Судове рішення 2а-593/09/0532 від 16.11.2009

Судове рішення #6400591

Головуючий у І інстанції – суддя Шестопалова Я.В. Доповідач – Г.А. Колеснік

Ленінський районний суд м. Донецька

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 жовтня 2009 року Справа 2-а-593/09/0532

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Колеснік Г.А.,

суддів: Ляшенка Д.В., Ястребової Л.В.,

при секретарі: Асєєвій Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради – про визнання дій неправомірними та стягнення грошової допомоги до 5-го травня,

за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради на постанову Ленінського районного суду м. Донецька від 15 травня 2009 року, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради щодо визнання дій неправомірними та стягнення з відповідача на його користь суму недоплаченої щорічної допомоги до 5 травня за 2004-2008 роки в розмірі 10874 грн.

Постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 15 травня 2009 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано неправомірною відмову Управління щодо виплати позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2004, 2007, 2008 роки. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради на користь позивача недоотриману суму щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2004 рік в розмірі 1480 грн., за 2007 рік в розмірі 2570, 42 грн., за 2008 рік в розмірі 3017 грн., за рахунок коштів Державного бюджету України. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Управління праці та соціального захисту населення подало апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просить скасувати постанову Ленінського районного суду м. Донецька від 15 травня 2009 року, як незаконну та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_1 є інвалідом війни 3 групи, і користується правами та пільгами, встановленими Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Фактично, відповідачем відповідно до Законів про державні бюджети в 2004-2008 роках було виплачено встановлені суми грошової допомоги для інвалідів 3 групи, а саме: 2004 рік – 130 грн., 2005 рік – 270 грн., 2006 рік – 270 грн., 2007 рік – 300 грн. та 2008 рік – 350 грн.

Відповідно до ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня ветеранам війни – інвалідам війни, виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам 1 групи – 10 мінімальних пенсій за віком; 2 групи – 8 мінімальних пенсій за віком; 3 групи – 7 мінімальних пенсій за віком.

Однак, Законом України від 27 листопада 2003 року «Про Державний бюджет України на 2004 рік» (ст. 44) інвалідам війни, до яких відноситься позивач, взагалі в 2004 році не передбачена виплата щорічної разової допомоги, а законами України від 23 грудня 2004 року «Про Державний бюджет України на 2005 рік» (ст. 34) та від 20 грудня 2005 року №3235-ІУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (ст. 30) установлено виплату цієї допомоги інваліду війни лише в розмірі, виплаченому відповідачем.

Зазначені закони України, в період з 5 травня по 30 вересня відповідних років, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (ч.4 ст. 17-1 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ), не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни.

Отже, для вирішення цього спору суду першої інстанції необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними статтями (44, 34, 30) законів України «Про Державний бюджет України на 2004-2006 роки» фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей 44, 34, 30 відповідно законів України «Про Державний бюджет України на 2004-2006 роки».

Таку правову позицію висловив і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 22 липня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. за № 6-рп ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою встановлювався розмір щорічної разової допомоги до 05 травня у розмірах менших, ніж передбачено Законом визнано такою, що не відповідає Конституції України.

Положення п.п. «б» п.п. 2 пункту 20 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», згідно якого розмір допомоги до 5 травня визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України" визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від № 10-рп від 22.05.2008 р.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають силу з дня постановлення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, Рішення Конституційного суду України зворотної сили не мають.

Відповідач сплатив визначені діючим на час виплат законодавством суму щорічної разової допомоги до Дня Перемоги, доки Закони України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів» ще не були визнані неконституційними. Тобто, на час вчинення оскаржуваної дії (сплати певної суми) орган владних повноважень діяв в межах закону, тому його дії не можна вважати неправомірними.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв’язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 198, 202 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради – задовольнити.

Постанову Ленінського районного суду м. Донецька від 15 травня 2009 року про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 – скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради – про визнання дій неправомірними та стягнення грошової допомоги до 5-го травня – відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення, а в разі складання в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу і проголошення вступної та резолютивної частин постанови, з дня складення постанови в повному обсязі.

Колегія суддів: Г.А. Колеснік Д.В. Ляшенко Л.В. Ястребова

З оригіналом згідно

Суддя: Г.А. Колеснік