Справа ¹ 369/4636/16-ц

Провадження ¹ 2/369/1968/17

РІШЕННЯ

Іменем України

14.04.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Пилипець А.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі державного підприємства «Науково-дослідний, виробний агрокомбінат «Пуща-Водиця», Головного управління Держгеокадастру у Київській області до ОСОБА_1, треті особи Міністерство аграрної політики та продовольства України, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки з незаконного володіння, -

в с т а н о в и в :

У травні 2016 року прокурор Київської області Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі державного підприємства «Науково-дослідний, виробний агрокомбінат «Пуща-Водиця», Головного управління Держгеокадастру звернувсь до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що рішенням апеляційного суду Київської області від 12 грудня 2014 року визнано недійними та скасовано рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Науково-виробничий,дослідний агрокомбінат «Пуща-Водиця», про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_5 та ін. для ведення особистого селянського господарства; визнано недійсними державні акти;витребувано із незаконного володіння на користь ДП «Науково-дослідний,виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» 7 земельних ділянок. Проте стало відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 8,1853 га, яку рішенням апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року постановлено витребувати у ОСОБА_2, на даний час належить ОСОБА_6 на підставі договору дарування №5276, виданого 20 листопада 2012 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу. Враховуючи, що земельна ділянка вибула з володіння держави поза волею власника, то наявні всі підстави,передбачені ст. 388 ЦК України , для витребування у ОСОБА_3 та передачі у розпорядження держави в особі ДП «Науково-дослідний,виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця».

Тому просив суд витребувати із незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі ДП «Науково-дослідний,виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 8,1853 га,розташовану в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради; стягнути з відповідача на користь прокуратури судові витрати.

При розгляді справи позивач уточнив позовні вимоги. Свої вимоги обґрунтував тим, що під час розгляду даної справи було встановлено, що право власності на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_4. Згодом останній здійснив відчудження спірної земельної ділянки, попередньо поділивши її на 17 земельних ділянок, на користь ОСОБА_1. Тому просив суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (код ЄДРПОУ 39817550) у постійне користування державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (код ЄДРПОУ 00849296) земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_5, розташовані в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київська області; стягнути з відповідача на користь прокуратури судові витрати.

У судовому засідання прокурор позовні вимоги підтримав. Просив суд задовольнити позов.

У судовому засіданні представник ДП «Науково-виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» позовні вимоги підтримав. Просив суд задовольнити позов.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 проти позову заперечував, подав суду письмові заперечення проти позову. Просив відмовити в задоволенні позову.

У судове засідання представники Міністерства аграрної політики та продовольства України, Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не з'явились. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

При розгляді справи встановлено, що рішенням апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 у справі ¹ 22-Ц-780/6753/2014 частково задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора району в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» до Софіївсько-Борщагівської сільської ради, 77 громадян про визнання недійсними та скасування рішень Софіївсько-Борщагівської сільської ради, записів про державну реєстрацію державних актів, витребування з незаконного володіння відповідачів на користь ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» земельних ділянок загальною площею 35.726 га. ринковою вартістю 71 452 000,00 грн.

Вказаним рішенням визнано недійсними та скасовано рішення 38 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 07.07.2010 за №2 «Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»; рішення 39 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 за №4 «Про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДГЇ «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»; рішення 39 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 за №№51-76, 80-82, 86-100-102, 104-108, 110-123 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_5 та іншим 64-м громадянам України для ведення особистого селянського господарства; рішення 40 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 10.09.2010 за №№ 11-33, 37-39, 40-58, 60-73, 80-85 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_5 та іншим 64-м громадянам України для ведення особистого селянського господарства.

Визнано недійсними державні акти серії НОМЕР_6 на право власності на земельну ділянку площею 0,4708 га з кадастровим номером ¹ НОМЕР_7, виданий ОСОБА_7; ¹ НОМЕР_8 на право власності на земельну ділянку площею 0,3928 га з кадастровим номером ¹ НОМЕР_9, виданий ОСОБА_8; ¹ НОМЕР_10 на право власності на земельну ділянку площею 0,3928 га з кадастровим номером ¹ НОМЕР_11, виданий ОСОБА_9

Витребувано з незаконного володіння відповідачів на користь ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» 7 земельних ділянок загальною площею 30,7154 га, розташованих у с. Софіївська-Борщагівка, а саме площею: 8,7 га з кадастровим номером НОМЕР_12, яка знаходиться у власності ОСОБА_7; 0,3928 га з кадастровим номером НОМЕР_13, яка знаходиться у власності ОСОБА_9

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_8, ОСОБА_9 та касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 залишено без змін.

У подальшому, постановою Верховного суду України від 24.06.2015 у задоволенні заяв ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 11 рудня 2014 року відмовлено.

Так, рішенням апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року встановлено, що припинення права користування спірною ділянкою та її подальший розподіл здійснене сільською радою з порушенням вимог закону, оскільки вилучені у ДП «Науково- дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща Водиця» земельні ділянки відносились до земель державної власності, що підтверджено державним актом (постійне користування у державного підприємства), технічною документацією, перевіреною судом, правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 28.01.2014 за ¹ 21-459А13.

Ч. 3 ст. 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пленум ВС України у п. 7 постанови N 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення в цивільній справі» наголошує, що особи, які не брали участь у цивільній, господарській чи адміністративній справі, в якій судом ухвалене відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цим судовим рішенням. У такому випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів.

Відповідач ОСОБА_1 не брала участі у цивільній справі №2-2366/12, за результатами розгляду якої було постановлено рішення від 11 грудня 2014 року №22-ц-780/6753/2014 Апеляційним судом Київської області, на яке посилається позивач у позовній заяві.

При розгляді справи, яка розглядається судом, встановлено, що у ДП «Пуща-Водиця» на праві постійного користування перебувала земельна ділянка загальною площею 1448,5994 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_14, виданого 11 листопада 2002 року Києво-Святошинською районною державною адміністрацією.

31 травня 2010 року голова Софіївсько-Борщагівської сільської ради звернувся з листом №166 до ДП «НДВА «Пуща-Водиця» з проханням про надання дозволу на передачу в запас сільської ради земельних ділянок для наступної передачі їх у власність громадянам, для ведення окремих селянських господарств.

Листом №502 від 14 червня 2010 року ДП «НДВА «Пуща-Водиця» надано згоду на припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 61,85 га в південно-західній частині села Софіївська Борщагівка та введення її до земель запасу села, мотивуючи це скороченням поголів'я худоби та вивільнення частини сільськогосподарських угідь, оскільки дана земельна ділянка лише використовувалась ДП «НДВА «Пуща-Водиця» для вирощування кормових культур.

07 липня 2010 року рішенням 38 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівською сільської ради №2 було припинення право постійного користування земельною ділянкою площею 61, 85 га ДП «НДВА «Пуща-Водиця».

04 серпня 2010 року рішенням 39 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівською сільської ради №4 було затверджено технічну документацію щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 61, 85 га ДП «НДВА «Пуща-Водиця».

Земельна ділянка площею 61,85 га знаходиться в південно-західній частині села Софіївська Борщагівка та була введена до земель запасу села, тобто знаходиться в межах села Софіївська-Борщагівська.

ДП «НДВА «Пуща-Водиця» добровільно відмовилось від права користування спірною земельною ділянкою, відношення до земель державної власності вона втратила і була зарахована до земель запасу сільської ради.

На час прийняття Софіївсько-Борщагівською сільською радою рішення від 07 липня 2010 року №2 та рішення від 04 серпня 2010 року №4 в Україні не було проведено розмежування земель на землі державної власності і землі комунальної власності.

Пунктом 7 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06 вересня 2012 року №5245-VI встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Закон №5245-VI був офіційно опублікований: Голос України, 2012,10, 13.10.2012 №193; 01 січня 2013 року даний Закон №5245-VI набув чинності.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття рішень) встановлено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Ч. 3 ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття рішень) встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать: землі атомної енергетики та космічної системи; землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення; землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення; землі під водними об'єктами загальнодержавного значення; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами; земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності; земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Спірна земельна ділянка лише використовувалась ДП «НДВА «Пуща-Водиця» для вирощування кормових культур.

Таким чином, приймати рішення щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 61,85 га, яка знаходилась в південно-західній частині села Софіївська Борщагівка відповідно до закону мала право сільська рада.

Відповідно до ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від такого права, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим кодексом.

Ст. 142 ЗК України визначено порядок добровільної відмови від права власності або права постійного користування земельною ділянкою.

В ч. 3, 4 ст. 142 ЗК України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє орган державної реєстрації.

Ст. 149 ЗК України визначено порядок вилучення земельних ділянок.

В ч. 2 ст. 149 ЗК України (в редакції на момент прийняття рішення) передбачено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

В ч. 9 ст. 149 ЗК України (в редакції на момент прийняття рішення) передбачено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

В ч. 2 ст. 150 ЗК України (в редакції на момент прийняття рішення) передбачено, що земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Згідно ст. 13 ЗК України встановлено (в редакції на момент прийняття оскаржуваних рішень) до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель; викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом; координація проведення земельної реформи; розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель; організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою; встановлення порядку проведення моніторингу земель; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновку, що Кабінет Міністрів України не наділений правом розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, а тому не має право як уповноважений орган власника - держави, приймати рішення та погоджувати добровільну відмову державного підприємства в разі добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні, за позовом прокурора з аналогічними позовними вимогами, Апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2014 року №22ц-780/5486/2014, яке залишено без змін ухвалою колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 11 березня 2015 року №6-97св15, постановою судової палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року №6-661цс15, ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02 червня 2016 року №6-626ц16.

Таким чином, державному підприємству в разі відмови від права постійного користування земельною ділянкою площею 61,85 га не потрібно погоджувати дану відмову з Кабінет Міністрів України.

При розгляді даної справи, незважаючи на оспорення відповідачем доводів позову щодо неправомірності вибуття земельної ділянки з власності, позивачем не надано доказів на спростування даних тверджень.

В ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку площею 8,1853 га на підставі договору дарування вчиненого ОСОБА_2 20.11.2012 року.

ОСОБА_11 набув право власності на земельну ділянку площею 8,1853 га на підставі договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_3 та ним 21 липня 2016 року, в подальшому розділив вказану земельну ділянку на 17 ділянок.

Відповідач набула право власності на 17 земельних ділянок на підставі 17 договорів купівлі-продажу укладених між ОСОБА_4 та відповідачем 15 жовтня 2016 року.

На момент укладання 17 Договорів купівлі-продажу були відсутні заборони на продаж 17 спірних земельних ділянок, або інше будь яке відчуження, 17 спірних земельних ділянок не перебували під заставою, або в оренді.

Отже, відповідач по справі набув право власності та зареєстрував право власності відповідно до закону.

В позовній заяві прокурор звертав увагу суду на те, що Верховний Суд України, розглянувши 18.09.2013 справу ¹ 6-92ц13 за позовом прокурора щодо повернення незаконно переданої у приватну власність земельної ділянки, висловив правову позицію щодо необхідності дотримання у справах стосовно права власності балансу між інтересами суспільства та конкретної особи.

По справа ¹ 6-92ц13, яка переглядалась Верховним Судом України, прокурором було доведено неправомірність, незаконність, недобросовісність в діях осіб по справі та самого відповідача, оскільки відповідач набув право власності на земельну ділянку незаконно - земельна ділянка була надана відповідачу у власність як члену садівничого кооперативу, однак земельна ділянка не перебувала на законних підставах в користуванні цього кооперативу, ні сам відповідач не був членом кооперативу.

По справі, яка розглядається судом, прокурором не доведено жодних неправомірних, незаконних дій осіб, що набували право власності на майно в рамках безоплатної приватизації землі - фізичні особи по №2-2366/12 (на рішення апеляційного суду по якій посилається прокурор в позові), а також прокурором не доведено таких самих дій ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та відповідача по справі.

Отже, обставини справи яка переглядалась Верховним Судом України ¹ 6-92ц13 та яка розглядається судом істотно різняться, а тому висновки щодо справедливої рівноваги між інтересами суспільства і особи в кожній з цих справ не можуть бути тотожними.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (рішення від 24 червня 2003 р.) вказується, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної протиправної поведінки самої фізичної особи.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» встановлено, що «… оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина (фізичної особи), то в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, отже, визнання недійсним договору, згідно з яким особа отримала майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.».

Застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та відповідних рішень Європейського суду з прав людини при вирішені спорів, які виникають з оскарження правомірності набуття особою права на майно державної або комунальної власності є обов'язковим.

Основною метою ст. 1 Першої протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідності дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннорт проти Щвеції» від 23.09.1982 р., «Новоселецький проти України» від 11.03.2003 р., «Федоренко проти України» від 01.06.2006 р.). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Отже, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Крім того, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 06 листопада 2009 року ¹ 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до п. п. 21, 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року ¹ 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини. У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Разом із тим, об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень гл. 83 ЦК України.

Суд враховує, що належна ОСОБА_1 земельна ділянка мала цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а земельна ділянка, яку позивач просить витребувати у відповідача ОСОБА_1, має інше цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства і право власності на неї підтверджується відповідними договорами.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі державного підприємства «Науково-дослідний, виробний агрокомбінат «Пуща-Водиця», Головного управління Держгеокадастру у Київській області до ОСОБА_1, треті особи Міністерство аграрної політики та продовольства України, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки з незаконного володіння - відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С.Пінкевич