ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 122
РІШЕННЯ
Іменем України
14.10.2009 Справа №2-31/3776-2009
за позовом – фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (98184, АДРЕСА_1)
до відповідача 1 – Виконавчого комітету Насипнівської сільської ради (98184, м.Феодосія, с.Насипне, вул.Первомайська, 10)
до відповідача 2 – Комунального підприємства «Феодосійське міжрайонне бюро реєстрації та технічної інвентаризації» (98184, м.Феодосія, вул.Нахімова, 40)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Насипнівської сільської ради (98184, м.Феодосія, с.Насипне, вул.Первомайська, 10)
про визнання права власності та спонукання до виконання певних дій
Суддя А.В. Привалова
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача – ОСОБА_2, підприємець
Від відповідача 1 – не з’явився
Від відповідача 2 – не з’явився
Від третьої особи – не з’явився
Обставини справи:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду АРК з позовом до відповідачів Виконавчого комітету Насипнівської сільської ради, Комунального підприємства «Феодосійське міжрайонне бюро реєстрації та технічної інвентаризації» про визнання права власності на нерухоме майно – магазин, літ. «А», загальною площею 34,3кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2., та про зобов’язання здійснити державну реєстрацію права власності на цей об’єкт.
Позовні вимоги вмотивовані посиланням на статті 328, ч.1, ч.5 ст.376 Цивільного кодексу України, оскільки, як вважає позивач, нею був побудований об’єкт нерухомості за власні кошти на земельній ділянці, що належить їй на праві оренди, але, у реєстрації за нею права власності на це майно їй було відмовлено, чим порушені її законні права та охоронювані інтереси. Оскільки відсутній акт ведення об’єкту у експлуатацію, позивач вважає, що це самочинне будівництво, на яке можливе визнання права власності на підставі п. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України.
В процесі розгляду справи позивач надав суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України змінив позовні вимоги щодо площі об’єкту нерухомості, і просить визнати право власності на магазин літер «А», розташований у АДРЕСА_2, площею 27кв.м. В інший частині позивач залишив позовні вимоги без змін.
Ухвалою суду від 29.09.2009р. залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Насипнівську сільську раду.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити з урахуванням наданих уточнень з викладених у позові підстав.
Відповідач 1 явку свого представника у судове засідання не забезпечив, надіслав суду листа, в якому зазначає, що не заперечує проти задоволення позовних вимог, і просить розглянути справу у відсутність представника виконкому Насипнивської сільської ради.
Відповідач 2 явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про день, час, та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. У відзиві на позовну заяву зазначає про незгоду з позовними вимогами і просить у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої доводи тим, що позивачем не виконана обов’язкова умова для реєстрації права власності на збудований об’єкт нерухомості – введення його до експлуатації у встановленому порядку.
Третя особа явку свого представника у судове засідання не забезпечила, надіслала суду листа, в якому зазначає, що не заперечує проти задоволення позовних вимог, і просить розглянути справу у відсутність представника Насипнивської сільської ради.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи, що явка у судове засідання представників сторін - це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників відповідачів.
Розгляд справи відкладався відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого ст.69 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд
ВСТАНОВИВ:
16 січня 2006 року між позивачем та виконкомом Насипнівської сільської ради на підставі рішення 28 сесії 4 скликання Насипнівської сільської ради від 12.12.2006р. №595 укладений договір оренди земельної ділянки, розташованої у с.Ближнє, вул.Бойова, напроти будинку №9 (а.с.18-26).
Згідно з пунктами 2, 15 договору в оренду передається земельна ділянка, кадастровий номер 0111692900020010120, загальною площею 0,0038га, для будівництва та обслуговування торгового об’єкту. Цільове призначення земельної ділянки – 1.11.3 комерційна діяльність.
Договір зареєстровано у Державному реєстрі земель 02.03.2006р. за №040601900003.
20 березня 2006 року за наслідками розгляду заяви позивача про дозвіл на виконання проектно-вишукувальних робіт для будівництва торгового об’єкту, виконавчий комітет Насипнівської міської ради прийняв рішення №55, пунктом 1 якого фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 дозволив здійснення проектно-вишукувальних робіт з будівництва торгового об’єкту в АДРЕСА_2 на земельній ділянці пл.0,0038га. (а.с.27).
Рішенням №272 виконкому Насипнівської сільської ради від 20.12.2006р. затверджено проект будівництва торгового павильону за адресою: АДРЕСА_2, дозволено будівництво СПД ОСОБА_2 торгового павильону згідно проекту, зобов’язано СПД ОСОБА_2 здати закінчений будівництвом об’єкт державній приймальній комісії з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів для введення у експлуатацію.
Рішенням №33 від 21.02.2007р. виконкому Насипнівської сільської ради привласнено об’єктам торгівлі в с.Ближнє по вул.Бойовій відповідні адреси, зокрема, пунктом 1.3 рішення об’єкту торгівлі, розташованого на земельній ділянці пл.0,0038га, наданого за договором оренди ОСОБА_2, присвоєно адресу АДРЕСА_2.
Рішенням №68 виконкому Насипнівської сільської ради від 21.03.2007р. внесені зміни та доповнення в рішення виконкому Насипнівської сільської ради від 21.02.2007р. №33, де пункт 1.3 рішення викладений у новій редакції: «1.3. АДРЕСА_2, нежиле приміщення №2, об’єкту торгівлі на земельній ділянці пл.0,0038га, наданій за договором оренди ОСОБА_2.».
На підставі розробленого архітектурно-планувального завдання №217 від 27.02.07р. на проектування об’єкту архітектури для нового будівництва, позивачем в межах орендованої земельної ділянки за власні кошти господарським способом здійснено будівництво торгового павільйону.
Рішенням №92 виконавчого комітету Насипнівської сільської ради від 18.04.07р. затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття у експлуатацію закінченого будівництвом магазину загальною площею 27,0кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2.
Але рішенням №191 виконкому Насипнівської сілької ради від 19.09.2007р. рішення №92 від 18.04.07р. «Про затвердження акту державної приймальної комісії про прийняття у експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту (магазину в с.Ближнє)» визнано таким, що втратило чинність.
Вказані обставини послугували підставою для звернення позивача з позовом про визнання за ним права власності на об’єкт нерухомості – магазин лит.А загальною площею 27,0кв.м., розташований у АДРЕСА_2, та зобов’язання провести державну реєстрацію права власності на даний об’єкт.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову виходячи з наступного.
Підставою для виникнення права власності на майно позивач визначає положення статті 376 Цивільного кодексу України щодо права звернення до суду з позовом користувача земельної ділянки про визнання за ним права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Отже, позивач вважає, що будівництво об’єкту нерухомості здійснено нею самочинно, і приписи частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України дозволяють їй вимагати визнання за нею права власності на самочинно збудований об’єкт, оскільки вона є користувачем земельної ділянки, яка надана їй на умовах оренди для будівництва цього об’єкту, і визнання права власності на цей об’єкт не порушує права інших осіб.
Проте, суд вважає, що відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне майно на підставі положень частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України, оскільки будівництво вказаного об’єкту не є самочинним, як помилково зазначає позивач, а приписи п.5 ст.376 Цивільного кодексу України не можуть слугувати законною підставою для виникнення права власності у позивача на зазначений об’єкт.
Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Але позивачем не доведено жодної з підстав, визначених ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України, для визнання такого будівництва самочинним. Навпаки позивачем надані документи, які свідчать про законність такого будівництва відповідно до вимог законодавства.
Так, матеріали справи свідчать, що об’єкт нерухомості, на який позивач вимагає визнання права власності, збудований позивачем не земельній ділянці, яка відведена їй за договором оренди від 16 січня 2006 року саме для цієї мети - для будівництва та обслуговування торгового об’єкту (а.с.18-26), та збудований в межах наданої земельної ділянці.
Також з матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив будівництво магазину лит.А загальною площею 27,0кв.м., розташованого у АДРЕСА_2, з належного дозволу виконавчого органу відповідної ради та за проектом будівництва, затвердженого відповідним рішенням виконкому Насипнівської міської ради від 20.12.2006р. №272 (а.с.28).
Щодо третьої підстави для визнання будівництва самочинним – істотного порушення будівельних норм і правил, то матеріали справи взагалі не містять доказів, які б свідчили про наявність таких порушень. Навпаки додані позивачем технічний висновок про надійність відповідних несущих конструкцій і якості виконаних робіт, висновки відповідних погоджувальних органів свідчать про відсутність порушень будівельних, санітарних, пожежних та інших норм при будівництві зазначеного об’єкту (а.с.29, 34-39, 47-57).
Слід зазначити, що самочинно збудований об’єкт не може бути у встановленому законом порядку введений в експлуатацію та відповідно зареєстрований. Тому й у особи, яка його побудувала, не може виникнути право власності на нього.
Суть самочинного будівництва обумовлює презумпцію неможливості виникнення права власності на неправомірно збудований об’єкт (ч.2 ст.376 ЦК України). Це означає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, оскільки будівництво було здійснене без дотримання передбаченого законом порядку його здійснення. Тому і не може бути законною підставою для виникнення права власності на такий об’єкт.
Також слід зазначити, що позивачем помилково застосовано до даних правовідносин пункт 5 статті 376 Цивільного кодексу України, оскільки у цьому пункті йдеться, зокрема, про ті випадки, коли самочинне будівництво було здійснене на земельній ділянці іншої особи (власника чи землекористувача) без його на те згоди. В даному випадку такі обставини не мали місце.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що будівництво спірного об’єкту здійснено позивачем правомірно, з дотриманням передбаченого законом порядку його здійснення, а відтак воно не є самочинним.
За загальним правилом право власності на нерухоме майно виникає на підставах, не заборонених законом. Серед них зазначається така підстава, як набуття права власності на новостворене майно (ст.331 ЦК України), яка передбачає момент виникнення в особи права власності на новостворене нерухоме майно, що підлягає введенню в експлуатацію. Таким моментом відповідно є момент прийняття до експлуатації такого об’єкта (а якщо він підлягає державній реєстрації – момент державній реєстрації).
Наданий позивачем до матеріалів справи акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту (а.с.58-63) не приймається судом як належний доказ, оскільки він не підписаний усіма членами комісії, зокрема інспекцією ДАБК, а також не затверджений відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004р. №1243 (яка діяла на час прийняття вказаного акту), та не зареєстрований в інспекції ДАБК.
Оскільки позивачем єдиною підставою для виникнення та визнання права власності на майно вказується у позові положення пунктів 1 та 5 статті 376 Цивільного кодексу України, інших підстав не наведено, заяв про зміну підстав позову до суду позивачем не заявлялось, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог саме за наведеними позивачем підставами. У зв’язку з чим позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно на підставі п.5 ст.376 Цивільного кодексу України та зобов’язання провести правову реєстрацію права власності задоволенню не підлягають.
Вступна та резолютивна частина рішення оголошена в судовому засіданні 14.10.2009р. Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення оформлено та підписано 19.10.2009р.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У позові відмовити.
Копію рішення надіслати на адреси сторін рекомендованою кореспонденцією.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Привалова А.В.