Головуючий у 1 інстанції - Чиркін С.М

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2017 року справа №812/301/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Блохіна А.А.

ОСОБА_2.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року у справі № 812/301/17 (головуючий І інстанції Чиркін С.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Об’єднане господарство залізничного транспорту»» до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправною та скасування індивідуальну податкову консультацію, викладену у листі №56/10/12-32-12-03-19 від 01.02.2017 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року позов задоволено, визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію, викладену у листі від 01.02.2017 року №56/10/12-32-12-03-19.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що ані до ДПІ, де платник перебуває на обліку, ані до ГУ ДФС у Луганській області під час звернення про надання індивідуальної податкової консультації, сертифікат ТПП не надавався. Відповідач також вважає, що судом першої інстанції було проігноровано приписи статті 7 Податкового кодексу України, відповідно до якої будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що порушені у листі позивача від 03.01.2017 року №1 питання мали загальний (теоретичний) характер щодо окремих питань плати за землю. В матеріалах справи також відсутні документи, що підтверджують прийняття в період з 14.04.2014 до 08.06.2016 року Сєвєродонецькою міською радою рішень про звільнення та/або встановлення пільг із сплати земельного у зв’язку з проведення антитерористичної операції відсутні.

Позивачем до Донецького апеляційного адміністративного суду подано заяву про проведення судового засідання в порядку письмового провадження.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з’явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомленні належним чином, а тому згідно до вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 197 КАС України справу було розглянуто в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач на праві постійного користування використовує земельні ділянки: - відповідно до державного акту ІІ-ЛГ №005060 від 23.02.1999 площею 3,2879 га, цільове призначення земельної ділянки розташування залізничної колії; - відповідно до державного акту ІІ-ЛГ № 006115 від 15.08.2000 площею 11,7167 га, цільове призначення земельної ділянки розташування залізничних колій та будівель.

З метою отримання податкової консультації з питань практичного застосування статей 1, 6 Закону України від 02.09.2014 №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» стосовно порядку ведення обліку та подачі звітності по оплаті за користування земельними ділянками державної та комунальної власності за період з 14.04.2014 по 07.06.2016 р. позивач звернувся до відповідача з письмовим зверненням від 03.01.2017р. за №1, у якому просив роз’яснити: 1) яку саме податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) слід подавати звітну або уточнюючу? 2) що саме є підставою подачі уточнюючої податкової декларації з плати за землю? 3) який порядок нарахування та обчислення розміру орендної плати за даний період?

На наведене звернення відповідач листом від 01.02.2017р.№ 56/10/12-32-12-03-19 повідомив про наступне. Щодо першого питання повідомлено, що підстав для подання уточнюючого розрахунку з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності посилаючись на Закон від 02.09.2014 № 1669-VII відсутні. Щодо другого питання розяснено, що уточнюючий розрахунок з плати за землю подається до контролюючого органу в разі, якщо платник податку на поточний рік подав звітну декларацію за земельні ділянки, що перебувають у його власності, а протягом року отримав право власності на іншу земельну ділянку чи при зміні протягом року функціонального використання землі, зміні розміру орендної плати або ставки податку, настання інших факторів, що впливають на розмір податкового зобовязання з плати за землю, виявлення помилок. Щодо третього питання розяснено, що платники податку самостійно обчислюють суму орендної плати та до 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік, з розбивкою суми рівними частками за місяцями (пункт 286.2 статті 286 Податкового кодексу України), підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Згідно з визначенням, що міститься у підпункті 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкова консультація - це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Пунктами 52.1, 52.2 статті 52 Податкового кодексу України передбачено, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Відповідно до частини першої пункту 53.3 статті 53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.

З аналізу наведених норм Податкового кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що податкова консультація є правовим актом індивідуальної дії, який містить правову позицію контролюючого органу щодо застосування конкретних норм податкового законодавства. Надання консультації є наслідком належної реалізації податковим органом своїх владних управлінських функцій в сфері податкового законодавства, яка може створювати для платника податків на якого вона спрямована відповідні права у цій сфері. Зазначена консультація, як певне рішення суб'єкта владних повноважень повинне відповідати вимогам законодавства, норми якого регулюють відповідні правовідносини.

Тобто, податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання, яка повинна містити конкретні роз'яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин.

Як встановлено судом першої інстанції та під час апеляційного провадження, підставою для звернення позивача за консультацією послугувало практичне застосування норм Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» в частині звільнення від виконання своїх обов'язків як суб'єкта господарювання, який знаходиться на території проведення антитерористичної операції, з 14 квітня 2014 року щодо сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, орендної плати за користування державним та комунальним майном до 08.06.2016 в частині їх розповсюдження на позивача.

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII (надалі Закон №1669) період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014року.

На виконання Закону №1669 розпорядженнями Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року та від 02.12.2015р. №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, до якого включено, зокрема м. Сєвєродонецьк.

Статтею 6 Закону№1669 (в редакції, чинної у спірний період) встановлено, що під час проведення антитерористичної операції звільнено суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Приписами статті 7 Закону № 1669 скасовується на період проведення антитерористичної операції орендна плата за користування державним та комунальним майном суб’єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Згідно до частини 3 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону, закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Колегія суддів погоджує висновоку суду першої інстанції про те, що зміст спірної податкової консультації зводиться лише до викладення положень Податкового кодексу України з питання порядку сплати земельного податку, без будь якого розяснення практичного застосування, використання положень норм Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» відносно прав та обовязків позивача, як платника податків, у звязку з чим оскаржувана консультація не виконує допоміжної функції контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону. Фактично відповідач в податковій консультації не зазначив, яким чином на позивача розповсюджуються певні норми діючого законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Посилання відповідача на ті обставини, що у відповідності до вимог ст..10 Закону №1669 позивачем під час звернення про надання податкової консультації не було надано сертифікату Торгово-промислової палати, колегією суддів не прийнято до уваги, оскільки наведене не позбавляло відповідача можливості викласти правову позицію щодо застосування конкретних норм податкового законодавства.

Колегія суддів вважає, що Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669 є спеціальним законом у спірних правовідносинах, а тому його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до Податкового кодексу України.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року у справі №812/301/17 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року у справі №812/301/17 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

.

Головуючий: Гаврищук Т.Г.

Судді: Блохін А.А.

                                                                                           ОСОБА_2