ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" травня 2017 р. м.Київ К/800/6488/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Донець О.Є.,

Стрелець Т.Г.,

секретар судового засідання - Зубенко Д.В.,

за участю представників:

позивача - Родича С.В.,

відповідача - Трофименко М.Є., Касьянова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінвест» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінвест» до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізінвест» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області, в якому просило визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10 вересня 2015 року №0000032207 на загальну суму 1465861,10 грн. та №0000042207 на загальну суму 293172,24 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав про правомірність здійснення ним митного оформлення ввезеного товару із пільговим режимом оподаткування на підставі дійсних та виданих компетентним органом у встановленому порядку сертифікатів походження товару, необґрунтованість висновків відповідача щодо протиправності дій посадових осіб товариства при митному оформленні товару, безпідставність проведення відповідачем документальної невиїзної перевірки та незаконність винесених податкових повідомлень-рішень щодо визначення суми податкових зобов'язань та нарахування штрафних санкцій за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року позов задоволено частково; визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області від 10 вересня 2015 року № 0000032207 в частині суми грошових зобов'язань за штрафними санкціями 488620,37 грн.; визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області від 10 вересня 2015 року № 0000042207 в частині суми грошових зобов'язань за штрафними санкціями 97724,08 грн.; в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування податкового повідомлення-рішення від 10 вересня 2015 року № 0000032207 в частині суми грошових зобов'язань за основним платежем 977240,73 грн. та податкового повідомлення-рішення від 10 вересня 2015 року №0000042207 в частині суми грошових зобов'язань за основним платежем 195448,16 грн. відмовлено за необґрунтованістю.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінвест» залишено без задоволення; апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області задоволено; постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року скасовано; прийнято нову постанову; у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінвест» відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізінвест» звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10 вересня 2015 року №0000032207 на загальну суму 1465861,10грн. та №0000042207 на загальну суму 293172,24грн.

Головне управління Державної фіскальної служби у Луганській області проти касаційної заперечує, просить відмовити у її задоволенні, рішення апеляційного суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та із матеріалів справи вбачається, що на підставі контракту від 29 березня 2012 року №29/03, укладеного між позивачем - ТОВ «Лізінвест» (покупець) та ТОВ «РК-трейдинг» (продавець) на імпорт фталевого ангідриду, ТОВ «Лізінвест» у період з 01 вересня 2012 року по 31 грудня 2012 року згідно 17-ти МД здійснено ввезення 1226,5 тон фталевого ангідриду технічного марки А, виробник: ОАО «Каустик», країна виробництва: RU.

Митне оформлення вищезазначеного товару здійснено за кодом згідно УКТЗЕД 2917350090, заявлено країну походження - Російська Федерація, із застосуванням до товару режиму вільної торгівлі (преференція 400) та звільненням від сплати ввізного мита на підставі сертифікатів про походження товару форми СТ-1 від 07 вересня 2012 року №RUUA 2009050162, від 12 вересня 2012 року №RUUA 2009050215, від 20 вересня 2012 року №RUUA 2009050300, від 04 жовтня 2012 року №RUUA2009050422, від 11 жовтня 2012 року №RUUA 2009050478, від 24 жовтня 2012 року №RUUA 2009050575, від 08 листопада 2012 року №RUUA 2009050708, від 20 листопада 2012 року №RUUA 2009050818, від 27 листопада 2012 року №RUUA 2009050903, від 30 листопада 2012 року №RUUA 2009050946, від 10 грудня 2012 року №RUUA 2009051021, від 18 грудня 2012 року №RUUA 2009051100, №RUUA 2009051101, №RUUA 2009051102, №RUUA 2009051107, від 21 грудня 2012 року №RUUA 2009051165 та №RUUA 2009051166, виданих Волгоградською торгово-промисловою палатою.

У період з 22 липня 2015 року по 18 серпня 2015 року посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області проведено невиїзну документальну перевірку дотримання ТОВ «Лізінвест» вимог законодавства України з питань державної митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування митними платежами за період з 01 вересня 2012 року по 31 грудня 2012 року. За результатами перевірки 25 серпня 2015 року складено акт №12/12-32-22-05/34933894, відповідно до якого встановлено порушення:

1) п.9.3 Правил визначення країни походження товарів за Угодою про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав від 20 листопада 2009 року, а саме сертифікати походження форми СТ-1 від 07 вересня 2012 року №RUUA 2009050162, від 12 вересня 2012 року №RUUA 2009050215, від 20 вересня 2012 року №RUUA 2009050300, від 04 жовтня 2012 року №RUUA2009050422, від 11 жовтня 2012 року №RUUA 2009050478, від 24 жовтня 2012 року №RUUA 2009050575, від 08 листопада 2012 року №RUUA 2009050708, від 20 листопада 2012 року №RUUA 2009050818, від 27 листопада 2012 року №RUUA 2009050903, від 30 листопада 2012 року №RUUA 2009050946, від 10 грудня 2012 року №RUUA 2009051021, від 18 грудня 2012 року №RUUA 2009051100, №RUUA 2009051101, №RUUA 2009051102, №RUUA 2009051107, від 21 грудня 2012 року №RUUA 2009051165 та №RUUA 2009051166 визнані недійсними у зв'язку з тим, що за результатами досліджень та на основі інформації, отриманої за запитами, надісланими до компетентних органів країни вивезення, виявлено, що ці Сертифікати СТ-1 видано з порушеннями вимог, установлених Правилами;

2) ст.1 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про вільну торгівлю від 24 червня 1993 року, ст.2 Договору про зону вільної торгівлі від 18 жовтня 2011 року, п.5.1, п.6.1, п.9.3 Правил визначення країни походження товарів за Угодою про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав від 20 листопада 2009 року, ст.278, ч.1 ст.279, ч.5 ст.280, ч.1 ст.281, ст.292 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-ІV зі змінами та доповненнями, в результаті чого до товару фталевий ангідрид технічного марки А не може бути застосований режим вільної торгівлі та пільговий режим оподаткування по ввізному миту, та на підставі цього встановлено факт заниження податкових зобов'язань зі сплати ввізного мита в сумі 977240,73 грн., яка підлягає сплаті до Державного бюджету України;

3) ст.1 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про вільну торгівлю від 24 червня 1993 року, ст.2 Договору про зону вільної торгівлі від 18 жовтня 2011 року, п.5.1, п.6.1, п.9.3 Правил визначення країни походження товарів за Угодою про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав від 20 листопада 2009 року, пп.в) п.185.1 ст.185, п.187.8 ст.187, п.190.1 ст.190 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-ІV зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено факт заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість в сумі 195448,16 грн., яка підлягає сплаті до Державного бюджету України.

На підставі акту перевірки митницею 10 вересня 2015 року винесені податкові повідомлення-рішення:

- №0000032207 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: мито на товари, що ввозяться суб'єктами господарської діяльності, на загальну суму 1465861,10 грн., (за основним платежем - 977240,73 грн.; за штрафними санкціями 488620,37 грн.);

- №0000042207 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (за основним платежем 195448,16 грн.; за штрафними санкціями 97724,08 грн.) із ввезених на територію України товарів, на загальну суму 293172,24 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання незаконними та скасування вказаних податкових повідомлень-рішень в частині визначення сум грошових зобов'язань за штрафними санкціями та відмовляючи у позові в частині оскарження податкових повідомлень-рішень за основним платежем, суд першої інстанції виходив із правомірності продовження відповідачем здійснення митного контролю і самостійного визначення контролюючим органом податкових зобов'язань позивача за ввізним митом та ПДВ у зв'язку з анулюванням сертифікатів походження та безпідставності нарахування штрафу через відсутність протиправних дій декларанта з урахуванням надання ним під час митного оформлення дійсних, чинних та виданих уповноваженим органом сертифікатів СТ-1.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові повністю, з посиланням на п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, зазначив про правомірність нарахування штрафу, яке здійснюється автоматично у разі визначення контролюючим органом податкового зобов'язання з підстав, встановлених підпунктами 54.3.1, 54.3.2,54.3.4-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає рішення судів попередніх інстанції по суті позовних вимог передчасними та такими, що не відповідають вимогам ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до положень ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.36 Митного кодексу України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

За приписами ч.ч.1-3 ст.43 Митного кодексу документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару.

Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

Відповідно до ч.1 ст.45 Митного кодексу України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Для визначення країни походження товарів, що походять із держав - учасниць Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав від 20 листопада 2009 року і знаходяться в торговельному обігу між цими державами, Сторони керуються Правилами визначення країни походження товарів.

Відповідно до п.2.1 зазначених Правил країною походження товарів є країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній обробці/переробці.

Згідно п.6.1 розділу 6 Правил для підтвердження країни походження товару в конкретній державі-учасниці Угоди для цілей надання режиму вільної торгівлі необхідне надання митним органам країни ввезення оригіналу сертифіката форми СТ-1 чи декларації про походження товару.

Як встановлено п.6.3 розділу 6 Правил, під час вивезення товарів з держав-учасниць Угоди сертифікат про походження товару форми СТ-1 видається органом (організацією), уповноваженим державою вивезення відповідно до її національного законодавства (далі - уповноважений орган).

Пунктом 6.7 Правил передбачено, що у разі виникнення сумнівів стосовно бездоганності сертифіката форми СТ-1 або відомостей, які в ньому містяться, митний орган країни ввезення товару може звернутися до вповноваженого органу, що засвідчив сертифікат форми СТ-1, або до компетентних органів країни походження товару з мотивованим проханням повідомити додаткові або уточнювальні відомості, у тому числі прохання, пов'язані з простими вибірковими перевірками сертифікатів форми СТ-1, відповідь на яке повинна бути надана протягом 6 місяців з дати звернення.

Підстави невизнання митними органами країни ввезення дійсним сертифікату визначені в п.9.3 Правил.

Частиною 5 ст.334 Митного кодексу України органам доходів і зборів з метою здійснення митного контролю після випуску товарів надано право направляти письмові запити та отримувати документи або їх засвідчені копії, інформацію (у тому числі в електронній формі), що стосуються переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, випуску товарів та їх використання на митній території України або за її межами.

Відповідно до ст.336 Митного кодексу митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів шляхом:

1) перевірки документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу надаються органам доходів і зборів під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України;

2) митного огляду (огляду та переогляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення, огляду та переогляду ручної поклажі та багажу, особистого огляду громадян);

3) обліку товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України;

4) усного опитування громадян та посадових осіб підприємств;

5) огляду територій та приміщень складів тимчасового зберігання, митних складів, вільних митних зон, магазинів безмитної торгівлі та інших місць, де знаходяться товари, транспортні засоби комерційного призначення, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою відповідно до цього Кодексу та інших законів України покладено на органи доходів і зборів;

6) перевірки обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України та/або перебувають під митним контролем;

7) проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів;

8) направлення запитів до інших державних органів, установ та організацій, уповноважених органів іноземних держав для встановлення автентичності документів, поданих органу доходів і зборів.

Згідно ч.3 ст.345 Митного кодексу органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо:

1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів;

2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування;

3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення;

4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі;

5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.

Відповідно до ч.2 ст. 351 Митного кодексу України документальна невиїзна перевірка проводиться у разі:

1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів;

2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органові доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Судами попередніх інстанцій не встановлено та не з'ясовано із відображенням у рішеннях причин та підстав продовження здійснення відповідачем митного контролю, направлення запиту компетентним органам країни відправлення відносно наданих позивачем сертифікатів, призначення документальної невиїзної перевірки та дотримання умов і порядку її проведення та оформлення її результатів, невизнання дійсними наданих позивачем сертифікатів походження товару, хоча на вказані обставини посилався позивач у своєму позові.

В обґрунтування підстав винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач, як у вказаних рішеннях, так і у запереченнях на позов та апеляційну і касаційну скарги, вказує норми:

- п.п.54.3.6 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України - контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях;

- п.54.4 ст.54 Податкового кодексу - у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Згідно змісту оскаржуваних податкових повідомлень-рішень підставою їх винесення з'явилося встановлення порушення ст.1 Угоди між урядом України та Урядом Російської Федерації про вільну торгівлю від 24 червня 1993 року, ст.2 Договору про зону вільної торгівлі від 18 жовтня 2011 року, ст.278, ч.1 ст.279, ч.4 та 5 ст.280, ч.1 ст.281, ст.292 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-IV зі змінами та доповненнями, п.5.1, п.6.1, п.9.3 Правил визначення країни походження товарів за Угодою про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав від 20 листопада 2009 року (ППР № 0000032207) та порушення ст.1 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про вільну торгівлю від 24 червня 1993 року, ст.2 Договору про зону вільної торгівлі від 18 жовтня 2011 року, п.5.1, п.6.1, п.9.3 Правил визначення країни походження товарів за Угодою про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав від 20 листопада 2009 року, п.п.в) п.185.1 ст.185, п.187.8 ст.187, п.190.1 ст.190 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (ППР № 0000042207).

Судами попередніх інстанцій при перевірці законності та обґрунтованості вказаних податкових повідомлень-рішень не з'ясовано, у чому полягає зміст та суть цих порушень, в тому числі як підстав для прийняття оскаржуваних рішень.

Не перевірені судами з наданням відповідної оцінки доводи позивача щодо відсутності в матеріалах справи доказів анулювання сертифікатів про походження товару, дійсності сертифікатів походження на момент митного оформлення товару позивачем у 2012 році, наявної можливості переоформлення анульованих сертифікатів, ненадання доказів на підтвердження визначених відповідачем обставин щодо фактичних господарських зв'язків та змісту операцій між позивачем та його задекларованим контрагентом.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанції не встановили та не надали належної оцінки фактичним обставинам справи, що не дає можливості суду касаційної інстанції визначитися у правильності висновків судів.

Згідно ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки судами порушені вимоги щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості і таке неправильне вирішення справи не може бути усунено судом касаційної інстанції, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду судам слід врахувати вищенаведене та прийняти обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Керуючись ст.ст.220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінвест» задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді