Справа № 33-316/2009 р.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
27 жовтня 2009 р.
Апеляційний суд Чернігівської області в складі:
Головуючого – судді Демченка О.В.
з участю адвокатів: ОСОБА_1., ОСОБА_4,
правопорушника – ОСОБА_2.,
потерпілого – ОСОБА_3.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_1. в інтересах ОСОБА_2. на постанову Бобровицького районного суду Чернігівської області від 21 вересня 2009 року,-
в с т а н о в и в :
Постановою Бобровицького районного суду Чернігівської області від 21 вересня 2009 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1,
житель АДРЕСА_1, не працюючий,
визнаний винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення і на нього накладене адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами строком до шести місяців.
Як вказав у своїй постанові суд, 12 липня 2009 року о 19 годині ОСОБА_2 керуючи автомобілем „Деу-Ланос” д.н. НОМЕР_1, в умовах недостатньої видимості, не вибрав безпечної швидкості руху та заходів для її зменшення, виїхав на зустрічну смугу руху, де вчинив зіткнення з автомобілем „Шевроле-Еванда” д.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3., чим порушив п.п. 12.1, 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху.
В апеляційній скарзі на користь ОСОБА_2. адвокат ОСОБА_1. просить скасувати постанову місцевого суду і закрити провадження в справі у зв’язку з відсутністю в діях його підзахисного ОСОБА_2. складу адміністративного правопорушення. Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд не взяв до уваги ряду обставин, які суттєво могли вплинути на постановлене судом рішення. Зокрема, суд не врахував того, що ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом, діяв в умовах аварійної ситуації, створеної йому іншим учасником дорожнього руху. Судом неправильно оцінено наявні у справі докази та не призначено автотехнічної експертизи. На думку автора апеляційної скарги, місцевим судом було порушено територіальну підсудність, оскільки ОСОБА_2 проживає в м. Києві. Місцевим судом було винесено постанову про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності поза межами строків, передбачених ст.38 КпАП України. При постановленні рішення місцевий суд припустився порушення таємниці нарадчої кімнати судді, що є підставою для скасування постанови.
В засіданні апеляційного суду адвокат ОСОБА_1. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Свою позицію мотивував наведеними в ній доводами. Правопорушник ОСОБА_2 також просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати постанову місцевого суду і закрити провадження в справі.
Потерпілий ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав постанову місцевого суду законною і обґрунтованою, просив залишити її без задоволення. Таку ж думку висловив його представник – адвокат ОСОБА_4
Вислухавши в судовому засіданні учасників процесу, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляція задоволенню не підлягає. Таке рішення апеляційний суд ґрунтує наступним.
Винність ОСОБА_2. в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.. 124 КпАП України підтверджений рядом доказів.
Так, потерпілий ОСОБА_3 в засіданні місцевого суду показав, що 12 липня 2009 року о 19 годині в дощову погоду він керував автомобілем „Шевроле-Еванда”, рухався по автодорозі Київ-Суми в напрямку м. Прилуки. На смугу його руху раптово виїхав автомобіль „Ланос”, унаслідок чого між обома автомобілями відбулось зіткнення. Належний йому автомобіль отримав механічні пошкодження, а він і його дружина – легкі тілесні ушкодження.
Аналогічні пояснення давала ОСОБА_5., пояснення якої знаходяться в справі (а.с. 12).
З пояснень ОСОБА_6 (а.с.13) вбачається, що 12 липня 2009 року о 19 годині він їхав на своєму автомобілі ВАЗ по автодорозі Київ-Суми в напрямку м. Прилуки. По дорозі в нього відкрився багажник. Зупинивши автомобіль і вийшовши з нього, він закрив багажник і в цей момент побачив, як автомобіль „Деу-Ланос”, що рухався на великій швидкості в попутному з ним напрямку, виїхав на зустрічну смугу руху, де зіткнувся з автомобілем „Шевроле”. Ці пояснення свідчать, що ОСОБА_6 не створював небезпеки для руху автомобіля, керованого ОСОБА_2., оскільки знаходився поза межами проїжджої частини. На думку апеляційного суду, місцевий суд дав правильної оцінки діям цього водія, не визнавши їх такими, що знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою.
Первинне пояснення ОСОБА_2. (а.с.10) свідчить про те, що 12 липня 2009 року під час керування „Деу-Ланос” автомобілем на мокрому асфальті він різко вивернув руль вліво, в цей час натиснув на гальма, унаслідок чого автомобіль став некерованим, його винесло на зустрічну смугу руху, де він зіткнувся з зустрічним автомобілем. З цих пояснень не вбачається створення небезпеки для руху водієм ОСОБА_6. Водночас вони свідчать про неправильні прийоми керування автомобілем ОСОБА_2., що призвело до некерованого заносу автомобіля на слизькому дорожньому покритті та зіткненню його з іншим транспортним засобом. Це пояснення також не свідчить про те, що водій ОСОБА_6 створив небезпеку для ОСОБА_2., оскільки на проїжджу частину дороги не виходив. В подальшому ОСОБА_2 змінив свої свідчення, в засіданні місцевого суду стверджував, що водій ОСОБА_6 перешкоджав йому, стоячи на проїжджій частині. А в засіданні апеляційного суду він заявив, що водій ОСОБА_3 взагалі не перебував за кермом свого автомобіля. У зв’язку з такими змінами показань ОСОБА_2. апеляційний суд вважає їх даними з метою покращення свого становища і відхиляє як недостовірні.
Допитаний в місцевому суді свідок ОСОБА_7. показав, що швидкість автомобіля „Деу-Ланос” була приблизно 90 км/год.
Факт ДТП і пошкодження двох автомобілів підтверджений протоколом огляду місця дородно-транспортної пригоди від 12 липня 2009року, схемою до нього, протоколами огляду транспортних засобів (а.с. 5-9).
За клопотанням сторони захисту до справи було долучено висновок спеціаліста-автотехніка № 113 від 16 жовтня 2009 р. Його вивчення в судовому засіданні показало, що результати досліджень не свідчать про не- винуватість ОСОБА_2. в дорожньо-транспортній пригоді. Визнання технічно неспроможніми показань потерпілого зарічного не має значення для суті вирішення справи, оскільки будь-яка людина не має здатності за допомогою своїх органів чуття точно визначати відстань. В той же час окремі висновки цього документа прямо суперечать як законодавству, так і фактичним обставинам справи. Зокрема, в ньому робиться висновок про те, що в разі настання аварійної ситуації для водія його дії Правилами дорожнього руху не регламентуються. Це твердження є неправильним, оскільки в такій ситуації дії водія регламентовані п. 12.3 Правил дорожнього руху. Автомобіль ВАЗ водія ОСОБА_6 виник на узбіччі дороги не раптово, а раніше стояв там і ОСОБА_2 мав можливість заздалегідь його побачити та вжити усіх заходів для безпечного його об’їзду. До того ж цей висновок ґрунтується на поясненнях зацікавленої сторони – ОСОБА_2. У зв’язку з наведеним, висновок експерта-автотехніка судом вважається недостовірним доказом і до уваги не приймається.
П. 12.1 Правил дорожнього руху предписує водієві транспортного засобу враховувати дорожню обстановку, стан транспортного засобу, щоб постійно контролювати його та безпечно керувати ним. П. 12.2 цих Правил зобов’язує водія вибрати безпечну швидкість в умовах недостатньої видимості . Згідно з п. 12.3 Правил дорожнього руху, в разі виникнення небезпеки, водій зобов’язаний зменшити швидкість транспортного засобі аж до повної його зупинки або безпечно для інших учасників дорожнього руху об’їхати перешкоду.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 не виконав цих положень Правил дорожнього руху. В умовах обмеженої видимості та дощу він не вибрав безпечної швидкості руху, неправильно та небезпечно об’їжджав стоячий за межами проїжджої частини автомобіль, застосував невірні прийоми керування своїм автомобілем, унаслідок чого скоїв ДТП. Апеляційний суд вважає, що саме порушення ОСОБА_2. низки пунктів Правил дорожнього руху знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою.
Немотивованим є посилання апеляційної скарги на не призначення експертизи в справі. Жоден з наведених в апеляційній скарзі нормативних актів або роз’яснень законодавства не містить вимоги про обов’язковість проведення експертизи. В той же час автор апеляційної скарги, наполягаючи на необхідності призначення судово-автотехнічної експертизи, не зміг навести для цього достатніх підстав. Апеляційний суд вважає, що експертний висновок є лише одним з доказів у справі і не має переваги перед іншими доказами. Досліджені ж місцевим судом докази є достатніми для постановлення рішення в справі по суті.
Безпідставними й такими, що не ґрунтуються на законі є твердження апеляційної скарги щодо порушення судом правил територіальної підсудності. За загальними правилами ч. 1 ст. 276 КпАП України дана справа була розглянута за місцем вчинення правопорушення. Будь-яких правових підстав для розгляду справи в м. Києві не було.
Місцевий суд притягнув ОСОБА_2. до адміністративної відповідальності в строки, передбачені законом. За загальним правилом ч. 2 ст. 38 КпАП цей строк складає три місяці з моменту вчинення правопорушення. Посилання автора апеляції на частину 3 цієї статті є неправильним, дана норма застосовується після закінчення тримісячного терміну для притягнення до адміністративної відповідальності.
Голослівними є твердження апеляційної скарги про порушення суддею таємниці нарадчої кімнати. Потерпілий ОСОБА_3 заперечував проти викладених в скарзі фактів. Нічим, крім доводів апелянтів, які є зацікавленими особами, ці факти не підтверджені.
Таким чином, усі твердження апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи апеляційним судом і з цих підстав в її задоволенні слід відмовити. В той же час апеляційний суд констатує, що в резолютивній частині постанови місцевого суду адміністративне стягнення (позбавлення прав на керування транспортними засобами на строк до шести місяців) призначене таким чином, що припускає його неоднозначне тлумачення і утруднює виконання. У відповідності до ч. 9 ст. 294 КпАП України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги і зобов’язаний виправити неправильне застосування норм права таким чином, щоб не погіршити становища особи.
На підставі викладеного, керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,-
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_1. в інтересах ОСОБА_2. залишити без задоволення. Постанову Бобровицького районного суду Чернігівської області від 21 вересня 2009 року відносно ОСОБА_2 змінити. Вважати ОСОБА_2 притягнутим до адміністративної відповідальності за ст.124 КпАП України з призначенням йому адміністративного стягнення у вигляді позбавлення прав на керування транспортними засобами строком на 6 (шість) місяців.
В іншій частині цю постанову залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною і подальшому оскарженню не підлягає.
Суддя апеляційного суду
Чернігівської області О.В. Демченко