Справа № 2 – 2236/2009

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2009 року                      Личаківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого – Горецького А.С.,

при секретарі – Чвак Л.М.,

представника позивача – ОСОБА_1.,

відповідача – ОСОБА_2.,

адвоката відповідача – ОСОБА_4.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики, –

встановив:

Позивач ОСОБА_1. звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2. про стягнення грошових коштів за договором позики.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1. позов підтримала, пояснила, що в березні 2008 р. позичила відповідачеві ОСОБА_2. 200000 грн., що підтверджується письмовою розпискою від 01.03.2008 р., згідно якої борг повинен був бути повернутим до 01.08.2008 р. Однак, у встановлений термін борг не був повернутий. Просила суд стягнути з відповідачів вказану суму боргу за договором позики.

Відповідач ОСОБА_2.  у судовому засіданні позов визнала та пояснила, що у березні 2008 р. позичила у ОСОБА_1. грошові кошти у розмірі 200000 грн. для потреб своєї сім'ї. На даний час шлюб між нею та її чоловіком ОСОБА_5. розірваний, проте останній ухиляється від повернення боргу. Не заперечила проти задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_3. у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Суд вирішив розглядати справу за його відсутності на підставі наявних у справі доказів.  

Суд, заслухавши пояснення позивача, відповідача ОСОБА_2., дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити з таких підстав.

Згідно ч.1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підставі ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Ч.1 ст.1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Із розписки від 01.03.2008 р. (а.с.5) видно, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. був укладений договір позики грошових коштів у сумі 200000 грн., які остання зобов'язалась повернути до 01.08.2008 р.

Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом, що не заперечується відповідачем ОСОБА_2. грошові кошти у сумі 200000 грн. згідно розписки від 01.03.2008 р. позивачеві ОСОБА_1. не були повернуті.

Згідно ч.1 ст. 73 Сімейного кодексу України, за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. На підставі ч.2 цієї статті стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Відповідач ОСОБА_2. у своїх поясненнях, даних у судовому засіданні, вказала, що уклала із позивачем ОСОБА_1. договір позики в інтересах своєї сім'ї для придбання вантажного автомобіля, а тому за цими зобов'язаннями крім неї повинен відповідати і її колишній чоловік – ОСОБА_3.

Допитаний як свідок – ОСОБА_6, який є батьком позивача та відповідача, у судовому засіданні пояснив, що йому відомо, що ОСОБА_2. позичила у ОСОБА_1. 200000 грн. для ОСОБА_5., який мав намір купити вантажний автомобіль. На даний час ОСОБА_2. не працює, а тому не може повернути борг.

Незважаючи на пояснення відповідача ОСОБА_2. та її батька – свідка ОСОБА_6., суд вважає, що грошові кошти за договором позики необхідно стягнути лише з відповідача ОСОБА_2., оскільки у судовому засіданні не було здобуто доказів того, що договір був укладений саме в інтересах сім'ї, що грошові кошти були використані на її потреби. Зокрема, суду не було надано жодних доказів того, що на отримані від ОСОБА_1. кошти відповідачами спільно був куплений вантажний автомобіль, який призначався для використання або отримання доходу спільно подружжям. Крім цього, у судовому засіданні не встановлено, що при укладенні договору позики відповідачем ОСОБА_2. був про це повідомлений відповідач ОСОБА_3., з яким вона на той час перебувала у шлюбі.

Крім цього, з відповідача ОСОБА_2. на підставі ст. 88 ЦПК України необхідно стягнути на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 81 грн., та на користь держави недоплачену позивачем суму судового збору при зверненні із позовом до суду у розмірі 1649 грн.  

Керуючись статтями 526, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, ст. 73 Сімейного кодексу України, статтями 10, 11, 60, 88, 169, 209, 212 – 215, 218 ЦПК України, суд, –

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики у розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 81 (вісімдесяти однієї) гривні.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1649 (однієї тисячі шестисот сорока дев'яти) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подання у десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана у десятиденний строк з дня проголошення рішення без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя