ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" жовтня 2009 р. Справа № 61/205-09
вх. № 6327/4-61
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, за довіреністю № 375 від 08.09.2009р.;
відповідача - Острога А.Г., за довіреністю № 124 від 27.05.2009р.;
3-ї особи - не з"явився
розглянувши справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків 3-я особа на стороні відповідач, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство "Харківський електромеханічний завод", м. Харків
про визнання продовженним договору
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить визнати договір від 11.08.2005р. №1778-Н оренди індивідуально визначеного майна - нежитлові підвальні приміщення, які розташовані в двоповерховій будівлі, загальною площею 43,2 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі ДП "Харківський електромеханічний завод", укладений між ФОП ОСОБА_3 та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області продовженим до 11 березня 2010 року.
Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області Бровченка І.О. від 05.10.2009р., в зв"язку з лікарняним судді Рильовой В.В., справу для подальшого розгляду було передано судді Бринцеву О.В.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, через канцелярію суду в порядку ст. 22 ГПК України надав заяву (вх.23725) про залучення до матеріалів справи витребуваних судом документів, а також платіжних квитанцій в підтвердження сплати орендних платежів, які долучаються судом до матеріалів справи.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти вимог заявленого позову, але відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав.
Третя особа в призначене судове засідання свого повноважного представника не направила, витребуваних судом документів не надала. Про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
11 серпня 2005 року між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди №1778-Н, відповідно до пункту 1.1. якого відповідач передав позивачу в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлові підвальні приміщення, які розташовані в двоповерховій будівлі, загальною площею 43,2 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі ДП "Харківський електромеханічний завод".
Факт передачі в оренду нерухомого майна позивачу підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна від 11.08.2005р., підписаним обома сторонами.
У відповідності до п. 10.1. договір укладено строком на 11 місяців, що діє з 11 серпня 2005р. до 10 липня 2006р. включно. Згідно додаткової угоди № 3 від 18.09.2009р. до договору оренди, строк його дії було продовжено на 11 місяців, тобто до 08.04.2009р.
Позивач звернувся до відповідача із листом, в якому просив дозволу на подовження на конкурсних засадах права користування державним майном, переданим йому на підставі договору оренди № 1778-Н від 11.08.2005р. строком на 2 роки 11 місяців.
Листом від 30.03.2009р. №06-2491 відповідач запропонував позивачу розірвати договір оренди № 1778-Н від 11.08.2005р., направив три примірники акту приймання-передачі нерухомого майна по договору оренди, які необхідно підписати також у балансоутримувача. Відповідач також повідомив позивача, що у разі наміру в подальшому орендувати майно за договором оренди №1778-Н від 11.08.2005р., необхідно надати до РВ ФДМ України заяву про передачу цього майна в оренду на конкурсних засадах та лист-згоду балансоутримувача.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.
У відповідності до ч.1 ст. 15 ГПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно ст.2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Тобто право на судовий захист у суб’єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.
В даному разі позивачем всупереч вимог ст.4-3, 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) не надано доказів порушення або оспорювання відповідачем прав або охоронюваних законом інтересів позивача.
За таких обставин, враховуючи відсутність доказів, які свідчать про порушення чи оспорення права позивача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для судового захисту права.
Крім того, суд оцінюючи відповідність заявлених позовних вимог вимогам чинного законодавства, зважує на таке.
Згідно абз. 2 ч. 2 ст.16 ЦК України ч.2 ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом. В даному разі предмет позову в частині вимог про визнання договору продовженим не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, що визначені в ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, не передбачений він й іншими нормами права. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту був передбачений договором сторін. Це свідчить про відсутність у суду правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту права і унеможливлює задоволення позову в частині такого предмету.
При цьому суд відхиляє як юридично неспроможні посилання позивача на те, що обраний ним спосіб захисту права є різновидом способу "визнання права". Суд зауважує, що вимога про визнання договору продовженим не є вимогою про визнання права. У відповідності до ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України способи захисту права по своїй суті – це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб’єктивного права. Спосіб захисту права "визнання права" застосовується в разі необхідності підтвердження в судовому порядку наявності у певної особи конкретного, визначеного за змістом і за обсягом суб’єктивного права.
Натомість, договір не підпадає під категорію конкретного суб’єктивного права. Договір згідно ст. 626 ЦК України це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тобто, договір це більш широка юридична категорія, котра включає в себе не одне суб"єктивне право, комплекс числених за кількістю та різноманітних за змістом та обсягом суб"єктивних прав та обов’язків. Тому договір не можна ототожнювати з суб’єктивним правом.
Отже визнання договору продовженим не є спором про наявність чи відсутність цивільного права, а заявлена позовна вимога не є позовом про визнання. Зазначена вимога не може бути предметом спору та розглядатися самостійно. Це юридичний факт, який може бути лише проміжним предметом доказування у спорі про право цивільне і застосовуватись лише разом із способами захисту права, які є дійсно передбаченими законом чи договром (припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі тощо).
Такий проміжний статус цієї вимоги означає, що вона не спроможна привести спірні відносини до мети, за для якої покликані способи захисту права –до відновлення порушеного права. Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки це суперечить завданням суду визначеним ст.2 Закону України «Про судоустрій» (Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави).
Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ викладеною в його постановах від 13.07.2004 у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11.
Крім того, суд зауважує, що за відсутності доказів оспорювання договору до нього взагалі є неможливим застосування способів захисту права, спрямованих на підтвердження його (договору) існування – визнання договору дійсним, існуючим, таким що є укладеним, подовженим тощо. Це унеможливлюється презумпцією правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Також суд зазначає, що визначення строку дії договору оренди виходить за межі компетенції суду. Це компетенція сторін договору відповідно ст.ст. 626, 763 ЦК України, ст.ст. 180, 284 ГК України, ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Підстав для вирішення цього питання в судовому порядку (ст. 187 ГК України) позивачем не надано
На підставі викладеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог і про необхідність відмови в позові.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 626, 763 ЦК України, ст.ст. 20, 180, 187, 284 ГК України 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя
/Повний текст рішення
підписано 07.10.2009р.
Справа № 61/205-09/