2-421-09
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2009 року Першотравневий районий суд Донецької області
у складі головуючого судді Скудіна В.Є
при секретарі Фаустовій Н.Г.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Мангуш цивільну справу за позовом
ЗАТ „Коммерційний банк „ПриватБанк„ до ОСОБА_1
Про звернення стягнення на предмет іпотеки , -
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до договору від 04.09.2007 року ОСОБА_1. отримала грошовий кредит у розмірі 36975,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування крдитом у розмірі 11,04 % на рік на сумму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 04.09.2012 року.
У зв*язку з порушенням зазначеного договору відповідач станом на 13.02.2009 року має заборгованість у розмірі 30271,41 долларів США.
В забезпечення виконання зобов*язань за кредитним договором ПриватБанк і відповідач 04.09.2007 року уклали договір іпотеки. Згідно з цим договором відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок, який розташований за адресою: Донецька область Першотравневий район, смт.Мангуш, вул.Морських десантників 88,. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.06.1991 року..
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що у зв*язку з порушенням зобов*язань за кредитним договором відповідач ОСОБА_1. станом на 13.02.2009 року має заборгованість у розмірі 30271,41 долларів США.
У судове засідання представник позивача не з,явився ,надіслав до суду заяву про розгляд справи в їх відсутність , підтримують позов у повному обсязі.
Відповідач .позов не визнала та пояснила, не одноразово зверталася до керівництва філії банку,розташованому у смт.Мангуш про допомогу вирішені питання про сплату кредиту,щоб не порушувати умови договору,але їй було відмовлено, а коли звернулася до керівництва у місті Дніпропетровську то їй відповіли письмово і запропонували такі увоми,що вона ніколи не сплатить борги банку. Порушення умов договору почалося коли у державі почалася криза і при заключені договору на кредит вона не могла передбачити державну кризу ,завдяки якій , вона вимушена була закрити свій бізнес. Будинок який вона заклала під іпотечний кредит ніяк не можливо відібрати тому,що во із чоловіком та грудною дитиною мешкають вньому і іншого приміщення вних немає.Крім того вважає,що ставить питання про відібрання її власності в з,вязку з державною кризою незаконно на данний період тому що строк погашення кредиту по договору кінчається 04.09.2012 року і в важає що до того часу вона ще взмозі вирішити питання про повернення кредитних коштів без відібрання її житла..Вона не відмовляється від сплат, а визнає свою заборгованість, але проти позову заперечує.
Суд вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи вважає, що позов не підлягає задоволенню за наступних підстав:
Відповідно до укладеного договору від 04.09.2007 року відповідач ОСОБА_1. отримла грошовий кредит у розмірі 36975,00 долларів США зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у ромірі 11,04 % на рік на сумму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 04.09.2012 року .
Згідно статті 2 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Констиуції України, цього кодексу та ЗУ „Про міжнародне приватне право”. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів чинних на час вчинення окремих процессуальніх дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов*язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно статті 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог або заперечень... Якщо брати до уваги статтю 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов*язком держави.
Стаття 102 Конституції України свідчить, що Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілосності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина .
Згідно статті 21 Конституції України, права і свободи людини є невідчуджуваними та непорушними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод . Стаття 30 Конституції України свідчить, що кожному гарантується недоторканість житла, хто перебуває на законних підставах на территорії України, кожному гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання (ст.33 Конституції України).
Чинні міжнародні договори, згода на обов*язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, про що свідчить ЗУ „Про ратифікацію Конвенції” від 23.02.06 року, ст.8 і ст.1 Протоколу 1, яка спрямована здебільшого на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов*язує державу вживати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов*язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу..., а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставлять. Так і було між сторонами, доки у лютому 2009 року відповідач не лишився роботи із настанням кризи у державі, що встановлено в суді. До 13.02.09 року виконання зобов*язання відбувалося частинами (згідно ст.529 ЦК України і в порядку статті 534 ЦК України), а саме у встановлений термін, відповідач виконував зобов*язання викладені в договорі, не передбачаючи, що наступить час виконання визначеного у договорі, а він буде неспроможним його виконати, завдяки кризі у державі.
Останнє вказує на порушення норм статті 3 ч.2 Конституції України. Згідно вимог статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув позику, він зобов*язаний сплатити грошову сумму відповідно до статті 625 ЦК України, а саме боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов*язання. В данному випадку встановлено у суді, що до своєчасного повернення позики (2012 рік), ще є час, а крім того встановлено, що це не відповідач не може виконати грошові зобов*язання, а держава його поставила в такі умови. Він неодноразово звертався до банку з проханням допомогти йому (а.с. ), але йому відмовляли. Відповідач визнає свою заборгованість і готовий її сплачувати згідно договору, але не визнає, що за провини держави його необхідно позбавити власності, а саме будинку, що є предметом іпотечної застави. Це порушує його конституційні права. Відповідач гарантує, що до 2012 року він поверне банку кредит і всі нарахування .
Що стосується посилання позивача на ЗУ „Про іпотеку”, то встановлено, що згідно вимог статті 12 всказаного Закону, у разі порушення іпотекодавцем обов*язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель (коммерційний банк „Приватбанк”) має право вимагати дострокового виконання основного зобов*язання, а в разі його невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки.
Згідно статті 33 ЗУ „Про іпотеку” у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця (представником позивача не було надано доказів того, що було порушене провадження про неплатоспроможність відповідача ), або визнання його банкрутом – іпотекодержатель (банк) набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов*язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше. Прагнення відповідача вирішити питання, позивачем було неодноразово відмовлено.
Звернення відповідача до банку розцінюється судом, як бажання запобігти порушенню умов договору.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Останній міг діяти згідно вимог статті 38 ЗУ „Про іпотеку” зі змінами від 25.12.2008 року.
Аналізуя вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач, якого до порушення умов договору поступово привела держава не повинен відповідати своїм власним майном, тільки завдяки тому, що позивач має право звертатися про стягнення. Так останнє порушує право відповідача гарантоване йому Конституцією України в статті 3 частині 2 та вищевказаною Конвенцією прав людини, а тому, позов про звернення стягнення на будинок що розташований за адресою Донецька область, Першотравневий район, смт.Мангуш вул.Морських десантників буд.88 , шляхом продажу та виселення відповідача ОСОБА_1 з чоловіком та грудною дитиною, суттєво порушить права відповідача, гарантованих Конституцією України, а тому задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.526, 527, 530, ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України, ст.12, 33, 39, 40 ЗУ „Про іпотеку”, ст.208, 209, 210, 213, 215, 218 ЦПК України, суд –
ВИРІШИВ:
В позові ЗАТ „Коммерційний банк „ПриватБанк„ до ОСОБА_1 „Про звернення стягнення на предмет іпотеки” – відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення у Першотравневий районний суд..
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження в апеляційний суд Донецької області через Першотравневий районний суд.
Суддя В.Є.Скудін Надруковано в нарадчій кімнаті