Справа № 182/3018/16-ц

Провадження № 2/0182/96/2017

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

27.04.2017 м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді           Рунчевої О.В.

секретаря                    Власенко Ю.В.   

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об’єднання "Індустріал-Сервіс" про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

03.06.2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на наступні обставини.

27.03.2013 року він був прийнятий на роботу в ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» на посаду начальника служби безпеки з випробувальним терміном три місяці. При прийомі на роботу він написав відповідну заяву та разом з іншими документами: паспортом, трудовою книжкою, документами про освіту передав спеціалісту по персоналу підприємства, ОСОБА_2, для оформлення.

В цей же день йому була надана необхідна перепустка №164 від 27.03.2013р. для входу на територію ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» та він був допущений до роботи.

З невідомих причин необхідні документи по прийому на роботу: наказ №15- кН, трудовий договір, договір про нерозголошення відомостей та договір про повну індивідуальну відповідальність були оформлені від 26.04.2013 року, заробітна плата за період роботи з 27.03.2013 року по 25.04.2013 року в розмірі 4000грн., яка встановлена відповідною службовою запискою від 27.03.2013 року - не виплачена.

За час роботи в ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» він добросовісно виконував обов’язки по забезпеченню економічної безпеки підприємства, згідно посадової інструкції та у відповідності до вимог нормативно- правових актів ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс». За цей час йому виплачувалась заробітна плата, яка періодично підвищувалась: з 26.04.2013 року в розмірі 4000грн., з 20.05.2013 року 5000грн. відповідно до службової записки від 20.05.2013 року та з 01.07.2014 року 7000 грн. згідно службової записки від 25.06.2014 року.

Починаючи з жовтня 2014 року, заробітну плату на підприємстві стали виплачувати частинами та з затримками, що призвело до виникнення значної заборгованості перед ним та іншими працівниками. З метою зменшення наростаючої заборгованості та обов'язкових відрахувань до бюджету керівництво ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» почало відправляти працівників підприємства в безоплатні відпустки та розривати з ними трудові контракти.

В березні 2015 року сума заборгованості по його заробітній платі склала 26577 грн., що підтверджується відповідною довідкою бухгалтерії ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» від 16.03.2015 року. З метою отримання зароблених грошей він неодноразово звертався до керівництва відповідача з відповідними проханнями, але безрезультатно.

31.03.2015р. з ним було припинено трудовий договір, нібито за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП. Під час звільнення з ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» і до теперішнього дня керівництво підприємства безпідставно не сплатило йому заборгованість по заробітній платі та інші суми, належні при звільненні.

Весь цей час він продовжував в усному порядку звертатися до керівництва ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» з проханнями виплатити заборгованість по заробітній платі, звертався письмово 26.05.2016 р., на що отримав відповідь з погрозою непогашенням заборгованості взагалі.

Вважає, що вказані дії керівництва ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» являються незаконними, порушують його права та вимоги діючого законодавства України.

Зокрема, використовуючи його працю в період часу з 27.03.2013р. по 26.04.2013р. року без укладеного трудового договору, відповідач грубо порушив права на працю, гарантовані ст.ст. 43,45,46 Конституції України., вимоги законодавства про працю, передбачені ст. ст.24, 24-1, 26, 48, 253 КЗпП .

Також зазначає, що при прийнятті на роботу з вини керівника ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» та всупереч положенням Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок», затвердженої наказом Міністерства праці, Мін’юсту, Міністерства соцзахисту населення України №58 від 29.07.1993р., в його трудовій книжці не був здійснений відповідний запис про прийняття на роботу 27.03.2013р.

Всупереч вимог ст.115 КЗпП та ст. 24 ЗУ «Про оплату праці» керівництво ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» не виплатило йому заробітну плату в розмірі 83005,83грн. (згідно розрахунку від 16.12.2016р.).

Відповідно до ст.117КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно службової записки від 01.07.2014р. розмір його заробітної плати складав 7000 грн. на місяць. Цей розмір також нараховувався в останні два місяці, що передували звільненню 31.03.2015року.

Середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає суму 168953,58грн. з урахуванням того, що часом затримки є період з 31.03.2015р. по 27.04.2017р., або 531 робочий день склав таку суму - 318,18 x 531=168953,58 грн.

Також зазначає, що керівництво ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» в порушення ст.8З КЗпП не сплатило йому компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки в розмірі 1055,11 грн. Так, з урахуванням виплати йому 14.04.2017р. ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» суми 14535,71 грн. відповідно до довідки ПАТ КБ «Приватбанк» №73ІА-ОFСА- GGML-VНА9 від 27.04.2017 року, сума компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки складає: 15590,82-14535,71=1055,11 грн.

Крім того відповідач не виплатив йому індексацію заробітної плати в сумі 404,72 грн., чим порушив вимоги ст.95 КЗпП, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та постанови Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року.

Сума індексації в розмірі 404,72 грн. з урахуванням виплати йому 14.03.2017 року ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» 1670,75 грн. згідно довідки ПАТ КБ «Приватбанк» №8 СНЕ-LС05-8В0С-IU06 від 21.03.2017 року розраховується так : 2075,47-1670,75= 404,72 грн.

Враховуючи, що відповідач здійснив затримку у виплаті заробітної плати та інших сум більш ніж на один місяць, останній зобов’язаний здійснити йому компенсацію втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати.

Так, компенсація втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати складає суму 110940,68грн. яка розраховується наступним чином 83005,83+15590,82+2075,47 х110,2 (величина приросту індексу споживчих цін за період з 04.2013 р. по 03.2017 р.) /100 = 110940,68 грн.

Порушення керівництвом ТОВ «ВО «Індустріал- Сервіс» його законних прав поставили його у скрутне матеріальне становище, унеможливили забезпечення нормального існування його сім’ї, наслідком чого стало виникнення в нього тяжкого психологічного стану. Згідно ст. 237? КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. В зв’язку з цим відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду, яку він оцінює в 10000грн.

На підставі викладеного просить суд стягнути з відповідача на його користь наступні суми : невиплачену заробітну плату в розмірі 83005,83грн. ; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 168953, 58грн. з урахуванням того, що часом затримки є період з 31.03.2015р. по 27.04.2017р., або 531 робочий день; компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки в розмірі 1055,11 грн.; індексацію заробітної плати в сумі 404,72грн.; компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 110940,68грн. та моральну шкоду в сумі 10000 грн.

05.12.2016 року на адресу суду надійшли заперечення ТОВ «ВО «Індустріал- Сервіс» на позовну заяву ОСОБА_1, згідно яких відповідач просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на наступне.

Згідно наказу № 15-кН від 26.04.2013 р. на посаду начальника служби безпеки ТОВ «ВО Індустріал-Сервіс» було призначено ОСОБА_1, на підставі заяви ОСОБА_1 про прийом на роботу на посаду начальника служби безпеки від 26.04.2013 р.

Також, 26.04.2013 р. між ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» га ОСОБА_3 було укладено безстроковий трудовий договір, яким встановлені обов'язки сторін, режим праці та порядок її оплати, зміни істотних умов праці, відсторонення від роботи, дисциплінарні стягнення, відповідальність сторін та порядок припинення трудового договору.

Оскільки ОСОБА_1 було подано заяву про прийняті'я на роботу та підписано трудовий договір 26.04.2013 р., а також 26.04.2013 р. ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» видано наказ з призначення ОСОБА_1 на посаду начальника служби безпеки, саме з цієї дати його було прийнято на роботу у ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» на посаду начальника служби безпеки.

Посилання на те, що на роботу ОСОБА_1 було прийнято насправді 27.03.2013 р. є безпідставними, оскільки копія перепустки, невідомо коли і ким оформлена, в якій вказано посаду «начальник охорони», а не «начальник служби безпеки», а на іншому боці перепустки надано дозвіл в'їзду та виїзду транспорту взагалі самим ОСОБА_1, є неналежним доказом прийняття на роботу у певну дату.

Як вбачається із п. 8 трудового договору від 26.04.2013 р., укладеного із ОСОБА_1, за виконання обов'язків, передбачених договором, працівнику встановлюється посадовий оклад згідно штатного розкладу.

Відповідно до наказу № І4-кН від 22.04.2013 р. з метою контролю за збереженням майна приємства, порядку та безпеки працівників та відвідувачів, до штатного розкладу ТОВ «ВО Індустріал-Сервіс» було введено посаду начальника служби безпеки з посадовим окладом 3000,00 грн.

Із штатного розкладу ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» станом на 01.07.2013 р., затвердженого наказом № 22-кН від 01.07.2013 р., та станом на 01.01.2014 р., затвердженого наказом № 53-кН від 31.12.2013 р., вбачається, що заробітна плата за посадою начальник служби безпеки встановлена у розмірі 3 000,00 грн.

Таким чином, заробітна плата ОСОБА_1 за весь час робота у ТОВ «ВО Індустріал-Сервіс» становила 3 000,00 грн. і жодних змін заробітної плата, зокрема підвищень, за цей час не відбувалось.

Твердження про те, що підвищення заробітної плати ОСОБА_1 було здійснено на підставі службових записок від 20.05.2013 р. та 26.06.2014 р., є такими, що не відповідають дійсності, оскільки не є належним доказом здійснення підвищення заробітної плати, враховуючи те, що чинним законодавством чітко встановлено, що оплата праці здійснюється виключно згідно вимог укладеного трудового договору.

Протягом роботи ОСОБА_1 у ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» у зв'язку із виробничою необхідністю, зокрема скороченням обсягів виробництва та реалізації, а також його збільшенням, здійснювалась зміна умов праці.

Наказом № 113 від 15.11.2013 р. було встановлено з 20.01.2014 р. неповний робочий тиждень для всіх підрозділів підприємства тривалістю три дні з режимом роботи понеділок, середа, п'ятниця з 8-годинною робочою зміною.

Зазначений наказ було доведено до відома всіх працівників підприємства, зокрема ОСОБА_1, про що свідчить його особистий підпис у додатку до наказу із зазначенням дати ознайомлення із наказом - 15.11.2013 р.

Наказом № 5-1 від 31.01.2014 р. було з 01.04.2014 р. скасовано дію наказу №113 від 15.11.2013 р. та встановлено неповний робочий тиждень з неповним робочим днем для всіх підрозділів підприємства тривалістю два дні з режимом роботи вівторок, четвер з 4-годинною робочою зміною.

Зазначений наказ було доведено до відома всіх працівників підприємства, зокрема ОСОБА_1, про що свідчить його особистий підпис у додатку до наказу із зазначенням дати ознайомлення із наказом - 31.01.2014 р.

Наказом №47-1 від 26.11.2014 р. було з 01.02.2015 р. скасовано дію наказів №5-1 від 31.01.2014 р. та 38 від 30.09.2014 р. та встановлено графік роботи, зокрема для начальника служби безпеки ОСОБА_1 с понеділка по четвер по 4 години, перша п'ятниця місяця 2 години.

Як вбачається із наказу № 30-кН від 31.03.2015 р., ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника служби безпеки згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України, з ініціативи працівника, на підставі заяви ОСОБА_1СІ про звільнення від 17.03.2015 р.

При звільненні із ОСОБА_1 було проведено повний розрахунок, виплачено всю належну йому заробітну плату та компенсацію за невикористані відпустки.

Виплати заробітної плати проведені відповідно до розміру заробітної плати за посадою начальника служби безпеки, встановленого штатним розкладом, а також з урахуванням змін умов праці, зокрема встаковлення неповного робочого тижня, неповного робочого тижня із неповним робочим днем а також встановлення графіків роботи згідно наказів № 113 від 15.11.2013 р., № 5-1 від 31.01.2014 р., № 47-1 від 26.11.2014 р., №54 від 29.12.2014р. відповідно.

Враховуючи виплату ОСОБА_1 заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в повному обсязі, і відсутність на теперішній час перед ним жодної заборгованості, будь-які правові підстави для стягнення з ТОВ «ВО «Індустріап-Сервіс» середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації за втрату частини доходу відсутні, а тому вимоги ОСОБА_1 стосовно стягнення зазначених виплат також є безпідставними та необгрунтованими.

Також відповідач зазначає, що відшкодування моральної шкоди відбувається тільки у випадку порушення прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, а оскільки жодні права та інтереси ОСОБА_1 ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» порушені не були, права на відшкодування моральної шкоди у нього не виникає. Крім того, вказівки розміру моральної шкоди у позові та посилання на обставини про скрутне матеріальне становище, унеможливлення забезпечення нормального існування сім'ї та виникнення тяжкого психічного стану ОСОБА_1 недостатньо для задоволення позовних вимог в цій частині, а мали б бути надані відповідні докази. Оскільки таких доказів позивачем надано не було, вимоги в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.

Позивач у судове засідання не з’явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, на позовних вимогах наполягає, просить їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надав на адресу суду письмові пояснення, згідно яких просить відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

     Суд, вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача, у відповідності зі  ст. 224 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як установлено в судовому засіданні, сторони перебували у трудових відносинах (а.с.8-20).

Як вбачається з трудової книжки позивача ОСОБА_1 (а.с.8-9), згідно із записом № 10, на підставі наказу № 15-кН від 26.04.2013 року, позивача 26.04.2013 року прийнято на посаду начальника служби безпеки.

Наказ №15- кН (розпорядження) про прийом на роботу з строком випробування три місяці та трудовий договір між ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» та ОСОБА_1 також були оформлені від 26.04.2013 року.

Позивач наголошує, що був прийнятий на роботу в ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» на посаду начальника служби безпеки з випробувальним терміном три місяці саме 27.03.2013 року, а не 26.04.2013 року, як зазначено у його трудовій книжці, наказі про прийняття на посаду трудовому договорі.

Так, 27.03.2013 року позивачу , як начальнику охорони ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» була надана необхідна перепустка за №164 на в’їзд та виїзд на транспортному засобі на територію відповідача (а.с. 14). Перепустка була зареєстрована в книзі видачі постійних перепусток за № 164 від 27.03.2013 року (а.с. 204).

Іншими матеріалами справи, зокрема листом № 241 від 28.03.2013 року з підписом керівництва підприємства - генерального директора ОСОБА_4, журналом прийому-здачі змін «Охоронного агентства «Тайфун», в якому мається розпис позивача за перевірку ведення журналу 02.04.2013 року та 08.04.2013 року (а.с. 183-184, 203) підтверджується, що ОСОБА_1 з 27.03.2013 року був фактично допущений до роботи та повністю виконував відповідні службові обов’язки.

Відповідно до ст. 2 КЗпП України, працівники реалізують своє право на працю за допомогою укладання трудового договору про роботу на підприємстві, в організації або у фізичної особи.

Відповідно до положеньст.21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

На час виникнення спірних правовідносин чинною була ч.4 ст.24 КЗпП України, відповідно до якої трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Згідност.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1ст.11 ЦПК України).

Відповідно до вимог ч.ч. 1,3,4ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2ст.59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.3ст.24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Враховуючи викладене, та те, що позивачем надані належні докази на підтвердження заявлених вимог щодо прийняття його на роботу, на підтвердження того, що його було керівництвом підприємства допущено до роботи, суд вважає, що саме дату 27.03.2013 року можливо рахувати датою укладенням трудового договору відповідно до положень ч.4 ст.24 КЗпП України (станом на час виникнення спірних правовідносин).

За час роботи в ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» позивач належним чином виконував обов’язки по забезпеченню економічної безпеки підприємства, згідно посадової інструкції та у відповідності до вимог нормативно- правових актів ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс». За цей час йому виплачувалась заробітна плата, яка періодично підвищувалась: з 26.04.2013 року в розмірі 4000грн., з 20.05.2013 року 5000грн. відповідно до службової записки від 20.05.2013 року та з 01.07.2014 року 7000 грн. згідно службової записки від 25.06.2014 року (а.с. 17-20).

Також в рамках заробітної плати періодично підвищувався посадовий оклад позивача, що підтверджується довідкою про заробітну плату від 05.04.2015 року за підписом ОСОБА_5, згідно якої розмір окладу складав 5000 грн. (а.с. 205).

Крім того, позивачу нараховували та виплачували різні доплати, надбавки, премії та інше на підставі службових записок та наказів (а.с. 181-182).

Згідно ст. 97 КЗпП України та ст. 15 ЗУ «Про оплату праці», форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. У ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» існував колективний договір № 130 від 06.12.2004 року, на підставі якого проводилась оплата праці працівників підприємства.

За спірний період роботи з 27.03.2013 року по 25.04.2013 року заробітна плата ОСОБА_1 в розмірі, встановленому відповідною службовою запискою від 27.03.2013 року - 4000 грн.- не виплачена.

Робота підприємства повний робочий тиждень підтверджується матеріалами справи (а.с. 181-184, 187-188, 192-198).

Крім того, робота позивача повний робочий час підтверджується довідкою «Про нараховану та отриману заробітну плату по працівнику ОСОБА_1 за вих. № 297 від 02.12.2016 року за період з 01.04.2013 року – 31.03.2015 року, наданої відповідачем, згідно якої в серпні, вересні та жовтні 2014 року позивачу були нараховані та виплачені повні суми заробітної плати (окладу) (а.с. 125).

Згідно ст.115 КзпП та ст. 24 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата повинна виплачуватися регулярно в робочі дні, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

В обґрунтування вимог позову, ОСОБА_1 зазначає, що з жовтня 2014 року, заробітну плату на підприємстві стали виплачувати частинами та з затримками, що призвело до виникнення значної заборгованості перед ним та іншими працівниками. З метою зменшення наростаючої заборгованості та обов'язкових відрахувань до бюджету керівництво ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» почало відправляти працівників підприємства в безоплатні відпустки та розривати з ними трудові контракти.

В березні 2015 року сума заборгованості по заробітній платі позивача склала 26577 грн., що підтверджується відповідною довідкою бухгалтерії ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» від 16.03.2015 року. (а.с. 16).

Всупереч вимог ст.115 КЗпП та ст. 24 ЗУ «Про оплату праці» керівництво ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» не виплатило йому заробітну плату в розмірі 83005,83грн. (згідно розрахунку від 16.12.2016р.). (а.с. 198).

З метою отримання зароблених грошей позивач неодноразово звертався до керівництва відповідача з відповідними проханнями, але безрезультатно.

Згідно запису у трудовій книжці ОСОБА_1 за № 11 , позивач на підставі наказу № 30-кН від 31.03.2015 року звільнений з займаної посади за власним бажанням, згідно ст.38 КзпП України (а.с.9, 15).

Згідно ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Всупереч вимогам ст.116 КЗпП України, під час звільнення з ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» і до теперішнього дня керівництво підприємства не сплатило позивачу заборгованість по заробітній платі та інші суми, належні при звільненні.

Весь цей час позивач продовжував в усному порядку звертатися до керівництва ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» з проханнями виплатити заборгованість по заробітній платі, звертався письмово 26.05.2016 р. (а.с. 20), але безрезультатно.

Відповідно до ст.117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

 Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Нетривалий час роботи працівника на підприємстві чи незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України №6-60цс11 від 21 листопада 2011 року, №6-64цс13 від 03 липня 2013 року, №6-144цс13 від 29 січня 2014 року та №6-159цс13 від 22 січня 2014 року, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117,237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду у цій частині, суд звертає увагу на те, що за змістом ст. 116 КЗпП України, обов'язок своєчасної виплати заробітної плати і проведення повного розрахунку законом покладається саме на власника підприємства або уповноваженого ним органу, і саме роботодавець повинен довести зазначені обставини, шляхом надання письмових доказів про щомісячну виплату заробітної плати та проведення повного розрахунку із працівником у день звільнення.

 У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 роз'яснено, що, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно службової записки від 01.07.2014р. розмір заробітної плати позивача складав 7000 грн. на місяць. Цей розмір також нараховувався в останні два місяці, що передували звільненню 31.03.2015 року.

Середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за розрахунком позивача складає суму 168953,58грн. з урахуванням того, що часом затримки є період з 31.03.2015р. по 27.04.2017р., або 531 робочий день склав таку суму - 318,18 x 531=168953,58 грн.

У відповідності до ст.83 КЗпП України та ст.24 ЗУ «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Керівництво ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» в порушення ст.8З КЗпП не сплатило позивачу компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки в розмірі 1055,11 грн.

Так, з урахуванням виплати йому 14.04.2017р. ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» суми 14535,71 грн. відповідно до довідки ПАТ КБ «Приватбанк» №73ІА-ОFСА- GGML-VНА9 від 27.04.2017 року, сума компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки складає: 15590,82-14535,71=1055,11 грн.

Відповідно до ч.5 ст.95 КЗпП України і ст.33 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Таким чином, що індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Індексація заробітної плати працівників провадиться відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

У рішенні Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 №9-рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Статтею 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», визначені джерела коштів на проведення індексації грошових доходів населення. Частиною 6 цієї статті зазначено, що проведення індексації грошових коштів доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загального обов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.

Відповідач не виплатив позивачу індексацію заробітної плати в сумі 404,72 грн., чим порушив вимоги ст.95 КЗпП, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та постанови Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року.

За розрахунками позивача, сума індексації в розмірі 404,72 грн. з урахуванням виплати йому 14.03.2017 року ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» 1670,75 грн. згідно довідки ПАТ КБ «Приватбанк» №8 СНЕ-LС05-8В0С-IU06 від 21.03.2017 року розраховується так : 2075,47-1670,75= 404,72 грн.

Також , враховуючи, що відповідач здійснив затримку у виплаті заробітної плати та інших сум більш ніж на один місяць, останній зобов’язаний здійснити йому компенсацію втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати.

Згідно ст.ст. 1-4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Виплата компенсації проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обовязкових платежів) на індекс інфляції за період не виплати доходів (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації проводиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Разом із тим статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Так, за розрахунком позивача, компенсація втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати складає суму 110940,68грн. яка розраховується наступним чином 83005,83+15590,82+2075,47 х110,2 (величина приросту індексу споживчих цін за період з 04.2013 р. по 03.2017 р.) /100 = 110940,68 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку , що позовні вимоги позивача в частині стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 83005,83 грн.; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені в сумі 168953,58 грн.; компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 1055,114 грн. індексація заробітної плати в сумі 404,72 грн. та компенсація втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 110940,68 грн. є обґрунтованими та такими , що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди , суд приходить до наступного.

У відповідності до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування морального збитку працівнику здійснюється у випадку, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втраті нормальних життєвих зв'язків і вимагають від його додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд вважає доведеними вимоги позову і в частині завдання позивачу моральної шкоди. Від незаконних дій відповідача позивач дійсно зазнав моральних переживань та страждань, пов’язаних з його скрутним матеріальним становищем та існуванням тривалий проміжок часу без належних йому коштів.

Тому, у відповідності до ст. 237-1 КЗпП України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача моральна шкода. Однак на думку суду розмір моральної шкоди, визначений позивачем у 10 000 грн. 00 коп. є завищеним.   

З огляду на характер і тривалість страждань, істотність змушених змін життєвих відносин позивача, часу й зусиль, необхідних для відновлення колишнього стану, суд виходячи з принципів розумності та справедливості, вважає за необхідне визначити  розмір цієї моральної шкоди  в розмірі 500 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись  ст. ст. 10, 11, 15, 60, 209, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

    Позов ОСОБА_1 -  задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об’єднання "Індустріал-Сервіс" на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в розмірі 83005,83 грн. (вісімдесят три тисячі п’ять грн.. 83 коп.); середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 168953, 58 грн. (сто шістдесят вісім тисяч дев’ятсот п’ятдесят три грн. 58 грн.); компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки в розмірі 1055,11 грн. (одна тисяча п’ятдесят п’ять грн. 11 коп.); індексацію заробітної плати в сумі 404,72 грн. Чотириста чотири грн.); компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 110940,68 грн. (сто десять тисяч дев’ятсот сорок грн. 68 коп.) , у відшкодування моральної шкоди 500 грн. (п'ятсот грн.)

В іншому відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом 10 днів з дня отримання його копії.

На рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його оголошення через Нікопольський міськрайонний суд.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні, можуть оскаржити рішення у такий самий строк з моменту отримання його копії.

Суддя: ОСОБА_6