АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/65/17 Номер провадження 22-ц/786/1474/17Головуючий у 1-й інстанції Гудков С. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого: Дорош А.І.

Суддів: Кузнєцової О.Ю., Одринської Т.В.

при секретарі: Ачкасовій О.Н.

з участю

позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 квітня 2017 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», третя особа: виконуючий обов’язки голови правління ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» ОСОБА_5, про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- 

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», третя особа: виконуючий обов’язки голови правління ОСОБА_4 акціонерного товариства «державна продовольчо-зернова корпорація України» ОСОБА_5, про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Свої вимоги мотивує тим, що 31.08.2016 року він уклав контракт №29 з ПАТ «ДПЗКУ» «Лубенський насіннєобробний завод» та відповідно до п.7.3 контракт укладено на строк з 01.09.2016 року по 30.06.2017 року. Згідно п.6.1.2. контракт припиняється достроково за угодою сторін. 20.12.2016 року він був викликаний разом з фахівцями філії до відповідача для участі в складанні плану капітальних інвестицій для філії за 2017 рік. Прибувши до приміщення ПАТ «ДПЗКУ», його було запрошено до кабінету директора департаменту елеваторної діяльності і реалізації готової продукції ПАТ «ДПЗКУ». У кабінеті перебував разом з ним директор департаменту розвитку і на його запитання щодо того, чому запросили лише його одного, було повідомлено, що він повинен написати заяву про звільнення з посади за угодою сторін, а в разі відмови його буде звільнено за «статтею». Спочатку від написання заяви він відмовився, однак, через тривале нагнітання обстановки в кабінеті, вирішив написати заяву під їх диктовку, а після виходу з кабінету вирішив звернутись до відділу кадрів та написати заяву про відкликання попередньої заяви щодо звільнення, оскільки мав намір і бажання продовжувати працювати на посаді. У відділі кадрів ПАТ «ДПЗКУ» він написав заяву про відкликання раніше написаної ним заяви про звільнення. Після повернення до м. Лубни у нього різко погіршився стан здоров’я, тому він звернувся до лікаря і з 22.12.2016 року по 05.01.2017 року він перебував на лікарняному, про що повідомив керівництво. 03.01.2017 року поштою йому надійшов лист від відповідача з копією наказу №903-к від 20.12.2016 року «Про звільнення ОСОБА_2М.», згідно якого зазначено про звільнення ОСОБА_2, директора філії ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Лубенський насіннєобробний завод», за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України) 26.12.2016 року, виплатити ОСОБА_2 компенсацію за невикористану щорічну відпустку в кількості 27 (двадцять сім) календарних днів, за період роботи з 08.02.2016 року по 26.12.2016 року, підстава: заява ОСОБА_2 Позивач вважає вказаний наказ відповідача про його звільнення неправомірним, оскільки між ним та адміністрацією товариства фактично не було досягнуто домовленості про звільнення за згодою сторін . Вказане звільнення було проведено під примусом. Позивач просить суд визнати наказ №903-к від 20.12.2016 року, виданий ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Про звільнення його ОСОБА_2, директора філії ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Лубенський насіннєобробний завод» за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України) 26.12.2016 року, як такий, що виданий з порушенням чинного законодавства про працю, умов контракту від 31.08.2016 року та поновити його на посаді директора філії ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Лубенський насіннєобробний завод» - негайно. Стягнути з відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26.12.2016 року по день прийняття рішення судом.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 квітня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.

Скасовано наказ №903-к від 20.12.2016 року, виданий виконуючим обов"язки голови правління ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про звільнення ОСОБА_2 з посади директора філії ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Лубенський насіннєобробний завод», за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України) 26.12.2016 року.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді директора філії ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Лубенський насіннєобробний завод» з 26.12.2016 року.

Стягнуто з ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_2 86 379,72 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 26.12.2016 року по 06.04.2017 року (включно).

Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_2 на посаді директора філії ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Лубенський насіннєобробний завод» з 26.12.2016 року підлягає негайному виконанню.

Додатковим рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2017 року стягнуто з ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь держави судовий збір в розмірі 2 143,80 грн.

Не погодившись з судовим рішенням, його в апеляційному порядку оскаржило ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», яке, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції  скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно п. 2, 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи;  порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи,  що згідно контракту №29 від 31.08.2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», ОСОБА_2 наймався (призначався) на посаду директора філії товариства «Лубенський насіннєобробний завод» на строк з 01.09.2016 року по 30.06.2017 року включно.

Згідно розділу 6 «Умови дострокового припинення дії контракту» цей контракт припиняється: п.6.1.1. після закінчення терміну дії контракту; п.6.1.2. за угодою сторін; п.6.1.3 в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (а.с. 4-10).

Зі слів ОСОБА_2 під психологічним тиском 20.12.2016 року ним була написана заява про звільнення з займаної посади за згодою сторін з 26.12.2016 року (а.с. 55).

Того ж дня 20.12.2017 р. після написання заяви про звільнення за угодою сторін ОСОБА_2 подав іншу заяву, в якій просив його заяву, написану 20.12.2016 р. про звільнення, вважати недійсною так, як він має намір продовжувати трудові відносини з відповідачем, дана заява зареєстрована ним у відділі кадрів в той же день, що і заява про звільнення - 20.12.2016 року (а.с.11).

В день звільнення копія наказу про звільнення не була видана позивачу, а була направлена йому по пошті, з яким він ознайомився лише 03.01.2017 р.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що у позивача не було волевиявлення на припинення трудового договору за згодою сторін, про що свідчить його друга заява про анулювання попередньої заяви, тобто, станом на 20.12.2016 р., що є днем подачі заяви та днем видачі наказу про звільнення) позивач не мав свого волевиявлення на звільнення, що підтверджується подачею ним в той же день заяви про анулювання попередньої заяви про звільнення, факт подачі цієї заяви визнається і не оспорюється відповідачем, проте керівництво з невідомих причин до уваги її не взяло і звільнило позивача з посади лише з 26.12.2016 р., отже угоди, як такої, між сторонами досягнуто не було, сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. Також місцевий суд взяв до уваги ту обставину, що позивач приїхав до керівництва відповідача для участі у планування плану капітальних інвестицій для філії на 2017 рік, а не з метою написання заяви про розірвання трудового договору, що дає підстави вважати про бажання позивача працювати на вказані посаді.

Проте, з таким висновком місцевого суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Місцевий суд, встановивши вище вказані обставини, дав їм неправильну правову оцінку, також не дав належної правової оцінки доводам відповідачата прийшов до помилкового висновку про задоволення позову.

Як вбачається із матеріалів справи, 31.08.2016 р. між ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та ОСОБА_2 укладено контракт №29, згідно якого ОСОБА_2 наймається (призначається) на посаду директора філії товариства «Лубенський насіннєобробний завод» на строк з 01.09.2016 року по 30.06.2017 року включно.

Згідно п.6.1.2. цей контракт припиняється за угодою сторін (а.с. 8).

20.12.2016 р. ОСОБА_2 подав заяву, в якій просив звільнити його з займаної посади за згодою сторін з 26.12.2016 р. (а.с. 55).

Того ж дня 20.12.2016 р. ОСОБА_2 подав заяву, в якій просив його заяву, написану 20.12.2016 р. про звільнення, вважати недійсною так, як він має намір продовжувати трудові відносини з ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (а.с. 11).

Наказом від 20.12.2016 р. ОСОБА_2, директор філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Лубенський насіннєобробний завод», звільнений за угодою сторін (п.1 ст. 36 КЗпП України) 26 грудня 2016 року, підстава: заява ОСОБА_2 (а.с. 3).

Обгрунтовуючи позов, позивач посилається на те, що заяву про звільнення він написав під диктовку, між ним та відповідачем не існувало домовленості про припинення контракту за взаємною згодою, не було його волевиявлення на припинення контракту в момент видачі наказу про звільнення, він заявив про анулювання заяви про звільнення за згодою сторін раніше у відділ кадрів, ніж було подано заяву про звільнення службовими особами відповідача.

Згідно п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Згідно ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дiї, права, обов'язки i вiдповiдальнiсть сторiн (в тому числi матерiальна), умови матерiального забезпечення i органiзацiї працi працiвника, умови розiрвання договору, в тому числi дострокового, можуть встановлюватися угодою сторiн. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Отже, контракт – є особливою формою трудового договору на визначений строк, встановлений погодженням сторін за умовами контракту.

Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" визначено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП, України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є, по-перше, самостійне волевиявлення працівника про припинення трудового договору, та, по - друге, узгодження сторонами підстав та строку припинення договору.

Як вбачається із матеріалів справи, заява ОСОБА_2 від 20.12.2016 р. про звільнення із займаної посади за згодою сторін з 26 грудня 2016 р., написана ним власноручно, містить дату та його підпис, містить підставу припинення договору та строк його припинення з 26.12.2016 р., заява не містить будь-яких застережень про вчинення на нього тиску при її написанні чи про написання її під диктовку. На цій заяві мається резолюція «До наказу» та підпис посадової особи.

Отже, ця заява ОСОБА_2 від 20.12.2016 р. про звільнення із займаної посади за згодою сторін з 26 грудня 2016 р. та погодження відповідачем звільнення позивача вказує на досягнення домовленостей між сторонами в момент подачі цієї заяви на звільнення ОСОБА_2 за угодою сторін, як це передбачено умовами контракту.

Аналізуючи заяву ОСОБА_2, яку він подав після написання заяви про звільнення, то вона не містить будь-якої резолюції посадової особи, щоб свідчило про те, що посадова особа з цією заявою була ознайомлена. Внизу заяви міститься напис «Заява надійшла до відділу кадрів 20.12.2016 р., начальник відділу, підпис, прізвище».

Місцевий суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, з огляду на цю заяву прийшов до висновку, що позивач не мав свого волевиявлення на звільнення, що підтверджується подачею ним в той же день заяви про анулювання попередньої заяви про звільнення. Проте, місцевий суд залишив поза увагою те, що анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. У даному випадку відсутня згода відповідача на анулювання домовленості про звільнення ОСОБА_2 за угодою сторін. Подача позивачем цієї заяви при відсутності згоди відповідача на анулювання домовленості не може бути підставою для поновлення позивача та не тягне правових наслідків при вирішенні даного спору. Крім цього, місцевим судом залишено поза увагою те, що між сторонами укладено контракт, яким обумовлено підстави його припинення. Згідно положень трудового законодавства, при припиненні трудового договору за угодою сторін, на відміну від звільнення за власним бажанням, можливості відкликання працівником поданої заяви не передбачено, також не потребує таке звільнення і повідомлення роботодавця про бажання звільнитися за два тижні.

Таким чином, вбачається, що сторони, між якими укладено контракт, що є особливою формою трудового договору, в момент подачі позивачем заяви про звільнення за угодою сторін, що згідно умов контракту є підставою для його припинення, дійшли взаємної згоди про звільнення позивача із займаної посади за угодою сторін з 26 грудня 2016 року.

Отже, позов є недоведеним, задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п. 2, 309 ч.1 п. 2,3,4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» - задовольнити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 квітня 2017 року -скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», третя особа: виконуючий обов’язки голови правління ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» ОСОБА_5, про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -  відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

С У Д Д І :