Справа № 161/4271/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Гринь О.М.

Провадження № 22-ц/773/695/17 Категорія: 39 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Русинчука М.М.,

суддів - Матвійчук Л.В., Федонюк С.Ю.,

з участю: секретаря - Губарик К.А.,

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, за апеляційною скаргою позивача на рішення Луцького міськрайонного суду від 07 квітня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 07.04.2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції виходив із того, що при складенні ОСОБА_3 10.11.2011 року заповіту на користь позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2, її волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі, оскільки зібрані у справі докази не свідчать про те, що в момент складення заповіту вона не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними.

Висновки суду відповідають встановленим в справі обставинам та вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.11.2011 року ОСОБА_3 на випадок смерті склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Красневичем О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 3658, відповідно до змісту якого вона, перебуваючи при здоровому глузді та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій та їх правові наслідки і діючи добровільно, все належне їй майно, з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилося, взагалі, все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла в рівних частках кожному: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Нотаріусом при посвідченні заповіту було встановлено особу ОСОБА_3 та перевірено її дієздатність. На заповіті наявний власноручний запис та підпис заповідача (а.с.5)

Як вбачається з копії повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 16.02.2016 року, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4).

Судом також встановлено, що названі спадкоємці за заповітом ОСОБА_1 (позивач у справі) є чоловіком померлої ОСОБА_3, а ОСОБА_2 (відповідач у справі) - її рідним братом.

У відповідності до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частинами 3 та 4 ст. 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги щодо недійсності згаданого заповіту від 10.11.2011 року, складеного його померлою дружиною ОСОБА_3, тим, що остання внаслідок алкогольної залежності перебувала в такому стані, що перешкоджав їй розуміти значення своїх дій та керувати ними. Крім того вказував на те, що заповідач була важко хвора та приймала ліки, які безумовно впливали на можливість усвідомлення нею значення своїх дій.

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи №299 від 29.12.2016 року встановлено, що ОСОБА_3, враховуючи рівень її розумового розвитку та індивідуально-психологічних особливостей, була здатна розуміти характер та фактичний зміст власних дій, керувати ними та передбачати їх наслідки в період посвідчення заповіту у жовтні та листопаді 2011 року, зокрема станом на 10.11.2011 року. Під час посвідчення заповіту 10.11.2011 року ОСОБА_3 перебувала у стані тривоги та емоційних переживань, пов'язаних з її поінформованістю про онкологічне захворювання та потребою оперативного втручання, а тому беручи до уваги стан свого здоров'я, свої життєві обставини ОСОБА_3, враховуючи визначені обставини, була здатна повною мірою вільно та усвідомлено приймати рішення та реалізовувати його своїми діями в момент посвідчення заповіту, зокрема станом на 10.11.2011 року. ОСОБА_3, враховуючи обставини, що склалися, була здатною в повній мірі усвідомлювати фактичний зміст власних дій та їх наслідків в момент посвідчення заповіту, зокрема станом на 10.11.2011 року (а.с.134-137).

Отже, проведеною у справі експертизою зроблено категоричний висновок про абсолютну спроможність ОСОБА_3 в момент складення нею заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, що вказує на відсутність підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України, для визнання оспорюваного заповіту недійсним.

Крім того, в судовому засіданні під час апеляційного розгляду даної справи сам позивач визнав, що приблизно за 20 днів до смерті ОСОБА_3 він мав розмову з нею щодо змісту оспорюваного заповіту, після чого вона пообіцяла після проходження курсу лікування змінити його зміст, заповівши йому 3/4 частини квартири, а ОСОБА_2 - 4 частину. Наведена обставина, яка відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не потребує доказування, оскільки визнана позивачем попри невигідність цього визнання йому, додатково підтверджує вчинення заповіту згаданим заповідачем у стані, коли вона розуміла значення своїх дій і керувала ними.

Місцевим судом також з метою встановлення обставин посвідчення заповіту в якості свідка був допитаний приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Красневичем О.А. Останній у своїх показаннях вказував на те, що не пам'ятає обставин посвідчення заповіту, а оскільки даний правочин ним був посвідчений, ним перевірялась дієздатність заповідача.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачем ОСОБА_1, як того вимагають положення ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не надано доказів та не доведено у встановленому законом порядку про те, що волевиявлення заповідача на час складення заповіту не відповідало її внутрішній волі та що вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

На підставі викладених обставин, проаналізувавши матеріали справи та виходячи з предмета заявленого позову, враховуючи ту обставину, що позивачем не доведено допустимими та належними доказами факт недійсності заповіту від 10.11.2011 року, складеного ОСОБА_3 та посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Красневичем О.А., колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про відмову в задоволенні позову в даній справі відповідає вимогам закону.

Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевого суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Покликання позивача у своїх доводах апеляційної скарги на те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про призначення повторної посмертної комплексної комісійної судової психолого-психіатричної експертизи, яке було обґрунтовано тим, що при проведенні первинної експертизи експертом не в повному обсязі було досліджено всі необхідні медичні документи, є безпідставними з огляду на те, що додані позивачем до згаданого клопотання медичні документи (а.с.156-171) досліджувалися та були враховані експертом при проведенні первинної експертизи (а.с.117-131), а тому місцевий суд підставно відмовив у задоволенні такого клопотання.

Безпідставними також є покликання позивача на те, що заповідач ОСОБА_3 приймала психотропні препарати фенобарбітал та сібазон, які є психотропними речовинами та здатні були пригнічувати її психоемоційний стан, оскільки висновком експертизи вплив згаданих речовин на здатність усвідомлення остатньою значення своїх дій та керувати ними не встановлено.

Не знайшли свого підтвердження також і доводи апеляційної скарги позивача про те, що ОСОБА_3 не повідомляла йому за життя про складенню нею заповіту, оскільки як пояснив сам позивач під апеляційного розгляду справи, за кілька тижнів до смерті він із нею мав розмову щодо перерозподілу часток за згаданим заповітом.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 07 квітня 2017 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: