Справа № 333/4605/16-ц

Провадження №2/333/174/17

РІШЕННЯ

Іменем України

29 травня 2017 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючої судді Круглікова А.В.,

при секретарі Тарасенко О.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи 2 ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом: ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа 1: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, третя особа 2: ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, –

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою від 07.03.2017 р. (суддя Фунжий О.А.) судом задоволено заяву судді про самовідвід та заяву позивача про відвід судді у справі № 333/4605/16-ц за позовом: ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа 1: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, третя особа 2: ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, справу передано до канцелярії Комунарського районного суду м.Запоріжжя для передачі іншому судді, визначеному в порядку ч. 3 ст. 11-1 ЦПК України.                             

Автоматизованою системою розподілу справ між суддями наведену вище справу призначено до розгляду судді Кругліковій А.В.                      

Ухвалою від 13.03.2017 р. судом (суддя Круглікова А.В.) прийнято справу № 333/4605/16-ц до свого провадження, розгляд справи розпочато спочатку.

Представник позивача в ході розгляду справи підтримали позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позові, пояснювали наступне. 18.12.2004 р. приватним нотаріусом посвідчено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_4 подарувала племінниці – ОСОБА_5 житловий будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Осипенка, буд. 57 загальною площею 35,3 кв.м. 15.11.2007 р. ОСОБА_8 уклала договір дарування на вказаний житловий будинок з сином ОСОБА_7 Як зазначає позивач, при укладенні договору дарування від 18.12.2004 р. остання помилилась стосовно прав та обов’язків ОСОБА_5 Так, позивач вважала, що буде укладено договір довічного утримання (догляду), а фактично був укладений догові дарування. Отже, оскільки укладений договір дарування від 18.12.2004 р. не відповідає внутрішній волі ОСОБА_4 та укладений внаслідок помилки, позивач просить суд позов задовольнити та визнати вказаний договір недійсним. Представник відповідача проти позовних вимог заперечила повністю, про що зазначила у письмових запереченнях, вважає, що термін позовної давності в спірних правовідносинах сплив, позов є необґрунтованим та недоказаним, а тому просить суд у задоволенні позову відмовити. Третя особа 1 в судові засідання не з’явилась, 24.03.2017 р. на адресу суду надійшли письмові пояснення від 20.03.2017 р. № 284 за підписом приватного нотаріуса ОСОБА_6, за змістом яких остання повідомляє суд, що спірний договір дарування укладався з додержанням норм Закону України «Про нотаріат», Цивільного та Сімейного Кодексів, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та в цілому законодавства України, особи сторін, їх дієздатність, а також належність житлового будинку дарувальнику перевірено. Особу ОСОБА_4 на момент укладення та підписання договору встановлено та перевірено її дієздатність, сумнівів щодо якої у приватного нотаріуса не виникло. З огляду на викладене, просить суд розглянути справу без участі приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6. Представник третьої особи 2 проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях, вважає, що вимоги є необґрунтованими оскільки жодних доказів на підтвердження викладених обставин у позові позивачем до матеріалів справи не додано. А тому, просить суд у задоволенні позову відмовити повністю. Судом викликались в якості свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які в судові засідання не з’явились, про причини неявки суд не повідомили. Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, судом встановлені наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини. 18.12.2004 року між ОСОБА_4 (Дарувальник) та ОСОБА_5 (Обдаровувана) укладено договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 3506.

За умовами п. 1.1. наведеного вище договору, Дарувальник подарувала належний їй, а Обдаровувана прийняла в дар житловий будинок № 57 по вул. Осипенка у м. Запоріжжі, загальною площею 35,3 кв.м., розташовуваного за земельній ділянці площею 491 кв.м. На вказаній земельній ділянці знаходяться: житловий будинок А, глинобит. обл. 1/2 цегла, житловою площею 17,5 кв.м., літня кухня Б, сарай Б1, вбиральня В, погріб пг, паркан № 1, 3, водопровід № 2, замощення І, сарай Г, навіс Д.

Відповідно до п. 5. договору, сторони підтверджують, що договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характер мнимої та удаваної угоди.

Згідно з п. 7. Договору дарування, зміст статей 120, 125, 126 Земельного кодексу України, ст.ст. 215, 717-723 Цивільного кодексу України сторонам нотаріусом роз’яснено.

Право власності на цей житловий будинок виникає у Обдарованої з моменту нотаріального посвідчення цього договору згідно ст. 334 ЦК України (п. 8. Договору дарування).

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 19.11.2013 р. у справі № 22ц-5334/13, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 13.02.2014 р., у задоволенні позову прокурора Комунарського району м. Запоріжжя в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним на підставі ст. 225 ЦК України та в позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_11 про витребування житлового будинку, усунення перешкод у користуванні будинком відмовлено. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11.09.2015 р. у справі № 333/9876/13-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 10.12.2015 р. та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 27.04.2016 р., у задоволені позову  ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_7, третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування на підставі ст. 233 ЦК України, витребування з незаконного володіння житлового будинку, усунення перешкод у здійснені права на володіння та користування житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_5 та ОСОБА_7 та вселення ОСОБА_4; скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок відмовлено.

Предметом позовних вимог у справі № 333/4605/16-ц є визнання договору дарування від 18.12.2004 р. недійсним, в порядку ст. 229 ЦК України, з підстав його укладення зі сторони позивача (ОСОБА_4П.) під впливом помилки.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 

Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1). Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ч. 2).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). 

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди  щодо всіх його істотних умов.

Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається  договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз’яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. 

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16.03.2016 р. у справі № 6-93цс16 та від 27.04.2016 р. у справі 6-372цс16.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З огляду на вище викладене, судом при розгляді справи № 333/4605/16-ц встановлено, що договір дарування від 18.12.2004 р. був укладений позивачем у віці 66 років, тобто у похилому віці.

Згідно з свідоцтвом про смерть від 17.11.2004 р. серії І-ЖС № 304190, виданим Запорізьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького обласного управління юстиції (а.с. 10), 14.11.2004 р. помер син ОСОБА_4 – ОСОБА_12.

Як свідчить зміст акту первинної амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 24.04.2012 р. № 349, проведеної комунальною установою «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради (а.с. 141), ОСОБА_4 в період часу з 01.12.2004 р. по 18.12.2004 р. виявляла психічний розлад у вигляді помірного вираженого астенічного синдрому внаслідок органічного ураження головного мозку судинного ґенезу (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба, дисциркуляторна енцефалопатія, минуще порушення мозкового кровообігу), про що свідчить наявність неврологічної симптоматики, що розвилась після психотравмуючої ситуації – смерті сина (…) зазначені психічні розлади не дозволяли їй в повній мірі осмислити виникнену ситуацію, критичні та прогностичні функції були порушені. Ступінь наявних порушень була така, що вона не в повній мірі могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4, станом на момент вчинення оспорюваного правочину, іншого житла, окрім житлового будинку № 57 по вул. Осипенка у м. Запоріжжі, у власності не мала.

Представник позивача в ході розгляду справи пояснював, що ОСОБА_4 деякий час після укладення договору дарування ще проживала в спірному будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Осипенко, буд. 57. В той же час, станом на час розгляду справи в суді, позивач проживає у сусідів в будинку № 59 по вул. Осипенко в м. Запоріжжя.

Згідно даних, викладених у паспорті серії СА № 687277, виданим Комунарським РВ УМВС України в Запорізькій області від 13.02.1998 р. на ім’я ОСОБА_4, остання прописана за адресою: вул. Осипенко, буд. 57 з 26.10.2000 р. (а.с. 11).

Факт проживання ОСОБА_4 у 2006 р. в спірному житловому будинку, тобто після укладення договору дарування від 18.12.2004 р., підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою квартального комітету № 10 Комунарського району м. Запоріжжя від 11.07.2006 р. № 26 (а.с. 10), за змістом якої ОСОБА_4 зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Судом відхиляється посилання представника відповідача на записи, які містяться в домовій книзі (а.с. 147), за змістом яких ОСОБА_4 була виписана з 13.01.2005 р. з житлового будинку № 57 по вул. Осипенка у м. Запоріжжі.

Так, на запит суду, адресований начальнику відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС в Запорізькій області, була надана відповідь, за змістом якої вбачається, що ОСОБА_4 зареєстрована з 2000 р. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Осипенко, буд. 57 та станом на 18.05.2017 р. (станом на час надання відповіді суду) із вказаної адреси не виписана.

Посилання представника відповідача на обставини, викладені в акті первинної амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 24.04.2012 р. № 349 (а.с. 137) в якості доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 після укладення оспорюваного договору не проживала в ІНФОРМАЦІЯ_2 оскільки перебувала у цивільному шлюбі з сусідом ОСОБА_13 судом визнаються необґрунтованими.

Так, суд виходить з того, що експертною комісією досліджувалось питання: чи могла ОСОБА_4 розуміти значення своїх дій та керувати ними в період з 01.12.2004 р. по 18.12.2004 р. в час укладення спірного договору дарування, за наслідками дослідження якого і був складений акт первинної амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 24.04.2012 р. № 349. При цьому, обставини, які викладені судовими експертами в дослідницькій частині вказаного акту (а.с. 137) не є обставинами, які не підлягають доказуванню в розумінні норм ст. 61 ЦПК України. Жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 не проживала у спірному будинку після укладення договору дарування від 18.12.2004 р. відповідачем до матеріалів справи не надано.

Таким чином, встановлені вище судом обставини справи у сукупності (похилий вік позивача, психотравмуюча ситуація – смерть сина, наявність психічного розладу, внаслідок якого остання не в повній мірі розуміла значення своїх дій та керувала ними, у зв’язку з чим, потребувала стороннього догляду та допомоги; наявність спірного житла як єдиного та продовження позивачем після укладення договору дарування від 18.12.2004 р. проживати певний період в спірному будинку) дають підстави суду для висновку про наявність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем при укладенні договору дарування від 18.12.2004 р. правової природи правочину, прав та обов’язків, які виникнуть після його укладення, що є, в свою чергу, підставою для визнання цього договору недійсним.

Представником відповідача в ході розгляду справи заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Представник позивача вказував, що строк позовної давності в спірних правовідносинах переривався оскільки у жовтні 2007 р. в інтересах позивача з позовом до суду звернувся прокурор Комунарського району м. Запоріжжя із вимогою про визнання договору дарування від 18.12.2004 р. недійсним в силу ст. 225 ЦК України. Крім того, у грудні 2013 р. позивачем був поданий позов до суду про визнання договору дарування від 18.12.2004 р. недійсним на підставі ст. 233 ЦК України. Також, у наданій до матеріалів справи заяві щодо застосування позовної давності (а.с. 158) позивач суд визнати поважними причини пропущення позовної давності у разі, якщо суд дійде висновку, що позовна давність пропущена.

Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи те, що у жовтні 2007 р. та у грудні 2013 р. позивачем були заявлені вимоги про визнання договору дарування від 18.12.2004 р. недійсним в порядку ст. 225 ЦК України та ст. 233 ЦК України відповідно, тобто з інших підстав, аніж у цій справі, то суд не вбачає переривання позовної давності в даному випадку. У зв’язку з чим, посилання позивача на норми ст. 264 ЦК України судом визнаються безпідставними та відхиляються.

В той же час, судом прийнято до уваги, що позивач ще з 2007 р. намагається захистити своє порушене право в судовому порядку, а тому суд вважає за необхідне визнати поважними причини пропущення строку позовної давності за заявленою вимогою та захистити порушене право позивача шляхом задоволення позову і визнання недійним з моменту вчинення договору дарування, посвідченого 18.12.2004 р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, судовий збір в розмірі 551,20 грн. покладається судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 208, 212-215 ЦПК України, суд – 

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

    Визнати недійним з моменту вчинення договір дарування, посвідчений 18.12.2004 р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 житловий будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Осипенка, 57.                                

   Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в розмірі 551 (п’ятсот п’ятдесят одна) грн. 21 коп.  

     Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м.Запоріжжя. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя А.В.Круглікова