Номер провадження: 22-ц/785/4207/17

Головуючий у першій інстанції Добров П. В.

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Лиманського району Одеської області про скасування свідоцтва, визначення порядку володіння та користування майном, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 13 березня 2017 року,

встановила:

ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, уточнивши який, просила визнати незаконним та скасувати Свідоцтво НОМЕР_1 від 10.03.1995 року про право приватної власності ОСОБА_5 на 1/2 частину жилого будинку з належними до нього будівлями та спорудами, який розташовано в АДРЕСА_1. Витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_4 1/6 частину жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1. Визначити наступний порядок володіння та користування спірним жилим будинком: надати у володіння та користування співвласнику ОСОБА_4 з часткою 1/3 житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 187,7 кв.м, житловою площею 69,0 кв.м, частину житлового будинку АДРЕСА_1, яка складається з: частини житлового будинку під літ. «А», частини прибудови літ. «А 1» , прибудови літ. «А 2», прибудови літ. «А 3», мансарди літ. «Мнс» - житловою площею 43,2 кв.м, загальною площею 132,0 кв.м. та господарчих будівель і споруд: літ. «Б» гараж, літ. «пд.(Б)» погріб, літ. «Е» комора, ІІІ вимощення, ІV басейн, № 1,3 огорожа. Надати у володіння та користування співвласнику ОСОБА_6 з часткою 2/3 житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 187,7 кв.м, житловою площею 69,0 кв.м, частину житлового будинкуАДРЕСА_1, яка складається з: частини житлового будинку під літ. «А», частини прибудови літ. «А 1», житловою площею 25,8 кв.м, загальною площею 46,6 кв.м та господарчих будівель і споруд: літ. «В» сарай, літ. «Г» літня кухня, літ. «Д» вбиральня, літ «М(пд.)» погріб, № 2,6 огорожа.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 20.06.2012 року визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1.

Проте ОСОБА_3 не зареєструвала своє право власності на вказану частину житлового будинку, оскільки державний реєстратор не зміг встановити загальну площу об'єкта нерухомого майна та складові частини зазначеного об'єкта.

Неможливість реєстрації права власності ОСОБА_3 пов'язана із тим, що колишній власник 2/3 частин вказаного будинку ОСОБА_7 29.07.1980 року уклав договір купівлі продажу, згідно з яким продав ОСОБА_5 1/3 частину цілого житлового будинку без надвірних господарчих будівель в АДРЕСА_1.

В подальшому Рішенням виконкому Фонтанської сільської ради №9/2 від 16.02.1995 року у зв'язку з проведеною реконструкцією жилого будинку в АДРЕСА_1 у 1980 році ОСОБА_5 (померлим), було визнано право власності та визначено видати свідоцтво про право власності на добудови ОСОБА_5 (померлому).

Зазначеним рішенням частки співвласників житлового будинку в АДРЕСА_1 не змінювались. Проте на підставі Рішення виконкому Фонтанської сільської ради №9/2 від 16.02.1995року, виконкомом Фонтанської сільської ради ОСОБА_5 було видано Свідоцтво НОМЕР_1 від 10.03.1995року про право приватної власності на 1/2 частину жилого будинку з належними до нього будівлями та спорудами, який розташовано в АДРЕСА_1.

Співвласник 2/3 жилого будинку в АДРЕСА_1 ОСОБА_7 згоду на проведення ОСОБА_5 реконструкції жилого будинку в АДРЕСА_1 не надавав, частки в будинку не змінювались.

Тому видачу ОСОБА_5 Свідоцтва НОМЕР_1 від 10.03.1995року про право приватної власності на 1/2 частину жилого будинку з належними до нього будівлями та спорудами, який розташовано в АДРЕСА_1 позивачка вважає безпідставною та незаконною. Після смерті ОСОБА_5 власником 1/2 частини вказаного жилого будинку стала ОСОБА_8

Згідно з Договором дарування від 19.03.1995 року, ОСОБА_8 подарувала 1/2 частину жилого будинку з надвірними господарськими спорудами, який розташовано в АДРЕСА_1, ОСОБА_9

Рішенням виконкому Фонтанської сільської ради №92 від 11.10.2006 року було оформлено право власності ОСОБА_9 на прибудови до 1/2 частини жилого будинку з надвірними господарськими спорудами, який розташовано в АДРЕСА_1.

Відповідно Договору купівлі-продажу від 31.03.2009 року, ОСОБА_9 продала 1/2 частину жилого будинку, який розташовано в АДРЕСА_1, ОСОБА_10

Згідно з Договором дарування від 16.10.2013року, ОСОБА_10 подарувала 1/2 частину жилого будинку, який розташовано в АДРЕСА_1, ОСОБА_4

Оскільки ОСОБА_5 не був власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1, а був власником лише 1/3 частини цього будинку, всі наступні власники цього будинку набули право на 1/6 частину цього будинку безпідставно, та ОСОБА_3 просила витребувати її у останнього власника. Оскільки співвласники житлового будинку здійснюють користування ним за взаємною згодою, яка оформлюється нотаріально посвідченим договором, який ОСОБА_4 укладати відмовляється, ОСОБА_3 просила суд визначити порядок володіння та користування житловим будинком, що фактично склався між співвласниками будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 13 березня 2017 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано Свідоцтво НОМЕР_1 від 10.03.1995 року про право приватної власності ОСОБА_5 на 1/2 частину жилого будинку з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1.

Витребувано шляхом вилучення у ОСОБА_4 1/6 частину жилого будинку, який розташований в АДРЕСА_1.

Визначено наступний порядок володіння та користування жилим будинком, який розташований в АДРЕСА_1: надано у володіння та користування співвласнику ОСОБА_4 з часткою 1/3 житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 187,7 кв.м, житловою площею 69,0 кв.м, частину житлового будинку АДРЕСА_1, яка складається з: частини житлового будинку під літ. «А», частини прибудови літ. «А 1», прибудови літ. «А 2», прибудови літ. «А 3», мансарди літ. «Мнс» - житловою площею 43,2 кв.м, загальною площею 132,0 кв.м. та господарчих будівель і споруд: літ. «Б» гараж, літ. «пд.(Б)» погріб, літ. «Е» комора,ІІІ вимощення, ІV басейн, № 1, 3огорожа; надано у володіння та користування співвласнику ОСОБА_6 з часткою 2/3 житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 187,7 кв.м, житловою площею 69,0 кв.м, частину житлового будинку АДРЕСА_1, яка складається з: частини житлового будинку під літ. «А», частини прибудови літ. «А 1», житловою площею 25,8 кв.м, загальною площею 46,6 кв.м та господарчих будівель і споруд: літ. «В» сарай, літ. «Г» літня кухня, літ. «Д» вбиральня, літ «М (пд.)» погріб, № 2,6 огорожа.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_4 В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 20.06.2012 року визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1.

З метою проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_3 звернулась із заявою до Реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно від 20.05.2013року №2419145 розгляд заяви про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 було зупинено, оскільки немає змоги встановити загальну площу об'єкта нерухомого майна та складові частини зазначеного об'єкта.

11.03.1968 року ОСОБА_7 було відведено в натурі земельну ділянку площею 1000 кв.м. (0,10 га) в с. Фонтанка Комінтернівського району Одеської області.

Рішенням Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 28.01.2007 року №191-V ОСОБА_7 передано у приватну власність земельну ділянку, раніше надану йому у користування, загальною площею 0,064 га, що знаходиться на території АДРЕСА_2.

Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 не отримав.

Згідно зі Свідоцтвом на забудову, виданим 12.03.1968 року виконавчим комітетом Комінтернівської районної ради, ОСОБА_7 отримав дозвіл на будівництво житлового будинку на відведеній земельній ділянці у с. Фонтанка.

11.07.1980 року ВК Фонтанської сільської ради був складений акт про завершення ОСОБА_7 будівництва та прийняття до експлуатації домобудівлі АДРЕСА_1.

Відповідно до довідки Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 17.05.2011 року за № 1034, а також згідно запису в погосподарській книзі №10 Фонтанської сільської ради, особовий рахунок НОМЕР_2, ОСОБА_7 мешкав та був зареєстрований до дня своєї смерті за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з ч. 5 ст. 120 ЗК УРСР 1970 року, право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад.

У відповідності до п. 10 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР від 31 січня 1966 року, при відсутності правовстановлюючих документів, які зазначені в цій інструкції (додаток № 1), зацікавлена юридична або фізична особа (установа, підприємство, організація, громадянин, колгоспний двір) подає до виконкому місцевої Ради депутатів трудящих заяву про оформлення права власності на будинок або домоволодіння і видачу свідоцтва про це. При наявності погосподарських книг сільської Ради депутатів трудящих бюро технічної інвентаризації складає списки будинків та домоволодінь, які належать громадянам або колгоспним дворам.

Таким чином, ОСОБА_7 у встановленому законом порядку набув право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

29.07.1980 року ОСОБА_7 уклав договір купівлі продажу, згідно з яким продав ОСОБА_5 1/3 частину цілого житлового будинку без надвірних господарчих будівель в АДРЕСА_1, з якого вбачається, що частина будинку, яка відчужувалась ОСОБА_7, належала йому на підставі свідоцтва на забудову, виданого Комінтернівською районною радою Одеської області від 07.03.1968 року.

Згідно з п. 38 Інструкції по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 22.02.95р. №48, у розділі III «Жилий будинок (квартира) в приватній власності громадян» записуються дані про жилий будинок (квартиру) та його обладнання.

Якщо жилий будинок знаходиться у власності не одного, а двох та більше самостійних господарів, то в особових рахунках кожного з цих господарств у рядку «Жилий будинок» необхідно записати відповідні частки, наприклад, «пів будинку», з вказівкою загальної та жилої площі.

Рішенням виконкому Фонтанської сільської ради №9/2 від 16.02.1995 року у зв'язку з проведеною реконструкцією жилого будинку в АДРЕСА_1 у 1980 році ОСОБА_5 (померлим), було визнано право власності та визначено видати свідоцтво про право власності на добудови ОСОБА_5 (померлому). Зазначеним рішенням частки співвласників житлового будинку в АДРЕСА_1 не змінювались.

На підставі Рішення виконкому Фонтанської сільської ради №9/2 від 16.02.1995 року виконкомом Фонтанської сільської ради ОСОБА_5 було видано Свідоцтво НОМЕР_1 від 10.03.1995р. про право приватної власності на 1/2 частину жилого будинку з належними до нього будівлями та спорудами, який розташовано в АДРЕСА_1.

У відповідності до ст. 357 ЦК України (ст. 119 ЦК УРСР 1963 року), співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Судом також встановлено, що співвласник 2/3 жилого будинку в АДРЕСА_1 ОСОБА_7 згоду на проведення ОСОБА_5 реконструкції жилого будинку в АДРЕСА_1 не надавав. Відповідні докази відсутні в архівній копії Рішення виконкому Фонтанської сільської ради №9/2 від 16.02.1995 року та документах, які стали підставою для його винесення.

Дозвільних документів на проведення добудови ОСОБА_5 не отримував.

Таким чином, всупереч твердженню апеляційної скарги, видача ОСОБА_5 Свідоцтва НОМЕР_1 від 10.03.1995 року про право приватної власності на 1/2 частину жилого будинку з належними до нього будівлями та спорудами, який розташовано в АДРЕСА_1, була проведена безпідставно, а рішення в частині визнання його незаконним та скасуванням є обґрунтованим та таким, що відповідає закону.

Після смерті ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 13.03.1995року Комінтернівською районною державною нотаріальною конторою, власником 1/2 частини жилого будинку з надвірними господарськими спорудами, який розташовано в АДРЕСА_1, який належав померлому на підставі Свідоцтва НОМЕР_1 від 10.03.1995 року, виданого виконкомом Фонтанської сільської ради, стала ОСОБА_8

Згідно з Договором дарування від 19.03.1995 року, посвідченим Комінтернівською районною державною нотаріальною конторою, ОСОБА_8 подарувала 1/2 частину жилого будинку з надвірними господарськими спорудами, який розташовано в АДРЕСА_1, ОСОБА_9

Рішенням виконкому Фонтанської сільської ради №92 від 11.10.2006 року було оформлено право власності ОСОБА_9 на прибудови до 1/2 частини жилого будинку з надвірними господарськими спорудами, який розташовано в АДРЕСА_1.

Відповідно до Договору купівлі-продажу від 31.03.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом, ОСОБА_9 продала 1/2 частину жилого будинку, який розташовано в АДРЕСА_1, ОСОБА_10

Згідно з Договором дарування від 16.10.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом, ОСОБА_10 подарувала 1/2 частину спірного будинку ОСОБА_4

Право власності ОСОБА_4 на 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 2902282, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 182773651227).

Відповідно до Технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, будинок в цілому складається з: житлового будинку під літ. «А», прибудови літ. «А 1», прибудови літ. «А 2»,прибудови літ. «А 3», прибудови літ. «А 4» (збудовано самочинно), мансарди літ. «Мнс» - житловою площею 69,0 кв.м, загальною площею 187,7 кв.м, та господарчих будівель і споруд: літ. «Б» гараж, літ. «пд.(Б)» погріб, літ. «В» сарай, літ. «Г» літня кухня, літ. «Д» вбиральня, літ. «Е» комора, літ. «К» навіс (збудовано самочинно), літ. «Л» баня (збудовано самочинно), літ «М(пд.)» погріб, ІІІ вимощення, ІV басейн, №1, 2, 3, 6 огорожа.

Частина житлового будинку АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4, складається з: частини житлового будинку під літ. «А», частини прибудови літ. «А 1», прибудови літ. «А 2», прибудови літ. «А 3», мансарди літ. «Мнс» - житловою площею 43,2 кв.м, загальною площею 132,0 кв.м. та господарчих будівель і споруд: літ. «Б» гараж, літ. «пд.(Б)» погріб, літ. «Е» комора, ІІІ вимощення, ІV басейн, №1, 3 огорожа.

Частина житлового будинку АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3, складається з: частини житлового будинку під літ. «А», частини прибудови літ. «А 1», житловою площею 25,8 кв.м, загальною площею 46,6 кв.м та господарчих будівель і споруд: літ. «В» сарай, літ. «Г» літня кухня, літ. «Д» вбиральня, літ «М(пд.)» погріб, №2,6 огорожа.

Згідно ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частиною 4 ст. 357 ЦК України передбачено, що співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Згідно ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Статтею 658 ЦК України визначено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до ч. 1 ст. 718 ЦК України, дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Згідно ч. 1 ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Оскільки ОСОБА_5 не був власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1, а був власником лише 1/3 частини цього будинку, всі наступні власники цього будинку набули право на 1/6 частину цього будинку безпідставно, ця 1/6 частина будинку правомірно витребувана у останнього власника ОСОБА_4

Згідно з ч. 1-3 ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 20.06.2012 року, яким визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1, є чинним.

ОСОБА_4 не зверталася до суду щодо порушення її прав та законних інтересів вказаним рішенням суду.

За таких обставин посилання скарги на те, що дане рішення не має обов'язкової сили для ОСОБА_4, є неспроможним та таким, що суперечить закону.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо пропуску ОСОБА_3 позовної давності для звернення з вимогою визнати незаконним та скасувати Свідоцтво НОМЕР_1 від 10.03.1995року про право приватної власності ОСОБА_5 на 1/2 частину жилого будинку з належними до нього будівлями та спорудами, який розташовано в АДРЕСА_1, встановлено наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що про порушення своїх прав власника 2/3 частин житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 стало відомо після отримання нею рішення про зупинення державної реєстрації права власності 20.05.2013 року.

Згідно з ч. 2 ст. 264 ЦПК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

20.11.2013 року ОСОБА_3 звернулася до Комінтернівського районного суду Одеської області із позовом про виділення їй в натурі 2/3 частин житлового будинку АДРЕСА_1 раніше - Комінтернівського району Одеської області. Позовні вимоги уточнювалися 04.03.2015 року, 06.08.2015 року, 02.02.2016 року, 22.09.2016 року.

Таким чином, позовна давність щодо визнання незаконним та скасування Свідоцтва НОМЕР_1 від 10.03.1995 року перервалася.

Вимога визнати незаконним та скасувати Свідоцтво НОМЕР_1 від 10.03.1995 року про право приватної власності ОСОБА_5 на 1/2 частину жилого будинку з належними до нього будівлями та спорудами, який розташовано в АДРЕСА_1 вперше була заявлена 02.02.2016 року, потім 22.09.2016 року, тобто в межах позовної давності.

Крім наведеного слід зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, ч. 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Отже, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ).

У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».

Водночас у справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Відтак, правило про пропуск строку звернення до суду не має абсолютного характеру і не повинно застосовуватися автоматично, тобто навіть у разі пропуску строку звернення до суду без відповідних додаткових обґрунтувань суд не може його застосувати.

Право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57, Series A, № 93).

У рішенні по справі «Іліан проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Враховуючи встановлене, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення. Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 213-214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з роз'ясненнями викладеними в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Наявність чи відсутність наведених обставин та можливість встановлення відповідних фактів суд вирішує відповідно до положень ст. ст. 10, 11, 27, 57-60 ЦПК України, за якими сторони при вирішенні справи зобов'язані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підстави їх вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 13 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

О.С.Комлева

Ю.І.Кравець