УХВАЛА

іменем України

22 жовтня 2009 року                                                                  м. Ужгород

Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Леска В.В., Кондора Р.Ю., при секретарі Янкович К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 травня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Закарпатського обласного центру народної творчості, обласного організаційно-методичного центру культури та управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2008 року ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до Закарпатського обласного центру народної творчості (далі центр творчості), обласного організаційно-методичного центру культури (далі центр культури) та управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації (далі управління культури) про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вимоги мотивував тим, що наказом директора центру творчості від 6.02.2008 року він був звільнений з роботи згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з ліквідацією установи.

Звільнення вважає незаконним, оскільки ліквідації центру творчості не було, а відбулася лише зміна назви установи. Крім цього, його звільнення було проведено з порушенням ст. 42 та ст. 43 КЗпП України, оскільки він має переважне право перед іншими працівниками на залишення на роботі і є обраним головою профкому.

Посилаючись на дані обставини просив скасувати наказ про звільнення від 6.02.2008 року, поновити його на роботі та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 21 травня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1. посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

    Заслухавши осіб, які взяли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

    Судом першої інстанції встановлено і це підтверджено матеріалами справи, що Закарпатська обласна рада своїм рішенням № 400 від 29 листопада 2007 року ліквідувала центр творчості та створити на його базі нову установу – центр культури. Здійснення організаційних заходів пов’язаних з ліквідацією старої та створенням нової установи було покладено на управління культури. На виконання цього рішення управління культури наказом № 01-04/219 від 4 грудня 2007 року «Про заходи, пов’язані з ліквідацією центру творчості» створило ліквідаційну комісію. 5.12.2007 року всі працівники центру творчості були повідомлені про наступне вивільнення, а наказом № 4-К від 6.02.2008 року відбулося звільнення всіх працівників, в тому числі і позивача, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв’язку з ліквідацією установи (а.с. 3-5, 18,-21, 27).

    Ліквідація юридичної особи, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК України, здійснюється за рішенням її учасників.

    З наявних в матеріалах справи документів, зокрема, штатних розписів центру творчості та центру культури, положення про центр творчості та про обласний цент культури, ліквідаційного балансу центру творчості та інших документів видно, що у відповідача дійсно мало місце ліквідація установи, яка відбулося у відповідності до вимог діючого законодавства  (а.с. 12-15, 32-33, 40-45, 102-111, 113, 117-124).

    Згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації установи.

    Відповідно до роз’яснень викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» при ліквідації установи порядок п. 1 ст. 40 КЗпП України може застосовуватися і в тих випадках, коли після припинення її діяльності одночасно утворюється нова установа. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореній установі, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

    Встановлено, що наказ про перевід позивача на роботу в новостворену установу не видавався, а він особисто з заявою про працевлаштування в новостворену установу на загальних підставах не звертався.

Тому слід визнати, що звільнення позивача з роботи відбулося з дотриманням діючого трудового законодавства та встановленої законом процедури передбаченої главою 111-А КЗпП України (забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників).

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про недоведеність позову є правильним.

Суд вірно  встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.

 Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Доводи апелянта про те, що при його звільненні відповідач порушив норми трудового законодавства (ст. ст. 42, 43 КЗпП України) та умови колективного договору до уваги взяті бути не можуть.

Процедура вивільнення працівників при повній ліквідації установи не передбачає обов’язку власника або уповноваженого ним органу отримання попередньої згоди профспілкової організації на звільнення працівника.

Переважним правом на залишення на роботі ніхто з працівників ліквідованої установи скористатися не може, оскільки установа припиняє свою діяльність і звільненню підлягають всі працівники.

Ліквідація центру творчості відбулася на підставі рішення його засновників (Закарпатської обласної ради), а тому умови колективного договору, зокрема, термін попередження працівника про майбутнє вивільнення на дані правовідносини не розповсюджуються.    

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

    у х в а л и л а :

    Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 травня 2009 року залишити без змін.

    Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак  може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

    Судді: