РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

01 червня 2017 року Р і в н е №817/883/17

Суддя Рівненського окружного адміністративного суду Махаринець Д.Є., розглянувши позовну заяву

ОСОБА_1

доГоловного управління Держгеокадастру у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування наказів та зобов'язання вчинення певних дій

В С Т А Н О В И В :

До Рівненського окружного адміністративного суду звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області у якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області №17-951/16-17-СГ від 29.03.2017 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_2; визнати протиправним та скасувати наказ №17-951/16-17-СГГоловного управління Держгеокадастру у Рівненській області про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки площею 1,45 га на території Новоукраїнської сільської ради гр-ну ОСОБА_2; зобов'язати Державного кадастрового реєстратора Відділу у Рівненському районі Міськрайонного управління у Рівненському районі та м.Рівному Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області скасувати записи у Поземельній книзі зареєстрованої земельної ділянки площею 1,45 га на ім'я громадянина ОСОБА_2 із кадастровим номером НОМЕР_1, що знаходиться на території Новоукраїнської сільської ради за межами населеного пункту.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження у справі, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку, що даний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Також згідно ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, обов'язковою вимогою для визначення підсудності справи до адміністративної юрисдикції є участь у спорі в якості однієї із сторін суб'єкта владних повноважень та наявність публічно-правового спору між сторонами.

Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція зазначена у рішенні Верховного суду України від 16 грудня 2015 року по справі №6-2510ц15.

Вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Позовні вимоги фактично виникли із цивільних правовідносин та спрямовані на захист цивільних прав позивача.

У свою чергу, відповідно до п. "в" ч. 1 ст. 80 Земельного кодексу України, суб'єктами права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно з п. "а" ч. 5 ст. 83 Земельного кодексу України, територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже, у відносинах, які склалися між сторонами, предметом з'ясування є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження земельною ділянкою, як об'єктом права власності та передачі відповідних прав на неї, що не може бути розглянуто за правилами КАС України.

Також, в разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передання земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Правова позиція аналогічного характеру наведена Верховним Судом України у постановах від 11.11.2014 року по справі №21-493а14, від 09.12.2014 року №21-308а14, від 16.12.2014 року по справі №21-544а14, від 24.02.2015 року по справі №21-34а15, від 31.01.2017 року по справі №21-1237а16 (817/3053/14), які за змістом частини 3 статті 244-2 КАС України є обов'язковими для врахування судом.

Відповідно до ст.ст. 1, 3, 15 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Атономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У зв'язку з тим, що позивач, фактично, оскаржує рішення, яке має вплив на виникнення у третьої особи права власності на земельну ділянку, то має місце спір про цивільне право.

При вирішення даного питання, з врахуванням принципу верховенства права, судом застосовуються положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практика Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками (п. 36 рішення від 21.02.1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства"). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (п. 30 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.08.2013 року, заява №49069/11).

Разом з тим, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010 року, заява №45783/05). Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п. 24-25 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року, заяви №29458/06 і №29465/04).

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Зі змісту ч. 1 ст. 15 ЦПК України слідує, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Отже, даний спір підлягає розгляду місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, Рівненський окружний адміністративний суд в даній категорії спору, що не віднесений до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 109 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Також позивачем у позовній заяві заявлено клопотання про забезпечення адміністративного позову шляхом заборони третій особі на стороні відповідача відчуження, оренду, поділ, об'єднання, дарування та будь-які інші дії щодо спірної земельної ділянки.

Водночас, до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі суддя не має права вчиняти будь-які дії щодо підготовки справи до судового розгляду, зокрема забезпечувати позов (Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про узагальнення практики застосування адміністративними судами першої інстанції глав 1-4 розділу III Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду та вирішення адміністративних справ" від 29.09.2016 року №14).

Відтак, з огляду на відмову у відкритті провадження в цій справі, зазначене клопотання розгляду не підлягає.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 109, ст. 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

У Х В А Л И В :

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом до Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області про визнання протиправними та скасування наказів та зобов'язання вчинення певних дій.

Роз'яснити ОСОБА_1, що відповідно до частини 5 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Роз'яснити ОСОБА_1, що розгляд даної позовної заяви належить до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу невідкладно.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 КАС України, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії ухвали суду безпосередньо в суді, то п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії ухвали суду.

Суддя Махаринець Д.Є.