Справа № 2-865

                                            2009 р.

  Р І Ш Е Н Н Я

  ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

08 квітня 2009 року Галицький районний суд міста Львова у складі :

        головуючої – судді  -  ОЛЕКСІЄНКО М.Ю.

    при секретарі       -  БЕСПАЛЬОК О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до приватного підприємства "ЕКСПРЕС-КОРД" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди та за зустрічним позовом приватного підприємства "ЕКСПРЕС-КОРД" до ОСОБА_1 про зміну формулювання причини звільнення з роботи, номеру та дати видачі наказу про звільнення у трудовій книжці,

     в  с  т  а  н  о  в  и  в  :

    06 листопада 2008 рокуОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПП «Експрес-Корд» про стягнення заборгованого розрахунку при звільненні, заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

     В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера з 01 червня 2004 року по 09 вересня 2008 року, звільнилась з підприємства за власним бажанням, про що його директором цього дня видано відповідний наказ № 13-к, однак не проведено виплату заборгованості нарахованого заробітку за період з 01 липня 2008 року по 09 вересня 2008 року у розмірі 4.482 грн. 24 коп., які позивачка просить стягнути з відповідача, а також суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розмір якого буде уточнений на момент постановлення судом рішення. Крім того, вважає, що відповідач своїми незаконним діями заподіяв їй моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 8.000 грн. та просить стягнути з підприємства на свою користь.  

    28 листопада 2008 року позивачка уточнила позов, відмовилась від вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 4482 грн. 24 коп., оскільки відповідач їй таку виплатив. Просить стягнути з ПП "Експрес-Корд" 4.112 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки була звільнена з роботи 09 вересня 2008 року, а фактичний розрахунок з нею проведено відповідачем 28 листопада 2008 року та 8.000 грн. моральної шкоди.  

    09 грудня 2008 року ПП "Експрес-Корд" звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про зміну формулювання причин, номеру та дати видачі наказу про її звільнення у трудовій книжці.

    В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідачка була звільнена не за власним бажанням, як вона зазначає, а за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, оскільки не приступила до роботи після чергової відпустки 09 вересня 2008 року, не повідомивши керівництву причин своєї відсутності, у зв’язку з чим після вчинення директором підприємства ряду дій для врегулювання з нею трудових відносин, 25 вересня 2008 року було видано наказ про звільнення її з роботи, копія якого була скерована їй поштою. Стеряв І.І. самовільно, не маючи на це жодних повноважень та юридичних підстав, внесла у свою трудову книжку неправдивий запис про підстави звільнення. Враховуючи те, що відповідачка своїми діями створила відповідні умови для невчасної виплати їй розрахункових коштів, вважає її позов необґрунтованим та просить відмовити у його задоволенні.

    У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали уточнений позов, просять такий задовольнити, пояснили, що всі представлені відповідачем документи сфальсифіковані і подані суду з метою невиплати їй суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки керівництво не повідомило їй про винесення директором наказу про її звільнення за п.4 ч.1 ст. 40 КУпАП від 25 вересня 2008 року, натомість у ОСОБА_1 на руках є наказ про її звільнення за власним бажанням від 09 вересня 2008 року з оригінальним підписом директора, засвідченим печаткою підприємства. Позивачка зазначає, що у період її чергової відпустки директор повідомив їй, що має намір запросити на роботу іншого бухгалтера, котра погоджується на меншу зарплату, тому вона вважала питання її звільнення врегульованим та не вийшла на роботу після відпустки, про що завчасно повідомила директора ПП, при цьому не відмовлялась складати акт прийому-передачі бухгалтерської документації, як це зазначає директор, а, навпаки, ввела в курс справ нового бухгалтера та неодноразово їй допомагала. Запис у трудовій книжці про підстави звільнення дійсно зробила власноручно, оскільки протягом чотирьох років, коли працювала у відповідача, займалась на підприємстві веденням трудових книжок. Просять задовольнити уточнений первісний позов, а у зустрічному – відмовити.  

    У судовому засіданні відповідач та представник відповідача підтримали зустрічний позов, просить такий задовольнити. Відповідач пояснив, що не отримував від позивачки заяви про звільнення її з роботи за власним бажанням та не видавав 09 вересня 2008 року відповідного наказу. Наявність на представленому позивачкою наказі свого підпису пояснив тим, що у липні 2008 року, цілковито довіряючи позивачці, підписав декілька чистих аркушів паперу для скерування листів на митницю, підготовкою яких вона повинна була займатись. Під час відпустки позивачка повідомила його про свій намір звільнитись, оскільки знайшла іншу роботу, після чого він запропонував їй врегулювати всі питання щодо її звільнення у відповідності до вимог чинного трудового законодавства, однак з незалежних від нього причин цього не вдалось зробити, оскільки позивачка не з»являлась на роботу, не відповідала на його телефонні дзвінки та відмовлялась привести у порядок бухгалтерську документацію, що можуть засвідчити інші працівники підприємства, які були свідками тих подій. Вважає первісний уточнений позов необґрунтованим та просить відмовити у його задоволенні.

    Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду – сторін та свідка, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку про необхідність часткового задоволення первісного позову та відмови у зустрічному, виходячи з наступних підстав.

    У ході судового розгляду встановлено, що позивачка працювала у відповідача бухгалтером за сумісництвом з 01 червня 2004 року, а з 01 січня 2005 року переведена на посаду головного бухгалтера на постійній основі (а.с.21-24).

    Наказом директора за № 13-4 від 09 вересня 2008 року позивачка звільнена з роботи з посади головного бухгалтера за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (а.с.5, 45).

    Оскільки представлений позивачкою та долучений до матеріалів справи (а.с.45) наказ про її звільнення від 09 вересня 2009 року підписаний директором підприємства та скріплений його печаткою, при цьому представник відповідача не представив належних доказів, які б свідчили, що такий сфальсифікований, у суду немає жодних підстав сумніватись в його автентичності, як і щодо наказу від 25 вересня 2008 року, який директор підприємства також міг видати, будучи наділеним для цього відповідними повноваженнями та володіючи печаткою підприємства, однак при цьому оцінці суду підлягає дотримання ним правильності встановленої законом процедури його видачі.

    Як вбачається з наказу № 14-К від 25 вересня 2009 року (а.с.36), позивачку з 09 вересня 2008 року звільнено з роботи з посади головного бухгалтера за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, при цьому робочі дні з 09 вересня 2008 року по 25 вересня 2008 року слід вважати прогулами, оскільки позивачка була відсутня на роботі та не повідомляла про причини своєї відсутності.

    Згідно п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу.

    Відповідно до вимог п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України   № 9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

    Враховуючи те, що зі змісту наказу відповідача № 14-Квід 25 вересня 2008 року вбачається, що позивачка звільнена з роботи з 09 вересня 2008 року, період часу з 09 вересня 2008 року по 25 вересня 2008 року не можна розцінювати як прогул, оскільки на той момент вона вже не була працівником підприємства.

    Суд критично оцінює представлені відповідачем документи на підтвердження фактів порушень трудової дисципліни зі сторони позивачки, а також її ухилення від належного виконання посадових обов’язків, оскільки їх зміст спростовується у процесі дачі пояснень учасниками судового розгляду, в тому числі, самим відповідачем та представником відповідача. Не відповідають вимогам чинного законодавства акти від 10 та 18 вересня 2008 року, що неправильно складені, оскільки підписані двома особами замість трьох (а.с.32-33); не представлено належних доказів (повідомлень про вручення) про скерування відповідачці поштою листа, в якому її інформують про винесення наказу від 25 вересня 2008 року (а.с.37).

    Крім того, на думку суду, слід піддати сумніву саму юридичну грамотність наказу від 25 вересня 2008 року, яким позивачку звільнено з роботи з 09 вересня 2008 року, оскільки ч.2 ст. 47 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов’язаний також у день звільнення видати працівнику копію наказу про звільнення, що видавалось неможливим станом на 09 вересня 2008 року, оскільки з того часу, на думку відповідача, тільки розпочався період прогулів позивачки, а крім того, не існувало самого наказу про її звільнення у зв’язку з тим, що такий був виданий значно пізніше – 25 вересня 2008 року.

    З огляду на те, що суд не знайшов підстав для зміни формулювання причин та дати звільнення позивачки, вимога про внесення будь-яких змін до записів у її трудовій книжці також є необґрунтованою та не може бути задоволена. При цьому покликання представника відповідача про внесення таких позивачкою самовільно не заслуговують на увагу суду, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що вона фактично займалась веденням трудових книжок протягом всього часу роботи на підприємстві.

    Оцінюючи у сукупності всі вище проаналізовані докази, суд приходить до висновку про необґрунтованість зустрічного позову та відмовляє у його задоволенні.

    Що стосується первісного позову, такий підлягає задоволенню у частині стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

    Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України, виплата всіх сум, що н належить працівнику від підприємства, провадиться у день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначені строки, підприємство, згідно ч.1 ст. 117 КЗпП України, повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

    Як вбачається з довідки про середню заробітну плату позивачки (а.с.25), така становить 51 грн. 40 коп.

    Судом встановлено, що відповідач провів розрахунок із ОСОБА_1 28 листопада 2008 року, тобто, по спливу 80 днів з часу її фактичного звільнення 09 вересня 2008 року.

    Таким чином, суд вважає, що на користь позивачки слід стягнути 4.112 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (51 грн. 40 коп. х 80 днів = 4.112 грн.).

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Оскільки позивачка не представила суду вище перелічених доказів заподіяння їй неправомірними діями відповідача моральної шкоди, суд вважає за необхідне відмовити їй у цій частині позовних вимог, враховуючи при цьому, що, як вбачається з долученої до матеріалів справи копії трудового договору, вона працевлаштувалась 10 вересня 2008 року, що свідчить про те, що вона не була позбавлена засобів до існування протягом періоду часу з моменту звільнення та проведення з нею відповідачем фактичного розрахунку.  

Враховуючи те, що позивачка при зверненні до суду звільнена від сплати судових витрат, такі підлягають стягненню з відповідача на користь держави, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, на підставі ст. ст. 40 ч.1 п.4, 47, 48, 116, 117, 232, 235, 237-1 КЗпП України, суд

в  и  р  і  ш  и  в  :

Позов ОСОБА_1   з а д о в о л ь н и т и    ч а с т к о в о .

Стягнути з приватного підприємства "ЕКСПРЕС-КОРД" в користь ОСОБА_1 4.112 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З вказаної суми підлягає стягненню податок з доходів у порядку, визначеному законом.

У стягненні моральної (немайнової) шкоди ОСОБА_1     в і д м о в и т и .

Стягнути з приватного підприємства в користь держави 51 грн. судового збору та 30 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

У задоволенні позову приватного підприємства "ЕКСПРЕС-КОРД" до ОСОБА_1 про зміну формулювання причини звільнення з роботи, номеру та дати видачі наказу про звільнення у трудовій книжці  в і д м о в и т и.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

СУДДЯ    

Оригінал рішення.