Справа №1-10/10 12.08.2010 12.08.2010 12.08.2010

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 11 – 487/2010 року Головуючий по першій інстанції

Категорія: ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 289, суддя: Губанова В.М.

ч. 1 ст. 187, ст. 119 КК України Доповідач апеляційного суду суддя: Губа О.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Ржепецького О.П.

суддів: Гребенюк В.І., Губи О.О.

за участю прокурора: Максимишина О.Л.

розглянула у судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією потерпілої ОСОБА_1 на вирок Братського районного суду Миколаївської області від 25 травня 2010 року, яким засуджено:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, без визначеного місця проживання, раніше судимого 14.05.2002 року Арбузинським районним судом Миколаївської області за ст. 185 ч. 3 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік,

–за ст.ст. 15 ч. 2, 289 ч. 1 КК України на 3 роки позбавлення волі;

–за ст. 289 ч. 2 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

–за ст. 187 ч. 1 КК України на 4 роки позбавлення волі;

–за ст. 119 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_2 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_6, не працюючого, проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_7, раніше не судимого,

– за ст. 198 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням на нього обов’язків, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь:

– НДЕКЦ при УМВС України в Миколаївській області судові витрати за проведення експертиз в розмірі 705 грн. 33 коп.

– на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування майнової шкоди 3500 грн.

Постановлено стягнути на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди:

– з ОСОБА_2 – 24 000 грн.;

– з ОСОБА_3 – 1000 грн.

За вироком суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнані винними та засуджені за вчинення злочинів за таких обставин.

14.08.2008 року о 23.30 годині ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, зайшов у двір будинку № 19 по вул. Набережній в м. Южноукраїнську Миколаївської області, де шляхом розбиття ліктем руки вітрового скла транспортного засобу «ГАЗ-24», державний номер НОМЕР_1, користувачем якого є ОСОБА_4, проник у салон автомобіля. Перебуваючи за кермом, ОСОБА_2 намагався незаконно заволодіти вказаним транспортним засобом, однак не довів свій умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, після чого викрав з багажника передньої панелі гроші на суму 120 грн. З місця вчинення злочину зник.

10.09.2008 року о 15.00 годині, ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння на Южноукраїнському міському цвинтарі, скориставшись незамкненими дверцятами залишеного без уваги автомобіля марки «ІЖ 412», державний номер НОМЕР_2, вартістю 3686 грн., що належить ОСОБА_5, незаконно заволодів ним.

11.09.2008 року в період з 12.00 по 14.00 годину ОСОБА_2, будучи у стані алкогольного сп’яніння, після сумісного розпиття спиртних напоїв з ОСОБА_6 на гужовому візку, запряженого конем під керуванням ОСОБА_6, прямували в напрямку с. Рябоконево Арбузинського району Миколаївської області. Під час руху ОСОБА_6 заснув і ОСОБА_2 продовжив керування візком, направляючись при цьому до лісосмуги поряд з полем № 5, де намагався нарвати кукурудзи. Після цього ОСОБА_2, маючи намір на заволодіння майном ОСОБА_6, раптово напав на нього та із застосуванням фізичного насильства, умисно наніс йому удари долонею руки в обличчя, спричинивши рани на правій тім’яній області голови. Скинувши ОСОБА_6 з візка та подолавши його опір, ОСОБА_2 зв’язав йому руки, ноги та перев’язав ротовий отвір, при цьому не переслідував мети позбавити потерпілого життя і не бажав настання його смерті, сподіваючись на те, що ОСОБА_6 самостійно звільниться через деякий час. Залишивши потерпілого, ОСОБА_2, керуючи гужовим візком з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим завдав потерпілому майнову шкоду на загальну суму 5500 грн.

02.10.2008 року труп ОСОБА_6 було виявлено у зв’язаному стані на полі № 5, розташованого поблизу с. Воєводське Арбузинського району Миколаївської області та виявлені тілесні ушкодження, які не перебувають у причинному зв’язку з настанням смерті. Смерть ОСОБА_6 настала від механічної асфіксії не виясненої етіології.

11.09.2008 року в с. Рябоконево Арбузинського району Миколаївської області ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_3 збути коня, здобутого злочинним шляхом, що останній погодився і вранці наступного дня в с. Лиса Гора Арбузинського району Миколаївської області ОСОБА_3 збув вказане майно ОСОБА_7

В апеляції потерпіла ОСОБА_1, посилаючись на незаконність та необґрунтованість вироку суду, просить вирок в частині засудження ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 119, ч. 1 ст. 187 КК України скасувати, а справу в цій частині направити на додаткове розслідування, оскільки вважає кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 119 та ч. 1 ст. 187 КК України невірною. Оспорює висновки суду в тій частині, що ОСОБА_2 вчинив неправомірні дії щодо ОСОБА_8, не переслідуючи мети позбавити потерпілого життя і не бажаючи настання смерті ОСОБА_8, самовпевнено сподіваючись на те, що ОСОБА_6 самостійно звільниться через деякий час, залишив в насадженнях кукурудзи у зв’язаному стані. На думку апелянта, цей висновок суду спростовується дослідженими в судовому засіданні доказами. Тому апелянт вважає, що ОСОБА_2 вчинив напад на ОСОБА_6 з метою заволодіння його майном і в процесі розбою у ОСОБА_2 виник умисел на умисне на позбавлення життя потерпілого.

В запереченнях на апеляцію потерпілої ОСОБА_1 засуджений ОСОБА_2 просить апеляцію потерпілої залишити без задоволення. Вважає, що вирок суду є законним і обґрунтованим. Він дійсно не мав умислу на позбавлення життя потерпілого. Зв’язав потерпілого з тою метою, щоб він не викликав працівників міліції і не перешкодив йому збути викраденого коня.

Інші учасники судового розгляду апеляцій на вирок суду не подавали.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Максимишина О.Л. про задоволення апеляції ОСОБА_1 щодо скасування вироку суду відносно ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, а оцінка доказів має ґрунтуватися на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи.

Як вбачається із справи, висновки суду про винність ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 187 ч. 1, 119 КК України, суд зробив на підставі доказів, якими підтверджується факт позбавлення життя потерпілого ОСОБА_8 з необережності та розбійного нападу на потерпілого з метою заволодіння чужим майном, що викривають ОСОБА_2 у вчиненні вказаних злочинів. При цьому у вироку суду першої інстанції в підтвердження вини ОСОБА_2 навів показання вказаного підсудного, який в судовому засіданні нібито дав показання щодо пред’явленого обвинувачення.

Проте, із протоколу судового засідання вбачається, що ОСОБА_2 вину у пред’явленому обвинуваченні не визнав, відмовився від дачі показань і їх не давав до закінчення судового слідства по справі (т. 2 а.с. 298). Показання підсудного на досудовому слідстві не оголошувалися.

Також, з протоколу судового засідання вбачається, що в якості свідка допитувалася ОСОБА_9 за епізодом щодо ОСОБА_10 Але в протоколі відсутні записи щодо анкетних даних цього свідка і її показань в судовому засіданні (т. 2 а.с. 299 зворот). Проте, у вироку викладені її показання.

В останньому слові, яке було надано підсудному, ОСОБА_2 визнав себе винним у вчиненні злочинів, але суд не поновив судове слідство і не вияснив у ОСОБА_2 за якими злочинами він себе визнає винним (в письмовому виді додано до матеріалів справи – т. 2 а.с. 296). Однак, останнє слово підсудного в протоколі судового засідання викладено однією фразою – «Прошу суворо не наказувати» (останній аркуш вказаного протоколу в т. 2).

Крім того, судом першої інстанції порушені вимоги ст. 277 КПК України щодо зміни обвинувачення в суді. Прокурор, дійшовши до переконання, що пред’явлене обвинувачення необхідно змінити, виносить нову постанову, оголошує її та вручає її копії підсудному, його захиснику, потерпілому і іншим учасникам судового розгляду. Якщо в постанові прокурора ставиться питання про застосування кримінального закону, який передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, то суд роз’яснює потерпілому і його представнику їх право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі.

Так, з протоколу судового засідання вбачається, що 12.05.2010 року прокурор Чуйков К.Є., який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, заявив клопотання про зміну обвинувачення (т. 2 а.с. 301 зворот). В матеріалах справи є постанова про зміну обвинувачення відносно підсудних ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 22.04.2010 року, в якій ставиться питання про застосування кримінального закону, який передбачає відповідальність за меш тяжкий злочин і про зменшення обсягу обвинувачення (т. 2 а.с. 290 – 291).

Однак, з протоколу судового засідання не вбачається, що ця постанова вручалася учасникам судового розгляду, судом не вияснялася думка потерпілої щодо нового обвинувачення (т. 2 а.с. 301 зворот).

Також, із матеріалів кримінальної справи вбачається, що 31.03.2010 року ОСОБА_2 звернувся до Братського районного суду Миколаївської області з заявою, в якому зазначив, що показання про причетність до вбивства потерпілого ОСОБА_8 він дав внаслідок застосування до нього фізичного насильства та морального впливу з боку працівників досудового слідства (т. 2 а.с. 235). На ці причини послався ОСОБА_2 у викладеному власноручно останньому слові (т. 2 а.с. 296).

В судовому засіданні вказана заява ОСОБА_2 не оголошувалась і він ніяких пояснень з цього приводу не давав. Ніякої перевірки за цією заявою судом не проводилося.

Проте, така заява ОСОБА_2 є повідомленням про службові злочини, її належало перевірити з додержанням вимог гл. 8 КПК України.

Таким чином, зазначена заява у передбаченому законом порядку перевірена не була.

Також судом першої інстанції порушені вимоги ст. 28 КПК України щодо подання цивільного позову, оскільки позов потерпілою особою може бути пред’явлений під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства.

Так, із матеріалів кримінальної справи вбачається, що потерпіла ОСОБА_1 на досудовому слідстві не заявляла ніяких вимог про стягнення спричиненої їй матеріальної та моральної шкоди з винних. В підготовчій частині судового розгляду потерпіла також не подавала позовної заяви. Тільки в процесі судового слідства потерпіла ОСОБА_1 звернулася до Братського районного суду Миколаївської області з позовною заявою про відшкодування майнової та моральної шкоди з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка надійшла на адресу 01.06.2009 року в трьох екземплярах (т. 2 а.с. 249 – 250). Дана позовна заява в судовому засіданні не оголошувалася і підсудним не вручалася.

Крім того, судом першої інстанції в порушення вимог ст. 281 КПК України не розглянуто клопотання потерпілої ОСОБА_1 від 01.06.2009 року про направлення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на додаткове розслідування у зв’язку з тим, що, на думку потерпілої, дії вказаних підсудних необхідно кваліфікувати за ч. 4 ст. 187, п.п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України (т. 2 а.с. 256), оскільки в протоколі судового засідання відсутні записи щодо розв’язання цього питання відсутні. Про таку кваліфікацію потерпіла зазначає і в апеляції.

Таким чином, суд першої інстанції допустив істотні порушення кримінально – процесуального закону щодо розгляду справи у частині обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 187, ст. 119 КК України.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що вирок суду відносно ОСОБА_2 підлягає скасуванню в частині його засудження за ч. 1 ст. 187, ст. 119 КК України, а відносно ОСОБА_3 – в частині цивільного позову потерпілої ОСОБА_1, а справа – поверненню на новий судовий розгляд.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне виключити з резолютивної частини вказаного вироку стягнення з ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь НДЕКЦ при УМВС України в Миколаївській області судові витрати за проведення експертиз в розмірі 705 грн. 33 коп., оскільки експертизи провадилися по епізодам, по яким визнаний винним тільки засуджений ОСОБА_2

У зв’язку з тим, що вирок першої інстанції скасований з підстав істотних порушень кримінально – процесуальних законодавства, то доводи апеляції колегією суддів не обговорювалися. Але вони підлягають перевірці при новому судовому розгляді справи.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляцію потерпілої ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Братського районного суду Миколаївської області від 25 травня 2010 року відносно ОСОБА_2 в частині його засудження за ч. 1 ст. 187, ст. 119 КК України скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд, але в іншому складі суддів.

Вважати ОСОБА_2 засудженим:

– за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 289 КК України до 3 років позбавлення волі;

– ч. 2 ст. 289 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Цей же вирок в частині цивільного позову відносно ОСОБА_3 скасувати, а справу направити в цій частині на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

Виключити з резолютивної частини вказаного вироку стягнення з ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь НДЕКЦ при УМВС України в Миколаївській області судові витрати за проведення експертиз в розмірі 705 грн. 33 коп.

В решті зазначений вирок залишити без змін.

Головуючий:

Судді: