ОДЕСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

07 вересня 2009 року        

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого       –  Джабурія О.В.

                            суддів                 –  Крусяна А.В.

                                                        –  Шляхтицького О.І.

                            при секретарі     –  Косаренко Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2009р. по справі за адміністративним позовом Компанії „ICI – Інтернешнл Шіпінг енд Інвестментс (Менеджмент) Інк.” в особі Представництва Компанії „ICI – Інтернешнл Шіпінг енд Інвестментс (Менеджмент) Інк.”   до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

25.03.2009 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень – рішень, посилаючись на наступні обставини.

З 21.05.2008 року по 03.07.2008 року спеціалістами ДПІ у Приморському районі м.Одеси  та ДПА в Одеській області проводилась планова виїзна документальна перевірка Представництва Компанії „ICI – Інтернешнл Шіпінг енд Інвестментс (Менеджмент) Інк.” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 31.03.2008 року, за наслідками якої було складено акт №7116/23-1/26581307 від 10.07.2008р. На підставі цього акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0007702310/0 та №003273171/0 від 22.07.2008 року, якими позивачу були нараховані податкові зобов’язання з податку на прибуток в сумі 417 804,00 грн., в тому числі 278 536,00 грн. за основним платежем та 139268,00 грн. за штрафними санкціями, та з податку з доходів фізичних осіб в сумі 671 876,13 грн.,  в тому числі 223958,71 грн. за основним платежем та 447917,42 грн. за штрафними санкціями, відповідно, за допущені ним порушення п.5.1, пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств” та п.1.1, п.1.3 ст.1, п.2.1 ст.2, ст..3, пп..4.2.9 п.4.2 ст.4, пп..8.1.1, пп..8.1.4 п.8.1 ст.8, п.16.1 ст.16 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”. Не погодившись з результатами перевірки позивач оскаржив прийняті рішення до ДПІ у Приморському районі м.Одеси та ДПА в Одеській області, але його скарги були залишені без задоволення. Крім цього на наслідками розгляду цих скарг відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0034861701/1 від 24.09.2008 року про додаткове донарахування податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 14376,63 грн.,  в тому числі 4792,21 грн. за основним платежем та 9584,42 грн. за штрафними санкціями. Позивач не згоден з висновками, викладеними в акті перевірки від 10.07.2008р. в частині наявності зазначених порушень та з рішеннями про нарахування податкових зобов’язань, вважає їх безпідставними, необґрунтованими, оскільки Представництво є лише структурним підрозділом Компанії „ICI – Інтернешнл Шіпінг енд Інвестментс (Менеджмент) Інк.”, не займається господарською діяльністю, направленою на отримання прибутку і в перевіряємий період не отримувало прибутку у будь-якому вигляді, а усі надходження у цей період були отримані Представництвом від Компанії з цільовим фінансуванням для утримання офісу та на виконання функцій, зазначених у Положенні про Представництво. Ці кошти бухгалтером Представництва були помилково віднесені в балансі підприємства до прибутку, хоча такими вони не є. Зазначені обставини, а саме те, що усі надходження Представництва були отримані від Компанії, а також помилка у бухгалтерському обліку, були встановлені перевірярючими в ході проведення перевірки, що і було відображено в спірному акті, але не зважаючи на це відповідачем ці кошти були віднесені до прибутку Представництва, що в подальшому призвело до донарахуванням податкових зобов’язань з податку на прибуток. Також є необґрунтованими висновки відповідача щодо несплати Представництвом податку з доходів фізичних осіб, оскільки відповідно до положень Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” обов’язок нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам, а також нести відповідальність за порушення цього Закону, виникає лише при наявності трудових відносин між роботодавцем та платником цього податку. Між тим, у перевіряємий період у Представництва не було ніяких трудових відносин з платниками податку, зазначеними відповідачем у акті перевірки. Ці обставини також були встановлені перевіряючими в ході перевірки, але, не зважаючи на це, відповідачем було зроблено висновок про порушення позивачем вимог Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” та прийнято рішення про нарахування податкових зобов’язань. Зазначене стало підставою для звернення до суду з цим позовом, в якому позивач просить скасувати спірні податкові повідомлення-рішення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позові та письмових поясненнях.

Представники відповідача заперечували проти задоволення позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, та в судовому засіданні пояснили, що перевірка господарської діяльності позивача здійснювалася відповідно до діючого законодавства. З зазначених підстав представники відповідача вважали, що висновки про наявність порушень, викладені у акті перевірки, та рішення ДПІ у Приморському районі м.Одеси, відповідають діючому законодавству, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2009р. позов задоволено, скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 22.07.2008 року №0007702310/0, від 22.07.2008 року №003273171/0, та від 24.09.2008 року №0034861701/1.

Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси з зазначеною постановою не погодилася, просить її скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Колегією суддів встановлено, що представництво Компанії „ICI – Інтернешнл Шіпінг енд Інвестментс (Менеджмент) Інк.” зареєстровано в Україні 27.05.2004 року і є структурним підрозділом Компанії „ICI – Інтернешнл Шіпінг енд Інвестментс (Менеджмент) Інк.”, Республіка Ліберія, без права юридичної особи.

Представництво здійснює свої діяльність на підставі Положення, відповідно до п.п.1.2, 2.1 якого воно створене з метою вивчення потенційних можливостей ринку України, зокрема у м.Одесі та області, з питань попиту на послуги по працевлаштуванню моряків на іноземні судна, а видами його діяльності є дослідження ринку та вивчення суспільної думки, консультації з питань комерційної діяльності та управління.

Згідно з п.п.1.4, 1.5 цього Положення Представництво діє на засадах часткового госпрозрахунку в складі єдиного балансу засновника, який є гарантом фінансово-господарської діяльності Представництва.

29.07.2004 року позивач був взятий на облік як платник податків у ДПІ у Приморському районі м.Одеси.

У зв’язку з тим, що Представництво здійснювало свою діяльність на засадах часткового госпрозрахунку, Компанією „ICI – Інтернешнл Шіпінг енд Інвестментс (Менеджмент) Інк.” здійснювалося фінансування витрат на цю діяльність, що підтверджується копіями платіжних доручень.

За наслідками перевірки відповідачем було складено акт №7116/23-1/26581307 від 10.07.2008р., з якого вбачається, що в ході перевірки було встановлено, що у перевіряємий період позивачем було завищено валові витрати на загальну суму 1114145 грн., що призвело до заниження загальної суми податку на прибуток на суму 278536 грн.

На підставі цього акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0007702310/0 від 22.07.2008 року, яким позивачу були нараховані податкові зобов’язання з податку на прибуток в сумі 417804,00 грн., в тому числі 278536,00 грн. за основним платежем та 139268,00 грн. за штрафними санкціями.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Виходячи з положень зазначених вище законів, Кодексу та з контексту Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки відповідача про заниження позивачем у перевіряємому періоді загальної суми податку на прибуток на суму 278536 грн. є помілковими, оскільки при розрахунку податку на прибуток до валового доходу позивача відповідачем були зараховані кошти, отримані Представництвом від засновника на здійснення його поточної діяльності, тобто фактично витрати самої Компанії „ICI – Інтернешнл Шіпінг енд Інвестментс (Менеджмент) Інк.”, які в розумінні положень ст.ст. 3, 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств” не можуть бути віднесені до валових доходів структурного підрозділу такого засновника, яким є позивач.

Посилання відповідача в обґрунтування правомірності зазначених висновків на те, що позивачем самостійно були відображені в бухгалтерському обліку Представництва отримані від засновника кошти в якості доходів, суд до уваги не приймає, оскільки в ході здійснення перевірки перевіряючими було самостійно встановлено, що ці кошти були отримані Представництвом від засновника відповідно до Положення про Представництво на утримання офісу, і ця обставина на думку суду не є підставою для визначення цих надходжень в якості отриманих позивачем доходів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи відповідача в обґрунтування правомірності донарахування податку на прибуток про те, що позивачем були неправомірно завищені валові витрати, є несуттєвими, оскільки навіть наявність таких порушень, якщо вони і були, не спростовують висновків суду про неправильне визначення відповідачем бази оподаткування Представництва та відповідно необґрунтоване донарахування позивачу податку на прибуток та штрафних санкцій.  

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що приймаючи рішення про нарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 417804,00 грн., в тому числі 278536,00 грн. за основним платежем та 139268,00 грн. за штрафними санкціями, відповідач діяв не на підставі закону, не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв’язку з чим таке рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.

Зі спірного акту вбачається, що в ході перевірки було встановлено, що у перевіряємий період позивачем було порушено вимоги п.1.1, п.1.3 ст.1, п.2.1 ст.2, ст..3, пп..4.2.9 п.4.2 ст.4, пп..8.1.1, пп..8.1.4 п.8.1 ст.8, п.16.1 ст.16 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, внаслідок чого ним не було утримано та перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 223958,71 грн.

На підставі цього акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення  №003273171/0 від 22.07.2008 року, яким позивачу були нараховані податкові зобов’язання з  податку з доходів фізичних осіб в сумі 671876,13 грн.,  в тому числі 223958,71 грн. за основним платежем та 447917,42 грн. за штрафними санкціями.

В подальшому відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0034861701/1 від 24.09.2008 року про додаткове донарахування податкових зобов’язань з  податку з доходів фізичних осіб в сумі 14376,63 грн.,  в тому числі 4792,21 грн. за основним платежем та 9584,42 грн. за штрафними санкціями.

В обґрунтування зазначених висновків в своїх письмових запереченнях відповідач посилався на те, що у перевіряємий період позивачем надавалися додаткові блага фізичним особам, які не є працівниками Представництва або його засновника, у вигляді оплати навчання таких осіб у ТОВ „Морський навчально-тренувальний центр „Епсілон””, оплати послуг їх проживання, харчування, VIP-обслуговування, оплати авіаквитків, і відповідно до положень п.1.1, п.1.3 п.1.15 ст.1, п.2.1 ст.2, ст.3, пп..4.2.9 п.4.2 ст.4, пп..8.1.1, пп..8.1.4 п.8.1 ст.8, п.16.1 ст.16 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” позивач є податковим агентом таких фізичних осіб і зобов’язаний був здійснювати нарахування, утримання та перерахування податку з отриманих цими особами додаткових благ.

Між тим, відповідно до вимог п.1.1 ст.1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” додаткові блага – це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

Згідно з вимогами п.4.2.9 цього Закону якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

Згідно з вимогами п.14.1 Закону кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими Законом для оподаткування спадщини.

Відповідно до вимог п.13.4 Закону особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину. Дохід у вигляді вартості успадкованого майна у межах, що підлягає оподаткуванню, включається до складу загального річного доходу платника податку і відображається ним у річній податковій декларації про майновий стан і доходи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з зазначених норм вбачається, що Представництво не є податковим агентом осіб, які не є його працівниками чи працівниками Компанії „ICI – Інтернешнл Шіпінг енд Інвестментс (Менеджмент) Інк.”, і які отримували послуги навчання у ТОВ „Морський навчально-тренувальний центр „Епсілон”, послуги з проживання, харчування, VIP-обслуговування, оплати авіаквитків та інші.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фінансування витрат на надання зазначених послуг здійснювалося Компанією „ICI – Інтернешнл Шіпінг енд Інвестментс (Менеджмент) Інк.” із-за меж України через своє Представництво, тобто нерезидентом, а відповідно до положень п.п.9.9.1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, то сума такого доходу включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку – їх отримувача, який зобов’язаний подати річну податкову декларацію. Тобто відповідно до зазначеної норми позивач також не є податковим агентом зазначених осіб.

Висновки відповідача про те, що позивачем надавалися додаткові блага своїм працівникам у вигляді фуршетного обслуговування та організації заходів суд вважає також необґрунтованими, оскільки як вбачається з самого акту перевірки ці висновки зроблені на підставі актів виконаних робіт від ПП «Отрадос», ПП «Рент Едвантидж Кампані» та СГД Андрусь Г.Г., які не в повному обсязі містять прізвища осіб, які отримували ці послуги, а також не зважаючи на те, що позивачем не були надані перевіряючим копії посвідчень на відрядження, які б підтверджували цих осіб як працівників Представництва чи його засновника.

Крім цього, ці висновки суперечать іншим висновкам, викладеним в акті перевірки, оскільки відповідно до п.п.4.3.2 та п.п. 4.3.14 п.4.3 ст.4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються суми коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм п.9.10 ст.9 цього Закону, та вартість безоплатного харчування, яке надається працедавцем платнику податку, а відповідно до положень п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.4.4 та п.п.5.4.8 п.5.4, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств” такі витрати відносяться до валових витрат платника податку. Між тим в ході перевірки перевіряючими було зроблено висновок, що усі зазначені витрати не відносяться до господарської діяльності позивача, внаслідок чого його валові витрати були зменшені на суму цих витрат.

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб’єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст.198; ст.200; п.1 ч.1 ст.205; ст.206; ч.5 ст. 254 КАС України судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2009р. без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду  України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 11.09.2009 року.

Головуючий:

Суддя:

Суддя: