Справа № 626/1234/16-ц

Провадження № 2/645/638/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2017 року Фрунзенський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Сілантьєвої Е.Є.

при секретарі - Момот О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Соколов», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними додаткових договорів про зміну умов кредитного договору та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який в процесі розгляду справи уточнив, про визнання недійсними додаткових договорів про зміну умов кредитного договору та застосувати наслідки нікчемного правочину до договору доручення від 20.05.2009 р.. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 20.05.2009 року між ним та КС «Соколов» був укладений Кредитний договір № 198, на суму 10000,00 грн. який у відповідності до п. 17 вказаного договору діє до 20.04.2010 року. Впродовж 2009 року він сплачував грошові кошти за користування кредитом, а саме 20.05.2009 року - 2000 грн., 24.07.2009 року - 6800 грн., 28.10.2009 року - 4000 грн., на підтвердження є прибуткові касові ордера. Всього позивачем було сплачено 12800 грн. Останній платіж позивачем був здійснений 28.10.2009 року, будь - яких вимог про оплату боргу за кредитним договором до часу закінчення його дії, а саме до 20.04.2010 року від КС «Соколов» його адресу не надходило. 12.02.2015 року Фрунзенським районним суд м. Харкова відкрив провадження у цивільній справі № 645/11342/14-ц за позовом Кредитної спілки «Соколов» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, 07.04.2015 року позовна заява була повернута позивачу для подання до належного суду. 22.09.2015 року Комінтернівським районним судом м. Харкова було відкрито провадження у цивільній справі № 641/9101/15-ц за позовом КС «Соколов» до ОСОБА_1 і до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по Кредитному договору № 198 від 20.05.2009 року, укладеного між ним та КС «Соколов», на строк до 20.04.2010 року. На даний час провадження за цієї справою зупинено. Також позивач зазначив, що є два Додаткові договори від 20.04.2010 року та від 20.05.2012 року, якими було продовжено строк дії Кредитного договору № 198 від 20.04.2009 року та договір поруки від 02.06.2015 року, укладений між КС «Соколов» та ОСОБА_3, у відповідності до якого остання відповідає як солідарний боржник перед КС «Соколов» за порушення зобов’язання по кредитному договору № 198. Додатковими договорами було внесено зміни до п. 4 та 17 Кредитного договору № 198, відповідно до яких строк дії Кредитного договору було продовжено з 20.05.2009 року до 20.05.2012 року, а потім ще до 20.05.2014 року, тоді коли в умовах Кредитного договору зазначалося, що він є строковим та діє з 20.05.2009 року по 20.04.2010 рік. Процедура пролонгації даного договору у ньому не передбачена. В кінці 2015 року із позовною заявою до КС «Соколов» та ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним він звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова. У рішенні від 07.04.2016 року та ухвалі Апеляційного суду Харківської області від 29.06.2016 року за цією справою, у задоволенні заявлених вимог, йому було відмовлено на підставі того, що спірний договір поруки є укладеним згідно закону, він не довів того факту, що укладання договору поруки суперечить чинному законодавству. Позивач вказав, що в додаткових договорах від 20.04.2010 року та від 20.05.2012 року про зміну умов кредитного договору № 198 від 20.05.2009 року, зазначено, що від імені ОСОБА_1 діє ОСОБА_2, якого він не уповноважував на такі дії. У додатках до заперечення, які були подані відповідачем на позовну заяву було долучено договір доручення від 20.05.2009 року з довіреністю та безвідкличною довіреністю, відповідно до яких він уповноважив фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 бути представником зі всіма необхідними повноваженнями на здійснення всіх правочинів та всіх інших юридичних дій, а такожвідповідно до якої позивач надав право ОСОБА_2 отримувати та передавати майно, вказане в п. 1 Договору. Зазначений Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою ФОП ОСОБА_2 Оскільки Договір доручення від 20.05.2009 року, який був укладений між позивачем та ОСОБА_2 не був посвідчений нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, а ФОП ОСОБА_2 не має повноважень здійснювати вказані дії, то в момент підписання цього договору сторонами були порушені вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору. Додаткові договори від 20.04.2010 року та від 20.05.2012 року про зміну умов кредитного договору № 198 від 20.05.2009 року були вчинені ОСОБА_2, який діяв на підставі Договору доручення від 20.05.2009 року, в той час коли мною вже були сплачені всі кошти за Кредитним договором, отож відповідачем було вчинено зазначені дії з перевищенням повноважень. В зв*язку з тим, що він не був повідомлений про укладання ОСОБА_2 додаткових договорів про зміну умов кредитного договору та не міг жодним чином схвалювати вказані дії, адже такі дії погіршують його становище як довірителя, бо вважав, що сплативши всю суму грошових коштів за Кредитним договором № 198 від 20.05.2009 року всі відносини за цим договором припинилися, звернувся до суду з зазначеними вимогами.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4О у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представники КС «Соколов» ОСОБА_5, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та надав до суду заперечення, згідно яким відповідач заперечує проти застосованого позивачем терміну «пролонгація договору», в зв’язку з тим, що кодексом даного терміну не передбачено, а зазначено лише про зміну або розірвання договору, що допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 653 ЦК України визначено, що у разі зміни договору зобов’язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання. Також, ЦК України, передбачено що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. В зв’язку з чим, вважає, що додаткові договори від 20 квітня 2010 року та від 20 травня 2012 року про зміну умов кредитного договору № 198 від 20 травня 2009 року в яких зазначено, що від імені ОСОБА_1 діє ОСОБА_2 на підставі довіреності від 20 травня 2009 року, законні та укладені згідно діючого законодавства. ОСОБА_5 зазначив, що у представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відповідно до вищезазначених договору доручення та довіреності малися усі необхідні повноваження для укладання додаткових договорів від 20 квітня 2010 року та від 20 травня 2012 року про зміну умов кредитного договору № 198 від 20 травня 2009 року. Також ОСОБА_5 заперечував проти зазначеного позивачем, що була присутня зловмисна домовленість між ОСОБА_2 і КС “Соколов” під час вчинення оспорюваних правочинів, в зв’ язку з відсутністю доказів. В зв*язку з чим просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні також проти задоволенні позовних вимог заперечував та зазначив, що він діяв в межах наданих позивачем повноважень, що підтверджується особисто наданою довіреністю. Позивач ОСОБА_1 у своєму позові не навів жодних доводів та не надав жодних доказів, які б підтверджували наявність такої зловмисної домовленості, а отже відсутні підстави для застосування ст. 232 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засіданні не з’явилася, про час та дату розгляду справи сповіщалася належним чином за місцем проживання, причини неявки суду не повідомила, заперечення проти позову не надала.

Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Стороні зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, як того вимагають положення ст. 60 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставиш які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, яг беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 11, 27, 60 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

Згідно до п. 5 - 6 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року - відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

В судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами по справі, що 20.05.2009 року ОСОБА_1 уклав з Кредитною спілкою «Соколов» кредитний договір № 198, відповідно до якого він отримав кредит у сумі 10000,00 гривень, що підтверджується видатковим касовим ордером № 263 від 20.05.2009 року. Кредитний договір був укладений на строк з 20 травня 2009 року по 20 квітня 2010 року.

Згідно умов кредитного договору, позичальник зобов'язаний сплачувати проценти один раз в місяць по одній з процентних ставок згідно п.5 Кредитного договору у повному обсязі. Відповідно до пункту 5 Кредитного договору позичальник сплачує кредитору проценти на суму кредиту за наступними процентними ставками: підпункт «а») 1,5 % процентів у день за період, за який проценти не були сплачені достроково; підпункт «б») 20 % процентів в місяць, якщо проценти сплачуються достроково (наперед). Також п.5 Кредитного договору встановлено, що заборгованість зі сплати процентів не повинна перевищувати 31 процент від суми кредиту.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст.. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Як вбачається з Додаткових договорів про зміну умов кредитного договору від 20.04.2010 року та від 20.05.2012 року, зазначеними договорами було продовжено строк дії Кредитного договору № 198 від 20.04.2009 року та договір поруки від 02.06.2015 року, укладений між КС «Соколов» та ОСОБА_3, у відповідності до якого остання відповідає як солідарний боржник перед КС «Соколов» за порушення зобов’язання по кредитному договору № 198 (а.с. 11, 12).

Відповідно до умов договорів, Додатковими договорами було внесено зміни до п. 4 та 17 Кредитного договору № 198, відповідно до яких строк дії Кредитного договору було продовжено з 20.05.2009 року до 20.05.2012 року, а потім ще до 20.05.2014 року. Процедура пролонгації даного договору у ньому не передбачена.

Відповідно до прибуткових касових ордерів № 698 від 20.05.2009 р. на суму 2000 грн., № 960 від 24.07.2009 р. на суму 6800 грн. та № 3731 від 28.10.2009 р. на суму 4000 грн. ОСОБА_1 сплатив проценти згідно договору № 198 від 20.05.2009 р. (а.с. 9-10).

Також, як вбачається з договору доручення від 20.05.2009 року, вказаний договір укладений з довіреністю від 20.05.2009 р. та безвідкличною довіреністю від 20.05.2009 р. Відповідно до зазначених довіреностей, позивач уповноважив фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 бути його представником зі всіма необхідними повноваженнями на здійснення всіх правочинів та всіх інших юридичних дій. Зазначений Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою ФОП ОСОБА_2 (а.с 19).

Також, згідно заяви від 20.05.2009 р. ОСОБА_1 своєму повіреному повідомляє, що він отримав в КС «Соколов» кредит в розмірі 10000,00 грн. Також, зазначено що його повірений ОСОБА_2А виконує його доручення згідно їх довіреності. (а.с 20).

Частинами 1, 3 ст. 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Частиною 1 ст. 244 ЦК України встановлено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 245 ЦК України, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони, (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Статтею 1003 ЦК України встановлено, що у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

У додаткових договорах від 20 квітня 2010 року та від 20 травня 2012 року про зміну умов кредитного договору № 198 від 20 травня 2009 року зазначено, що від імені ОСОБА_1 діє ОСОБА_2 на підставі довіреності від 20 травня 2009 року.

Стосовно вимог позивача про визнання додаткових договорів від 20.04.2010 року та від 20.05.2012 року про зміну умов кредитного договору № 198 від 20.05.2009 року – недійсними, суд зазначає наступне.

Згідно умов Додаткових договорів про зміну умов кредитного договору від 20.04.2010 року та від 20.05.2012 року, зазначеними договорами було продовжено строк дії Кредитного договору № 198 від 20.04.2009 року та договір поруки від 02.06.2015 року, укладений між КС «Соколов» та ОСОБА_3, у відповідності до якого остання відповідає як солідарний боржник перед КС «Соколов» за порушення зобов’язання по кредитному договору № 198. Зазначеними Додатковими договорами було внесено зміни до п. 4 та 17 Кредитного договору № 198, відповідно до яких строк дії Кредитного договору було продовжено з 20.05.2009 року до 20.05.2012 року, а потім ще до 20.05.2014 року. Процедура пролонгації даного договору у ньому не передбачена.

Видача довірителем повіреному довіреності є правом, а не обов'язком першого. Укладення представником правочинів на підставі довіреності є свідченням існування між ним та особою, яку представляють, домовленості на вчинення юридичних дій, тобто договірних відносин.

Суд критично ставиться до пояснень позивача, що не був повідомлений про укладання ОСОБА_2 додаткових договорів про зміну умов кредитного договору та не міг жодним чином схвалювати вказані дії, адже такі дії погіршують його становище як довірителя, бо вважав, що сплативши всю суму грошових коштів за Кредитним договором № 198 від 20.05.2009 року всі відносини за цим договором припинилися.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України - правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

В задоволенні зазначених позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити в зв*язку з тим, що відсутні перевищення повноважень ОСОБА_2 бо він діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 20 травня 2009 року та безвідкличною довіреністю від 20.05.2009 р. Відповідно до зазначених довіреностей, позивач уповноважив фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 бути його представником зі всіма необхідними повноваженнями на здійснення всіх правочинів та всіх інших юридичних дій. Зазначений Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою ФОП ОСОБА_2 (а.с 19).

Що стосується вимог про застосування до Договору доручення від 20.05.2009 року, додатками до якого є довіреність та безвідклична довіреність, наслідки недійсності нікчемного правочину, суд зазначає наступне.

Як вбачається з п. 2 договору доручення від 20.05.2009 р. між ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_2А, та КС «Соколов» - договір супроводжується акцесорними відносно нього договорами сторін про забезпечення виконання зобов*язання по договору довірителем та повіреним ( забезпечувальним платежем, заставою, утриманням).

В розумінні положень ЦК України акцесорні зобов*язання – це додаткові, придаткові до основних умов договору. До них відносяться зобов*язання забезпечувального характеру – порука, завдаток, неустойку та ін. Вступаючи в угоду кредитор вимагає від боржника гарантувати виконання зобов*зань. У разі неналежної поведінки боржника, гарантується погашення існуючої заборгованості. Таким чином вбачається, що акцесорне зобов*язання – це поручительство.

Суд зазначає, що нікчемність правочину відсутня, в зв*язку з тим, що в основному договорі доручення від 20.05.2009 р. було зазначено вичерпний перелік акцесорних зобов*язань, які Додатковими договорами про зміну умов кредитного договору від 20.04.2010 року та від 20.05.2012 року не були змінені та як вбачається з матеріалів цивільної справи та наданих доказів сторонами, вбачається відсутність будь – яких додаткових договорів щодо розпорядження майном позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, відсутні підстави для застосування до Договору доручення від 20.05.2009 року, додатками до якого є довіреність та безвідклична довіреність, наслідки недійсності нікчемного правочину.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог позивача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 526, 527,530, 536, 532, 553, 554, 559, 611, 612, 1048 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 11,  60,  209, 213-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги.  Особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ –