справа № 336/823/17-ц

2/336/997/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Запоріжжя 8 червня 2017 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Зарютіна П.В.

при секретарі Чернишовій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 13.02.2017 року звернувся до суду з вищезгаданим позовом, у якому зазначив, що з 05.03.1987 року він був прийнятий на роботу на посаду «поїзний диспетчер відділу руху» до «Запорізького відділку Придніпровської залізниці», яке у подальшому неодноразово перейменовувалось та реорганізовувалось, згідно із записами у трудовій книжці, та на теперішній час іменується - структурний підрозділ «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ».

З 05.03.1987 року позивач неодноразово змінював посаду та востаннє, 07.04.2016 року, був призначений начальником першого сектора «Запорізької дирекції залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ».

02.02.2017 року наказом № 61/ос позивач був звільнений за одноразове грубе порушення трудових обов'язків згідно п. 1 ст. 41 КЗпП.

Проте, як зазначає позивач, роботодавець, звільняючи його за п. 1 ст. 41 КЗпП України, безпідставно дійшов висновку про порушення позивачем внутрішніх нормативних документів відповідача, у зв'язку з чим незаконно його звільнив. Крім того, у позові ОСОБА_1 зазначив, що він не може бути звільнений по п. 1 ст. 41 КЗпП України, т.я. його посада не відноситься до переліку посад, з яких може бути звільнено за вказаною статтею.

На підставі викладеного позивач просить суд скасувати наказ про його звільнення, поновити його на посаді начальника першого сектора «Запорізької дирекції залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 36067,20 грн. та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник наполягли на заявленому позові за вищевказаними підставами, а представник відповідача заперечив на заявлені позовні вимоги, вказуючи на законність та обґрунтованість звільнення позивача, про що надав письмові заперечення.

Всебічно з'ясувавши обставини справи, вивчивши її матеріали, дослідивши надані у справі докази у сукупності, суд дійшов до висновку, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні правовідносини.

Наказом № 193 від 07.04.2016 року позивач був призначений начальником першого сектора «Запорізької дирекції залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ».

Наказом № 61/ос від 02.02.2017 року позивача було звільнено з підприємства на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.

За статтями 11, 27 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заперечуючи на позов, представник відповідача, наполягав на законності звільнення позивача, пояснивши, що позивач допустив грубе порушення вимог інструкції про порядок організації перевезення вагонів НБУ та вагонів-гаражів на Придніпровській залізниці, зокрема, не повідомив належним чином причетних працівників дирекції, не забезпечив оперативний контроль за своєчасним забезпеченням відчепленням або причепленням вагонів-вантажів, що призвело до збитків пов'язаних з передислокацією вагонів від станції «Федорівка» до станції «Маріуполь».

Натомість з такими твердженнями відповідача суд погодитися не може.

Як зазначено в п. 22 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбаченістаттями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Позивач належними та допустимими доказами довів, а відповідач не спростував, що вини позивача у допущених порушення виконання вказівки щодо відчеплення вагонів-гаражів не було.

Як зазначено у протоколі оперативної наради від 30.12.2016 року, позивач, отримавши 29.12.2016 року телеграму з вказівками про дії з вагонами-гаражами, в той же день передав цю телеграму для ознайомлення своєму керівнику - начальнику «Запорізької дирекції залізничних перевезень» ОСОБА_2

Також, виконуючи вимоги «Місцевої інструкції про порядок організації перевезень вагонів національного банку України та вагонів-гаражів на Запорізькій дирекції залізничних перевезень Придніпровської залізниці», яка є внутрішнім документом відповідача, позивач 29.12.2016 року ознайомив із зазначеною телеграмою всіх причетних осіб, у тому числі начальника відділу перевезень ОСОБА_3, що той визнав, доповівши це на нараді 30.12.2016 року, зафіксованій вказаним вище протоколом.

Крім того, посадова інструкція позивача, яка надана відповідачем на виконання ухвали суду, не містить умови здійснення будь-якого контролю виконання або оперативного контролю позивачем вказівок по залізниці, що унеможливлює покладення на нього не передбачених трудовими обов'язками функцій.

Що ж стосується виконання позивачем п. 4.2 «Місцевої інструкції про порядок організації перевезень вагонів Національного банку України та вагонів-гаражів на Запорізькій дирекції залізничних перевезень Придніпровської залізниці», на яку посилається відповідач в обґрунтування наявності порушення посадових обов'язків позивачем, то суд зазначає наступне.

Згідно п. 4.2 «Місцевої інструкції про порядок організації перевезень вагонів Національного банку України та вагонів-гаражів на Запорізькій дирекції залізничних перевезень Придніпровської залізниці», контроль за своєчасним забезпеченням відчеплення або причеплення вагонів Національного банку України та вагонів-гаражів із забезпеченням режиму секретності покладається на начальника дирекції залізничних перевезень, начальника відділу перевезень, начальника пасажирського відділу, перший сектор дирекції, а на станції - на начальника станції (заступника).

При цьому, згідно посадової інструкції начальника режимно-секретного органу - першого сектору СП «Запорізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровська залізниця» ОСОБА_1, до кола обов'язків начальника першого сектору входять такі завдання, обов'язки та повноваження, зокрема: недопущення необґрунтованого допуску та доступу осіб до секретної інформації (п. 2.1); своєчасне розроблення та здійснення разом з іншими структурними підрозділами залізниці, які розташовані в межах обслуговування Дирекції, заходів щодо охорони державної таємниці (п. 2.2.); запобігання витоку секретної інформації (п. 2.3); забезпечення режиму секретності під час проведення всіх видів секретних робіт (п. 2.5); організація, ведення та контроль за веденням секретного діловодства, порядком доступу працівників до відомостей, що становлять державну таємницю (п. 2.6); здійснення контролю за станом режиму секретності на підприємстві, РСО станції Мелітополь, структурних підрозділах залізниці, які розташовані в межах обслуговування Дирекції (п. 2.7); здійснює керівництво діяльністю режимно-секретного органу - першого сектору Запорізької дирекції залізничних перевезень (п. 2.8); організовує та забезпечує здійснення контролю за виконанням на підприємстві вимог законодавства у сфері охорони державної таємниці, у тому числі за дотриманням установленого порядку поводження з матеріальними носіями, секретної інформації, станом пропускного і внутрішньооб'єктового режиму, охороною приміщень (зон, територій), сховищ матеріальних носіїв секретної інформації, своєчасністю і правильністю засекречування, зміни грифа секретності або розсекречування матеріальних носіїв інформації (п. 2.13); здійснює контроль за дотриманням установленого на підприємстві порядку доступу працівників до відомостей, що становлять державну таємницю, у зв'язку з чим проводить перевірку відповідності наданого їм допуску до державної таємниці ступеню секретності відомостей, до яких надається доступ (л. 2.14); погоджує режимно-секретні заходи структурних підрозділів залізниці, які розташовані в межах обслуговування Дирекції та заходи, передбачені тактико-технічними завданнями на виконання робіт, пов'язаних з державною таємницею (п. 2.19); виконує окремі доручення начальника дирекції з питань, пов'язаних з виробничою діяльністю (п. 2.32).

Повний перелік обов'язків позивача наведено у зазначеній посадовій інструкції.

Таким чином, розглядаючи у сукупності та взаємозв'язку положення п. 4.2 «Місцевої інструкції про порядок організації перевезень вагонів Національного банку України та вагонів-гаражів на Запорізькій дирекції залізничних перевезень Придніпровської залізниці», на яку посилається відповідач як на підставу притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача, та положення посадової інструкції позивача, суд приходить до висновку про неможливість покладення на позивача оперативного контролю за виконанням вказівок по організації відчеплень вагонів-гаражів, у зв'язку з тим, що в межах кола посадових обов'язків позивач має повноваження лише щодо забезпечення режиму секретності проведення подібних операцій.

Тобто, в даному випадку наведений у п. 4.2. Інструкції перелік посадових осіб покладає відповідальність за оперативний контроль та виконання завдання на цих осіб виключно в межах їх посадових обов'язків, які передбачені відповідними посадовими інструкціями. Посадова інструкція позивача не містить обов'язку видачі завдань та контролю за їх виконанням щодо здійснення будь-яких перевезень, в тому числі вагонів НБУ та вагонів-гаражів.

Навпаки, згідно п. 4.1 «Місцевої інструкції про порядок організації перевезень вагонів Національного банку України та вагонів-гаражів на Запорізькій дирекції залізничних перевезень Придніпровської залізниці» контроль за просуванням вагонів НБУ та вагонів-гаражів у складі пасажирського поїзда покладається на чергового по дирекції та старшого дорожнього диспетчера.

Відтак, суд не вбачає законних підстав притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, що оформлено відповідачем у виді наказу № 1 від 05.01.2017 року, який доданий до матеріалів справи.

Разом з тим, суд також погоджується і з доводами позивача щодо неможливості звільнення позивача на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Згідно з п. 1 ст. 41 КЗпП, трудовий договір може бути розірваний у разі одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації (далі - підприємство) усіх форм власності (філіалу, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.

У п. 27 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року зазначається, що на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП за одноразове грубе порушення трудових обов'язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами. Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

У п. 14 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року зазначається, що за змістом ст. 43-1 КЗпП керівником належить вважати особу, яка очолює підприємство, установу, організацію або відокремлений підрозділ (філія, представництво, відділення тощо). При цьому йдеться не про будь-який структурний підрозділ (цех, управління, службу, ферму тощо), а саме про відокремлений підрозділ, який утворюється у спеціально передбаченому порядку, наприклад, зазначеному в ст. 7 Закону України "Про підприємства в Україні".

Посада, яку займав позивач, не відноситься до переліку посад, які наведені у ст. 41 КЗпП України, а відтак позивач не може бути звільнений з цих підстав.

З цього слідує, що позивач, окрім того, що дійшов хибного висновку про наявність вини у діях позивача, також звільнив позивача з посади застосувавши норму права, яка не підлягала застосуванню, про що відповідачу було достовірно відомо з протоколу засідання профспілкового комітету від 25.01.2017 року.

Таким чином, стороною відповідача суду не було надано належних, допустимих та переконливих доказів того, що звільнення позивача відбулося у відповідності з дотриманням норм чинного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Отже, за вищевказаних обставин суд визнає, що відповідачем під час звільнення позивача не було дотримано вимоги ст.ст. 147, 149 КЗпП України, що є підставою для поновлення працівника на роботі.

В такому разі позивач підлягає поновленню на тій самій посаді, з якої його було звільнено, з дати його звільнення.

Одночасно з ухваленням рішення про поновлення працівника на роботі, суд вирішує питання про виплату йому середньої зарплати за час вимушеного прогулу.

Період прогулу встановлюється з дати звільнення до дати прийняття рішення про поновлення згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України. Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 ЗУ "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок).

Із п. 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз. 1 п. 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Суд здійснює розрахунок на підставі тих доказів, що надані сторонами та маються в матеріалах справи.

Позивач надав довідку про те, що заробіток позивача за останні два місяці, що передуються звільненню, складає: за грудень 2016 року - 7478,11 грн. + 993,06 грн., за січень 2017 року - 3556,81 грн. + 105,80 грн. У цій же довідці відповідачем у відповідності до положень Порядку порахована погодинна заробітна плата, яка складає 66,30 грн.

Середньоденна заробітна плата становить: 66,30 грн. ? 8 год.= 530,40 грн., яка наведена без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

У періоді вимушеного прогулу з 03.02.2017 року по 08.06.2017 року міститься робочих днів: 84 (лютий - 18, березень - 22, квітень - 19, травень - 20, червень - 5). Тому за такий час за вимушений прогул на користь позивача підлягає до стягнення - 44553,60 грн. (530,40 грн. х 84 р.д.) без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

Отже, суд не може повністю погодитись із визначеним позивачем розміром вказаного відшкодування.

Згідно з п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України рішення про поновлення незаконно звільненого працівника та про присудження працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах платежу за один місяць в сумі 11105,25 грн. підлягає негайному виконанню.

При вирішенні вимог про стягнення моральної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Нормою ст. 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, суд не може і погодитись з визначеним позивачем розміром відшкодування, яке позивач оцінює у сумі 100000,00 грн.

Встановивши, що з боку роботодавця мали місце порушення трудових прав позивача внаслідок свідомого незаконного притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та подальшого незаконного звільнення його з посади, беручи до уваги стаж роботи позивача у відповідача та присвоєння йому звання «Почесного залізничника», а також обставини, у яких опинився позивач у зв'язку із незаконним звільненням, зокрема передпенсійний вік та пов'язані з цим труднощі у організації життя серед яких втрата засобів для існування, неможливість організувати життя інакше в силу тривалого працевлаштування у відповідача, суд вважає, що цим позивачеві дійсно одночасно завдано моральні страждання, які виявились у переживаннях, втраті нормальних життєвих зв'язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оцінивши всі зазначені обставини, суд вважає, що достатнім та розумним розміром відшкодування є сума у розмірі 20000,00 грн.

Такої ж думки притримується Верховний суд України, який розглядаючи спір, аналогічний заявленому, у постанові від 25.04.2012 року у справі № 6-23цс12 зазначив, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України). Ураховуючи, те що Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 2371 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 2371 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати. У справі, яка переглядалася, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позовні вимоги в частині відшкодування з державного підприємства «Придніпровська залізниця» моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн. підлягають задоволенню, оскільки доводи та надані докази у справі свідчать про те, що порушення законних прав позивачки, яке полягало в незаконному звільненні з роботи, призвело до моральних страждань, втрати нею нормальних життєвих зв'язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди врахували конкретні обставини справи: бездоганну роботу позивача у відповідача протягом тривалого часу, характер порушення її прав, значне погіршення стану її здоров'я, тяжкість й істотність вимушених змін у житті після незаконного звільнення та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав.

В порядку ст. 88 ЦПК України з відповідача також підлягають стягненню в дохід держави судові витрати в загальному розмірі судового збору за розгляд позову з майновою та двома немайновими вимогами -1920 грн.

На підставі викладеного, керуючись cт. 43 Конституції України, ст.ст. 3, 10, 11, 57, 60, 212-215, 218, 360 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 42, 47, 116, 233, 235, 237-1 Кодексу Законів про працю України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів, Постановою Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці, Порядком розрахунку середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, суд, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити частково позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди ОСОБА_1 до ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Скасувати наказ структурного підрозділу «ЗАПОРІЗЬКА ДИРЕКЦІЯ ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ» регіональної філії «ПРИДНІПРОВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» (код ЄДРПОУ 40081237) № 61/ос від 02.02.2017 року про припинення трудового договору зі ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на посаді начальника першого сектора структурного підрозділу «ЗАПОРІЗЬКА ДИРЕКЦІЯ ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ» регіональної філії «ПРИДНІПРОВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» (код ЄДРПОУ 40081237).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» (код ЄДРПОУ 40081237) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.02.2017 року по 08.06.2017 року у розмірі 44533,60 грн. (сорок чотири тисячі п'ятсот тридцять три гривні 60 копійок).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» (код ЄДРПОУ 40081237) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн. (тридцять тисяч гривень 00 копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» (код ЄДРПОУ 40081237) на користь державного бюджету Шевченківського району м. Запоріжжя судовий збір в сумі 1920 гривень.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 11105,25 грн. (одинадцять тисяч сто п'ять гривень 25 копійок).

Визначена сума середнього заробітку підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя П.В. Зарютін