняв позовну заяву до розгляду та порушив провадження у справі №16/984 ( а.спр.1 ).
Як вже зазначалось, рішенням господарського суду Житомирської області від 13.04.2009 р. у справі №16/984 позов Приватного підприємства "Завод електротехнічних виробів "Елкон" ( м. Житомир ) до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 ( с. Левків Житомирського району ) про стягнення 197850,54 грн. задоволено частково.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 195 916,90 грн. матеріальної шкоди, 1959,16 грн. державного мита, 116,84 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті позову відмовлено ( а.спр.112,113 ).
Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції з посиланням, зокрема на умови договору на транспортно-експедиційні послуги, приписи ст.ст.525,526, ч.2 ст.908 ,ч.ч. 1,3 ст.909, ч.1 ст.920, ст.924 ЦК України, ст.193, ч.3 ст.314 ГК України, ст.133 Статуту автомобільного транспорту УРСР зазначив, що внаслідок втрати вантажу відповідачем (перевізником) було завдано позивачу матеріальну шкоду в загальній сумі втраченого вантажу - 1034026,00 рос. рублів, що в еквіваленті згідно з офіційним курсом НБУ станом на день подачі позову становить 195916,90 грн. В стягненні 1933,64 грн. суд відмовив за безпідставністю у зв'язку з невірним обрахунком позивачем позовних вимог відповідно до офіційного курсу НБУ.
Апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Матеріали справи свідчать, що 07.10.08 р. між Приватним підприємством "Завод електротехнічних виробів "Елкон", м. Житомир, Україна ( замовник ) та підприємцем ОСОБА_2 ( виконавець ) було укладено договір на транспортно-експедиційні послуги, згідно з яким замовник зобов'язався в межах даного договору надати послуги по організації доставки вантажу в міжнародних та міжміських сполученнях шляхом надання транспортних послуг виконавця (а.с.8,9).
Відповідно до пп.1.8. договору замовник зобов"язався надати, а виконавець зобов'язався забезпечити виконання перевезень за маршрутом згідно з фактичними заявками та додатковими угодами в період з 07.10.08 р. до 17.10.09 р.
Згідно з пп.3.2.11. та пп.3.2.12. договору виконавець зобов'язався доставити ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення згідно з вимогами Міжнародних Конвенцій та видати його отримувачу, зазначеному в товаро-транспортній накладній. У випадку виникнення непередбачених обставин та проблем перетину прикордонних переходів оперативно повідомляти про все замовнику.
За даним договором відповідач виписав позивачу для оплати рахунок №26 від 13.10.08р., згідно з яким транспортні послуги надаються за маршрутом Житомир-Курськ-Москва автомобілем IVECO державний номер НОМЕР_1, напівпричіп державний номер НОМЕР_2 ( копія рахунку міститься на а.с.13, оригінал оглянуто в засіданні апеляційного суду ).
Відповідно до рахунку-фактури №13 від 14.10.08р. вартість вантажу, переданого позивачем відповідачу, становить 1034026,00 рос. рублів (а.с.10).
15.10.08р. було складено міжнародну товарно-транспортну накладну CMR серії А №0092942, в якій зазначено, що відправником вантажу є ПП "Завод електротехнічних виробів "Елкон";одержувачем вантажу - ТОВ Торговий дім "Автозапчастина" ( Курська область, Росія, м. Глушково, вул. Радянська, 65 ); місцем розвантаження вантажу - ТОВ "ІКС - электро" ( м. Москва, П'ятницьке шосе, 41 ) та ТОВ "Электросеть" ( м. Москва, Каширський проспект, 17 ), а також зазначено про те, що перевізником є відповідач (а.с.15-17).
Таким чином, на підставі вказаних документів позивачем було завантажено автомобіль відповідача товарами на загальну суму 1034026,00 рос. рублів для відправлення його отримувачу в Російській Федерації.
В позовній заяві зазначено, що як повідомив відповідач, під час перевезення товар зник.
У зв"язку з наведеним 21.10.08 р. директор позивача звернувся до ВВС по району Братіїво м. Москви, про що свідчить відповідна заява ( а.с.25).
Як вже зазначалось, позивач звернувся з позовом про стягнення на свою користь з відповідача 197850,54 грн. матеріальної шкоди вартості втраченого вантажу при перевезенні по договору від 07.10.2008 р. ( резолютивна частина позовної заяви - а.спр.5 ).
Зазначену суму позовних вимог у гривнях України позивач визначив згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на 22.10.08р.
Позивач вважає, що вартість вантажу - 1034026,00 рос. рублів становить 197850,54 грн.
Апеляційний господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.908 ЦК України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з приписами ст.909 Цивільного кодексу України, ст.307 ГК України за договором перевезення перевізник зобов'язується доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення, а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ч.1 ст.920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Як передбачено ст.924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Аналогічними є норми ч.1 ст.314 ГК України ( перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини ).
Відповідно до ст.9 Конституції України частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Зазначену норму також закріплено у ст.10 ЦК України, ст.4 ГПК України та ст.19 Закону України "Про міжнародні договори в Україні".
Оскільки спірне перевезення було здійснене у 2008р., а Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчинена 19.05.1956р. в м. Женеві, набрала чинності для України 17.05.07р., то при вирішенні спору між сторонами вона застосовується ( в п. 3.2.11. є посилання, що доставка вантажу має здійснюватись відповідно до вимог міжнародних конвенцій).
Відповідно до п.п.1,2 ст. 17 вказаної Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу до перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак перевізник звільняється від відповідальності, якщо, зокрема втрата вантажу сталась внаслідок дій, зокрема не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника.
Згідно зі ст.133 Статуту автомобільного транспорту автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема, внаслідок:
а) вини вантажовідправника (вантажоодержувача);
б) особливих природних властивостей вантажу, який перевозиться;
в) дефектів тари або упаковки, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари у дорозі;
г) здачі вантажу до перевезення без вказівки в товарно-транспортних документах на його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні;
д) здачі до перевезення вантажу, вологість або температура якого перевищують встановлені норми.
Стаття 134 зазначеного Статуту передбачає, що автотранспортне підприємство звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли:
а) вантаж прибув у справному автомобілі (контейнері) зі справними пломбами вантажовідправника, а штучний вантаж - з справою захисною маркіровкою, бандеролями, пломбами вантажовідправника або виготовлювача;
б) недостачу, псування або пошкодження сталися внаслідок природних причин, зв'язаних з перевезеннями вантажу на відкритому рухомому складі;
в) вантаж перевозився у супроводі експедитора вантажовідправника (вантажоодержувача);
г) недостача вантажу не перевищує природних витрат.
В зазначених випадках автотранспортне підприємство несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо пред'явник претензії доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися з вини автотранспортного підприємства.
Обставини, за яких сталась втрата вантажу та матеріали справи не свідчать про наявність випадку, на який поширювалась би дія ст.ст.133,134 Статуту автомобільного транспорту УРСР.
Колегія суддів вважає, що відповідач - суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 не довів наявність тих обставин, з якими чинне законодавство пов'язує звільнення перевізника від відповідальності за втрату (нестачу) вантажу.
Ухвалою апеляційного суду від 20.08.2009 р. залучено водія ОСОБА_4 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ( а.спр.152 ).
Копією трудового договору стверджується, що водій ОСОБА_4 знаходиться в трудових відносинах з підприємцем ОСОБА_2 (а.спр.147).
Судова колегія наголошує, що у п.6 Інформаційного листа ВГСУ від 14.12.2007 р. №01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" зазначено таке.
Залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, громадянина, який не має статуту суб"єкта підприємницької діяльності, не впливає на підвідомчість справи господарським судам. Згідно зі ст.1 та ч.1 ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути юридичні особи та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а також у випадках, передбачених законодавчими актами України, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Однак третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, хоча й наділяється процесуальними правами (за певними винятками) і несе процесуальні обов"язки (стаття 27 ГПК), не є стороною ( позивачем чи відповідачем) зі справи, а виступає як окремий учасник судового процесу поряд зі сторонами, прокурором, іншими особами, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК ( стаття 18 цього кодексу).
В засіданні апеляційного суду 01.09.2009 р. третя особа ОСОБА_4 пояснив, що після того, як він отримав у Приватного підприємства "Завод електротехнічних виробів "Елкон" товар та накладні, поїхав у м.Курськ, (Росія) на митний пост. Приїхавши у м. Курськ розмитнився на митниці, після чого до нього підійшов представник ТОВ "Торговий дім "Агрозапчастина". Представник ТОВ "Торговий дім "Агрозапчастина" розписався в пункті 24 накладної "Вантаж отримано" та скріпив підпис печаткою, але фактично вантаж він не отримував. Після розмитнення поїхав в м.Орел. По приїзду в м.Орел передзвонив по номеру телефона, який дав йому директор ПП "Завод електротехнічних виробів "Елкон" - ОСОБА_1 та домовився про зустріч. На зустріч прийшло двоє осіб, які запитали, чи він прибув з України від ПП "Завод електротехнічних виробів "Елкон". Він відповів, що так. Невідомі йому особи вказали їхати на склад, куди він приїхав та вигрузив частину вантажу, який віз з України. Після розвантаження поїхав в м.Москву. Документів у осіб, які вигружали вантаж він не вимагав та не перевіряв, призвіща їх також не знає, оскільки не запитав.
Наступного дня приїхав в м.Москву в місце розвантаження за адресою: Каширський проспект,17 для розвантаження, де знаходився три дні та чекав на людину, яка забере вантаж. Через три дні до нього підійшли невідомі особи та представилися представниками фірми ТОВ "Торговий дім "Агрозапчастина" і запитали, чи він з України та чи знаходиться у нього вантаж фірми ТОВ "Торговий дім "Агрозапчастина". Він відповів, що вантаж знаходиться у нього. Невідомі повідомили, що розвантаження буде здійснюватись за іншою адресою та запропонували йому перепочити та пообідати разом із ними, на що він погодився. Всі разом поїхали в кафе пообідати, а потім, коли водій ОСОБА_4 повернувся до машини, вантажу не було, машина була повністю вигружена.
Третя особа ОСОБА_4 пояснив, що діяв за вказівкою директора ПП "Завод електротехнічних виробів "Елкон" - ОСОБА_1 Чітких інструкцій щодо розвантаження вантажу у нього не було, директор дав йому лише телефони для зв'язку з особами, які заберуть товар.
Також пояснив, що він не перевіряв документи в особи, яка на митниці в м.Курську назвала себе представником ТОВ "Торговий дім "Агрозапчастина". Також не перевіряв документи і в осіб, з якими зустрічався в м.Орел та які вигрузили частину вантажу. Яку кількість вони забрали вантажу, сказати суду не може. Віддав їм частину товару на виконання вказівок директора заводу ОСОБА_1
Представник позивача ОСОБА_1 пояснив, що він не посилав водія ОСОБА_4 в м.Орел для розвантаження товару. Як керівник підприємства, він повинен був особисто контролювати розвантаження товару у м.Москві, а ОСОБА_4 повинен був особисто чекати його в м.Москві, а після зустрічі з ним, розвантажитися. Про крадіжку вантажу дізнався після приїзду в м.Москву.
З вказаних пояснень вбачається, що водій ОСОБА_4 діяв неналежним чином, не перевіривши документи у осіб, які назвали себе представниками вантажоотримувача, що потягло втрату вантажу.
Отже, втрата вантажу сталася через обставини, яким перевізник в особі водія міг запобігти.
Судова колегія наголошує, що на адресу апеляційного суду згідно з його запитом надійшли постанова СВ Корольовського РВ УМВС України в Житомирській області про перекваліфікацію злочинних дій та порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_4 за ст.197 КК України, а також постанова про притягнення вказаної особи як обвинуваченого ( а.спр.171-173 ).
На думку апеляційного суду, вказане не може свідчити про відсутність вини перевізника.
Слід зазначити, що згідно зі ст.52 Закону України "Про автомобільний транспорт" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, автомобільний перевізник зобов"язаний забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) в пункті призначення; відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.
Таким чином, відповідач, будучи перевізником, не виконав покладені на нього як чинним законодавством, так і договором обов'язки по збереженню вантажу.
Про те, що відповідальність за збереження вантажу несе перевізник йдеться в постанові ВГСУ від 14.02.2008 №14/724-31/60.
Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) - ст.610 ЦК України.
Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - відшкодування збитків.
Згідно з абз.2 п.1 Роз'яснення ВАСУ "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" ( від 01.04.19994 року № 02-5/215, викладене в новій редакції на підставі рекомендацій президії ВГСУ від 29.12.2007 року № 04-5/239) вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України)".
Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Відповідно до ст.22 ЦК України під збитками розуміються, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Застосування відповідальності у вигляді відшкодування заподіяних невиконанням або неналежним виконанням збитків можливе лише за наявності складу правопорушення, до якого входять такі елементи: протиправна поведінка; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вина.
З врахуванням наведеного вище аналізу обставин та матеріалів справи колегія суддів вважає, що позивач довів факт порушення відповідачем зобов'язання за договором перевезення, розмір збитків і причинний зв'язок між порушенням зобов'язання і виниклими збитками.
Внаслідок втрати вантажу відповідачем (перевізником) було завдано позивачу збитки в загальній сумі втраченого вантажу - 1034026,00 рос. рублів, що в еквіваленті, згідно з офіційним курсом НБУ станом на день подачі позову становить 195916,90 грн.
Станом на день вирішення спору судом першої інстанції завдані позивачу збитки в сумі 195916,90 грн. відповідачем не відшкодовані ( в матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про протилежне ).
Згідно з абз.1 ч.3 ст.314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і укладеного договору та такими, що підлягають задоволенню частково, а саме: з відповідача слід стягнути на користь позивача 195916,90 грн. збитків, завданих у зв'язку з невиконанням відповідачем укладеного між сторонами договору на транспортно-експедиційні послуги від 07.10.08 р. В стягненні 1933,64 грн. відмовити за безпідставністю у зв'язку з невірним обрахунком позивачем позовних вимог відповідно до офіційного курсу НБУ ( аналогічного висновку дійшов і суд першої інстанції, з яким не можна не погодитись).
Місцевий суд правомірно розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до приписів ст.75 ГПК України, а також правильно вирішив питання розподілу судових витрат.
Підстави для скасування рішення відсутні, а тому його слід залишити без змін.
Щодо доводів скарги про порушення місцевим судом норм процесуального права, а саме: неповідомлення відповідача належним чином про місце розгляду справи апеляційний суд вважає за необхідне вказати таке.
У позовній заяві зазначено таку адресу відповідача : АДРЕСА_1. Вказану адресу зазначено також в свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ( а.спр.24,63 ).
Саме на вказану адресу надсилались копії ухвал про призначення судових засідань. Із матеріалів справи вбачається, що мало місце повернення.
У зв"язку із наведеним господарський суд Житомирської області надіслав на іншу адресу (АДРЕСА_2) на ім"я ОСОБА_2, зокрема копію ухвали про призначення засідання на 13.04.2009 р. ( в якому прийнято рішення по суті), що підтверджується надісланою на адресу апеляційного суду на запит останнього копією списку на відправку рекомендованої кореспонденції за 31.03.2009 р. ( а.спр.158). Відмітка про відправку на вказану адресу рекомендованим листом з повідомленням міститься в роздруковці на ухвалі місцевого суду від 30.03.2009 р. (а.спр.107, зворотня сторона).
Попередня ухвала, надіслана на вказану адресу, була вручена , про що свідчать відповідні повідомлення (а.спр.96,97).
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було вжито всіх заходів для реалізації відповідачем права на захист своїх прав та інтересів.
Згідно з роз"ясненням Вищого арбітражного суду України №02-5/289 від 18.09.1997 р. (зі змінами) "Про деякі питання практики застосування ГПК України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Відповідно до п. 6 ст.9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" заміна свідоцтва про державну реєстрацію проводиться у разі внесення змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, якщо ці зміни пов'язані із зміною імені та/або місця проживання фізичної особи - підприємця.
Частиною 3 ст.18 вищевказаного Закону передбачено таке : якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Наявність в матеріалах справи свідоцтва з відповідною адресою свідчить про те, що зміни до відомостей про фізичну особу - підприємця ( зокрема щодо місця проживання фізичної особи - підприємця ) до Єдиного державного реєстру не вносились.
На думку колегії суддів, місцевий суд належним чином повідомив відповідача про дату, час та місце розгляду справи. До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій (п.11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році").
Доводи скарги про те, що відповідач здав вантаж одержувачу - ТОВ "Торговий дім "Агрозапчастина" в м. Курську, підтвердженням чого є підпис й печатка відповідальної особи на міжнародній товарно-транспортній накладній серії А №0092942 спростовуються матеріалами справи, зокрема повідомленням ТОВ "Торговий дім "Агрозапчастина" ( його копія міститься на а.спр.160, оригінал оглянуто в засіданні апеляційного суду 01.09.2009 р. ) та поясненнями представника позивача й третьої особи в засіданні апеляційного суду.
Доводи скарги не є переконливими.
Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 ( с. Левків Житомирського району ) слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 13 квітня2009р. у справі №16/984 залишити без змін, а апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, с. Левків Житомирського району- без задоволення.
2. Справу №16/984 повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя
судді:
Віддрук. 5 прим.:
-----------------------
1 - до справи
2,3 - сторонам
4 - третій особі
5 - в наряд