У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Євграфової Є.П.,Кадєтової О.В.,

Євтушенко О.І.,Карпенко С.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 січня 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 2 березня 2016 року, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 02 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог (а. с. 4-5, т. 2), просила суд стягнути з ОСОБА_7 на її користь грошові кошти в загальному розмірі 75 409 грн, а саме:

- 35 200 грн основного боргу за договором позики, укладеним 19 грудня 2008 року між позикодавцем ОСОБА_6 та позичальником ОСОБА_8;

- 16 188 грн в рахунок відшкодування передбачених договором позики 22 % річних від суми основного боргу за період позики, починаючи з 19 грудня 2008 року (момент укладення договору) до ІНФОРМАЦІЯ_1 року (день смерті позичальника ОСОБА_8.);

- 5 951 грн 3 % річних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання, починаючи з ІНФОРМАЦІЯ_1 року (день смерті позичальника ОСОБА_8.) до 14 листопада 2014 року (день подачі уточненої позовної заяви);

- 12 333 грн в рахунок відшкодування інфляційних втрат в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України за період, починаючи з лютого 2011 року і до жовтня 2014 року (включно);

- 5 737 грн в рахунок відшкодування понесених у справі судових витрат.

Позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтувала тим, що 19 грудня 2008 року між нею як позикодавцем та позичальником ОСОБА_8 було укладено договір позики, оформлений у вигляді письмової розписки, за умовами якого позивач надала ОСОБА_8 в позику 35 200 грн під 22 % річних з кінцевим терміном повернення коштів до 19 грудня 2009 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер.

Спадкоємцем померлого ОСОБА_8 є відповідач у справі ОСОБА_9, яка прийняла спадщину померлого фактичним її користуванням.

За життя ОСОБА_8 боргових зобов'язань за вказаним вище договором позики не виконав, борг не повернув. Після смерті останнього ОСОБА_6 звернулася до ОСОБА_7 як правонаступника померлого боржника з вимогою повернути борг, однак відповідач в добровільному порядку боргу не повернула, що і стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом, який ОСОБА_6 просила суд задовольнити у обраний нею спосіб.

Справа слухалася судами неодноразово.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 23 січня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суму заборгованості за договором у розмірі 63 721 грн, яка складається із суми простроченої заборгованості в розмірі 35 200 грн, процентів за користування позиченими коштами в розмірі 16 188 грн (22 % річних), інфляційних втрат у розмірі 12 333 грн (за період починаючи з лютого 2011 року і до жовтня 2014 року (включно).

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 3 768 грн 32 коп. в рахунок відшкодування понесених у справі судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 24 березня 2015 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 січня 2015 року змінено в частині розміру суми боргу та судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суму боргу в розмірі 57 557 грн 30 коп. та судові витрати у розмірі 695 грн.

В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року рішення апеляційного суду Харківської області від 24 березня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 2 березня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 січня 2015 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики в розмірі 51 388 грн 14 коп., яка складається з 35 200 грн суми основного боргу та 16 188 грн 14 коп. процентів за користування позикою (22 % річних за період, починаючи з 19 грудня 2008 року (момент укладення договору) по ІНФОРМАЦІЯ_1 року (день смерті позичальника ОСОБА_8.).

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 3 614 грн 09 коп. судових витрат, які складаються з 893 грн витрат по сплаті судового збору, 2 721 грн 09 коп. витрат на правову допомогу, 1 126 грн 35 коп. витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відмовлено в позові у іншій частині.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 1 393 грн 91 коп. судових витрат у справі, які складаються з 257 грн 92 коп. витрат по сплаті судового збору, 1 135 грн 99 коп. витрат по сплаті судової експертизи.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 січня 2015 року в частині відмови в позові про стягнення з відповідача 3 % річних і визначення розміру судових витрат, скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 2 березня 2016 року в частині відмови в позові про стягнення з відповідача 3 % річних та відмови в позові про стягнення інфляційних втрат і визначення та розподілу судових витрат. ОСОБА_6 просить змінити рішення апеляційного суду Харківської області від 2 березня 2016 року та стягнути з відповідача на її користь 3 % річних в розмірі 5 951 грн, інфляційні втрати в розмірі 12 333 грн, судові витрати у справі в розмірі 7 932 грн 79 коп., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_9 просить скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 2 березня 2016 року в частині стягнення з неї на користь позивача 22 % річних в сумі 16 188 грн 14 коп. за період з 19 грудня 2008 року (момент укладення договору) по ІНФОРМАЦІЯ_1 року (день смерті позичальника ОСОБА_8.), а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_7 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення в частині стягнення боргу за договором позики у цій частині, апеляційний суд виходив з наявності права позивача на вимогу до відповідача, як спадкоємця боржника за договором позики. Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прострочення виконання зобов'язання після смерті позичальника фактично не пов'язано з його особою і не можуть присуджуватись до сплати спадкоємцем.

Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна виходячи з наступного.

Судами встановлено, що відповідно до договору позики від 19 грудня 2008 року ОСОБА_8 отримав від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 35 200 грн та зобов'язався повернути їх у термін до 19 грудня 2009 року з виплатою 22 % річних, на підтвердження чого видав розписку (а. с. 100, т. 1).

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 03 червня 14 року № 3512, проведеної Харківським НДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса, вказана розписка написана ОСОБА_8 (а. с. 179-182, т. 1).

Згідно зі свідоцтвом про смерть ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а. с. 5, т. 1), а позичені гроші ним не повернуті, оригінал розписки знаходиться у позивача.

Також установлено, що після смерті позичальника ОСОБА_8 спадщину у вигляді 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель прийняла відповідач ОСОБА_9, отримавши 16 січня 2014 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом (а.с. 24, т. 2).

11 липня 2011 року на адресу Другої харківської державної нотаріальної контори надійшла претензія кредитора ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_8, яка зареєстрована в журналі реєстрації вхідної кореспонденції за № 685/01-16.

Також 19 липня 2011 року позивач направила претензію кредитора ОСОБА_11, у зв'язку із чим суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про непропущення позивачем установленого ч. 2 ст. 1281 ЦК України строку на пред'явлення вимоги до спадкоємців (а.с. 13-14, т. 1).

Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язаннями у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржника за зобов'язанням.

При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК є правом, а не обов'язком спадкоємця. Відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця, розмір якої може бути визначений за правилами статті 625 цього Кодексу.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, в порушення вимог ст. 303, 315 ЦПК України, не визначився з характером спірних правовідносин в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат, не встановив фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів, та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про нарахування 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний суд відступив від правової позиції, викладеної у постанові № 6-369цс15 від 02 вересня 2015 року, зауваживши, що в даній справі виниклі між сторонами правовідносини пов'язані з зобов'язаннями відповідача, як спадкоємиці померлого боржника (його правонаступника) щодо повернення виниклого у нього перед позивачем боргу за договором позики, в межах отриманого нею спадкового майна, а у справі, що переглядалась Верховним Судом України висновки стосуються правовідносин, які виникали між позичальником, а не його спадкоємцем та позикодавцем щодо повернення позики, тобто прострочення виконання зобов'язання після смерті позичальника фактично не пов'язано з його особою і не можуть присуджуватись до сплати спадкоємцем. Проте поза увагою апеляційного суду залишилось те, що позивач звернулась до відповідача з вимогами про стягнення 5 951 грн 3 % річних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання, починаючи з ІНФОРМАЦІЯ_1 року (день смерті позичальника ОСОБА_8.) до 14 листопада 2014 року (дня звернення до суду з уточненої позовною заявою), та 12 333 грн в рахунок відшкодування інфляційних втрат в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України за період, починаючи з лютого 2011 року і до жовтня 2014 року (включно), посилаючись на безпідставне збереження останньою грошових коштів, які належать позивачеві. При цьому, апеляційним судом не враховано, що позивач своєчасно (11 липня 2014 року) звернулась до відповідача через нотаріуса з претензією про повернення грошових коштів, однак відповідач, отримавши спадщину, таку вимогу не виконала.

Погодившись з висновками суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 3% річних, апеляційний суд не визначився з правовою природою нарахування таких процентів та не звернув належної уваги на те, що суд першої інстанції дійшов таких висновків через неможливість подвійного стягнення з відповідача процентів за користування позикою, адже умовами договору встановлено розмір процентів - 22% річних.

За таких обставин, рішення апеляційного суду в частині нарахування 3% річних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання, починаючи з ІНФОРМАЦІЯ_1 року (день смерті позичальника ОСОБА_8.) до 14 листопада 2014 року (дня звернення до суду з уточненої позовною заявою), та відшкодування інфляційних втрат в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України за період, починаючи з лютого 2011 року і до жовтня 2014 року (включно) підлягає скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 02 березня 2016 року в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат скасувати, а справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції

В іншій частині рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 02 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О. Кузнєцов

Судді: Є.П. Євграфова

О.І. Євтушенко

О.В. Кадєтова

С.О. Карпенко