У Х В А Л А
20 травня 2017 року м. Київ
Суддя Верховного Суду України Пошва Б.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення щодо нього,
в с т а н о в и в:
У заяві до Верховного Суду України ОСОБА_1 порушує питання про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 9 березня 2017 року на підставі пункту 1 частини другої статті 459 КПК.
Згідно з частиною 1 статті 9 КПК під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує положення відповідного міжнародного договору України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (частини 4 і 5 статті 9 КПК).
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (далі - Конвенція), яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини (далі - Суд), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, який встановить, зокрема, обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (п. 36).
Разом із тим, як убачається з ухвали Суду від 8 січня 2008 року «Щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України» (п.2), право на доступ до національного суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом в такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено, особливо щодо умов прийнятності скарги.
Однак, заява ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 9 березня 2017 року за нововиявленими обставинами, є необґрунтованою.
Так, згідно зі статтею 459 КПК нововиявленими обставинами визнаються:
1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;
2) зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;
4) визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом;
5) інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
Відповідно до вимог статті 462 КПК у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами зазначаються обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, під час судового розгляду, та обґрунтування з посиланням на обставини, що підтверджують наявність нововиявлених обставин.
Але заявник просить переглянути рішення Верховного Суду України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 459 КПК, при цьому не наводить в заяві жодної конкретної обставини, яка б відповідала критеріям нововиявлених, та яка б, на його думку, не була відома суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і доводила б його неправильність. Водночас, доводи ОСОБА_1 зводяться до твердження про незаконну відмову у перегляді рішення Верховного Суду України від 29 вересня 2016 року.
Таким чином, під час перевірки відповідності заяви вимогам КПК України встановлено ряд зазначених недоліків.
Крім того, практикою Суду визначено, що встановлені державою обмеження повинні відповідати законній меті і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються та метою, яку намагаються досягнути, щоб не суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення у справі Guerin v. France, 29 липня 1998 року, Reports 1998-V, п. 37).
Виходячи з того, що перегляд судових рішень Верховним Судом України здійснюється виключно з питань права, для реалізації якого заявнику може бути надано правову допомогу, відповідно до ст. 59 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі (про право на правову допомогу) від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, ч. 3 п. «с». ст. 6 Конвенції 1950 р., практики Суду та Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 року.
Статтею 17 згаданого Закону передбачено надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідним територіальним центром.
Для реалізації свого права на звернення до Верховного Суду України ОСОБА_1 слід звернутися до територіального центру надання безоплатної вторинної правової допомоги.
На підставі наведеного, керуючись статтею 450, 459 і 464 КПК України,
у х в а л и в:
Про зазначені недоліки заяви повідомити ОСОБА_1 та надати йому строк для їх усунення до 16 червня 2017 року.
У разі, якщо зазначені недоліки не буде усунено в установлений строк, заяву буде повернуто заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя
Верховного Суду України Б.М. Пошва