КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2017 р. Справа№ 925/1324/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: Стаценко О.Д.;

відповідача: Осипчук В.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Фермерського господарства "Престиж Агролюкс"

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 11.01.2017р.

у справі №925/1324/16 (суддя Дорошенко М.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аванхімікл"

до Фермерського господарства "Престиж Агролюкс"

про стягнення 2 590 327,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аванхімікл" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з Фермерського господарства "Престиж Агролюкс" (далі - відповідач) заборгованості за договором купівлі-продажу №92 від 25.02.2013р. у розмірі 2 590 327,18 грн. (з них: 503 284,36 грн. - основний борг, 330 684,40 грн. - інфляційні втрати, 25 164,22 грн. і 40 152,78 грн. - штраф, 587 778,44 грн. - проценти за товарним кредитом, 1 103 262,98 грн. - курсова різниця), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару (засобів захисту рослин).

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості позовних вимог належними доказами. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- відповідачем було повністю погашено основний борг за поставлені позивачем засоби захисту рослин шляхом передачі позивачу зерна пшениці на суму 503 284,36 грн. і сплати грошовими коштами решти суми боргу у розмірі 16 239,38 грн.;

- позивачем до погашення відповідачем основного боргу за поставлені засоби захисту рослин не надавалися щомісячні рахунки-фактури і акти виконаних робіт на нараховані проценти за товарним кредитом;

- позивачем безпідставно застосовано штраф у сумі 25 164,22 грн. за ненадання документів фінансової звітності, витребуваних у відповідача вже після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №9 від 25.02.2013р.;

- просив суд застосувати до вимог позивача строк позовної давності;

- позивач невірно застосував передбачені в п.п.7.2, 7.3 договору купівлі-продажу проценти річних, як процентів за товарним кредитом, які насправді є санкцією за несвоєчасну сплату боргу;

- нарахування позивачем курсової різниці у зв'язку із зміною курсу гривні до долара США не відповідає вимогам чинного законодавства щодо порядку формування цін та недопустимості односторонньої зміни такої істотної умови договору купівлі-продажу №9 від 25.02.2013р., як ціни товару.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.01.2017р. у справі №925/1324/16 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 25 164,22 грн. штрафу, 546 395,70 грн. процентів, 834 067,75 грн. курсової різниці та 21 084,42 грн. витрат на сплату судового збору. В решті задоволення позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 11.01.2017р. у справі №925/1324/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, внаслідок чого судом було прийнято невірне по суті заявлених вимог рішення. Загалом, доводи апеляційної скарги відповідача подібні тим, які наводилися ним під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2017р., апеляційну скаргу відповідача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2017р. (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.) апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.03.2017р.

29.03.2017р. через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 30.03.2017р.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 30.03.2017р., у зв'язку з перебуванням судді Мартюк А.І. у відпустці з 27.03.2017р., для розгляду справи №925/1324/16 було визначено наступний склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2017р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Ткаченко Б.О. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.03.2017р.

В судове засідання 30.03.2017р. з'явився лише представник позивача. Представник відповідача не з'явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2017р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату було задоволено, розгляд справи відкладено на 13.04.2017р.

13.04.2017р. через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він зазначав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача та просив суд залишити скаргу без задоволення.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.04.2017р.. у зв'язку з перебуванням судді Ткаченко Б.О. у відпустці з 13.04.2017р., для розгляду справи №925/1324/16 було визначено наступний склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2017р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.04.2017р.

В судовому засіданні 13.04.2017р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 11.01.2017р. у справі №925/1324/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні 13.04.2017р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, наведених у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 13.04.2017р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 25.05.2017р.

В судовому засіданні 25.05.2017р. представник відповідача підтримав пояснення, надані у попередньому судовому засіданні, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 25.05.2017р. представник позивача також підтримав раніше надані пояснення, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В судовому засіданні 25.05.2017р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

25.02.2013р. між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу №9 (далі - Договір купівлі-продажу) (том справи - 1, аркуші справи - 11-12).

За умовами Договору купівлі-продажу (п.п.1.1, 3.1, 5.1) продавець зобов'язується передати покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість засобів захисту рослин (далі - товар) відповідно до умов цього договору (додаткових угод та специфікацій). Конкретний асортимент, кількість, ціна, строк поставки та умови оплати товару визначаються у специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємною частиною. Ціна товару встановлюється за домовленістю сторін і при цьому сторони визначають грошовий еквівалент зобов'язання у іноземній валюті - доларах США. Оплата товару здійснюється у гривнях згідно з розділом 4 цього договору. Право власності на товар переходить до покупця в момент одержання ним товару, супровідних документів та підписання накладних на передачу товару.

Порядок проведення розрахунків погоджений сторонами в розділі 4 Договору купівлі-продажу, згідно з п.п.4.1-4.7, 4.10, 4.14 яким умови оплати товару, порядок та строки здійснення платежів зазначаються у специфікації(ях) до договору. Товарний кредит з відстрочкою платежу по даному договору надається на умовах сплати 0,1 % річних за користування товарним кредитом, якщо інший розмір процентів не встановлений умовами оплати товару у специфікації до договору. Нарахування процентів по договору здійснюється на суму товарного кредиту, тобто на суму вартості товару, що передавався на умовах товарного кредиту, за період з моменту фактичного відвантаження товару до моменту сплати покупцем суми вартості товару, отриманого на умовах товарного кредиту. Нарахування процентів здійснюється щомісяця в останній робочій день поточного місяця. Продавець виставляє рахунок - фактуру на суму нарахованих процентів, а також підписується акт виконаних робіт між сторонами. Період нарахування процентів починається з дня фактичного надання товарного кредиту в перший період, а в наступному - з першого календарного дня поточного місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Момент фактичного відвантаження товару - дата вказана у видатковій накладній. Якщо буде мати місце факт, що передбачений п.п.4.6, 4.7 даного договору: (курс гривні до іноземної валюти - (долар США) збільшиться більше ніж на 1 % від курсу, що визначений у специфікації до договору), то відповідно і нарахування процентів за користування товарним кредитом здійснюється на уже проіндексовану суму вартості товару (платежу у гривні) за договором, яка встановлюється згідно з п.п.4.6, 4.7 договору. При розрахунку процентів день надання та погашення товарного кредиту вважається як один день, при цьому день надання товарного кредиту включається до розрахунку, а день погашення не включається. При розрахунку процентів кількість днів в місяці приймається за фактичну кількість днів, а в році - 365. У випадку прострочення погашення товарного кредиту, проценти нараховуються на суму заборгованості за товарним кредитом і за весь період прострочення, до моменту погашення товарного кредиту. Моментом погашення вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Сплата нарахованих процентів здійснюється покупцем у строк, який визначається: датою погашення (сплати) товарного кредиту, що визначена умовами оплати і по дату фактичного погашення товарного кредиту (за наявності прострочення платежу); датою фактичного дострокового погашення товарного кредиту, у випадку дострокового погашення товарного кредиту. Товар вважається оплаченим покупцем у момент надходження грошей на розрахунковий рахунок продавця. Оплата вартості товару та нарахованих процентів проводиться в гривнях. Сторони домовились про зміну ціни на товар у наступний спосіб: якщо у період часу з моменту підписання специфікації до відвантаження (поставки товару) та протягом всього періоду користування покупцем товарним кредитом, офіційний курс гривні до іноземної валюти - (долар США) збільшиться більше ніж на 1% від курсу, що визначений у специфікації до договору на момент її підписання, покупець зобов'язаний сплатити продавцю проіндексовану суму вартості товару у гривні за договором, як проданого на умовах товарного кредиту, так і на інших умовах. Проіндексована сума вартості товару у гривні встановлюється згідно з формулами, наведеними в п.п.4.6, 4.7 Договору купівлі-продажу. За письмовою згодою продавця оплата за товар може здійснюватися із застосуванням векселя. У разі недостатності суми проведеного платежу для повного розрахунку за договором, ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: у першу чергу відшкодовуються витрати продавця, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти за товарний кредит та відсотки за штрафними санкціями; у третю чергу сплачується основна сума боргу (що передбачено ст. 534 Цивільного кодексу України).

При наявності факту надання товарного кредиту за договором, покупець зобов'язується на письмовий запит продавця в п'ятиденний термін після одержання запиту надавати всі необхідні документи для аналізу фінансового стану покупця, а саме бухгалтерський баланс (форма №1) за останні дві звітні дати, звіт про фінансові результати (форма № 2) за останні дві звітні дати, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості, перелік основних засобів на поточну дату та сприяти продавцю в здійсненні цього аналізу (п.6.1 Договору купівлі-продажу).

Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань визначена в розділі 7 Договору купівлі-продажу, згідно з п.п.7.1-7.3, 7.5 якого у випадку порушення покупцем строків оплати, обумовлених у специфікації(ях) до договору, він (покупець) оплачує продавцю неустойку у вигляді штрафу у розмірі 15,5% річних від суми поставки товару, (відповідно до ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України та ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України). У разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом згідно з умовами оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості на протязі 10 днів на суму заборгованості нараховуються відсотки за користування товарним кредитом з розрахунку 40% річних за час прострочення оплати (відповідно до ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України та ст. 536 Цивільного кодексу України). У разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, згідно з умовами оплати понад 10 календарних днів з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховуються відсотки за користування товарним кредитом з розрахунку 60% річних за час прострочення оплати, починаючи з 10 дня заборгованості. За порушення строків надання документів, передбачених п.6.1 договору, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 5% від загальної суми договору.

В п.13.1 Договору купівлі-продажу передбачено, що останній набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2013р., а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором.

Протягом 2013 року між сторонами до Договору купівлі-продажу було складено та підписано низку специфікацій, в яких визначено найменування (асортимент) товару, його кількість, ціну, вартість без ПДВ і з ПДВ, курс гривні до долара США і строки оплати товару на умовах товарного кредиту з відстрочкою платежу (том справи - 1, аркуші справи - 13-20).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору купівлі-продажу та специфікацій до нього позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 519 523,74 грн., про що сторонами було підписано відповідні видаткові накладні. Однак в погоджені сторонами порядку і строки відповідач не розрахувався з позивачем, внаслідок чого виникла заборгованість.

Позивач звертався до відповідача з претензіями від 25.11.2014р. та від 17.06.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 35-39), в яких вимагав погасити борг. Проте звернення позивача були залишені відповідачем без належного реагування та виконання.

03.08.2015р. між сторонами було укладено додаткову угоду до Договору купівлі-продажу (том справи - 1, в якій сторони дійшли згоди викласти п.4.10 вказаного договору у наступній редакції: "Розрахунок за договором може проводитись: у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця; шляхом відвантаження товарно-матеріальних цінностей (в тому числі с/г продукції); із застосуванням векселя".

На виконання вказаної додаткової угоди відповідач згідно з товарно-транспортними накладними №28 від 02.08.2015р., №31 від 03.08.2015р., №36 від 04.08.2015р. та №40 від 05.08.2015р. відвантажив позивачу 162,120 тонн озимої пшениці, яка була прийнята, але не зарахована як виконання відповідачем зобов'язань за Договором купівлі-продажу у зв'язку з ненаданням видаткової накладної.

У листопаді 2015 року позивач направив відповідачу низку актів та листів, а саме:

- 04.11.2015р. позивач направив відповідачу акти надання послуг на нараховані станом на 20.10.2015р. проценти за користування товарним кредитом №№131-137 від 20.10.2015р. на загальну суму 743 123,47 грн., які відповідач одержав 07.11.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 58-65);

- 06.11.2015р. позивач направив відповідачу акти надання послуг на нараховану станом на 30.10.2015р. курсову різницю №№141-147 від 30.10.2015р. на загальну суму 954 381,35 грн., а також лист №126 від 30.10.2015р., в якому він вимагав у п'ятиденний термін надати фінансову звітність за останні дві звітні дати: баланс, звіт про фінансові результати, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості і перелік основних засобів станом на 30.09.2015р. Вищевказані документи були отримані відповідачем 18.11.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 66-73);

- 13.11.2015р. позивач направив відповідачу акт надання послуг №154 від 31.10.2015р. на нараховані станом на 31.10.2015р. інфляційні втрати у сумі 293 102,45 грн., а також акт надання послуг №155 від 31.10.2015р. на нараховані станом на 31.10.2015р. 3% річних у сумі 37 301,14 грн. Вказані документи були отримані відповідачем 18.11.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 74-76);

- 30.11.2015р. позивач направив відповідачу лист №26 від 18.11.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 55-56), в якому вимагав сплатити 503 284,36 грн. боргу за поставлений по Договору купівлі-продажу товар, 954 381,35 грн. курсової різниці, 743 123,47 грн. плати за товарний кредит, 293 102,45 грн. інфляційних втрат і 37 301,14 грн. 3% річних.

09.11.2015р. відповідач перерахував позивачу 16 239,38 грн. в рахунок оплати придбаного за Договором купівлі-продажу товару. Решта вимог позивача була залишена відповідачем без виконання. Водночас відповідач в листі №98 від 17.12.2015р. запропонував позивачу підписати і повернути відповідачу договір купівлі-продажу озимої пшениці №1 від 26.10.2015р., а також видаткову накладну №46 від 26.10.2015р. на передачу за цим договором позивачу раніше переданої озимої пшениці у кількості 162,350 тонн вартістю 503 284,36 грн. В додатку до названого листа відповідачем було додано два примірники договору купівлі-продажу №1 від 26.10.2015р. та видаткової накладної №46 від 26.10.2015р.

Позивач листом від 18.01.2016р. (том справи - 1, аркуші справи - 53-54) повідомив відповідача про те, що озиму пшеницю урожаю 2015 року він отримав в рахунок погашення заборгованості згідно з додатковою угодою від 03.08.2015р. до Договору купівлі-продажу №9 від 25.02.2013р. та запропонував зарахувати вартість отриманої пшениці у сумі 503 284,36 грн. в рахунок погашення курсової різниці.

Відповідь на вказаний лист позивач не отримав.

Листом №9 від 01.09.2016р. (том справи - 1, аркуші справи - 77-78) позивач повідомив відповідача про наявну у нього заборгованість перед позивачем з оплати поставленого за Договором купівлі-продажу товару у сумі 503 284,36 грн. та про нараховану станом на 01.09.2016р. суму процентів за користування товарним кредитом у розмірі 1 091 062,80 грн., у часткове погашення якої позивач, посилаючись на ст. 534 Цивільного кодексу України та п. 4.14 Договору купівлі-продажу, зарахував вартість отриманої ним у серпні 2015 року від відповідача озимої пшениці у сумі 503 284,36 грн., у зв'язку з чим заборгованість з процентів за користування товарним кредитом зменшилася до 587 778,44 грн.

Однак звернення позивача було залишено відповідачем без реагування.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку розрахуватися з позивачем, останній звернувся за захистом своїх прав до суду та просив стягнути з відповідача 503 284,36 грн. основного боргу, 330 684,40 грн. інфляційних втрат, 25 164,22 грн. і 40 152,78 грн. штрафу, 587 778,44 грн. процентів за товарним кредитом та 1 103 262,98 грн. курсової різниці.

Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими лише щодо стягнення з відповідача 25 164,22 грн. штрафу, 546 395,70 грн. процентів та 834 067,75 грн. курсової різниці. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. ст. 655, 694 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду встановлено, що на виконання умов Договору купівлі-продажу позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 519 523,74 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні, підписані сторонами (том справи - 1, аркуші справи - 20-31).

Відповідач не розрахувався з позивачем, що призвело до виникнення заборгованості.

Згідно з підписаним обома сторонами Актом звірки взаєморозрахунків за Договором купівлі-продажу станом на 15.06.2015р. заборгованість відповідача перед позивачем становила 519 523,74 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 42).

Як було з'ясовано судом, 09.11.2015р. відповідач перерахував позивачу 16 239,38 грн. в рахунок оплати придбаного за Договором купівлі-продажу товару згідно з платіжним дорученням №521 від 09.11.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 80), внаслідок чого заборгованість відповідача з оплати вартості отриманого від позивача товару склала 503 284,36 грн.

Позивач направляв відповідачу акти надання послуг, листи та претензії, але відповідач не здійснив розрахунок з позивачем.

Позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за Договором купівлі-продажу у загальній сумі 2 590 327,18 грн., з яких: 503 284,36 грн. - основний борг, 330 684,40 грн. - інфляційні втрати, 25 164,22 грн. і 40 152,78 грн. - штраф, 587 778,44 грн. - проценти за товарним кредитом, 1 103 262,98 грн. - курсова різниця. При чому:

- 503 284,36 грн. - це борг за продані позивачем відповідачу товари, що становить різницю між загальною вартістю поставлених товарів у сумі 519 523,74 грн. і сплаченою відповідачем за платіжним дорученням №521 від 09.11.2015р. сумою у розмірі 16 239,38 грн.;

- 330 684,40 грн. - інфляційні втрати, нараховані на суму боргу, визначену за вказаними у специфікаціях цінами на товар, за період прострочення оплати товарів з 15.10.2013р. по травень 2016 року;

- 25 164,22 грн. - штраф відповідно до п.7.5 Договору за порушення строків надання передбачених в п.6.1 цього договору документів фінансової звітності у розмірі 5% від суми боргу у розмірі 503 284,36 грн.;

- 40 152,78 грн. - штраф відповідно до п.7.1 Договору за порушення встановлених у специфікаціях строків оплати товару, нарахованого у розмірі 15,5% річних від суми боргу у розмірі 259 761,87 грн. за період прострочення з 15.10.2013р. по 14.04.2014р. і від суми боргу в розмірі 259 761,87 грн. за період прострочення з 15.11.2013р. по 14.05.2014р.;

- 587 778,44 грн. - проценти, передбачені в п.п.7.2, 7.3 Договору у розмірі 40% і 60% річних за прострочення погашення товарного кредиту, нарахованих за період з 15.10.2013р. по 01.09.2016р. у сумі 1 091 062,80 грн., в часткове погашення якої позивач зарахував 503 284,36 грн. вартості отриманої від відповідача у серпні 2015 року озимої пшениці;

- 1 103 262,98 грн. - курсова різниця, передбачена в п.4.6 Договору, нарахованої відповідно до офіційного курсу Національного банку України гривні до долара США, встановленого станом на 01.09.2016р.

З приводу правильності визначення позивачем розміру своїх вимог судом було встановлено наступне.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, на підставі укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу у відповідача виникло господарське зобов'язання з оплати у національній валюті України - гривні переданих йому позивачем у власність товарів вартістю 519 523,74 грн. на умовах товарного кредиту у строки, встановлені у специфікаціях.

В ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями ст. ст. 179, 189 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Ціною є виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Відповідно до ст. ст. 524, 533, 534 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

В ст. 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках та на умовах, встановлених договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами п.4.6 Договору купівлі-продажу передбачено підстави та порядок зміни ціни товару в разі зміни офіційного курсу гривні до долара США у період з моменту підписання специфікації до поставки товару та протягом усього періоду користування товарним кредитом, що відповідає вимогам вищезгаданих ст. ст. 632, 694 Цивільного кодексу України та дає сторонам можливість уникнути впливу інфляційних процесів на суму грошових зобов'язань.

Окрім того, умовами додаткової угоди від 03.08.2015р. до Договору купівлі-продажу сторони передбачили можливість виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати переданих йому позивачем у власність товарів у іншій ніж грошовій формі, а саме товарно-матеріальними цінностями, у тому числі і сільськогосподарською продукцією.

Як уже зазначалося вище, саме на виконання додаткової угоди від 03.08.2015р. відповідач відвантажив позивачу 162,120 тонн озимої пшениці.

Оскільки товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, призначеним для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що прийняття позивачем за товарно-транспортними накладними 162,120 тонн озимої пшениці за узгодженою сторонами ціною 503 284,36 грн. свідчить про прийняття позивачем часткового виконання відповідачем зобов'язань за Договором купівлі-продажу.

Водночас, необхідність надання відповідачем позивачу видаткової накладної на озиму пшеницю ані чинним законодавством, ані умовами Договору купівлі-продажу не передбачалась, у зв'язку з чим позивач був зобов'язаний у день одержання озимої пшениці зарахувати її в рахунок часткового виконання відповідачем зобов'язань за вказаним Договором.

Передбачена в ст. 534 Цивільного кодексу України та п.4.14 Договору купівлі-продажу черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням, виходячи із змісту вказаних норм, має застосовуватися лише у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, тобто лише при проведенні розрахунків у грошовій формі. Натомість в даному випадку відвантаження відповідачем позивачу у серпні 2015 року озимої пшениці не є грошовою формою розрахунків, а тому вся вартість одержаної позивачем від відповідача озимої пшениці у сумі 503 284,36 грн. підлягає зарахуванню в рахунок часткового виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором купівлі-продажу по оплаті поставленого позивачем товару.

Зважаючи на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 503 284,36 грн. основного боргу у зв'язку з виконанням вказаного зобов'язання відповідачем.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, названа стаття встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. До того ж, передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 330 684,40 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу.

Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, передбачена в п.4.6 Договору купівлі-продажу і фактично застосована позивачем зміна ціни товару у прив'язці до курсу долара США станом на день фактичної оплати поставленого товару у вигляді нарахованої позивачем курсової різниці надає можливість уникнути впливу інфляційних процесів на суму грошових зобов'язань відповідача. Застосувавши передбачену в п.4.6 Договору купівлі-продажу зміну цін на товари, позивач фактично застосовує ціну товару, встановлену на день її сплати відповідачем, а не на день підписання сторонами специфікацій чи поставки товару, і тим самим захищає свої майнові права від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у їх сплаті.

За наведених обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 330 684,40 грн. інфляційних втрат не підлягає задоволенню.

Відносно вимоги про стягнення з відповідача 25 164,22 грн. штрафу, нарахованого на підставі п.7.5 Договору купівлі-продажу за порушення строків надання передбачених в п.6.1 цього договору документів фінансової звітності у розмірі 5% від суми боргу у розмірі 503 284,36 грн., судом було з'ясовано наступне.

Відповідно до умов п.6.1 Договору купівлі-продажу виникнення і дія зобов'язання відповідача щодо надання позивачу на його вимогу документів фінансової звітності пов'язується з наданням позивачем відповідачу товарного кредиту, а не зі строком дії цього договору. Зважаючи на надання позивачем відповідачу за Договором купівлі-продажу товарного кредиту, закінчення передбаченого в п.13.1 цього договору строку його дії не припиняє зобов'язання відповідача щодо надання позивачу на його вимогу документів фінансової звітності аж до повного виконання відповідачем усіх грошових зобов'язань за вказаним правочином.

Наведене свідчить про те, що ненадання відповідачем позивачу витребуваних листом №126 від 30.10.2015р. документів фінансової звітності дійсно є порушенням умов п.6.1 Договору купівлі-продажу, за яке позивач має право застосувати до відповідача передбачений в п.7.5 цього ж договору штраф у розмірі 5% від загальної суми договору, що становить 25 976,19 грн. (519 523,74 грн. (загальна сума договору) х 5% : 100 = 25 976,19 грн.). Тобто, в цій частині вимог позов є обґрунтованим.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідач просив місцевий господарський суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача.

Відповідно до ст. ст. 256, 258 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Водночас за змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (аналогічна правова позиція наведена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

До вимог позивача, в задоволенні яких судом було відмовлено, строк позовної давності не застосовується у зв'язку з відсутністю порушених прав позивача.

Відносно застосування строку позовної давності до вимоги позивача про стягнення з відповідача 25 164,22 грн. штрафу необхідно зазначити, що перебіг встановленого ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України річного строку позовної давності за цією вимогою розпочався з шостого дня після 18.11.2015р. - дня отримання відповідачем листа позивача №126 від 30.10.2015р., тобто з 24.11.2015р.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовом, який розглядається у даній справі, 24.10.2016р., тобто в межах законодавчо встановленого строку позовної давності і тому названа вимога, яка є обґрунтованою та документально підтвердженою, підлягає задоволенню.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача 40 152,78 грн. штрафу на підставі п.7.1 Договору купівлі-продажу за порушення встановлених у специфікаціях строків оплати товару, нарахованого у розмірі 15,5% річних від суми боргу у розмірі 259 761,87 грн. за період прострочення з 15.10.2013р. по 14.04.2014р. і від суми боргу в розмірі 259 761,87 грн. за період прострочення з 15.11.2013р. по 14.05.2014р., судом було встановлено наступне.

В процесі судового розгляду було з'ясовано, що відповідач більше ніж на рік порушив встановлені у специфікаціях строки оплати поставленого позивачем товару за Договором купівлі-продажу, а відтак у позивача виникло право на застосування до відповідача штрафної санкції (штрафу), передбаченого в п.7.1 названого договору. За розрахунками позивача відповідач має сплатити штраф у розмірі 40 152,58 грн.

Водночас, перебіг встановленого ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України річного строку позовної давності за вказаною вимогою позивача розпочався з наступних днів після закінчення вказаних у специфікаціях строків оплати товару, а саме: за специфікаціями №№1-7 відносно 50% вартості товару - з 15.10.2013р., а решта 50% вартості товару - з 15.11.2013р.; за специфікацією №8 - з 25.11.2013р. та з 30.11.2013р.

Як уже зазначалося вище, позивач звернувся до суду з позовом 24.10.2016р., тобто поза межами законодавчо встановленого строку позовної давності, у зв'язку з чим, враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності та відсутність пояснень позивача щодо поважності причин пропуску такого строку, в цій частині вимог позов задоволенню не підлягає.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача 587 778,44 грн. процентів, передбачених в п.п.7.2, 7.3 Договору купівлі-продажу, у розмірі 40% і 60% річних за прострочення погашення товарного кредиту, нарахованих за період з 15.10.2013р. по 01.09.2016р. у сумі 1 091 062,80 грн., в часткове погашення якої позивач зарахував 503 284,36 грн. вартості отриманої від відповідача у серпні 2015 року озимої пшениці, судом було встановлено наступне.

Відповідно до ст. ст. 536, 694 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором (ч.3 ст. 198 Господарського кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, розмір процентів за користування товарним кредитом встановлений в п.4.2 Договору купівлі-продажу і становить 0,1% річних. Саме названих процентів, а не тих, які встановлені в п.п.7.2, 7.3 Договору купівлі-продажу, стосується визначений в п.4.3 Договору купівлі-продажу порядок їх нарахування і пред'явлення до сплати. Умови п.п.7.2, 7.3 Договору купівлі-продажу свідчать про те, що передбачені ними 40% і 60% річних застосовуються у разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом і нараховуються на суму заборгованості за час прострочення оплати.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що передбачені в п.п.7.2, 7.3 Договору купівлі-продажу і пред'явлені позивачем до стягнення з відповідача проценти річних є процентами за користування чужими коштами, на стягнення яких з відповідача за період від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати, позивач має право.

Однак, на вимогу про стягнення процентів за користування чужими коштами поширюється встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

Враховуючи дату звернення позивача до суду - 24.10.2016р., законодавчо встановлений строк позовної давності для вимог позивача про стягнення процентів за користування чужими коштами, нарахованих за період прострочення повернення товарного кредиту з 15.10.2013р. по 24.10.2013р., на дату подання позову сплинув, що з урахуванням заяви відповідача про застосування строку позовної давності та відсутності пояснень позивача щодо поважності пропуску цього строку, є підставою для відмови у задоволенні названих вимог позивача.

Водночас, з огляду на встановлені господарським судом обставини щодо погашення відповідачем заборгованості за поставлений позивачем товар 05.08.2015р. у сумі 503 284,36 грн. та 09.11.2015р. у сумі 16 239,38 грн., сума процентів за користування чужими коштами, на стягнення яких з відповідача позивач має право становить 546 395,70 грн., з яких: 543 832,99 грн. - за період прострочення повернення товарного кредиту з 25.10.2013р. по 04.08.2015р. від суми боргу у розмірі 519 523,74 грн.; 2 562,71 грн. - за період прострочення повернення товарного кредиту з 05.08.2015р. по 08.11.2015р. від суми боргу у розмірі 16 239,38 грн. Оскільки в цій частині вимоги заявлені у межах строку позовної давності, вони є обґрунтованими та документально підтвердженими, а тому підлягають задоволенню.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 103 262,98 грн. курсової різниці, передбаченої в п.4.6 Договору купівлі-продажу та нарахованої відповідно до офіційного курсу Національного банку України гривні до долара США, встановленого станом на 01.09.2016р., судом було встановлено наступне.

Нарахування позивачем відповідачу курсової різниці у зв'язку із зміною офіційного курсу гривні до долара США за фактичний час користування товарним кредитом відповідає умовам укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу і не суперечить вимогам чинного законодавства. Водночас, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми курсової різниці не відповідає встановленим у даній справі обставинам щодо погашення відповідачем 05.08.2015р. боргу за поставлений позивачем товар у сумі 503 284,36 грн., а також офіційно встановленому курсу гривні до долара США станом на дату погашення (05.08.2015р.) у розмірі 21,71 грн. за один долар.

За розрахунком місцевого господарського суду, який збігається з розрахунком суду апеляційної інстанції, сума курсової різниці, яка підлягає стягненню з відповідача становить 834 067,75 грн.

Оскільки право на стягнення вказаної суми курсової різниці виникло у позивача у день фактичного погашення відповідачем боргу у сумі 503 284,36 грн., тобто 05.08.2015р., то саме з цієї дати і розпочався перебіг строку позовної давності за названою вимогою, який на день звернення позивача до суду не сплинув. Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача суми курсової різниці підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 834 067,75 грн.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тоді як місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Престиж Агролюкс" на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.01.2017р. у справі №925/1324/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 11.01.2017р. у справі №925/1324/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №925/1324/16 повернути до Господарського суду Черкаської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк