Ухвала

іменем україни

10 травня 2017 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Закропивного О.В., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту родинних відносин за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 06 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовною заявою, у якій просила встановити факт родинних відносин між нею та ОСОБА_6, як рідною тіткою, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, зазначивши, що встановлення даного факту їй необхідне для оформлення права на спадщину за законом після смерті останньої.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 25 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 06 жовтня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено.

Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, як між племінницею та тіткою. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачка довела наявність родинних зв'язків із померлою ОСОБА_6, а саме, що вона є її племінницею.

З такими висновками судів погодитися не можна.

Як вбачається з матеріалів справи ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_2 року, тобто через місяць після смерті матері, помер її син ОСОБА_7, який є спадкоємцем першої черги, проте не встиг прийняти спадщину, оскільки помер до закінчення встановленого законом строку на її прийняття.

Частиною 1 ст. 1276 ЦК України передбачено, що якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Після смерті ОСОБА_7 спадкоємцем першої черги є його син - ОСОБА_4, тому згідно зі ст. 1276 ЦК України в порядку спадкової трансмісії право на спадщину переходить до нього.

Відповідно до наявної у матеріалах справи копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_6, із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори 27 жовтня 2015 року звернувся ОСОБА_4 у порядку спадкової трансмісії (а. с. 42).

ОСОБА_3 також звернулася до нотаріальної контори з аналогічною заявою 06 липня 2015 року (а. с. 33).

Наведене свідчить про те, що між сторонами існує спір про право на майно померлої ОСОБА_6, оскільки вони вважають себе спадкоємцями останньої.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 зазначала, що встановлення факту родинних відносин необхідно їй для оформлення права на спадщину після померлої тітки ОСОБА_6

При цьому, відповідачем у справі зазначила іншого спадкоємця - ОСОБА_4

Проте, суд першої інстанції, встановлюючи факт родинних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема,не встановив коло спадкоємців та наявність у них права на прийняття спадщини у встановленому законом порядку, не з'ясував, чи вплине на їх права та обов'язки рішення суду про встановлення факту родинних відносин, не з'ясував, до якої черги спадкоємців відноситься позивачка та чи має вона право на спадкування, а за наявності між сторонами спору про право, взагалі не вирішив спір по суті.

Крім того, з'ясування підстави позову має суттєве значення для встановлення судом фактів матеріально-правового значення для вирішення спору по суті.

Між тим, суд першої інстанції на порушення положень ч. 4 ст. 10 ЦПК України не роз'яснив позивачці право на уточнення та зміну позовних вимог, виходячи з фактичних обставин справи.

Крім того, розглядаючи спір, суд, належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню. Зокрема, пославшись на те, що позивачка звернулася до суду із позовом, керувався нормами ст. 256 ЦПК України, які регулюють порядок розгляду заяви про встановлення фактів у порядку окремого провадження.

Також суд не врахував, що позивачка звернулася із вказаною вимогою для наступного вирішення спору про право на спадкування, і самостійне встановлення факту родинних відносин, за наявності спору про право без вирішення спору по суті, суперечить вимогам ст. 256 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України на вищевказане уваги не звернув, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, безпідставно не взяв до уваги та не перевірив у достатньому обсязі доводів апеляційної скарги.

Так, заслуговують на увагу доводи скарги про те, що суд при встановленні факту родинних відносин не встановив фактичних обставин справи на підставі належних та допустимих доказів.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно зі статтею 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про встановлення факту родинних відносин, суд апеляційної інстанції послався на актовий запис про народження на ім'я ОСОБА_8. При цьому, не звернув увагу на те, що прізвище у записі «ОСОБА_10», а дошлюбне прізвище ОСОБА_9 - «ОСОБА_8». Ім'я у записі «ОСОБА_8», а в усіх інших документах ОСОБА_9 вказано що вона «ОСОБА_8».

Документи про зміну прізвища та імені чи про неможливість їх надання у матеріалах справи відсутні.

З довідки виконавчого комітету Іркутської обласної ради народних депутатів та свідоцтва про розірвання шлюбу від 22 жовтня 1963 року неможливо встановити, що ОСОБА_8 є тією ж особою, що вказана у записі про народження на ім'я ОСОБА_8, оскільки відсутні будь-які інші ідентифікуючі дані про неї - дата та місце народження.

З відповідей відділу державної реєстрації актів цивільного стану Карлівського районного управління юстиції Полтавської області та Державного архіву Полтавської області взагалі незрозуміло відносно якої особи робилися запити, оскільки з даних відповідей вбачається, що пошук інформації відбувався стосовно ОСОБА_6.

Крім того, у матеріалах справи відсутні документи про народження ОСОБА_6

З відповіді Державного архіву Полтавської області вбачається що перевірка проводилася за 1937-1938 роки, хоча ОСОБА_6 народилася у 1933 році.

Також суди не звернули увагу на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які документи з Захлюпанської сільської ради та Державного архіву Харківської області, хоча ОСОБА_6 народилася у с. Захлюпанка Карлівського району Харківської області (на момент народження), що підтверджується наявними у справі документами.

Таким чином, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у процесі якого суду слід урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 06 жовтня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

В.І. Журавель

О.В. Закропивний

С.Ф.Хопта