КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2017 р. Справа№ 911/3239/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

Секретар судового засідання: Степанець О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Бережок С.І., довіреність №14-71 від 14.04.2017 року,

від відповідача - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Київської області від 01.12.2016 року

у справі №911/3239/16 (суддя Чонгова С.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Фастівтепломережа"

про стягнення 124779,92 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало до господарського суду Київської області позов до Комунального підприємства "Фастівтепломережа" про стягнення 124 779, 92 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 01.12.2016 року у справі №911/3239/16 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Комунального підприємства Таращанської районної ради на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 75188,02 грн. пені, 5886,42 грн. 3 % річних, 43044,64 грн. витрат від інфляції, а також 1871,70 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Київської області, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині відмови та задовольнити позовної вимоги в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції порушив положення норм матеріального права, а саме ст. ст. 250, 530 Цивільного кодексу України, ст. 617 Господарського суду України, ст. ст. 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до винесення незаконного рішення. Зокрема, апелянт зазначив, що суд першої інстанції при здійсненні перерахунку позовних вимог зазначив не вірний початок для нарахування штрафних санкцій, відповідно місцевим господарським судом на думку позивача здійснено перерахунок штрафних санкцій невірно, що є підставою для скасування рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2016 року колегією суддів у складі головуючий суддя Корсакова Г.В., судді Михальська Ю.Б., Власова Ю.Л. апеляційну скаргу прийнято до провадження.

16.02.2017 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду Пасічник О.Ю. від 13.04.2017 року №09-52/352/17, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Корсакової Г.В. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/3239/16.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2017 року, відповідно до абзацу 1 підпункту 2.3.50 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду апеляційної скарги заступника прокурора Київської області у справі №911/3239/16 сформовано колегію суддів у складі головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 року колегією суддів у складі головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 06.06.2017 року.

В судовому засіданні 06.06.2017 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду. Просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується наявними матеріалами справи, що 22.11.2014 року між сторонами у справі - Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - продавець) та Комунальним підприємством "Фастівтепломережа"(далі - покупець) укладено договір № 2290/15-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу (далі - договір). (а.с. 9-14).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Згідно з п. 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. газ обсягом до 419, 0 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м.): І кв. 240,0 (січень 95,0, лютий 85,0, березень 60,0); ІІ кв. 10,0 (квітень 10,0, травень 0, червень 0); ІІІ кв. 0 (липень 0, серпень 0, вересень 0); ІV кв. 169,0 (жовтень 19,0, листопад 60,0, грудень 90,0).

Обсяги газу, що планується передати за цим договором (далі - планований обсяг), можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку. Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі ± 5% (плюс/мінус п'ять відсотків) від узгодженого сторонами згідно з п. 2.1. цього договору планового обсягу продажу газу без коригування планового обсягу (підпункти 2.1.1., 2.1.2. пункту 2.1. договору).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця.

Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність пов'язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 3.4. договору акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п. 5.1. договору ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються уповноваженим державною владою України органом.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що всього до сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ - 1 309, 20 грн.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В п. 11 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Додатковими угодами № 1 від 20.03.2015 року , № 2 від 20.07.2015 року, № 3 від 30.07.2015 року, № 4 від 15.10.2015 року, № 5 від 25.11.2015 року до договору № 2290/15-ТЕ-17 від 22.12.2014 року, сторони змінювали ціну за 1000 куб.м. природного газу, а також банківські реквізити продавця. (а.с. 15-19).

На виконання умов договору у січні-квітні та жовтні-грудні 2015 позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 551141, 60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 року на суму 87 992, 64 грн., 28.02.2015 року на суму 57 383, 55 грн., 31.03.2015 року на суму 56 270, 73 грн., 30.04.2015 року на суму 33 572, 09 грн., 31.10.2015 року на суму 85 891, 49 грн., 30.11.2015 року на суму 103 132, 66 грн. та від 31.12.2015 року на суму 126 898, 44 грн., підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками. (а.с. 20-26).

Відповідач за отриманий природний газ розрахувався у повному обсязі, проте за вказаними актами приймання-передачі природного газу оплати здійснював несвоєчасно, що підтверджується довідкою позивача про операції по підприємству "Фастівтепломережа КП" за період з 01.12.2014 по 30.06.2016 та не заперечувалось відповідачем. (а.с. 33-34).

Остаточний розрахунок за природний газ, отриманий на підставі договору № 2290/15-ТЕ-17 від 22.12.2014 року, було здійснено відповідачем лише 02.03.2016 року.

Враховуючи вищенаведене, зокрема несвоєчасний розрахунок за проданий позивачем відповідачу газ за договором № 2290/15-ТЕ-17 від 22.12.2014 року, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Фастівтепломережа" пені в сумі 75 811, 30 грн., 3% річних в сумі 5 923, 98 грн. за загальний період з 15.02.2015 року по 01.03.2016 року та 43 044, 64 грн. інфляційних втрат за загальний період з січень 2015 року по жовтень 2015 року.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для неналежного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами статтей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем природного газу, позивач на підставі п. 7.2. Договору просить стягнути з відповідача 75 811, 30 грн. пені, нарахованої на прострочену заборгованість відповідача за загальний період з 15.02.2015 року по 01.03.2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2. Договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування суми пені, погоджується з судом першої інстанції, що пеня за зобов'язаннями з оплати газу за квітень розрахована позивачем за 184 дні, що перевищує строк, встановлений ч.6 ст. 232 ГК України.

Також, судом першої інстанції вірно враховано, що у січні, лютому та жовтні 2015 року нарахування здійснено з 15 числа, проте, строк виконання зобов'язання 14 числа (п.6.1 договору), яке у перелічених місяцях припадає на суботу, та у відповідності до ст. 254 ЦК України, останній строк виконання зобов'язань у вказаних місяцях переноситься на понеділок 16 число, у зв'язку з чим прострочення виконання зобов'язань починається з 17 числа відповідних місяців

У ст.254 Цивільного кодексу України визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п.2.5 постанови №14 від 17.12.2013 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пеня нараховується починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Тобто місцевий господарський суд при здійснені перерахунку дійшов висновку про те, що у січні, лютому та жовтні 2015 року прострочення виконання зобов`язань починається з 17 числа відповідних місяців та закінчується через шість місяців, як то передбачено ч. 6, ст. 232 ГК України.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 5 923, 98 грн., нарахованих на прострочену заборгованість відповідача за період з 15.02.2015 року по 27.12.2015 року та з 15.01.2016 року по 01.03.2016 року.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 5 886, 42 грн., оскільки, як вже було встановлено вище, що у січні, лютому та жовтні 2015 року нарахування здійснено з 15 числа, тобто з порушенням норм ст. 254 ЦК України.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 43 044, 64 грн. інфляційних втрат за період січень-квітень 2015 року, жовтень 2015 року.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що сума інфляційних втрат, нарахованих на прострочену заборгованість відповідача становить 43 044, 64 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що суд першої інстанції при здійсненні перерахунку штрафних санкцій зазначив не вірний початок для нарахування штрафних санкцій виходячи з наступного.

Як вже було вищезазначено, відповідно до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Апелянт, посилаючись на ч. 2 п. 1.9. постанови №14 від 17.12.2013 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" доводить зворотнє суті своїх вимог, адже у вказаній постанові зазначено, що якщо у тексті договору виконання грошового зобов`язання визначено «по 1 серпня 2014 року» або «включно до 1 серпня 2014 року», то останнім днем виконання такого зобов`язання буде 1 серпня 2014 року», тобто в спірному питанні - 14 число місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Отже, місцевий господарський суд повно та всебічно дослідив матеріали справи та обґрунтовано рахував початок нарахування штрафних санкцій з 15 числа місяця, як то передбачено п. 6.1. договору, а тому доводи скаржника, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ повинен був здійснений відповідачем ще 13-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу не знаходять свого підтвердження.

Також, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи наявні заперечення на позовну заяву про стягнення штрафних санкцій №10-07/16 від 02.11.2016 року. (а.с. 50-52). У вказаних запереченнях, відповідач посилаючись на п. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, просить суд зменшити розмір пені, нарахованої позивачем за договором № 2290/15-ТЕ-17 від 22.12.2014 року до 50% від заявленої суми, а саме до 37 905, 65 грн., у зв'язку з тяжким фінансовим станом підприємства відповідача. Також, заявник посилається на те, що він є єдиним спеціалізованим підприємством по виробництву та постачанню теплової енергії в м. Фастові.

Колегія суддів звертає увагу, що виходячи зі змісту оспорюваного рішення, судом першої інстанції не вказано щодо прийняття вказаної заяви відповідача або відмови у її прийнятті, що є порушенням норм процесуального права.

Отже, колегія суддів вважаючи за доцільне розглянути заперечення відповідача « 10-07/16 від 02.11.2016 року встановила наступне.

Відповідач зазначає, що заборгованість з оплати вартості поставленого приданого газу виникла у зв'язку з несвоєчасною оплатою споживачами, а саме населенням м. Фастова, яким відповідач постачає теплову енергію, а стягнення штрафних санкцій у повному обсязі може негативно вплинути на виробничу діяльність відповідача по забезпеченню тепловою енергією населення. Затверджені тарифи на послуги з теплопостачання не передбачають витрат на сплату штрафних санкцій. Стягнення штрафних санкцій у повному обсязі може негативно вплинути на виробничу діяльність відповідача по забезпеченню тепловою енергією споживачів теплової енергії.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, враховуючи вищевикладене, господарський суд має право відповідно до ст. 83 ГПК України зменшити пеню, при цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача за договором № 2290/15-ТЕ-17 від 22.12.2014 року була сплачена повністю ще 02.03.2016 року. При цьому, судом взято до уваги те, що остаточний розрахунок за договором відповідач мав здійснити 15.01.2016 р., і станом на вказану дату у відповідача існувала заборгованість лише у сумі 89 581,51 грн., яка є незначною по відношенню до ціни договору, і була сплачена вже 02.03.2016 року.

Колегія суддів також зазначає, що окрім неустойки, позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених відповідачем коштів, а тому і при зменшенні розміру пені, за переконанням суду, позивач не понесе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Отже, враховуючи те, що відповідачем вже 02.03.2016 року у повному обсязі оплачена заборгованість за договором, незначне прострочення виконання зобов'язань, збитковість комунального підприємства відповідача, великий розмір пені у сумі 75 811, 30 грн., заявлений до стягнення, та невідповідність цього розміру пені наслідкам порушення зобов'язання, колегія суддів керуючись ст. 551 ЦК України та 83 ГПК України, дійшла висновку про зменшення розміру нарахованої пені на 50 %, що становить 37 188, 01 грн.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 27.03.2017 року у справі № 911/3230/16.

Також, колегія суддів зазначає, що у п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду Київської області від 01.12.2016 року у справі №911/3239/16 зазначено наступне:

«Стягнути з Комунального підприємства Таращанської районної ради на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 75188,02грн пені, 5886,42грн 3% річних, 43044,64грн втрат від інфляції, а також 1871,70грн витрат, понесених на оплату позову судовим збором.».

Проте, комунальне підприємство Таращанської районної ради не є стороною у даній справі, відтак місцевий господарський суд безпідставно стягну з Комунального підприємства Таращанської районної ради на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 75188,02грн пені, 5886,42грн 3% річних, 43044,64грн втрат від інфляції, а також 1871,70грн витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила під час апеляційного провадження у справі, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, зроблені з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи, а відтак обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для скасування рішення господарського Київської області від 01.12.2016 року у справі №911/3239/16.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Київської області від 01.12.2016 року у справі №911/3239/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 01.12.2016 року у справі №911/3239/16 скасувати та прийняти нове рішення:

«1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства "Фастівтепломережа" (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Семена Палія, буд. 9, код 05387624) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Богдана Хмельницького, 6, код 20077720) 37 188 (тридцять сім тисяч сто вісімдесят вісім грн. 01 коп.) пені, 5 886 (п`ять тисяч вісімсот вісімдесят шість грн. 42 коп.) 3% річних, 43 044 (сорок три тисячі сорок чотири грн. 64 коп.) інфляційних втрат та 1 871 грн. (одну тисячу вісімсот сімдесят одну грн. 70 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити".

3. Видачу наказів доручити господарському суду Київської області.

4. Справу №911/3239/16 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз