Справа № 22ц - 1237/09 Головуючий у 1 інстанції – Лівандовська-Кочура Т.В.
Категорія : 27 Доповідач – Антонюк К.І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2009 року жовтня 22 місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого Киці С.І.
суддів Антонюк К.І., Свистун О.В.
при секретарі Самуленко В.С.
з участю позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 14 липня 2009 року,
В С Т А Н О В И Л А:
4 березня 2009 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в сумі 25020 грн. 60 коп., 4172 грн. 60 коп. пені, 1187 грн. 67 коп. – відсотків річних від простроченої суми. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 6 липня 2007 року він позичив відповідачу 35 тис. гривень для придбання земельної ділянки терміном на один тиждень. Договору позики в письмовій формі не укладали. Частину боргу відповідач повернув, не повернута сума складає 25000 грн. Судові витрати по оплаті судового збору та витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн. просить стягнути з відповідача.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 14 липня 2009 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 35693 грн. 87 коп., а саме 25000 грн. основного боргу, 4172 грн. 60 коп. – пені, 1187 грн. 67 коп. 3% річних, 5000 грн. витрат на правову допомогу, 303 грн. 60 коп. витрат по оплаті судового збору, 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Не погодившись із зазначеним рішенням відповідач ОСОБА_2. подав апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати і передати справу на новий розгляд. В апеляційній скарзі зазначає, що справу розглянуто за його відсутності, про час і місце судового розгляду він не був повідомлений, висновки суду про визнання ним позову в судовому засіданні не відповідають дійсності, оскільки позов він не визнавав, рішення суду є необгрунтованим – не з’ясовані судом обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2. апеляційну скаргу підтримав, просить рішення суду скасувати.
Позивач ОСОБА_1. просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши пояснення сторін, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що 6 липня 2007 року позивач ОСОБА_1. позичив відповідачу ОСОБА_2 в присутності громадянина Квятковського 35000 грн. для придбання земельної ділянки. Через декілька місяців відповідач повернув 2000 доларів США, що еквівалентно 10000 гривень.
Покликаючись на пояснення сторін, визнання відповідачем в судовому засіданні позову, пояснення свідка ОСОБА_3., протокол судового засідання від 25.02.2009 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на постанову про порушення кримінальної справи суд вважав доведеним факт надання коштів позивачем у позику відповідачу, тому стягнув з відповідача основний борг, проценти за договором позики (визначивши в рішенні, що це є пеня), 3% річних від простроченої суми, судові витрати.
Однак із таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись, оскільки його суд дійшов із порушенням норм процесуального та матеріального права.
Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики, одна сторона (Позикодавець) передає у власність другій стороні (Позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
З пояснень відповідача в суді першої інстанції вбачається, що відповідач не визнавав позов, не визнавав обставин щодо укладення 6 липня 2007 року між ним та ОСОБА_1 договору позики. В своїх поясненнях в суді першої інстанції так і в апеляційній інстанції зазначав, що кошти в сумі 35 тис. грн. були отримані ним, ОСОБА_1, ОСОБА_4 як позика в ОСОБА_3. для їх спільної діяльності по купівлі-продажу земельних ділянок з метою отримання прибутку. Для своїх потреб у ОСОБА_1 ніяких коштів він не брав. Вкладені частки у спільний бізнес були рівними, тому він повернув свою частку в розмірі 10000 грн. ОСОБА_3.
В своїх поясненнях в суді апеляційної інстанції позивач не заперечив, що між ним та відповідачем була домовленість про спільний бізнес щодо купівлі-продажу земельної ділянки з метою отримання прибутків. Саме для цієї мети ним були отримані грошові кошти як позика в ОСОБА_3. та передані відповідачу для зазначених цілей.
Тобто поясненнями сторін не встановлено, що 6 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. був укладений договір позики.
Сторони не підтвердили, що кошти в сумі 35 тис. грн. були передані відповідачу як позика у його власність та відповідач зобов’язувався повернути таку ж суму грошових коштів позивачу.
Відповідно до вимог ст.1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа – незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд не звернув увагу, що позивачем не надано жодних письмових доказів, які б підтверджували факт укладення договору позики між сторонами.
Протокол судового засідання від 25.02.2008 року в справі за скаргою ОСОБА_2 на постанову про порушення кримінальної справи, враховуючи неповноту викладених пояснень відповідача щодо обставин отримання грошових коштів в цьому протоколі, розбіжність їх з поясненнями сторін в судовому засіданні по даній справі, з врахуванням вимог ч.2 ст.1047 ЦК України, не може бути достатнім, належним та допустимим доказом, який би підтверджував факт укладання договору позики.
Згідно зі ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Заперечення однієї із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-,відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
Висновки суду щодо укладання договору позики не підтверджені доказами, які відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України можуть підтверджувати ці обставини.
В зв’язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права рішення суду про задоволення позову та стягнення коштів за договором позики з ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Враховуючи, що в справі відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт укладання договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2., тому цей договір слід вважати не укладеним і в позові ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, пені, трьох відсотків річних необхідно відмовити.
Доводи апелянта щодо скасування та передачі справи на новий розгляд в зв’язку з тим, що він не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи є безпідставними.
З повідомлення суду вбачається, що відповідач був повідомлений про розгляд справи 14 липня 2009 року в Луцькому міськрайонному суді (а.с. 49).
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 14 липня 2009 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в сумі 25000 грн., 4172 грн. 60 коп. пені, 1187 грн. 67 коп. – три відсотки річних відмовити.
Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді