Справа №488/2649/16-ц 02.06.2017 02.06.2017 02.06.2017

Справа №488/2649/16-ц Головуючий першої інстанції Лазарева Г.М.

Провадження №22-ц/784/1258/17 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Ухвала

Іменем України

02 червня 2017 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

за участі: прокурора Цвікілевич Н.В.,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 ухвалу Корабельного районного суду міста Миколаєва від 24 серпня 2016 року, постановлену за заявою керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство», про скасування рішень міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю та витребування земельної ділянки,

УСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури №2 звернувся до суду в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з вищевказаним позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство», в якому посилаючись на незаконну передачу належної державі земельної ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 1 000 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1, у приватну власність ОСОБА_5, та подальше відчуження цієї земельної ділянки, спочатку, ОСОБА_6, а потім ОСОБА_3, просив:

визнати незаконним та скасувати пункт 37 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради за №17/40 від 08 листопада 2007 року, яким ОСОБА_5 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» площею 1 000 кв.м., з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1;

визнати незаконним та скасувати пункти 17, 17.2 рішення Миколаївської міської ради за №22/57 від 14 березня 2008 року, якими погоджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 1 000 кв.м. по АДРЕСА_1;

визнати недійсним виданий на ім'я ОСОБА_5 державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, який 04 листопада 2008 року, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010800101858;

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку загальною площею 1 000 кв.м. кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану по АДРЕСА_1;

вирішити питання щодо розподілу судових витрат у справі, шляхом стягнення з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір за подачу позову.

Ухвалою судді Корабельного районного суду міста Миколаєва від 08 липня 2016 року відкрито провадження у справі за даним позовом.

У серпні 2016 року керівником Миколаївської місцевої прокуратури №2 також подано до районного суду заяву про забезпечення позову, шляхом:

накладення арешту на земельну ділянку площею 1 000 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану по АДРЕСА_1;

заборони ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії з вищезазначеною земельною ділянкою, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно цієї земельної ділянки та виконувати на ній будівельні роботи;

заборони інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області здійснювати будь-які реєстраційні та дозвільні дії щодо виконання будівельних робіт на спірній земельній ділянці, у тому числі реєструвати декларації про готовність об'єкта до експлуатації;

заборони Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо вищезазначеної земельної ділянки.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 24 серпня 2016 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення районним судом норм матеріального і процесуального права, порушує питання про скасування ухвали суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що застосовані ним заходи у достатній мірі гарантують належне та вчасне виконання судового рішення, яке можливо буде ухвалено на користь позивача.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області погоджується з таким висновком суду.

Як зазначено в п.4 Рішення Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року №4-рп/2011 «У справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України», інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.

Колегія суддів бере до уваги, що за змістом ст.ст.151-154 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені ЦПК України заходи забезпечення позову.

Надаючи судове тлумачення названим нормам, Пленум Верховного Суду України в пунктах 1-4 своєї постанови за №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначив, що під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання норм чинного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, у разі необхідності, на будь-якій стадії розгляду справи, за умови, що невжиття заходів забезпечення утруднить чи зробить неможливим виконання рішення, може забезпечити позов, застосувавши один або декілька видів забезпечення, у тому числі забороною вчиняти певні дії та накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

За змістом ч.1 ст.151 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, де повинно бути зазначено:

1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов;

2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, у разі необхідності суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Як вбачається з копій матеріалів справи, у своїй позовній заяві керівник Миколаївської місцевої прокуратури №2 посилаючись на те, що земельна ділянка площею 1 000 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована по АДРЕСА_1, передана у приватну власність ОСОБА_5 з порушеннями вимог законодавства, просить, зокрема, визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_5 та витребувати у ОСОБА_3 земельну ділянку у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Отже, предметом вказаного спору є спірна земельна ділянка і між сторонами існує спір з приводу права власності на неї, та оскільки, відповідач ОСОБА_3, як власник земельної ділянки, може розпорядитись нею на власний розсуд, керівник Миколаївської місцевої прокуратури №2 також вважав, що існує очевидна небезпека відчуження цієї ділянки чи обтяження її зобов'язаннями, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів держави та повернення земельної ділянки належному власнику.

Щоб уникнути цього, і слід, як на думку прокурора, застосувати у визначеному ним обсязі заходи забезпечення позову, які б не тільки унеможливили розпорядження землею, але зробили неможливими і будь-які реєстраційні дії з нею.

Враховуючи викладене, та з огляду на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання в майбутньому рішення за даним позовом у разі відчуження спірної земельної ділянки, або зміни її цільового призначення чи забудови, а також з метою охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання прийнятого за цим позовом рішення, в разі задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував заходи забезпечення позову у спосіб, визначений заявником, шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку та заборону органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, вчиняти дії, спрямовані на відчуження та зміну цільового призначення земельної ділянки, а також заборону власнику спірної земельної ділянки проводити будь-які будівельні роботи на ній до розгляду спору по суті.

При цьому, на думку колегії суддів, обраний вид забезпечення позову є співмірним до позовних вимог і ніяким чином не порушує прав інших учасників процесу.

Отже, доводи апеляційної скарги про безпідставність задоволення заяви про забезпечення позову є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду, оскільки арешт та заборона вчиняти певні дії щодо спірного майном є тимчасовими, а тому не є такими, що порушують права власника, а є лише обмежувальними заходами встановленими законом, та необхідними для вирішення судового спору.

Інші доводи апеляційної скарги щодо незаконності оскаржуваної ухвали не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та не впливають на їх правильність.

Оскільки ухвала районного суду відповідає вимогам процесуального законодавства, то колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст.307,312,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити, а ухвалу Корабельного районного суду міста Миколаєва від 24 серпня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

П.П. Лисенко