ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2017 р. Справа № 539/375/17

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старосуда М.І.

Суддів: Подобайло З.Г. , Яковенка М.М. ,

при секретарі судового засідання Жданюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради на постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20.03.2017р. по справі № 539/375/17

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА

Позивач звернулася до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради, в якому просила суд: визнати дії відповідача щодо відмови у виплаті щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі оплату житлово-комунальних послуг на підставі відсутності громадянства України протиправними; зобов'язати відповідача призначити та виплатити щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі оплату житлово-комунальних послуг за період з 22.01. по 13.09.2016 року в сумі 13 712,45 грн.

Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20.03.2017р. зазначений адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі оплату житлово-комунальних послуг протиправними за період з 13.08.2016 року по 13.09.2016 року.

Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі оплату житлово-комунальних послуг за період з 13.08.2016 року по 13.09.2016 року.

В іншій частині позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без розгляду.

Відповідач, не погодившись з судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ніяких перешкод для призначення/продовження виплат у позивача не було, однак до спеціалістів управління для продовження виплат позивач звернулась лише 14.09.2016 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині періоду призначення та виплати щомісячної адресної допомоги, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити оскаржувану постанову та зазначити період призначення та виплати щомісячної адресної допомоги з 21 січня 2016 року по 13 вересня 2016 року включно.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм процесуального права, а саме: ст. 99, 100 КАС України, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подала заперечення на апеляційну скаргу відповідача, в яких просила залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення та задовольнити її апеляційну скаргу.

Отже, відповідач оскаржує постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, а позивач оскаржує вказану постанову лише в частині визначення періоду призначення та виплати щомісячної адресної допомоги.

Сторони в судове засідання не з'явились, належним чином були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи.

Згідно ст. 41 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, здійснюючи апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції в межах апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач є громадянкою Грузії і 22.06.2012 року їй було видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1.

17.10.2014 року Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради позивач була взята на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО і їй призначено щомісячну адресну допомогу як внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі оплату житлово-комунальних послуг, з 20.10.2014 року по 19.04.2015 року у розмірі 1 326 грн.

В наступному за заявою позивача Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради їй було призначено щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі оплату житлово-комунальних послуг, на наступний шестимісячний період з 03.06.2015 року по 02.12.2015 року в розмірі 884 грн.

У зв'язку з відмовою у подальшому виплачувати таку допомогу позивач 22.01.2016 року звернулася до Президента України із заявою, в якій просила надати допомогу в отримані щомісячної адресної допомоги як внутрішньо переміщеній особі.

Адміністрація Президента України направила вказану заяву для розгляду до Полтавської обласної державної адміністрації.

Листом № Н-583/02 від 06.05.2016 року Департамент соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації повідомив позивача, що щомісячна адресна допомога не призначається іноземцям або особами без громадянства.

Рішенням відповідача від 15.09.2016 року позивачу призначено щомісячну адресну допомогу як внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі оплату житлово-комунальних послуг, з 14.09.2016 року по 13.03.2017 року.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року, який набрав чинності 15.10.2014 року, визначені тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Додатково гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 р., який набрав чинності 22.11.2014 р.

Згідно пункту 1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 01.10.2014 р. № 509, довідка є документом, який видається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території або району проведення антитерористичної операції.

Відповідно до пункту 2 Порядку надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 01.10.2014 р. № 505, грошова допомога надається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, а також стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, структурних підрозділах з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, з дня звернення за її призначенням та виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

26.08.2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 636 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 р. та постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 01.10.2014 р., згідно з якими поняття «громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» замінено поняттям «внутрішньо переміщені особи».

Вказані зміни набрали чинності 09.09.2015 р. і з цього часу лише в ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначалося поняття «внутрішньо переміщеної особи», де внутрішньо переміщеною особою вважалися громадяни України, які постійно проживають в Україні.

Однак, згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 921-VIII від 24.12.2015 р.), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначена редакція ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» набрала чинності 13.01.2016 року, а тому з цього часу позивач знову набула право на призначення щомісячної адресної допомоги як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі оплату житлово-комунальних послуг.

Колегія суддів зазначає, що із звернення позивача до Президента України від 22.01.2016 року вбачається, що підставою для такого звернення слугувала відмова відповідача в надані їй щомісячної адресної допомоги як внутрішньо переміщеній особі.

Окрім того, з листа № Н-583/02 від 06.05.2016 року Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації також вбачається, що Департаментом розглянуто звернення позивача щодо виплати адресної допомоги внутрішньо переміщеній особі та відмовлено в надані такої допомоги, оскільки щомісячна адресна допомога не призначається іноземцям або особами без громадянства.

Посилання апелянта, що позивач після 02.12.2015 року і до 14.09.2016 року не зверталася до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради із заявою про продовження виплати такої допомоги, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки із звернення позивача до Президента України від 22.01.2016 року та із листа № Н-583/02 від 06.05.2016 року Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації вбачається, що позивач зверталася до відповідача щодо продовження виплати допомоги.

Окрім того, згідно листа № Н-583/02 від 06.05.2016 року Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації позивачу відмовлено в надані такої допомоги не у зв'язку з її не зверненням з відповідною заявою до відповідача, а у зв'язку з тим, що щомісячна адресна допомога не призначається іноземцям або особами без громадянства.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач з 13.01.2016 року набула право на призначення щомісячної адресної допомоги як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі оплату житлово-комунальних послуг.

Твердження позивача в апеляційній скарзі, що про порушення своїх прав щодо не виплати відповідачем допомоги за період з 22.01.2016 року по 13.09.2016 року вона дізналася 27.03.2017 року з листа відповідача від 23.03.2017 року, який письмово відмовив їй у виплаті такої допомоги за вказаний період, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивач звернулася до суду з цим позовом ще 13.02.2017 року, в якому просила зобов'язати відповідача призначити та виплатити щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі оплату житлово-комунальних послуг за період з 22.01.2016 року по 13.09.2016 року.

Колегія суддів зазначає, що позивач оскаржує постанову суду від 20.03.2017 року, посилаючись на лист відповідача від 23.03.2017 року, якого не існувало на день прийняття оскаржуваної постанови.

Окрім того, в доданому до позовної заяви клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду позивач посилалася на те, що про порушення своїх прав щодо не виплати відповідачем допомоги за період з 22.01.2016 року по 13.09.2016 року вона дізналася з постанови Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05.10.2016 року по аналогічному спору.

Однак, із звернення позивача до Президента України від 22.01.2016 року вбачається, що про відмову відповідача у виплаті допомоги їй стало відомо ще в січні 2016 року, тому вона звернулася до Президента України для захисту своїх порушених прав.

Окрім того, листом № Н-583/02 від 06.05.2016 року Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації позивачу відмовлено в надані такої допомоги.

Таким чином, про остаточну відмову в призначені щомісячної адресної допомоги позивач дізналася в травні 2016 року, а з позовом до суду вона звернулася лише 13.02.2017 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надала суду об'єктивних доказів щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, а тому колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача за період з 13.08.2016 року по 13.09.2016 року.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Однак, в порушення вимог даної статті суд першої інстанції не ухвалою, а постановою залишив позовні вимоги без розгляду та не зазначив за який період залишенні позовні вимоги без розгляду.

За таких обставин постанова суду першої інстанції в частині залишення позовних вимог без розгляду підлягає скасуванню з постановленням ухвали про залишення позовних вимог без розгляду за період з 22.01.2017 року по 12.08.2017 року.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а постанова суду в частині залишення позовних вимог без розгляду підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.41 160, 167, 195, 196, 200, 203, 205, 206, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційні скарги Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради та ОСОБА_1 задовольнити частково

Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20.03.2017р. по справі № 539/375/17 в частині залишення позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії скасувати.

Прийняти в цій частині позовних вимог ухвалу, якою позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання відповідача призначити та виплатити щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі оплату житлово-комунальних послуг за період з 22.01.2017 року по 12.08.2017 року залишити без розгляду.

В іншій частині постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20.03.2017р. по справі № 539/375/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі - з 22.05.2017 року.

Головуючий суддя (підпис)Старосуд М.І.

Судді(підпис) (підпис) Подобайло З.Г. Яковенко М.М.