ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" жовтня 2009 р. Справа № 59/139-09 (н.р. 56/207-08
вх. № 4405/4-59
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
прокурора - Вязьонов Д.С., за посвідченням № 51 від 08.04.2009р.;
позивача - Пащенко О.М., за довіреністю № 141 від 12.01.2009р.;
відповідача - не з"явився
розглянувши справу за позовом Прокурора Орджонікідзевського району м. Харкова в особі Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, м. Харків
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків
про розірвання договору оренди та стягнення 18194,30 грн.
та зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків
до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, м. Харків
про визнання договору оренди продовженим
ВСТАНОВИВ:
Прокурор Орджонікідзевського району м. Харкова в інтересах держави в особі Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить (з урахуванням уточнень до позовної заяви від 06.10.2008року) розірвати договір оренди нежитлового приміщення №1 від 02.04.2001року, стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі в сумі 18194,30 грн., виселити фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 з займаного нежитлового приміщення загальною площею 143 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Харківської міської ради зазначене нежитлове приміщення.
Рішенням господарського суду Харківської області по справі № 56/207-08 від 24.11.2008р. (суддя Кухар Н.М.) позовні вимоги задоволено частково. Розірвано договір оренди нежитлового приміщення №1 від 02.04.2001 року, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради та ФОП ОСОБА_2 Виселено ФОП ОСОБА_2 з займаного нежитлового приміщення загальною площею 143 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та зобов’язано повернути дане приміщення Управлінню комунального майна та приватизації Харківської міської ради. В частині стягнення 17026,45 грн. заборгованості з орендної плати та 1167,85 грн. провадження у справі припинено за відсутністю предмету спору. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь державного бюджету України 266,94 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач, ФОП ОСОБА_2 з рішенням господарського суду Харківської області по справі № 56/207-08 не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвали ти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог щодо розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 1 від 02.04.2001р., виселення ФОП ОСОБА_2 з займаного нежитлового приміщення, повернення зазначеного приміщення Управлінню комунального майна та приватизації Харківської міської ради відмовити.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.02.2009р. рішення суду першої інстанції по справі № 56/207-08 було залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2009р., рішення господарського суду Харківської області від 24.11.2008р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.02.2009р. скасовано, а справу №56/207-08 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Так, в провадженні судді господарського суду Харківської області Бринцева О.В. знаходиться справа №59/139-09 (н.р. № 56/207-08) за позовом прокурора Орджонікідзевського району м. Харкова в інтересах держави в особі Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, в якому він просить (з урахуванням уточнень до позовної заяви від 06.10.2008року) розірвати договір оренди нежитлового приміщення №1 від 02.04.2001року, виселити фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 з займаного нежитлового приміщення загальною площею 143 м.кв., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Харківської міської ради зазначене нежитлове приміщення.
08 липня 2009 року ухвалою господарського суду Харківської області для сумісного розгляду з первісним позовом було прийнято зустрічну позовну заяву відповідача (вх.17971), в якій він просить визнати продовженим на тих самих умовах і на той самий термін, а саме до 02 жовтня 2009р., договір оренди № 1 від 02.04.2001р., укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2.
Представник позивача за первісним позовом в судове засідання, призначене на 12.10.2009р., через канцелярію суду в порядку ст. 22 ГПК України надав клопотання (вх.12485), в якому просив залучити до матеріалів справи копію акту приймання-передачі від 28.07.2009р. про повернення ФОП ОСОБА_2 спірних приміщень Управлінню комунального майна та приватизації Харківської міської ради, в зв"язку з чим просив припинити провадження у справі за первісним позовом. Проти вимог зустрічного позову заперечував.
Прокурор в судовому засіданні клопотання позивача щодо припинення провадження підтримав.
Відповідач в судове засідання не з’явився, свого повноважного представника не направив, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення. З урахуванням викладеного згідно положень ст.75 ГПК України справа розглядається у відсутності відповідача за наявними в ній матеріалами.
З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Відповідно до Додаткової угоди № 2 від 22.12.2004р. до Договору оренди № 1 від 02.04.2001р., позивач (орендодавець) на підставі розпорядження УКМП № 1310 від 22.12.2004р. "Про упорядкування орендних відносин з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2.." передав відповідачу (орендарю) у строкове платне користування нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 143,0 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке відображається на балансі КВЖРЕП Орджонікідзевського району м. Харкова. Дане майно було передано в оренду з метою використання під офіс.
Відповідно до Додаткової угоди № 10 до Договору оренди № 1 від 02.04.2001р., термін дії Договору було встановлено до 02.11.2008р.
Пунктом 10.6. Додаткової угоди № 10 до Договору оренди № 1 від 02.04.2001р. було передбачено, що дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку дії; приватизації шляхом викупу об"єкта оренди; загибелі чи знищення об"єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду; припинення юридичної особи; смерті орендаря.
У відповідності до п. 4.14. цього ж договору у разі припинення або розірвання договору відповідач повинен повернути позивачу орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду. з урахуванням фізичного зносу та відшкодувати позивачу збитки в разі погіршення стану орендованого майна чи його втарти з вини відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов"язаний негайно повернути наймодацеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Як вбачається з матеріалів справи 28 липня 2009 року на підставі акту приймання-передачі нежитлового приміщення, підписаного обома сторонами, відповідач повернув нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-4" за належність позивачу.
За таких підстав, оскільки підписанням акту приймання-передачі про повернення орендованого майна відповідачем надано згоду на припинення договору оренди, договір оренди № 1 від 02.04.2001 р. вважається припиненим з 28.07.2009р.
Враховуючи вищевикладене у суду є підстави для припинення провадження по справі згідно п.1.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки між позивачем та відповідачем після подачі позовної заяви до суду повністю врегульовано спір щодо розірвання договору оренди № 1 від 02.04.2001р. та повернення орендованого майна, що підтверджується наявними матеріалами справи, а також клопотанням позивача та прокурора (вх.12485), в якому вони просять припинити провадження у справі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки спір був доведений до суду з вини відповідача судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.
08 липня 2009 року для сумісного розгляду з первісним позовом відповідачем було подано зустрічну позовну заяву (вх.17971), в якій він просить визнати продовженим на тих самих умовах і на той самий термін, а саме до 02 жовтня 2009р., договір оренди № 1 від 02.04.2001р., укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2.
Надаючи правову кваліфікацію зустрічним позовним вимогам та враховуючи вищевикладене суд виходить з наступного.
Враховуючи те, що договір оренди № 1 від 02.04.2001 р. вважається припиненим з 28.07.2009р., що встановлено вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.
Крім того, суд оцінюючи відповідність заявлених позовних вимог вимогам чинного законодавства, зважує на таке.
Згідно абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України ч.2 ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом. В даному разі предмет позову в частині вимог про визнання договору продовженим не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, що визначені в ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, не передбачений він й іншими нормами права. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту був передбачений договором сторін. Це свідчить про відсутність у суду правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту права і унеможливлює задоволення позову в частині такого предмету.
При цьому суд відхиляє як юридично неспроможні посилання позивача на те, що обраний ним спосіб захисту права є різновидом способу "визнання права". Суд зауважує, що вимога про визнання договору продовженим не є вимогою про визнання права. У відповідності до ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України способи захисту права по своїй суті –це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб’єктивного права. Спосіб захисту права “визнання права”застосовується в разі необхідності підтвердження в судовому порядку наявності у певної особи конкретного, визначеного за змістом і за обсягом суб’єктивного права.
Натомість, договір не підпадає під категорію конкретного суб’єктивного права. Договір згідно ст. 626 ЦК України це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тобто, договір це більш широка юридична категорія, котра включає в себе не одне суб"єктивне право, комплекс числених за кількістю та різноманітних за змістом та обсягом суб"єктивних прав та обов’язків. Тому договір не можна ототожнювати з суб’єктивним правом.
Отже визнання договору продовженим не є спором про наявність чи відсутність цивільного права, а заявлена позовна вимога не є позовом про визнання. Зазначена вимога не може бути предметом спору та розглядатися самостійно. Це юридичний факт, який може бути лише проміжним предметом доказування у спорі про право цивільне і застосовуватись лише разом із способами захисту права, які є дійсно передбаченими законом чи договром (припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі тощо).
Такий проміжний статус цієї вимоги означає, що вона не спроможна привести спірні відносини до мети, за для якої покликані способи захисту права –до відновлення порушеного права. Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки це суперечить завданням суду визначеним ст.2 Закону України “Про судоустрій” (Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави).
Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ, викладеною в його постановах від 13.07.2004 у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11.
Крім того, суд зауважує, що за відсутності доказів оспорювання договору до нього взагалі є неможливим застосування способів захисту права, спрямованих на підтвердження його (договору) існування –визнання договору дійсним, існуючим, таким що є укладеним, подовженим тощо. Це унеможливлюється презумпцією правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Також суд зазначає, що визначення строку дії договору оренди виходить за межі компетенції суду. Це компетенція сторін договору відповідно ст.ст. 626, 763 ЦК України, 180, 284 ГК України, ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Підстав для вирішення цього питання в судовому порядку (ст. 187 ГК України) позивачем не надано
На підставі викладеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог і про необхідність відмови в позові.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача за зустрічним позовом.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 626, 651, 763, 785 ЦК України, ст.ст. 20, 180, 187, 284 ГК України, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Провадження по справі за первісним позобом припинити.
В задоволенні вимог зустрічного позову відмови.
Суддя
Повний текст рішення
підписано 14.10.2009р.
Справа № 59/139-09