Справа № 520/15453/16-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2017 року м. Одеса

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд в складі:

головуючого – судді Бойко О.Я.,

за участі:

секретаря судового засідання – Белінського Г.В.;

позивача – ОСОБА_2 за паспортом,

представника відповідача - ОСОБА_3, за довіреністю

представника відповідача - ОСОБА_4, за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 управління Пенсійного фонду України в Одеській області, ОСОБА_1 державного університету внутрішніх справ, про визнання дій/бездіяльності неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,-

СУТЬ СПОРУ:

До ОСОБА_1 окружного адміністративного суду надійшла справа за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 управління Пенсійного фонду України в Одеській області, ОСОБА_1 державного університету внутрішніх справ в якому позивач з урахуванням закриття судом провадження у справі в частині позовних вимог просив:

-          зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняти рішення по заяві ОСОБА_2 від 5 жовтня 2016 року про перерахунок пенсії з 01 грудня 2008 року з урахуванням того, що до грошового забезпечення для перерахунку пенсії повинні бути включені оклад за посадою 1600 гривень, надбавка за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби у розмірі 50%, премія у розмірі 130%, суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення, індексація грошового забезпечення, одноразова грошова допомога при звільненні, з яких сплачено страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;

-           зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок пенсії станом на 01.12.2008 року і виплатити не нараховані суми пенсії з моменту її призначення (з 01 грудня 2008 року) та виплатити компенсацію втрати частини доходів розраховану як різницю між сумою пенсії (перерахованої зі зменшенням на розмір реально сплаченої) у доларах відповідно до офіційного курсу гривні у місяці коли її повинні були сплатити та місяці у якому сплачується компенсація, за кожен місяць окремо з 01 грудня 2008 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у 2008 році був звільнений з органів внутрішніх справ після чого йому була призначена пенсія. Після його звільнення пенсія була призначена на підставі недіючих норм закону та у менших розмірах ніж визначено законодавством.

Позивач зазначив, що відповідно до чинного законодавства пенсія повинна бути нарахована з урахуванням включення до грошового забезпечення, з якого призначається пенсія, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2008 рік, допомоги на оздоровлення за 2008 рік, індексації та одноразової вихідної допомоги при звільненні з яких було сплачено страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування з моменту її призначення.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав викладених у позовній заяві (а.с.9-22).

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 управління Пенсійного фонду України в Одеській області у задоволенні позову просив відмовити з підстав викладених у запереченні на адміністративний позов (а.с.89-90).

В обґрунтування заперечень представник відповідача ОСОБА_5 управління Пенсійного фонду України в Одеській області зазначив, що головне управління є органом виконавчої влади, який відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України має право діяти лише у межах, передбачених чинним законодавством України. Головне управління при розрахунку та виплаті пенсії позивачу керувалось виключно чинним законодавством України. Визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців чи окремих його складових для обчислення пенсії до компетенції органів Пенсійного фонду не належить.

До заяви про призначення пенсії (заява від 12.11.2008 року) було додано грошовий атестат №183, в якому значиться, що посадовий оклад ОСОБА_2 складав 1500 грн., а також в якому є підпис позивача, що відомості подані в атестаті він вважає правильними.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 державного університету внутрішніх справ у задоволенні позову просив відмовити з підстав викладених у запереченні на адміністративний позов (а.с.105-108).

В обґрунтування заперечень представник відповідача ОСОБА_1 державного університету внутрішніх справ зазначив, що встановлювати та виплачувати надбавки, доплати та премії є правом керівника установи в якій працював позивач. Так, позивачу у межах бюджетних асигнувань та межах дозволеного діапазону відсотків, були установлені та виплачувались належні суми. Крім того, варто наголосити на тому, що позивач за весь час проходження служби не ініціював розгляд питання про можливість збільшення виплати грошового утримання, що вказує про визнання позивачем справедливого встановлення розміру сум по складовим грошового утримання (відсутності високих показників якості при виконуваних ним усіх завдань) під час проходження служби.

Також представник відповідача зазначив, що накази Університету щодо призначення позивачу посадових окладів та встановлення інших виплат по складовим грошового забезпечення за період роботи позивача в ОСОБА_1 державному університеті внутрішніх справ на відповідних посадах є чинними, ніким не скасовані та позивачем не оскаржувались.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не належить до задоволення. Свій висновок вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 проходив службу в ОСОБА_1 державному університеті внутрішніх справ з 29.10.1996 року до 11.11.2008 року.

Наказом ректора Університету №87 о/с від 30.08.1996 року позивач прийнятий на службу в органи внутрішніх справ та наказом №109 о/с від 29.10.1996 року призначений на посаду старшого інспектора з мобілізаційної роботи (а.с.109-111).

Наказом ректора Університету №50 о/с від 18.06.2004 року підполковник міліції ОСОБА_2 призначений начальником навчально-методичного відділу , посадовим окладом 170,00 грн. з призначенням надбавки за особливі умови служби в розмірі 50% щомісячно, надбавки за безперервну службу в органах внутрішніх справ у розмірі 20% та доплату від суми пенсії у розмірі 50% (а.с.112-113).

Згідно з наказом ректора Університету №12 о/с від 23.01.2008 року позивачу був встановлений та виплачувався з 01.01.2008 року посадовий оклад у розмірі 1100,00 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% (а.с.114-116).

Наказом ректора Університету №68 о/с від 25.04.2008 року позивач призначений на посаду заступника начальника навчально – методичного центру – начальника відділу планування навчального процесу з посадовим окладом у розмірі 1500,00 грн., встановивши надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 30% (а.с. 117-119).

Відповідно до наказу ректора Університету №87 від 11.11.2008 року позивач звільнений зі служби в органах внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «а» (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с.123-125).

Згідно з зазначеним наказом станом на день звільнення служба в органах внутрішніх справ та служба в Збройних Силах України в календарному обчисленні становила 29 років 8 місяців та 7 днів.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 року “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу” (далі Постанова №1294), якою змінено структуру та умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу. Зокрема, збільшено розмір посадових окладів для відповідних категорій військовослужбовців, а також передбачено встановлення інших додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 5 Постанова №1294 передбачено, що керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право: установлювати, зокрема, посадові оклади військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, посади яких не передбачені цією постановою, – у розмірах, визначених затвердженими цією постановою схемами згідно з додатками 1-23 за аналогічними посадами.

Відповідно до положень п.2 Постанова №1294 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується, зокрема, Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно з п.8 розділу ІІ додатку 20 Постанова №1294 передбачений оклад у розмірі з 1500,00 грн. до 1600,00 грн. для заступника начальника Центру навчально-методичного, наукового.

Відповідно до п.5.1 Постанова №1294 передбачено встановлення надбавки за виконання особливо важливих завдань у розмірі до 50% посадового окладу з урахуванням своєчасності, складності, обсягу та важливості виконуваних завдань, це ж саме визначається і у п. 2.5.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ затвердженою наказом МВС №499 від 31.12.2007.

Суд зауважує, що Університет встановив та нарахував позивачу передбачену надбавку у розмірі до 50% посадового окладу.

Пунктом 5.2 Постанови №1294, та пунктом 2.16 наказу МВС №499 передбачено здійснення преміювання осіб рядового та начальницького складу відповідно до їх особистого вкладу в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення. Преміювання осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ здійснюється відповідно до положень про преміювання, розробленого з метою визначення порядку матеріального заохочення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, з урахуванням специфіки та особливостей виконання покладених на них службових обов’язків, своєчасності і точності виконання рішень державних органів та розпоряджень і вказівок керівників підрозділів. Розмір премії встановлюється за рішенням керівника.

З аналізу положень наведених нормативних актів вбачається, що встановлення надбавок за безперервну службу, за особливі умови служби, кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань та премій є правом керівника, а не його обов'язком, а також встановлення цих надбавок та премій можливе лише при наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Тобто суд зазначає, що законодавством визначено лише граничні розміри вказаних надбавок та премій без обумовлення мінімальної межі здійснення таких виплат та надано право визначати їх розмір керівнику відповідного органу з врахуванням стажу роботи та інших характеристик умов та порядку виконання покладених на працівників органів внутрішніх справ повноважень та наявного фонду забезпечення. Вищевказані надбавки та премії до грошового забезпечення повинні були здійснюватися в межах асигнувань і тому не можуть бути визнані обов'язковими для нарахування та оплати Позивачу в максимальних розмірах.

З матеріалів справи, а саме з наказу №267 від 10.11.2008 року вбачається, що позивачу за жовтень 2008 року встановлено розмір премії 20%, який і було враховано під час внесення відомостей до грошового атестату ОСОБА_2 для направлення до органів Пенсійного фонду України (а.с.120-122).

З наведеного вбачається, що відповідач встановив позивачу посадові оклади за відповідними посадами в межах розмірів, встановлених схемою посадових окладів осіб начальницького складу органів внутрішніх справ для навчальних закладів МВС, підстави для призначення посадових окладів Позивачу у максимальних розмірах відсутні.

Також, суд наголошує, що накази відповідача щодо призначення позивачу посадових окладів за період його роботи в ОСОБА_1 державному університеті внутрішніх справ на відповідних посадах є чинними, ніким не скасовані та позивачем не оскаржувались.

Пунктом 3 Постанови №1294 затверджено перелік додаткових видів грошового забезпечення.

На думку позивача до переліку додаткових видів грошового забезпечення входять такі виплати як допомога на оздоровлення, індексація, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, одноразова вихідна допомога при звільнені та внаслідок чого входять до складу грошового забезпечення.

Однак, суд зауважує, що грошові виплати як допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань на відміну від додаткових видів грошового забезпечення, передбачені п.5 Постанови №1294 не включені до переліку одноразових додаткових видів грошового забезпечення в розумінні п.3 цієї постанови, що дає підстави розрізняти зазначені виплати.

Допомога на оздоровлення , матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, одноразова вихідна допомога при звільнені не входить до складу грошового забезпечення , з якого обчислюється пенсія, оскільки має тимчасовий, несистемний характер, оскільки на її розмір впливає особиста поведінка військовослужбовця, який її отримує, виплата такої винагороди дозволена за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника), її розмір не є фіксованим, виплата здійснюється у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України на відповідний рік , тому вона не може бути врахована при призначенні пенсії військовослужбовцям (така позиція викладена у постанові ВСУ від 04.11.2014 року по справі №21-473а14).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимога позивача щодо перерахунку пенсії з 01 грудня 2008 року з урахуванням того, що до грошового забезпечення для перерахунку пенсії повинні бути включені оклад за посадою 1600 гривень, надбавка за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби у розмірі 50%, премія у розмірі 130%, суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення, індексація грошового забезпечення, одноразова грошова допомога при звільненні, з яких сплачено страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування є безпідставною та не належить до задоволення.

Крім того, зазначені обставини були встановленні рішенням суду від 21.01.2014 року справа №2а-6659/07/1570.

Відповідно до ч.2 ст.255 КАС України обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорювати ся в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Щодо позовної вимоги про відшкодування компенсації втрати частини доходів суд зазначає, що відповідно до ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» компенсація проводиться у зв’язку з порушенням строків виплати нарахованої суми пенсії. Тобто, право на відшкодування компенсації виникає стосовно тих сум пенсійних виплат , що були нараховані позивачу, однак не виплачені в строк.

Таким чином, суд робить висновок, що зазначена позовна вимога не належить до задоволення.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Згідно з ч.1 ст. 69 та ч.1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В той же час, згідно з ч.2 ст.71 цього КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд робить висновок, що відповідачі надали достатні аргументи та доводи, які свідчать, що останні діяли в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно, у зв'язку з чим, позовні вимоги не належать до задоволення.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до ч.2 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки суд по справі свідків не залучав та не призначав проведення судових експертиз, розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 86, 94,128, 159-164 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений 18 травня 2017 року.

Суддя О.Я. Бойко

У задоволенні позову відмовити

18 травня 2017 року.