10 травня 2017 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євтушенко О.І., ЄвграфовоїЄ.П., Мостової Г.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договорів кредиту, поруки та іпотеки недійсними,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Київської області від 08 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договорів кредиту, поруки та іпотеки недійсними.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 28 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 2614/0708/88-007.

В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором,

28 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 2614/0708/88-007-Р-1.

Разом з тим, в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 28 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованим в реєстрі за № 19744.

ОСОБА_4 вважав, що кредитний договір укладено з порушенням чинного законодавства, оскільки Банк не виконав свого зобов'язання щодо законної видачі позичальнику кредитних коштів в іноземній валюті та не виконав предмету договору, тому кредитний договір є недійсним, а недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, тому договір поруки та договір іпотеки також є недійсними.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 на підставі положень

ст. ст. 203, 527, 638 ЦК України просив визнати недійсним кредитний договір

№ 2614/0708/88-007 від 28липня 2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4, визнати недійсним договір поруки № 2614/0708/88-007-Р-1 від 28 липня 2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_4 та ОСОБА_5,визнати недійсним іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованим в реєстрі за

№ 19744 від 28липня 2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_6

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12 липня 2016 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір кредиту від 28 липня 2008 року № 2614/0708/88-007, укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_4

Визнано недійсним договір поруки від 28 липня 2008 року

№ 2614/0708/88-007-Р-1, укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Визнано недійсним іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 19744 від 28 липня 2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_6

Рішенням апеляційного суду Київської області від 08 листопада

2016 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суд Київської області від 08 листопада 2016 року та залишити в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 липня

2016 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У звʼязку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач довів належними та допустимими доказами ті обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог, оскільки про наявність обману з боку Банку при укладенні кредитного договору позивачу стало відомо лише після проведення розрахунку аудитором, тобто Банк під час укладення кредитного договору приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупності вартості кредиту та реальної відсоткової ставки за цим договором.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не доведено заявлені позовні вимоги.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 28 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4 укладено Договір кредиту № 2614/0708/88-007.

У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором,

28 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 2614/0708/88-007-Р-1.

Разом з тим, в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 28 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованим в реєстрі за № 19744.

Згідно умов наданого кредиту, позивач отримав кредит під відсоткову ставку у розмірі 11,90 % річних, а реальна ставка складає 14,731 % у доларах США.

31 травня 2012 року між АТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 укладено договір про внесення змін і доповнень № 2 до кредитного договору

№ 2614/0708/88-007 від 28 липня 2008 року, за яким сторони визначили, що на дату укладення цього договору розмір строкової заборгованості за кредитом становить 17 023,05 дол. США. Виходячи із цього сторони погодили, що АТ «Сведбанк» 28 липня 2008 року виконав свої зобов'язання за кредитним договором та видав ОСОБА_4 грошові кошти згідно до умов кредитного договору. Також сторони погодили, що за ОСОБА_4 рахується заборгованість в розмірі 17 023,05 дол. США.

14 серпня 2013 року відповідно до укладеного договору відступлення права вимоги АТ «Сведбанк», яке перейменовано на ПАТ «Омега Банк» та ПАТ «Дельта Банк» останнє набуло право вимоги від ОСОБА_4 заборгованості по кредитному договору № 2614/0708/88-007 від 28 липня 2008 в розмірі 14 324,61 дол. США.

Згідно розрахунку заборгованості по кредитному договору

№ 2614/0708/88-007 від 28 липня 2008 року після укладення вказаного договору відступлення права вимоги ОСОБА_4 здійснював погашення заборгованості з вересня 2013 року по лютий 2014 року на загальну суму

5 776,39 дол. США.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно з п. 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року, банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Відповідно до п. 3.8 Постанови Правління Національного Банку України «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від

10 травня 2007 року № 168у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановив, що укладаючи спірний договір в іноземній валюті, сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Також незмінюваність курсу гривні відносно до іноземних валют, зокрема до долара США, законодавчо не закріплена. Нестабільність курсу гривні до долара США є загальновідомим фактом, який не міг бути невідомим позивачеві, а тому суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки

ОСОБА_4 при укладенні спірного договору мав можливість ознайомитися з його умовами та не погодитись чи відмовитись від укладання договору, проте договір був підписаний та виконувався сторонами.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні повних вимог в частині визнання іпотечного договору недійсним з тих підстав, що ОСОБА_4 не є стороною вказаного іпотечного договору та не вказав в чому полягає порушення його прав укладенням іпотечного договору.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Київської області від 08 листопада 2016 року, тому що судове рішення законне та обґрунтоване.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 08 листопада

2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договорів кредиту, поруки та іпотеки недійсними залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О.І. Євтушенко Є.П. Євграфова Г.І. Мостова