ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2009 року №22а-17277/08/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді
суддів
при секретарі судового засідання Старунського Д.М.,
Каралюса В.М., Заверухи О.Б.,
Романишин О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Луцької міської ради Волинської області на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2008 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради Волинської області, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про стягнення щорічної разової грошової допомоги,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_1. 22.08.2007 року звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради Волинської області, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України в якому просить визнати дії незаконними та зобов’язати відповідачів виплатити недоплачену разову грошову допомогу в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком починаючи з 2004 року по 2007 рік включно.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2008 року позов задоволено частково. Визнано дії Департаменту соціальної політики Луцької міської ради Волинської області з приводу відмови у виплаті ОСОБА_1. щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік у розмірі п’яти мінімальних пенсії за віком протиправними. Стягнуто з Департаменту соціальної політики Луцької міської ради Волинської області в користь ОСОБА_1 1 750,00 гривень щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік.
Прийняте судом першої інстанції рішення мотивоване тим, що згідно з ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач має право на отримання до 5-го травня щорічної разової грошової допомоги у визначених розмірах, такі вимоги є законними, а тому судом першої інстанції відновлено порушене право в межах стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги за 2007 рік.
Покликається на те, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 визнано неконституційними положення п.13 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою встановлено зменшений розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня, а тому виплата допомоги у 2007 році повинна здійснюватись у розмірах, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Департамент соціальної політики Луцької міської ради Волинської області оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2008 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що судом першої інстанції були недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що виключно законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (ст.95 Конституції України) та щорічно затверджуються асигнування для головних розпорядників коштів. Головним розпорядником коштів для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є Міністерство праці та соціального захисту населення України.
Згідно ч.2 ст.4 Бюджетного кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, Бюджетному кодексу України і закону про Державний бюджет України. Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлені абсолютні розміри виплат щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня. Таким чином грошова допомога виплачена позивачу у розмірах визначених Державним бюджетом України, а зобов’язання державних органів щодо виплати такої є виконаними в повному обсязі.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1. згідно посвідчення НОМЕР_1 виданого 08.04.1997 року є ветераном війни – учасником бойових дій /а.с.4/.
Як вбачається з матеріалів справи позивачу у 2007 році було виплачено щорічну разову допомогу до 5-го травня в розмірі 280,00 гривень.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід задоволити, а постанову суду першої інстанції скасувати з таких підстав.
Згідно ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч.2 ст.99 КАС України, є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Оскільки позивачу було відомо про виплати допомоги не в повному обсязі в 2004-2006 роках та враховуючи те, що відповідач наполягав на відмові у задоволенні адміністративного позову у зв’язку з пропущенням строку звернення до суду, на думку колегії суддів, судом першої інстанції вірно відмовлено в стягненні допомоги за ці роки.
Відповідно до ч.2 ст.95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. За цим конституційним приписом у разі якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата грошової допомоги для ветеранів війни, потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України.
Відповідачі не мають повноважень на самостійне визначення розміру грошової допомоги, яка виплачується до 5-го травня, оскільки, згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На час виплати щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня позивачу за 2007 рік, розмір такої виплати був встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», що додатково, поряд з нормами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» регулював відносини з виплати зазначеної допомоги і такі норми на час виплати не були ні відмінені, ні визнані неконституційними.
За наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах повинні застосовуватись положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Відповідно на той час дії відповідачів повністю узгоджувались з вимогами законодавства і це вказує, на те що суб’єкти владних повноважень діяли на підставі та в спосіб передбачений законом, тобто правомірно.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції помилково вирішив питання, щодо зобов’язання виплатити допомогу за 2007 рік, оскільки згідно ч.2 ст.152 Конституції України закони, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Тобто положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким було встановлено виплату щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни не мають зворотної дії в часі. Таким чином, на момент виплати позивачу вказаної допомоги до 5-го травня за 2007 рік, діяла норма Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яка була чинною.
Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що при вирішенні справ про стягнення недоплачених сум щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня слід керуватися нормами законів, які були чинними на момент проведення таких виплат.
Судом першої інстанції не враховано, що зазначена допомога є разовою, тобто виплачується щорічно виключно до 5 травня і чинним законодавством України не передбачена можливість повторних виплат чи доплат цієї допомоги при подальшій зміні її розміру.
За таких обставин, беручи до уваги, те що законодавством врегульовані правовідносини щодо виплат, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також, що позивач отримав зазначені виплати в розмірі, встановленому Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», органи державної влади правомірно керувалися даними нормами у спірних правовідносинах, відповідно дії відповідачів по нарахуванню та виплаті позивачу щорічної грошової допомоги є правомірними та виконаними в повному обсязі.
Відповідно до п.1 ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.3, 202 п.1, 205 ч.2, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Луцької міської ради Волинської області задоволити.
Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2008 року у справі №2а-32/08 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
На постанову може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили, а в разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України – з дня складання постанови в повному обсязі.
Постанова у повному обсязі складена 02.10.2009 року.
Головуючий суддя Д.М. Старунський
Судді В.М. Каралюс
О.Б. Заверуха