ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2017 року Справа № 912/3429/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Картере В.І.,

Малетича М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06 квітня 2017 року

у справі № 912/3429/15

господарського суду Кіровоградської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до Приватного підприємства фірма "Агрокапітал",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне підприємство "СпецЗовнішКомплект",

про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності на нерухоме майно

за участю представників:

позивача: Колісник О.В.

відповідача: Охінченко Н.В.

третьої особи: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Приватного підприємства фірми "Агрокапітал", в якому з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог № 24-10/1433 від 02 листопада 2015 року та від 12 липня 2016 року, які були прийняті судом до розгляду, просив звернути стягнення на предмет іпотеки за укладеним між ним та відповідачем іпотечним договором № 2 від 22 травня 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Світловодського нотаріального округу Кіровоградської області, зареєстрованим в реєстрі за № 697, що належить приватному підприємству фірмі "Агрокапітал" на праві власності, а саме на: цілий комплекс будівель, що знаходиться за адресою: Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Заводська, 4Д, до складу якого входять:

- нежитлова будівля адміністративного призначення, літера А, загальною площею 5 857,0 кв.м.,

- нежитлова будівля, корпус 1, літери Б, б, б1, загальною площею 37 982,0 кв.м.,

- навіс, літера В,

- трансформаторна підстанція, літера Г, загальною площею 148,4 кв.м.,

- нежитлова будівля ливарного цеху, літери Д, Ж, Ж1, загальною площею 2 910,7 кв.м.,

- склад, літери З, К, Л, М, Н, О, П, загальною площею 2 400,7 кв.м.,

- склад хімікатів, літери Р, Р1, Р2, загальною площею 603,6 кв.м.,

- нежитлова будівля експериментального цеху, літера С, загальною площею 1 083,4 кв.м.,

- сарай, літера Т, загальною площею 14,6 кв.м.,

- нежитлова будівля контрольно-пропускного пункту, КПП, загальною площею 15,8 кв.м.,

- огорожа та ворота, літера N,

- вимощення, літера І,

загальною вартістю 19 879 000,00 грн. без ПДВ згідно з висновком про вартість майна суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "Кредитне Брокерське Агентство", що діє на підставі сертифікату суб'єкта оціночної діяльності № 312/15 від 10 квітня 2015 року, шляхом набуття публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" права власності на предмет іпотеки, в рахунок часткового погашення заборгованості боржника - приватного підприємства "СпецЗовнішКомплект" за договором кредитної лінії № 5 від 07 жовтня 2011 року.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 19 липня 2016 року (склад колегії суддів: Змеул О.А., - головуючий, Болгар Н.В., Макаренко Т.В.) позовні вимоги задоволено.

Місцевий господарський суд виходив з того, що факт невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором № 5 від 07 жовтня 2011 року з повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами, штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов'язань, інфляційних та річних, строк виконання яких настав достроково, є доведеним, здійснений позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором є обґрунтованим. Однак, оскільки вартість предмета іпотеки є меншою за розмір кредитної заборгованості, то позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення кредитної заборгованості є обґрунтованими. Під час визначення вартості предмета іпотеки суд взяв до уваги висновок про вартість майна станом на 02 липня 2016 року суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "Кредитне Брокерське Агентство", зроблений на замовлення позивача, оскільки призначена судом у даній справі судова оціночно-будівельна експертиза не була проведена у зв'язку з ненаданням відповідачем необхідних для проведення експертизи документів та неоплатою її вартості. Крім того, суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідає положенням ч. 1 ст. 37, Закону України "Про іпотеку", ст. 16 ЦК України та умовам іпотечного договору, якими передбачено право іпотекодержателя самостійно обирати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06 квітня 2017 року (склад колегії суддів: Березкіна О.В., - головуючий, Джихур О.В., Іванов О.Г.) рішення господарського суду Кіровоградської області від 19 липня 2016 року скасовано. У задоволенні позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, відноситься до позасудового способу захисту на задоволення вимоги кредитора та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку"). Однак, позивач не звертався до іпотекодавця для задоволення своїх вимог у позасудовому порядку шляхом визнання права власності, не звертався він і до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно на підставі відповідного застереження у іпотечному договорі, а тому підстави для визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки у судовому порядку - відсутні, а місцевий господарський суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 36 - 39 Закону України "Про іпотеку".

Не погодившись із зазначеною постановою апеляційного господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06 квітня 2017 року, а рішення господарського суду Кіровоградської області від 19 липня 2016 року залишити в силі. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 07 жовтня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Державний Ощадний банк України" (банк, позивач) та Приватним підприємством "СпецЗовнішКомплект" (позичальник, третя особа) укладено договір кредитної лінії № 5, до якого в подальшому були внесені зміни та доповненням на підставі додаткових договорів № 1 від 04 липня 2012 року, № 3 від 05 жовтня 2012 року, № 4 від 22 травня 2013 року, № 5 від 28 серпня 2013 року (далі за текстом - кредитний договір). На виконання кредитного договору банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування 37 500 000,00 грн. окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 06 жовтня 2015 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою у розмірі 17% річних за частиною заборгованості у гривнях, а позичальник зобов'язався отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах , визначених цим договором.

У пункті 2.3.5. кредитного договору сторони погодили збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування в строки згідно з погодженим графіком.

Для дотримання діючого ліміту кредитування згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний не пізніше останнього банківського дня періоду, в якому закінчується строк користування кредитом у межах встановленого в звітному періоді діючого ліміту кредитування, здійснити погашення частини кредитних коштів у сумі, що буде необхідною для дотримання діючого ліміту кредитування на наступний період.

Пунктом 2.7. кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах, визначених цим договором. Проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно та до повного погашення заборгованості за цим договором. При нарахуванні процентів день видачі кредиту приймається до розрахунку як один повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його частини) до розрахунку процентів не включається. Нараховані за період з першого дня видачі кредиту або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по останній день повернення Позичальником кредиту (або його частини) проценти повинні бути сплачені Позичальником не пізніше 4 числа наступного місяця за звітнім, а в разі дострокового повернення кредиту - одночасно з погашенням кредиту.

Відповідно до п.п. 5.3.1., 5.3.2. кредитного договору позичальник зобов'язаний належним чином виконувати всі умови договору та взяті на себе зобов'язання, точно в строки, обумовлені кредитним договором, погашати кредит та своєчасно у визначені кредитним договором строки сплачувати плату (проценти) за користування кредитом, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором на першу вимогу Банку сплатити штрафні санкції, а також у повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати завдані збитки.

Згідно з п. 7.1.1. кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов'язань з повернення суми кредиту, комісійних винагород та своєчасної сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожен день прострочення.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за зазначеним кредитним договором 22 травня 2013 року між публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", як іпотекодержателем, та приватним підприємством фірмою "Агрокапітал" (відповідач), як іпотекодавецем, укладено іпотечний договір № 2, посвідчений приватним нотаріусом Світловодського міського нотаріального округу Кіровоградської області Васильченком В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 697 (далі за текстом - договір іпотеки, іпотечний договір), відповідно до умов якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання позичальника - ПП "СпецЗовнішКомплект" за кредитним договором № 5 від 07 жовтня 2011 року передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: цілий комплекс будівель, що знаходиться за адресою: Кіровоградська обл., м. Світловодськ, вул. Заводська, № 4Д, до складу якого входять нежитлова будівля адміністративного призначення, літера А, загальною площею 5 857,0 кв.м., нежитлова будівля, корпус 1, літери Б, б, б1, загальною площею 37 982,0 кв.м., навіс, літера В, трансформаторна підстанція, літера Г, загальною площею 148,4 кв.м., нежитлова будівля ливарного цеху, літери Д, Ж, Ж1, загальною площею 2 910,7 кв.м., склад, літери З, К, Л, М, Н, О, П, загальною площею 2 400,7 кв.м., склад хімікатів, літери Р, Р1, Р2, загальною площею 603,6 кв.м., нежитлова будівля експериментального цеху, літера С, загальною площею 1 083,4 кв.м., сарай, літера Т, загальною площею 14,6 кв.м., нежитлова будівля контрольно-пропускного пункту, КПП, загальною площею 15,8 кв.м., огорожа та ворота, літера N, вимощення, літера І, які разом складають предмет іпотеки.

Згідно з п.п. 1.3., 1.4. договору іпотеки за взаємною згодою сторін вартість предмету іпотеки становить 21 469 000,00 грн., яка була визначена згідно зі звітом про оцінку майна від 01 серпня 2011 року суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Кредитне Брокерське Агентство".

Відповідно до п. 3.1.5. іпотечного договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки і задовольнити за рахунок його вартості свої вимоги в повному обсязі, включаючи: основну суму боргу (кредитні кошти), проценти за користування кредитними коштами, комісії, неустойки (пені, штрафи) та інші платежі і санкції, що передбачені та/або які випливають із зобов'язання.

Згідно з п. 3.1.6. договору іпотеки банк має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого іпотекою за договорами іпотеки, а якщо вимога не буде задоволена, незалежно від настання строку виконання зобов'язання, звернути стягнення на предмет іпотеки, у тому числі у разі невиконання та/або неналежного виконання Позичальником кредитного договору (у тому числі й щодо сплати будь-яких платежів, які повинні здійснюватися відповідно до кредитного договору).

Пунктом 6.1. договору іпотеки передбачено, що банк набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема, якщо в строки, встановлені кредитним договором позичальник не поверне (повністю або частково) суму кредитних коштів, та/або не сплатить проценти за користування кредитними коштами, та/або не сплатить комісії та/або іншу заборгованість, платежі, неустойки (пені, штрафи), що передбачені та/або випливають із зобов'язання за кредитним договором.

Право банку вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором у випадку, зокрема, якщо позичальник вчасно не сплатив суму кредиту, її частину або проценти за користування кредитом або будь-які інші суми, які підлягають сплаті за Кредитним договором, передбачено і пунктом 3.3.1. кредитного договору.

У зв'язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору зі сплати нарахованих процентів банк, використовуючи право вимагати дострокового повернення суми кредиту, керуючись умовами кредитного договору, в порядку п. 3.3. кредитного договору звернувся до позичальника з вимогою №55/2-06/172-1238 від 09 лютого 2015 року, в якій повідомив про відкликання кредиту та просив здійснити повне погашення кредиту (включаючи основну суму боргу, нараховані та несплачені проценти за користування кредитом) не пізніше 20 банківських днів з моменту вручення вимоги. Зазначена вимога була отримана позичальником 13 лютого 2015 року.

Також Банк 09 лютого 2015 року направив вимогу про усунення порушення зобов'язань №55/2-06/173-1239 і відповідачу - іпотекодавцю.

Однак, зазначені вимоги не були виконані ні позичальником, ні іпотекодавцем, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом у даній справі про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності в рахунок часткового погашення заборгованості приватного підприємства "СпецЗовнішКомплект" за договором кредитної лінії № 5 від 07 жовтня 2011 року у загальному розмірі станом на 11 липня 2016 року 81 410 465,47 грн., яка складається з:

37 500 000,00 грн. - простроченої заборгованості за кредитом,

11 675 903,88 грн. - простроченої заборгованості за процентами,

174 180,33 грн. - строкової заборгованості за процентами,

11 229 945,21 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту,

2 318 506,13 грн. - пені за несвоєчасне повернення процентів,

14 512 500,00 грн. - витрат банку від інфляції за несвоєчасну сплату кредиту,

2 194 571,88 грн. - витрат банку від інфляції за несвоєчасну сплату процентів,

1 493 301,37 грн. - три відсотки за непогашення кредиту,

311 556,67 грн. - три відсотки за непогашення процентів.

Частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною третьою зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Таким чином, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", 328, 335, 376, 392 ЦК України свідчить про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права, а саме: статей 37-39 Закону України "Про іпотеку" висловлена у постановах судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, від 02 листопада 2016 року у справі № 359/4092/15-цс та у постанові судових палат у цивільних та господарських справах ВСУ від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

В укладеному між сторонами у праві іпотечному договорі порядок звернення стягнення на предмет іпотеки визначено сторонами в розділі 6, в якому, зокрема, передбачено наступні способи звернення на предмет іпотеки:

- за рішенням суду;

- у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" та цим договором або шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку".

Таким чином, визнання права власності на предмет іпотеки за відповідним застереженням, передбаченим в іпотечному договорі, як спосіб захисту вимог кредитора, є позасудовим способом захисту, яке іпотекодержатель може реалізувати шляхом звернення до державного реєстратора для реєстрації права власності на підставі договору іпотеки. На підставі судового рішення можливо звернути стягнення на предмет іпотеки лише з дотриманням порядку, встановленому ст.ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку".

В абзаці третьому підпункту 6.2.3.1. іпотечного договору передбачено, що сторони з розумінням Закону України "Про іпотеку" свідчать про те, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що зобов'язання виконане повністю та належним чином.

Однак, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, позивач не звертався до державного реєстратора для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, відповідні докази такого звернення відсутні в матеріалах справи, як і відсутні докази відмови позивачу у такій реєстрації.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", у зв'язку з чим правильно та обґрунтовано скасував рішення місцевого господарського суду з прийняттям нового рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскаржувана позивачем постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а твердження скаржника про порушення і неправильне їх застосування судом апеляційної інстанцій під час прийняття оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження. З огляду на зазначене Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06 квітня 2017 року у справі № 912/3429/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І.А. Плюшко

Судді В.І. Картере

М.М. Малетич